Рішення

від 28.05.2024 по справі 473/969/24

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/969/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"28" травня 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретаря судового засідання Багрін І.А., прокурора Романенко Л.М. , розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про конфіскацію земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ

в лютому 2024 року керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_2 про конфіскацію земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачка ОСОБА_2 є власницею 5/6 частки земельної ділянки площею 0,3112 га, кадастровий номер 4822084500:04:000:0098, яка розташована в межах території Тімірязєвської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Проте, будучи іноземною громадянкою, відповідачка упродовж року після набуття права власності на зазначену земельну ділянку сільськогосподарського призначення добровільно не відчужила її, в зв`язку з чим наявні підстави для її конфіскації.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 березня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представниця Вознесенської окружної прокуратури Романенко Л.М. позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник позивача ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області Масюткін С.С. в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Треті особи без самостійних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, повідомлені про час та місце розгляду справи.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих учасниками справи доказів, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Зокрема суд встановив, що ОСОБА_2 є власницею 5/6 частки земельної ділянки площею 0,3112 га, кадастровий номер 4822084500:04:000:0098, яка розташована в межах території Тімірязєвської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право власності на вказану частку земельної ділянки відповідачка ОСОБА_2 набула в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 13 липня 2015 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Франкевич І.М., зареєстрованого у реєстрі за № 396 (спадкова справа № 2/2015).

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 травня 2024 року (інформаційна довідка № 380492549) право власності на 5/6 часток спірної земельної ділянки зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 . Остання, згідно повідомлення УДМС України в Миколаївській області від 13 квітня 2023 року є громадянкою російської федерації, отримала дозвіл на імміграцію на підставі п. 3 ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію», як особа, що має право набуття громадянства України за територіальним походженням, значиться зареєстрованою від 12 лютого 2009 року по посвідці на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 25 грудня 2008 року Відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Миколаївській області.

Аналізуючи вимоги сторони позивача, суд виходить з наступного.

Так, визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання наведені у ст. 22 ЗК України.

Зокрема, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу (ч.ч.1,5 ст.22 ЗК України).

Суб`єктами права власності на землю є, зокрема громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності (ст. 80 ЗК України).

Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності, в разі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; прийняття спадщини (ч.ч.2,3 ст. 81 ЗК України).

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню, що передбачено ч.4 ст.81 ЗК України.

Правові наслідки порушенням обов`язку щодо відчуження земель сільськогосподарсь-кого призначення, прийнятими в спадщину іноземцями, протягом установленого законом строку, передбачені ст. 145 ЗК України.

Зокрема, в разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику (ч.ч. 2,4 ст. 145 ЗК України, в редакції чинній на час звернення з позовом до суду).

Відповідно до п.п. «д», «е» ч. 1 ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки (п. «в» ч.1 ст. 143 ЗК України).

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено, що право власності припиняється у разі конфіскації.

Частиною 1 ст. 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Таким чином, оскільки відповідачка протягом року з часу переходу права власності на спірну земельну ділянку не здійснила її відчуження, право власності на неї слід припинити примусово шляхом її конфіскації на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області та продажу на земельних торгах з поверненням відповідачці виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем.

Разом з тим, звертаючись з вказаним позовом до суду керівник Вознесенської окружної прокуратури просив конфіскувати спірну земельну ділянку на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, проте примусова конфіскація земельної ділянки без компенсації відповідачці її вартості не відповідає приписам ч. 4 ст. 145 ЗК України (в редакції чинній на час звернення з позовом до суду), та буде порушенням права власності, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року, справа №513/444/15-ц.

Як зазначалося вище, право держави примусово припиняти право власності на земельну ділянку, яка мала бути відчужені її власником, передбачене у чинному законодавстві України.

Отже, на підставі викладеного, з огляду на те, що відповідачка мала достатньо часу для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак у встановлений законом строк земельну ділянку не відчужила, суд не вбачає невідповідність заходу втручання держави у право відповідачки на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, які сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

При цьому в судовому засіданні встановлено, що ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, яке організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, не звернулося до суду з відповідним позовом ні за власним розсудом, ні після відповідного прокурорського звернення, що вказує на наявність підстав для звернення прокурора в інтересах держави до суду.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідачки підлягають стягненню понесені прокурором судові витрати в вигляді судового збору в розмірі 4 542 грн. 00 коп. (3028 грн. 00 коп. судового збору за подачу позову + 1 514 грн. 00 коп. судового збору за подачу заяви про забезпечення позову).

Керуючись ст.ст.12,13,76-83,141,259,263-265,280-282,289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

позовні вимоги керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про конфіскацію земельної ділянки, задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на 5/6 частки земельної ділянки площею 0,3112 га, кадастровий номер 4822084500:04:000:0098, яка розташована в межах території Тімірязєвської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, місцезнаходження: місто Миколаїв, проспект Миру, будинок 34, ідентифікаційний код 39825404, та продажу на земельних торгах з поверненням ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , виручених коштів, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем.

Стягнути з ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на користь Миколаївської обласної прокуратури, місцезнаходження: місто Миколаїв, вулиця Спаська, будинок 28, ідентифікаційний код 02910048 (р/р НОМЕР_3 , банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172), судовий збір у розмірі 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Л.В. Лузан