Постанова

від 23.05.2024 по справі 915/571/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/571/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Філінюк І.Г.

секретар судового засідання Арустамян К.А.

за участю представників сторін у справі:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" адвокат Піун С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024, суддя суду першої інстанції Мавродієва М.В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 02.05.2024

по справі №915/571/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

про: стягнення 610 539,84 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

21.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою №119/07-18874-2022 від 07.11.2022 (вх.№5637/22), в якій просило стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області" грошові кошти у загальному розмірі 610539,84 грн, з яких: 453903,92 грн - основний борг, 67028,56 грн - пеня, 7909,11 грн - 3% річних та 81698,25 грн - збитки від інфляції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати вартості поставленого природного газу з 02.12.2021 по 31.12.2021 (за грудень 2021 року) за укладеним між ними (договором приєднання) Типовим договором постачання природного газу постачальником остання надія, внаслідок чого позивачем у відповідні періоди прострочень здійснено нарахування пені у відповідності до п.4.5. Договору, 3% річних та збитки від інфляції.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 453903,92 грн основного боргу, 81698,25 грн збитків від інфляції, 7909,11 грн - 3% річних, 6702,85 грн пені та 9158,10 грн судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що з 02.12.2021 по 31.12.2021 позивач поставив відповідачу природний газ в об`ємі 8460,81 куб.м на суму 453903,92 грн, в свою чергу відповідач свої зобов`язання за спірним договором щодо оплати за отриманий природний газ в повному обсязі не виконав, оплату не здійснив та не підписав Акт №31910 приймання-передачі природного газу, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 453 903,92 грн.

Задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача 81698,25 грн збитків від інфляції за період з лютого по серпень 2022 року та 7909,11 грн - 3% річних за період з 01.02.2022 по 31.08.2022, суд першої інстанції зазначив, що розрахунок, наведений позивачем, є вірним, а вимоги обґрунтованими.

Суд першої інстанції зазначив, що наданий позивачем розрахунок пені за період з 01.02.2022 по 31.07.2022 у розмірі 67028,56 грн є арифметично вірним.

В той же час, господарський суд здійснивши оцінку ступеня вини відповідача в простроченні виконання зобов`язання за спірним договором, взявши до уваги невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, прийнявши до уваги, що жодних доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасної оплати отриманих відповідачем послуг суду не надано та взявши до увагу соціальну значимість підприємства-відповідача у військовий час, суд першої інстанції прийшов до висновку, що стягнення усієї нарахованої позивачем суми неустойки не відповідає критерію співмірності. Тому враховуючи інтереси обох сторін, суд дійшов до висновку про необхідність зменшення розміру належної до стягнення пені на 90%, тобто до 6702,85 грн.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22.

На думку апелянта, висновок суду про те, що в матеріалах справи відсутні докази спричинення збитків Позивачу, є таким, що протирічить позиції Верховного Суду у т.ч. через відсутність, обов`язку у кредитора (постраждалої сторони) доводити розмір його втрат, тобто, при стягненні

Апелянт зазначає, що шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

Апелянт вказує, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника.

Позивач зазначає, що заявлена сума пені не є надмірно великою до боргу Відповідача, враховуючи процентне співвідношення виконання зобов`язання (лише 12,98% від вартості природного газу, поставленого протягом дії Договору).

Апелянт зазначив, що Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише Відповідача, проте, під час розгляду справи не було враховано інтереси Позивача.

На думку позивача, зменшення розміру штрафу на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 60 325,71 грн та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» щодо стягнення пені в розмірі 60 325,71 грн., у стягненні яких було відмовлено судом, - задовольнити.

Таким чином, рішення уданій справі переглядається виключно в частині відмови у стягненні пені, іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 перегляду не підлягає.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області" надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22.

Відповідач зазначив, що 25 березня 2024 року платіжним дорученням від 25.03.2024 № 42 (внутрішній номер 336115185) сплатив суму боргу у розмірі 559 372,23 грн згідно рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 у справі № 915/571/22.

На думку відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він поніс збитки та майнові втрати у зв`язку з несплатою Відповідачем коштів за поставлений природний газ.

Відповідач зазначає, що в даній справі вбачається саме збагачення кредитора, тобто Позивача, замість стягнення збитків, оскільки у визначений позивачем тариф (вартість) за постачання природного газу вже були закладені усі можливі ризики на поставку природного газу.

Відповідач вказує, що доданий Позивачем до позову рахунок на оплату (природний газ) № 2544, не містить дату складання, тобто складений з порушенням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже не може бути належним до допустимим доказом, оскільки неможливо встановити, коли Позивач його сформував. Відсутність дати складання у рахунку на оплату (природний газ) № 2544 лише підтверджує те, що Відповідачем не надані належні та допустимі докази того, що ним було взагалі виконано обов`язок по направленню Відповідачу рахунку на оплату (природний газ) № 2544 за грудень 2021 року, зокрема за період з 02.12.2021 по 07.12.2021 року.

Відповідач зазначає, що з боку Відповідача відсутні порушення договірних зобов`язань щодо строків сплати коштів за поставлений Позивачем у період з 02.12.2021 по 07.12.2021 року природний газ, оскільки в порушення вимог пунктів 4.3, 4.4 та 11.5 Типового договору, Позивачем не наданий Відповідачу рахунок на оплату. Таким чином, відсутні правові підстави для застосування нарахувань та стягнення 3%річних, пені та інфляційних витрат.

Керуючись викладеним вище, відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» у повному обсязі.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/571/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Філінюк І.Г. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/571/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 по справі №915/571/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/571/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №9151/571/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.04.2024; призначено справу №915/571/22 до розгляду на 02.05.2024 о 14:00.

Судове засідання призначене на 02.05.2024 не відбулося у зв`язку з оголошенням на території Одеської області повітряної тривоги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 справу №915/571/22 вирішено розглянути у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; призначено справу №915/571/22 до розгляду на 23.05.2024 о 14:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

23.05.2024 у судовому засіданні прийняла участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" адвокат Піун С.П.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, якою призначено справу №915/571/22 до розгляду на 23.05.2024 о 14:30, була отримана в електронному кабінеті АТ "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" 03.05.2024, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 03.05.2024, представником КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області" адвокатом Каліч Є.А. -03.05.2024.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 23.05.2024, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22 по суті, не дивлячись на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником останньої надії на ринку природного газу.

26.10.2021 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020р. №1236.

Пунктом 2 Постанови КМУ №1102 визначено зобов`язання Акціонерного товариства Магістральні газопроводи України, Товариства з обмеженою відповідальністю Оператор газотранспортної системи України, операторів газорозподільних систем, забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника останньої надії обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 р. бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (надалі - відповідач у справі, споживач) є бюджетною установою.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 29.10.2021 по 30.11.2021 та з 02.12.2021 по 31.12.2021 автоматично включено до портфеля постачальника останньої надії - Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України, і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника останньої надії та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника останньої надії з наведених вище підстав, позивач надав: лист оператора ГТС від 27.09.2022 №ТОВВИХ-22-10353 та інформацію щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XS00012C4D200J; інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії від оператора ГРМ (Форма №10); відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56XS00012C4D200J (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником останньої надії укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника останньої надії та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником останньої надії не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником останньої надії і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником останньої надії затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2501.

Відповідно до п.2.1. Типового договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

У відповідності до п.4.2. Типового договору об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розділу природного газу.

У відповідності до пункту 2 глави 7 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженої постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Тобто, об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Разом із цим, відповідно до п.4.3. Типового договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

На виконання вказаного пункту позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак останнім здійснено оплату за спожитий газ за листопад 2021 року у розмірі 62440,90 грн, однак за грудень 2021 року оплата у розмірі 453903,92 грн відповідачем не здійснено.

Крім цього, порядок здійснення оплати визначений п.4.4. Типового договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

З 01.11.2021 по 30.11.2021 позивач поставив відповідачу природний газ в об`ємі 3716,72 куб.м на загальну суму 62440,90 грн, відповідач здійснив оплату за поставлений газ, що підтверджується Інформацією про надходження коштів на рахунки ТОВ ГК Нафтогаз України (код за ЄДРПОУ 40121452) за період з 01/10/2021р. по 19/09/2022р.

З 02.12.2021 по 31.12.2021 позивач поставив відповідачу природній газ в об`ємі 8460,81 куб.м на суму 453903,92 грн, в свою чергу відповідач свої зобов`язання за спірним договором щодо оплати за отриманий природний газ в повному обсязі не виконав, оплату не здійснив та не підписав Акт №31910 приймання-передачі природного газу, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 453 903,92 грн.

Дані обставини і стали підставою для звернення з позовною заявою.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У даному випадку, апелянт оскаржує рішення виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 60 325,71 грн.

Таким чином, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22 виключно в частині позовних вимог щодо стягненні пені.

В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22 не переглядається

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 Закону України Про ринок природного газу постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України Про ринок природного газу споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Правилами постачання природного газу врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.

Згідно п.3 Розділу І Правил постачання природного газу постачання природного газу постачальником останньої надії здійснюється на підставі договору, який має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником останньої надії, що затверджується Регулятором. Договір постачання природного газу постачальником останньої надії є публічним.

Особливості здійснення постачання природного газу споживачу постачальником останньої надії визначені розділом VI цих Правил.

У відповідності до п.п.1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник останньої надії здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником останньої надії, затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання між постачальником останньої надії і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За договором постачання природного газу постачальник останньої надії зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником останньої надії не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником останньої надії.

Постачальник останньої надії зобов`язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником останньої надії, яка має відповідати типовому договору, роз`яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.

Після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником останньої надії, передбаченого цим розділом та Законом України "Про ринок природного газу", постачальник останньої надії зобов`язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем. Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника останньої надії здійснюється у порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. У випадку якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником останньої надії, до такого споживача повинні застосовуватись заходи з припинення розподілу/транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу газотранспортної системи.

Постачальник останньої надії має повідомити споживача про обмежений строк постачання природного газу, ціну природного газу для споживача та поінформувати споживача про його право та необхідність вибору іншого постачальника шляхом розміщення відповідної інформації на сайті постачальника останньої надії. Постачальник останньої надії зобов`язаний оприлюднювати на своєму веб-сайті та підтримувати в актуальному стані інформацію щодо споживачів, що не є побутовими, з діючими договорами постачання природного газу із зазначенням такої інформації: ЕІС-коди споживачів (точок комерційного обліку); ЄДРПОУ та назва споживача; адреса об`єкта; кінцевий строк постачання природного газу.

Отже, між позивачем та відповідачем укладено Договір постачання природного газу, як між постачальником "останньої надії" та споживачем.

Укладений між сторонами публічний типовий Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.634 ЦК України Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч.ч.1-3, 5 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

У відповідності до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу положень ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.610, ч.1 ст.612 ЦК України).

Як свідчать дані Оператора ГТС, в період з 02.12.2021 по 31.12.2021 позивач поставив відповідачу природний газ в об`ємі 8 460,81 м.куб. на суму 453 903,92 грн.

Факт поставки природного підтверджується, також, Актом №31910 приймання-передачі природного газу за грудень 2021 року. Загальний обсяг природного газу становить 8 460,81 м.куб на суму 453 903,92 грн.

Крім того, наявний рахунок на оплату №2544 за період з 01.12.2021 по 31.12.2021 на суму 453 903,92 грн.

На виконання пункту 4.4. Договору, позивачем направлявся на адресу відповідача відповідний рахунок засобами поштового зв`язку.

Факт включення відповідача до Реєстру споживачів постачальника останньої надії та віднесення газу, спожитого відповідачем, в період з 29.10.2021 по 30.11.2021 та з 02.12.2021 по 31.12.2021, до портфеля постачальника останньої надії підтверджується листом Оператора ГТС від 27.09.2022 №ТОВВИХ-22-10353 та інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії від Оператора ГРМ (Форма №10).

Тобто в матеріалах справи відсутні докази включення відповідача до Реєстру споживачів ТОВ ГК Нафтогаз Трейдинг у період з 02.12.2021 по 31.12.2021, натомість наявні докази включення відповідача в спірний період саме до Реєстру споживачів позивача. Дані обставини підтверджують факт того, що постачання було здійснено саме оператором останньої надії, тобто позивачем.

В свою чергу, відповідач оплату за поставлений газ не здійснив, у зв`язку з чим у нього сформувалась заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 453 903,92 грн, крайній строк оплати якої припадав на 31.01.2022.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п.4.5. Типового договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами Договору сторони не погодили інший період нарахування пені.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 67 028,56 грн за період з 01.02.2022 по 31.07.2022.

Колегією суддів, перевірено розрахунок пені та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно частин 2, 3 ст.13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки є правом суду, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 у справі №910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

Головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У даному випадку, колегія суддів враховує кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача як комунального некомерційного підприємства, яке здійснює свою діяльність у сфері охорони здоров`я, тобто в соціальній сфері та фінансується переважно за рахунок коштів місцевого бюджету.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, тому колегія суддів приймає до уваги відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, адже на його користь, зокрема, було стягнуто основний борг з урахуванням втрат від інфляції та 3% річних та відповідно компенсовано заподіяні йому втрати.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Такі загальноузагальнюючі правові висновки щодо права суду на зменшення розміру штрафних санкцій викладені у постановах Верховного Суду, які наведені скаржником у касаційній скарзі.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

У постанові від 19.01.2024 зі справи № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виснувала, що: розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником; чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер; а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду; поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені у даній справі на 90% (з 67 028,56 грн до 6 702,85 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області" зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Колегією суддів встановлено, що інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2024 по справі №915/571/22 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.05.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

І.Г. Філінюк