Рішення

від 27.05.2024 по справі 908/574/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/51/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2024 Справа № 908/574/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріель", 72040, Запорізька область, Михайлівський район, с. Плодородне (з), вул. Шевченко, буд. 81

2. Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, 69036, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 20а

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 ; ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , АДРЕСА_3

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити певні дії

за участю секретаря судового засідання Пікалової І.С.

за участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: не з`явився; в минулому засіданні Пальчик М.О., адвокат, ордер АЕ № 1268778 від 07.03.2024;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився, в минулому засіданні ОСОБА_4 , представник, посвідчення № 1565 від 01.04.2024;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

суть спору

07.03.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріель" та Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2024, справу № 908/574/24 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 19.03.2024 позовна заява була залишена без руху для усунення недоліків, допущених позивачем.

02.04.2024 на адресу Господарського суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 03.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/574/24. Присвоєно справі номер провадження 15/51/24. Постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.05.2024.

08.04.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

18.04.2024 від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, позовні вимоги підтримує повністю, просить справу розглядати без її участі.

02.05.2024 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

21.05.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача. Позовні вимоги просить задовольнити повністю.

У суджове засідання 27.05.2024 представники учасників справи не з`явилися.

Позов заявлено з тих підстав, що позивач перебуває в трудових відносинах з відповідачем 1, який перебуває на тимчасово окупованій території Запорізької області, та у позивача відсутня можливість реалізувати своє конституційне право на працю, оскільки обіймає посаду директора товариства. Заява про звільнення з посади директора розглянута на загальних зборах засновників (учасників) товариства 24.02.2022. Позивач наприкінці лютого залишив місце своєї реєстрації та був вимушений переїхати на підконтрольну територію України. Через початок активних бойових дій в Михайлівському районі Запорізької області з кінця лютого 2022 року, засновник товариства не встигли належним чином оформити рішення від 24.02.2022. Просить позов задовольнити.

ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву повідомила, що обівзнан про розгляд справи в господарському суді та про обставини справи. Зазначила, що підтримує заявлені позовні вимоги та просить їх задовольнити. Розглянути справу без її участі.

Від інших учасників справи заяви по суті справи не надходили.

За відсутності представників учасників справи технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні, суд установив.

Згідно із протоколом № 1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріель» від 07.07.2014, ОСОБА_1 призначено директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріель» (Товариство).

Засновниками (учасниками) зазначеного Товариства є:

- ОСОБА_2 , розмір частки засновника (учасника): 18 375,20 грн. Тип бенефіціарного володіння: прямий вирішальний вплив. Відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 50);

- ОСОБА_3 , розмір частки засновника (учасника): 9187,60 грн. Тип бенефіціарного володіння: прямий вирішальний вплив. Відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 25);

- ОСОБА_1 , розмір частки засновника (учасника): 9187,60 грн. Тип бенефіціарного володіння: прямий вирішальний вплив. Відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 25).

21.01.2022 ОСОБА_1 повідомлено учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Арієль» про скликання загальних зборів учасників на 24.02.2022 о 13:00 год., за адресою: АДРЕСА_2 .

Порядком денним було визначено:

1. Звільнення директора Товариства - ОСОБА_1 за власним бажанням з 24.02.2022;

2. Призначення директора Товариства - ОСОБА_2 з 25.02.2022.

Відповідні питання були погоджені між учасниками товариства заздалегідь шляхом персонального (під розпис) ознайомлення з повідомленням про скликання загальних зборів учасників товариства від 21.01.2022.

10.02.2022 позивач подав на ім`я засновників (учасників) товариства заяву про звільнення за власним бажанням з 24.02.2022.

Відповідна заява була розглянута на загальних зборах засновників (учасників) товариства, що відбулися 24.02.2022.

Відповідно до п. 9.1 статуту товариства вищим органом товарсивта є загальні збори учасників товариства. Загальні збори учасників твоарситва можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

До виключної компетенції зборів учасників товариства належить призначення та звільнення директора, встановлення розміру його винагороди, п.п. 9.2.6 п. 9.2 статуту товариства.

З початком повномасштабних активних бойових дій в Михайлівському районі Запорізької області в кінці лютого 2022 року, позивач залишив місце свого мешкання (реєстрації): АДРЕСА_2 , та переїхав на підконтрольну територію України, у м. Дніпро, Дніпропетровської області, де й знаходиться по теперішній час.

Через початок активних бойових дій в Михайлівському районі Запорізької області з кінця лютого місяця 2022 року, засновники (учасники) товариства не встигли належним чином, як того вимагають норми Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 року № 2275-VIII та вимоги статуту товариства, оформити належним чином, з наступним нотаріальним засвідченням та реєстрацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення від 24.02.2022 про звільнення позивача з посади директора товариства за власним бажанням.

Звернення позивача до суду за захистом свого права та інтересу, обумовлено неможливістю в силу закону одночасно (за сумісництвом) обіймати керівні посади в юридичних особах приватного права та юридичних особах публічного права, що звужує конституційні права позивача щодо можливості працевлаштування на керівні посади зокрема комунальних підприємств.

Неможливість станом на кінець лютого 2022 року належним чином припинити трудові відносини з відповідачем 1, стали перепоною в реалізації конституційного права позивача на працю, що гарантоване ст. 43 Конституції України та підставою для звернення до суду.

Щодо спору суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Відповідно до ст. ст. 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) право громадян України на працю, серед іншого, включає право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України вільний вибір виду діяльності. Згідно із ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України установлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

Статтею 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Згідно з ч. 3 ст. 80 Господарського кодексу України, Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюються законом, ч. 1 ст. 79 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

З огляду на викладене, позивач як директор Товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора.

Оскільки рішення, прийняті на загальних зборах, які відбулися 24.02.2022 не були належним чином формлені з наступним нотаріальним засвідченням та реєстрацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у позивача відсутня можливість припинити трудові відносини в інший спосіб, окрім звернення до суду.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Процедура звільнення з ініціативи працівника визначена ст. 38 КЗпП України, ст. ст. 30, 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до яких праву директора на звільнення кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.

Згідно з положеннями зазначеними в ч.ч. 1-5 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов`язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) Товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган Товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Судом установлено, що позивачем належним чином та у встановлені законодавством строки повідомлено учасника відповідача 1, про скликання загальних зборів товариства, а отже дотримано порядок скликання загальних зборів учасників товариства та належним чином повідомлено про мету (порядок денний) таких зборів.

Враховуючи викладене та докази надані позивачем в підтвердження повідомлення учасників товариства про скликання загальних зборів, суд приходить до висновку, що позивачем вжито всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповідачем 1 в порядку, визначеному чинним законодавством.

Як установлено судом, скликані позивачем на 24.02.2022 загальні збори учасників відповідача 1 відбулися та усі питання порядку денного були розглянуті. Однак, враховуючи початок активних бойових дій в Мелітопольському районі Запорізької області з кінця лютого 2022 року, а також те, що селище Плодородне та уся Плодородненська сільська територіальна громада Мелітопольського району Запорізької області код UA23080210000060255 з 26.02.2022 відповідно до наказу № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України відноситься до Тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, рішення зборів від 24.02.2022 не було належним чином оформлено та нотаріально засвідчено.

Відповідачем 1 доказів, що б спростовували викладені вище обставини до суду не подано. ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву підтвердила обставини наведені позивачем в обгурнтування позову.

У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Водночас, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, або за інших обставин керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі № 145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, а також у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.

Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин з відповідачем 1 припиненими є правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання трудових відносин між позивачем та відповідачем 1 припиненими, у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, в Постанові від 06.09.2023 по справі № 127/27466/20, зазначено, що колегія суддів погоджується з тим, що за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника з метою захисту своїх прав він може звернутися до суду, однак вважає, що належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), про що йдеться у постановах КЦС ВС від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання/подання заяви про звільнення, як у цій справі, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.

Коли суд констатує відсутність рішення загальних зборів про звільнення з посади керівника (виконавчого органу), втім установлює факт припинення трудових відносин на дату закінчення двотижневого строку, наданого на завчасне повідомлення про звільнення, не свідчить про існування між сторонами юридичного спору з можливістю захистити трудові права, які при такому підході не є порушеними.

Створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

Водночас саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради вчинити реєстраційну дію щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділ «Відомості про керівника» в полі «Наявність обмежень щодо представництва юридичної особи» запису про звільнення ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до Єдиного державного реєстру підлягають внесенню відомості про юридичну особу, зокрема відомості про керівника юридичної особи.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 (провадження № 61-49113св18) зазначав, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду, ч. 1 ст. 16 ЦК України. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Згідно з ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Отже суд має встановити належність особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, чи є така особа належним позивачем у справі (наявність права на позов у матеріальному розумінні), чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановлення факту порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, які передбачені законодавством, і чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у п. 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).

Однак при зверненні з даним позовом до відповідача -2, позивач не надав жодних доказів у підтвердження того, що його права чи інтереси були порушені чи невизнані відповідачем -2, тобто не довів наявність порушення його прав на даному етапі саме Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради. У зв`язку з цим суд вважає, що позовні вимоги до відповідача -2 заявлені необґрунтовано, безпідставно і передчасно, та відмовляє у їх задоволенні.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог до відповідача-1 та відмову у задоволенні позову до відповідача-2.

Витрати із сплати судового збору покладаються пропорційно розміру задоволених вимог на відповідача 1.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236- 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

Позов задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_4 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аріель» (ідентифікаційний код юридичної особи 20492784, 72040, Запорізька область, Мелітополський район, с. Плодородне(з), вул. Шевченко, буд. 81) з 25.02.2022 року, у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріель» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріель» (ідентифікаційний код юридичної особи 20492784, 72040, Запорізька область, Мелітополський район, с. Плодородне(з), вул. Шевченко, буд. 81) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.). Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 травня 2024 року.

Суддя І. С. Горохов