Рішення

від 15.05.2024 по справі 903/70/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 травня 2024 року Справа № 903/70/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Васильківхлібпродукт

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агротрейд Групп

про стягнення 214851,96 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Щеглов Д. С., адвокат, серія ВВ № 1036637 від 08.01.2024;

від відповідача: н/з.

Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 17.01.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Васильківхлібпродукт до Товариства з обмеженою відповідальністю Агротрейд Групп про стягнення 214851,96 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) заборгованості за договором поставки.

При обґрунтуванні позовних вимог посилаються на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 2802/4 від 28.02.2023 в частині повної та своєчасної поставки товару.

Ухвалою суду від 22.01.2024 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме подати суду докази реєстрації електронного кабінету позивача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

24.01.2024 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана заява з додатком приєднана до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 29.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 27.02.2024; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу відповідь на відзив.

14.02.2024 відповідач через систему Електронний суд подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову. При цьому вказує, що відповідно до специфікації №3 від 17.04.2023 до договору поставки №2802/4 від 28.02.2023 товар поставляється на умовах EXW (склад постачальника), завантажено в Біг бегах покупця. Проте, жодні усні та письмові заявки щодо завантаження автомобілів товаром, передбаченим Специфікацію №3 від 17.04.2023 від позивача не надходили. Автомобілі на завантаження товару позивачем надані не були. Також зазначає, що вимоги щодо повернення переплати у розмірі 620000,00 грн відповідач від позивача не отримував. Крім того, важливим є те, що відповідальність передбачена у договорі передбачається за невиконання або неналежне виконання умов даного договору, а не за переплату, у зв`язку з непоставленим товаром з вини покупця. Вказує, що непоставлення товару мало місце у зв`язку з тим, що позивачем не було надано автомобілі на завантаження товару у строки, передбачені специфікацією, а саме до 29.04.2023. Крім того, звертає увагу суду, що станом на 13.02.2024 у позивача перед відповідачем наявна заборгованість, що становить 47 399,57 грн. даний відзив з додатками приєднано до матеріалів справи.

15.02.2024 позивач через систему Електронний суд подав відповідь на відзив в якій просить задовольнити позовні вимоги з підстав наведених у ній. Дана відповідь з додатками долучена до матеріалів справи.

20.02.2024 відповідач через систему Електронний суд подав заперечення на відповідь на відзив в яких просить відмовити у задоволенні позову з підстав наведених у запереченні. Дані заперечення з додатками долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 27.02.2024 оголошено перерву до 13.03.2024.

В судовому засіданні 13.03.2024 оголошено перерву до 02.04.2024.

13.03.2024 позивач через систему Електронний суд подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 214851,96 грн, з них 122313,51 грн основного боргу, 31000,00 грн штрафу, 33902,71 грн пені, 24571,32 грн 23 % річних, 3064,42 грн інфляційних втрат.

Згідно п.2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження

У судовому засіданні 02.04.2024 судом ухвалено на місці прийняти заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, оскільки це право позивача та він його реалізував до закінчення підготовчого засідання. Має місце нова ціна позову 214851,96 грн.

19.03.2024 відповідач через систему Електронний суд подав відзив на заяву про зменшення розміру позовних вимог в якому просить у задоволені позову відмовити. При цьому вказує, що станом на 18.03.2024 у позивача перед відповідачем наявна заборгованість в сумі 47399, 57 грн, строк оплати якої настав. Проте, має місце заборгованість позивача перед відповідачем на суму 782687,73 грн, строк сплати якої прив`язаний до реєстрації податкових накладних. Також зазначає, що відсутні підстави для застосування штрафних санкцій до відповідача. Даний відзив долучено до матеріалів справи.

Позивач в судове засідання 02.04.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.04.2024 не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, також заявив усне клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні 02.04.2024 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 24.04.2024.

Ухвалою суду від 02.04.2024 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 24.04.2024.

В судовому засіданні 24.04.2024 оголошено перерву до 15.05.2024.

Представник позивача в судовому засіданні 15.05.2024 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх повністю.

Відповідач в судове засідання 15.05.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується розпискою від 24.04.2024 про оголошену перерву в судовому засіданні до 15.05.2024.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

28.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Агротрейд Групп (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Васильківхлібпродукт (покупець) було укладено договір поставки № 2802/4 (далі договір), згідно з умовами котрого постачальник зобов`язався передати відповідно до умов, передбачених договором, пшеницю 20-го, 3-го, 4-го класу, сою, жито продовольче, насіння соняшника, ячмінь, ріпак (далі товар) врожаю 2022, у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти вищезазначений товар та оплатити його в строки, в розмірі та на умовах, визначених договором (а.с.10-11).

Найменування, одиниця виміру товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент), визначаються специфікацією, що є невід`ємною частиною договору (п.1.2 договору).

Відповідно до п.3.2 договору порядок розрахунків за товар сторони узгоджують у специфікаціях, що є невід`ємними частинами даного договору. Датою сплати за товар вважається дата перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.4 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що за порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми непоставленого товару за кожен день прострочення та штраф у розмірі 100,00 грн за кожен день прострочення передачі.

Відповідно до п. 4.4 договору у разі якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати з дня наступного коли товар мав бути поставлений або за письмовою вимогою покупця.

Пунктом 4.5 договору сторони визначили, що в разі не поставки товару понад 30-ти днів коли товар мав бути переданий покупцю, на суму попередньої оплати нараховуються проценти у розмірі 23 % від розміру попередньої оплати відповідно до Цивільного кодексу до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Згідно з п. 6.1 договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін. Після підписання цього договору всі попередні переговори вважаються такими, що втратили свою чинність. Строк дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами і до 23.02.2024, а у випадку несвоєчасного виконання будь-якою стороною своїх договірних обов`язків до повного виконання прийнятих на себе зобов`язань (п. 6.2 договору).

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.

На виконання умов договору 28.02.2023 між сторонами було підписано специфікацію № 1 до договору поставки № 2802/4 від 28.02.2023 за умовами якої постачальник зобов`язався поставити до 03.03.2023 року 250 тонн (+/- 20%) сої вартістю 4174999,20 грн, в т.ч. 512719,20 грн ПДВ. Пунктом 3 специфікації сторони визначили, що оплата за товар здійснюється в наступному вигляді: 86% по факту завантаження, решта 14 % після реєстрації податкових накладних (а.с.128).

Відповідач на виконання умов специфікації № 1 від 28.02.2023 поставив позивачу 246,56 т сої вартістю 4117551,21 грн, в т.ч. 505664,18 грн ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 7 від 01.03.2023 (а.с.121).

Позивач на виконання умов специфікації № 1 від 28.02.2023 сплатив частину вартості товару в сумі 3662280,70 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 23021 від 01.03.2023 (3541094,04 грн 86% строк оплати яких настав за умовами специфікації + 121186,66 грн переплата) (а.с.119).

01.03.2023 відповідач склав податкову накладну на загальну суму 4117551,21 грн, в т.ч. 505664,18 грн ПДВ, однак податковим органом 20.04.2023 прийнято рішення про відмову в реєстрації податкової накладної у зв`язку з наданням платником податку копій документів, складених із порушенням законодавства (а.с.65, 77).

Відповідно по специфікації № 1 у позивача обов`язок з оплати 57645,17 грн (14 % вартості поставленого товару) не настав, оскільки відповідач не здійснив реєстрацію податкової накладної, як це передбачено договором та специфікацією № 1.

20.03.2023 між сторонами було підписано специфікацію № 2 до договору поставки № 2802/4 від 28.02.2023 за умовами якої постачальник зобов`язався поставити до 31.03.2023 року 160 тонн (+/- 20%) сої вартістю 2687999,62 грн, в т.ч. 330105,22 грн ПДВ. Пунктом 3 специфікації сторони визначили, що оплата за товар здійснюється в наступному вигляді: 86% по факту завантаження, решта 14 % після реєстрації податкових накладних (а.с.129).

Відповідач на виконання умов специфікації № 2 від 20.03.2023 поставив позивачу 159,84 т сої вартістю 2685311,62 грн, в т.ч. 329775,11 грн ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 9 від 20.03.2023 (а.с.122).

Позивач на виконання умов специфікації № 2 від 20.03.2023 сплатив частину вартості товару в сумі 2357894,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 23314 від 20.03.2023 (2309367,99 грн 86% строк оплати яких настав за умовами специфікації + 48526,41 грн переплата) (а.с.118).

20.03.2023 відповідач склав податкову накладну на загальну суму 2685311,62 грн, в т.ч. 329775,11 грн ПДВ, однак податковим органом прийнято рішення про зупинення реєстрації податкової накладної (а.с.64).

Відповідно по специфікації № 2 у позивача обов`язок з оплати 375943,63 грн (14 % вартості поставленого товару) не настав, оскільки відповідач не здійснив реєстрацію податкової накладної, як це передбачено договором та специфікацією № 2.

05.04.2023 між сторонами було підписано специфікацію № 3 до договору поставки № 2802/4 від 28.02.2023 за умовами якої постачальник зобов`язався поставити до 29.04.2023 року 200 тонн (+-20%) ріпаку вартістю 3099999,72 грн, в т.ч. 380701,72 грн ПДВ. Пунктом 3 специфікації сторони визначили, що оплата за товар здійснюється в наступному вигляді: передоплата 20% в день підписання специфікації, решта 80 % по факту завантаження (а.с.87).

Позивач на виконання умов специфікації № 3 від 19.04.2023 сплатив 20% вартості товару в сумі 620000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 23916 від 19.04.2023 (а.с.15),однак відповідач товару по специфікації № 3 так і не поставив позивачу, відповідно з 02.05.2023 вважається таким, що прострочив умови поставки товару, оскільки 29.04.2023 (строк поставки) є вихідним днем, відповідно строк поставки переноситься на перший робочий день 01.05.2023.

04.05.2023 між сторонами було підписано специфікацію № 4 до договору поставки № 2802/4 від 28.02.2023 за умовами якої постачальник зобов`язався поставити до 12.05.2023 року 300 тонн (+-20%) сої вартістю 5099999,76 грн, в т.ч. 626315,76 грн ПДВ. Пунктом 3 специфікації сторони визначили, що оплата за товар здійснюється в наступному вигляді: передоплата 20%, решта 80 % по факту завантаження (а.с.83).

Відповідач на виконання умов специфікації № 4 від 04.05.2023 поставив позивачу 320,91 т сої вартістю 5455469,74 грн, в т.ч. 669969,96 грн ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 19,20 від 05.05.2023, № 21 від 09.05.2023 (а.с.123-125).

Позивач частково оплатив вартість поставленого згідно специфікації № 4 товару на загальну суму 4788070,18 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 24515 від 10.05.2023 на суму 240000,00 грн, № 24413 від 08.05.2023 на суму 820000,00 грн, № 24494 від 09.05.2023 на суму 1864035,09 грн, № 24380 від 05.05.2023 на суму 1864035,09 грн (а.с.116, 117, 120, 127), відповідно заборгованість позивача перед відповідачем за специфікацією № 4 становить 667399,56 грн.

Враховуючи вищенаведене та умови специфікацій № 1, 2, 4 у позивача настав строк оплати отриманого товару на суму 11305931,77 грн (3541094,04 грн по специфікації №1 + 2309367,99 грн по специфікації № 2 + 5455469,74 грн по специфікації № 4), однак останнім оплачено товар на суму 10808245,28 грн, відповідно борг позивача перед відповідачем по даних специфікаціях становив 497686,49 грн.

Разом з тим, позивачем було здійснено передоплату в сумі 620000,00 грн по специфікації № 3, однак відповідачем товар поставлено не було, відповідно частину даної суми позивачем було зараховано як погашення 497686,49 грн заборгованості по специфікаціях № 1,2,3 строк оплати якої настав, відповідно станом на дану подання позову заборгованість відповідача перед позивачем з попередньої оплати становить 122313,51 грн, яку останній просить стягнути з відповідача.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ч.5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи, що специфікацією № 3 було визначено строк поставки товару до 29.04.2023, строк виконання грошового зобов`язання є таким, що настав, з 02.05.2023 (враховуючи, що останній день строку припав на неробочий день, останнім днем є перший за ним робочий день, тобто 01.05.2023) боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку що позивач має право вимагати повернення, зробленої ним на користь відповідача передплати за договором, оскільки відповідач свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, товар за договором не поставив.

За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідачем належними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України обставин, повідомлених позивачем, не спростовано, доказів поставки товару, так як і повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар відповідачем не надано.

За наведених вище обставин, судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив поставку товару у повному обсязі та не здійснив повернення суми попередньої оплати, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 122313,51 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Крім того, позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 3064,42 грн та 23% річних у розмірі 24571,32 грн на підставі п. 4.5 договору.

Пунктом 4.5 договору сторони визначили, що в разі не поставки товару понад 30-ти днів коли товар мав бути переданий покупцю, на суму попередньої оплати нараховуються проценти у розмірі 23 % від розміру попередньої оплати відповідно до Цивільного кодексу до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та відсотків річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та відсотків річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Як встановлено судом вище, за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 ЦК України.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума 23% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування на суму боргу 23% річних відповідно до ст. 625 ЦК України та договору є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Дані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Отже, правовідношення, в якому у зв`язку із вимогою позивача про повернення суми попередньої оплати через не поставку товару, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому на нього можуть нараховуватись інфляційні втрати та 23% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, у відповідача (постачальника) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, ч. 2 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки з урахуванням вихідних днів, з 02.05.2023.

Слід зазначити, що ст. 625 розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19.

Перевіривши розрахунок 23% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд визнає його частково вірним, оскільки позивачем не вірно визначено настання строку виконання грошового зобов`язання з повернення коштів та, як наслідок, початкову дату нарахування 23% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України.

За таких обставин, з огляду на вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та наявності підстав для нарахування позивачем та стягнення з відповідача 23% річних за період з 02.05.2023 по 13.03.2023 у розмірі 24417,17 грн та інфляційних втрат за травень 2023-лютий 2024 року у розмірі 3064,42 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення 154,15 грн 23% річних задоволенню не підлягають, у зв`язку їх з безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення пені в сумі 33902,71 грн, суд зазначає таке.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що за порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми непоставленого товару за кожен день прострочення.

Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд визнає його частково вірним, оскільки позивачем не вірно визначено настання строку виконання грошового зобов`язання з повернення коштів та, як наслідок, початкову дату нарахування, відповідно здійснивши власний перерахунок пені підставними до стягнення є 27431,74 грн пені, в решті частини стягнення пені в сумі 6470,97 грн слід відмовити через безпідставність.

Щодо вимоги про стягнення штрафу 31000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до положень п.4.1 договору за порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми непоставленого товару за кожен день прострочення та штраф у розмірі 100,00 грн за кожен день прострочення передачі.

Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (разове стягнення).

Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Отже, штраф погоджений сторонами в п. 4.1 договору нараховується за кожен день прострочення виконання, що за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб його обчислення за кожен день прострочення, підпадає під визначення пені.

При цьому, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, то підстави для стягнення штрафу у розмірі 100,00 грн за кожен день прострочення з 18.09.2020 по 24.09.2020, який по суті теж є пенею, у позивача відсутні.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 31000,00 грн не підлягають задоволенню, оскільки одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені, хоча й розрахованої за різними формулами, втім за один і той же період заборгованості та допущене порушення, як вже зазначалося вище, суперечить приписам статті 61 Конституції України.

При прийнятті рішення врахована правова позиція викладена в постанові ВС від 25.07.18 № 922/4400/17.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 122313,51 грн основного боргу, 24417,17 грн 23% річних, 3064,42 грн інфляційних втрат, 27431,74 грн пені, у позові про стягнення 154,15 грн 23% річних, 6470,97 грн пені та 31000,00 грн штрафу слід відмовити через безпідставність.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2126,72 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агротрейд Групп (вул.Шопена,22а, м.Луцьк, Волинська область, 43005, код ЄДРПОУ 39919654) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Васильківхлібпродукт (вул.Володимирська,22, м.Васильків, Київська область, 08601, код ЄДРПОУ 42652235) 177226,84 грн (сто сімдесят сім тисяч двісті двадцять шість гривень 84 коп.), з них 122313,51 грн основного боргу, 24417,17 грн 23% річних, 3064,42 грн інфляційних втрат, 27431,74 грн пені та 2126,72 грн (дві тисячі сто двадцять шість гривень 72 коп.) судового збору.

3. У позові про стягнення 37625,12 грн, з них 31000,00 грн штрафу, 154,15 грн 23 % річних, 6470,97 грн пені - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення 27.05.2024.

СуддяА. С. Вороняк