Рішення

від 27.05.2024 по справі 905/1864/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.05.2024 м. Харків Справа №905/1864/21

Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,

розглянувши справу № 905/1864/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Торг-Інвест» (49130, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Генерала Захарченка, 9б)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Грандпроект Плюс» (84190, Слов`янський р-н, Донецька обл., с. Дмитрівка(з), вул. Южна, 7)

про стягнення 13 002 грн

без повідомлення (виклику) сторін

Суть спору: ТОВ «Буд-Торг-Інвест» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ТОВ «Грандпроект Плюс» боргу в розмірі 13 002 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №407/07-21 від 13.07.2021 в частині оплати товару.

04.10.2021 господарським судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач відзив на позов не подав. Про розгляд справи відповідач повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвали від 04.10.2021 на юридичну адресу 84190, Слов`янський р-н, Донецька обл., с. Дмитрівка(з), вул. Южна, 7, яка зазначена у позові та ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Ця ухвала повернута до суду органами поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (яка проставлена 30.11.2021).

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Зважаючи на те, що ухвала від 04.10.2021 направлена відповідачу за його юридичною адресою, а також те, що у суду відсутні відомості про іншу адресу, цей процесуальний документ є таким, що вручений відповідачу 30.11.2021.

Одночасно, згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20 та врахована судом, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, ухвала від 04.10.2021 розміщена в ЄДРСР, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 ЗУ «Про доступ до судових рішень»), та відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з нею у цьому реєстрі.

Отже, виходячи з того, що господарським судом вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про розгляд судової справи та забезпечення реалізації ним своїх прав на судовий захист, в т.ч. шляхом подання відзиву на позов, спір вирішено за наявними матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

На підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України 27.05.2024 господарським судом підписано рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

13.07.2021 між ТОВ «Буд-Торг-Інвест» (постачальник, позивач) та ТОВ «Грандпроект Плюс» (покупець, відповідач) укладений договір поставки № 407/07-21, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, постачальник зобов`язується поставити покупцеві будівельні та/або супутні матеріали (товар), а покупець прийняти та оплатити цей товар (п. 1.1 договору).

Найменування, одиниця виміру та загальна кількість товару, що є предметом за цим договором, визначаються у видаткових накладних та/або рахунках-фактури до цього договору та є його невід`ємною складовою (п. 1.2 договору).

З моменту постачання товару ризики його випадкового пошкодження або загибелі несе покупець, про що підписуються відповідні видаткові накладні (п.1.4 договору).

Ціна товару встановлюється у видаткових накладних та/або рахунках-фактури, що є невід`ємною частиною даного договору (п.2.2 договору).

За кожну партію товару, що постачається, покупець перераховує постачальнику оплату згідно наданого рахунка-фактури у безготівковій формі на вказаний у договорі рахунок протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання товару, незалежно від того реалізував покупець товар чи ні (п. 2.4 договору).

Поставка товару зі складу постачальника здійснюється силами покупця та за його рахунок на складські приміщення покупця або в інший спосіб за попередньою домовленістю сторін. Умови поставки регулюються відповідно до міжнародних правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року. Дата та строки поставки узгоджуються сторонами попередньо (п. 3.1 договору).

Передача товару постачальником здійснюється не пізніше 7 (семи) календарних днів з дня отримання заявки від покупця (п. 3.2 договору).

Разом з товаром постачальник зобов`язаний: надати покупцю оригінали наступних документів: видаткову накладну; скласти податкову накладну, акцизну накладну (у випадку необхідності та зареєструвати в електронній формі з дотриманням порядку реєстрації, з наявністю електронного підпису уповноваженої особи та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних із застосуванням програмного забезпечення системи електронного документообігу, визначеного діючим законодавством України (п. 3.3 договору).

Покупець має право відмовитись від приймання товару у разі порушення умов, передбачених у п.п.3.3, 3.4 цього договору (п. 3.5 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 (п. 8.1 договору).

За посиланням позивача, на виконання умов договору поставки № 407/07-21 від 13.07.2021 він поставив відповідачу товар - гіпсокартонна плита звичайна А/1200/3000/12,5/НСК 100 шт. на суму 13 002 грн.

На підтвердження поставки товару до позовної заяви надано рахунок на оплату № ДНА-0004327 від 13.07.2021 на суму 13 002 грн, видаткову накладну № БТ00-003237 від 15.07.2021 на суму 13 002 грн, яка підписана позивачем одноособово, довіреність № 34 від 15.07.2021 (дійсна до 19.07.2021), яка видана директором підприємства відповідача на водія Лук`яненко С.О. на одержання ТМЦ від позивача.

06.08.2021 позивач надіслав відповідачу претензію вих. № 04/08-1 від 04.08.2021 про сплату заборгованості в розмірі 13 002 грн разом з актом звірки взаємних розрахунків за період червень липень 2021 року, що підтверджується описом вкладення, поштовою накладною, фіскальним чеком від 06.08.2021.

02.09.2021 позивач надіслав відповідачу рахунок № ДНА-0004327 від 13.07.2021 та видаткову накладну № БТ00-003237 від 15.07.2021, що підтверджується описом вкладення, поштовою накладною, фіскальним чеком від 02.09.2021.

Оскільки відповідь на претензію відповідач не надав та оплату товару не здійснив, позивач звернувся до суду з цим позов, в якому просить суд стягнути з відповідача борг в розмірі 13 002 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних мотивів.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Статтями 662, 663, 664 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч. 1 ст. 692, ч. 1 ст. 694 ЦК України).

Таким чином, двосторонній характер договору поставки/купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець/постачальник приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1,7 ст.193 ГК України.

Як вище встановлено судом, між сторонами укладено договір поставки № 407/07-21 від 13.07.2021, згідно з яким позивач зобов`язався поставити товар - будівельні та/або супутні матеріали, а відповідач прийняти та оплатити його. При цьому, поставка товару за умовами договору здійснюється зі складу позивача силами відповідача або в інший спосіб за попередньою домовленістю сторін не пізніше 7 календарних днів з дня отримання заявки відповідача, а його оплата - згідно наданого рахунка-фактури протягом 7 календарних днів з дня отримання товару.

За приписами ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом МФУ №88 від 24.05.1995 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 названого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, ст.9 ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом МФУ №88 від 24.05.1995, та відображають реальні господарські операції.

У постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Разом з цим, у разі дефектів первинних документів сторона не позбавлена можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (постанова Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 915/675/19).

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

За посиланням позивача, на виконання договору поставки № 407/07-21 від 13.07.2021 він поставив відповідачу товар - гіпсокартонна плита звичайна А/1200/3000/12,5/НСК 100 шт. на суму 13 002 грн за видатковою накладною № БТ00-003237 від 15.07.2021.

Між тим, ця видаткова накладна підписана позивачем одноособово. Будь-яких пояснень щодо не підписання відповідачем видаткової накладної, неможливості її підписання в момент поставки товару в цьому випадку на складі позивача (з огляду на відсутність доказів попередньої домовленості сторін про інший спосіб поставки товару) у позовній заяві не наведено. Отже, видаткова накладна № БТ00-003237 від 15.07.2021 не відповідає вимогам ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом МФУ №88 від 24.05.1995, та не може бути доказом, що підтверджує поставку позивачем/отримання відповідачем товару.

Рахунок на оплату № ДНА-0004327 від 13.07.2021, на який також посилається позивач, є лише розрахунковим документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, та носить інформаційний характер (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 922/449/21). Довіреність № 34 від 15.07.2021 є документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи у цьому випадку - водія Лук`яненко С.О. одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей (постанова Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі № 3-77гс15). Тобто, ані рахунок, ані довіреність у розумінні ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» не є первинними документами, які підтверджують факт господарської операції і передачі товару.

Інших доказів, які підтверджували б поставку позивачем/отримання відповідачем товару, до суду не надано, матеріали справи не містять. Зокрема, матеріали справи не містять заявки відповідача, на підставі якої мала бути здійснена позивачем поставка товару (п.3.2 договору), жодних пояснень з цього приводу (щодо наявності/відсутності такої заявки) позивачем не наведено.

Не надано до суду і докази відображення сторонами в податковому обліку спірної поставки товару, у т.ч. податкову накладну, яка мала бути складена і зареєстрована позивачем (п. 3.3 договору, п.п. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 ПК України) та яка була б підставою для відповідача для нарахування суми податку, що відноситься до податкового кредиту (п. 198.6 ст. 198 ПК України). Клопотання про витребування від податкового органу матеріалів податкової звітності відповідача під час розгляду справи позивачем не заявлено.

Будь-які відомості про обставини зберігання та використання товару у господарській діяльності відповідача та докази на їх підтвердження у матеріалах справи також відсутні.

Одночасно, надіслання відповідачу рахунку на оплату № ДНА-0004327 від 13.07.2021 та видаткової накладної № БТ00-003237 від 15.07.2021, як і претензії вих. № 04/08-1 від 04.08.2021, за відсутності доказів, які прямо чи опосередковано свідчили б про поставку позивачем/отримання відповідачем товару, само по собі не має правового значення. Тим більш, що докази отримання відповідачем цих рахунку та видаткової накладної, претензії до суду не надано.

ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (ст.ст. 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його ст. 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.

Приймаючи до уваги викладене, господарський суд вважає, що позивачем не доведено поставку товару, що у свою чергу виключає підстави для покладення на відповідача обов`язку щодо його оплати (який за умовами договору пов`язується саме з отриманням товару (п.2.4 договору)). Тому позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу в розмірі 13 002 грн задоволенню не підлягають.

На підставі ст.129 ГПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Буд-Торг-Інвест» у задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 27.05.2024.

Суддя Л.В. Ніколаєва