Рішення

від 27.05.2024 по справі 918/1240/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.05.2024Справа № 918/1240/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Комунального підприємства "Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені Віктора Поліщука" Рівненської обласної ради (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 36, ідентифікаційний код 13972414)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДГОРИЗОНТ" (03026, Київ, вул. Нова, 1 ідентифікаційний код 39140828)

про стягнення 143 661,78 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені Віктора Поліщука" Рівненської обласної ради звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДГОРИЗОНТ" про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області № 57 від 27.09.2021 у розмірі 143 661,78 грн, з яких: 96 721,93 грн основного боргу, 24 511,73 грн пені, 17 946,10 грн інфляційних втрат та 4 482,02 грн трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13.12.2023 матеріали позовної заяви № б/н від 07.11.2023 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.01.2024 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

23.01.2024 засобами поштового зв`язку від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Відповідно до п. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України спори між судами щодо підсудності не допускаються.

Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (п.7 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27 вересня 2021 року між Комунальним підприємством «Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені Віктора Поліщука» Рівненської обласної ради (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕДГОРИЗОНТ» (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області № 57 (далі -договір), згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 умов, вартість якого становить суму, визначену у п. 6 Умов (п. 1.1. договору).

Згідно п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата становить суму, визначену у п.9.1. умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

До складу орендної плати не входить витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат орендодавця за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із орендодавцем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Відповідно до п.9.1. умов місячна орендна плата становить 7 925,58 грн.

Згідно з п.9.2. умов витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю компенсуються орендарем в порядку, передбаченому пунктом 6.5. договору.

Відповідно до п. 3.2. договору якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

В силу положень, визначених п. 3.3. договору орендар сплачує орендну плату орендодавцю щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.

Відповідно до п. 3.4. договору орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків орендодавця. Орендодавць надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати платежу. Протягом п`яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди орендодавець передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість.

Згідно з п. 3.5. договору в день укладення цього договору або до цієї дати орендар сплачує орендну плату за кількість місяців, зазначену у пункті 10 умов (авансовий внесок з орендної плати), на підставі документів, визначених у пункті 3.6 цього договору.

Так, на виконання умов договору оренди, 27 вересня 2021 року між вказаними сторонами було підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв частину приміщення на четвертому поверсі загальною площею 65 кв.м. в будівлі КП «Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені Віктора Поліщука» Рівненської обласної ради, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. 16 Липня, 36.

Також 27 вересня 2021 року між Комунальним підприємством «Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені Віктора Поліщука» Рівненської обласної ради та ТОВ «МЕДГОРИЗОНТ» було укладено договір про відшкодування витрат на утримання об`єкта нерухомого майна та надання комунальних послуг, відповідно до умов якого орендар відшкодовує орендодавцю витрати на утримання об`єкта нерухомого майна та надання комунальних послуг.

Згідно з п. 2.1. договору орендар зобов`язаний своєчасно відшкодовувати орендодавцю вартість надання комунальних послуг та витрати на утримання об`єкта нерухомого майна, зокрема, санітарне обслуговування прилеглої території, яка використовується орендарем при здійсненні господарської діяльності та технічне обслуговування орендованого нерухомого майна.

В силу положень п.2.2. цього договору, орендар зобов`язаний своєчасно сплачувати або відшкодовувати орендодавцю податки згідно Податкового кодексу України, зокрема, плату за землю та збір за спеціальне використання води.

Відповідно до п.п. 4.1 .-4.2. договору вартість комунальних послуг та витрат на утримання орендованого нерухомого майна сплачується відповідно до рахунків, наданих орендодавцем. Вартість комунальних послуг та витрат на утримання орендованого нерухомого майна перераховується орендодавцеві не пізніше 25 числа поточного місяця згідно виставлених рахунків.

Згідно з п. 5.3. договору про відшкодування витрат вартість комунальних послуг та витрат на утримання орендованого приміщення нерухомого майна, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і сплачується орендодавцю з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Позивач у позовній заяві зазначає, що станом на 31.08.2022 року (останній день користування майном) заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати становить 68258,67 грн, заборгованість зі сплати комунальних послуг - 27 383,26 грн та заборгованість зі сплати земельного податку за 2022 рік - 1080,00 грн, що разом складає 96721,93 грн, які відповідач станом на дату звернення до суду із даним позовом не погасив.

30.05.2022 року позивачем була надіслана на адресу відповідача претензія № 502/01-15. Докази направлення містяться в мета ріалах справи.

Проте, відповідач відповідь на претензію не надав, грошові кошти не сплатив.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення боргу за договором оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області, № 57 від 27.09.2021, в якій просить суд стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 96 721,93 грн, 24 511,73 грн пені, 17 946,10 грн інфляційних втрат та 4 482,02 грн трьох відсотків річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата становить суму, визначену у п.9.1. умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

До складу орендної плати не входить витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат орендодавця за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із орендодавцем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Відповідно до п.9.1. умов місячна орендна плата становить 7 925,58 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що 30.08.2022 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1 про припинення договору оренди майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області №57 від 27.09.2021, відповідно до якої, сторони за взаємною згодою вирішили припинити дію договору, з 31.08.2022 (п. 1 додаткової угоди №1).

Згідно з п.3 додаткової угоди №1 з моменту набуття чинності даної додаткової угоди сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками.

Відповідно до акту приймання - передачі нерухомого майна від 31.08.2022 на виконання умов договору оренди нерухомого майна орендар передав, а орендодавець (балансоутримувач) прийняв нерухоме майно.

Відповідно до п.2 акту приймання - передачі нерухомого майна від 31.08.2022 дане приміщення знаходиться в задовільному стані.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, відповідно до п. 3.4. договору оренди від 27.09.2021 № 57 орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків орендодавця. Орендодавць надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати платежу. Протягом п`яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди орендодавець передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість.

Таким чином, суд зазначає, що у позивача виникло право вимоги орендної плати.

Більше того, відповідно до п.п. 4.1 .-4.2. договору про відшкодування витрат на утримання об`єкта нерухомого майна та надання комунальних послуг вартість комунальних послуг та витрат на утримання орендованого нерухомого майна сплачується відповідно до рахунків, наданих орендодавцем. Вартість комунальних послуг та витрат на утримання орендованого нерухомого майна перераховується орендодавцеві не пізніше 25 числа поточного місяця згідно виставлених рахунків.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДГОРИЗОНТ" здійснювало орендні платежі на загальну суму 25514,44 грн на виконання договору № 57 оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області, що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача.

Так, із виписки по особовому рахунку від 05.01.2022 вбачається, що від Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДГОРИЗОНТ" на рахунок Комунального підприємства "Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені Віктора Поліщука" Рівненської обласної ради надійшло 25 514,44 грн, з яких:

- 245,45 грн із призначенням платежу «Відшкодування земельного податку за 2021 р. згідно рах. №285 від 27.10.2021»;

- 7 949,06 грн із призначенням платежу «Сплата заборгованості за комун послуги згідно дог. №57 від 27.09.2021р»;

- 17 31,93 грн із призначенням платежу «Сплата заборгованості за орендну плату згідно з дог. №57 від 27.09.2021р».

Щодо беззаперечності (належності, допустимості) доказів відносно факту користування об`єктом оренди, підтвердження прийняття майна в оренду Верховний Суд висловив правову позицію у п.11 постанови від 20.02.2018 року у справі № 925/1596/16,що при вирішенні питання щодо визначення початку користування орендованим майном (момент виникнення орендних правовідносин та відповідних прав та обов`язків), щодо обрахування початку перебігу строку оренди та щодо підтвердження продовження користування орендованим майном має значення наявність будь-якого належного доказу, що підтверджує відповідні обставини, а не виключно назва документу - акт приймання-передачі, прямо передбачена законодавством (ч. 1 ст.795 ЦК України), що підтверджує прийняття майна в оренду.

Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.04.2018 року у справі № 910/29775/15, 10.04.2018 року у справі №910/5440/17, від 27.08.2019 року у справі № 906/565/18.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути достроково розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 773 ЦК України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Як вбачається із матеріалів справи, доказами користування відповідачем об`єктом оренди (частина приміщення загальною площею 65 м.кв. в будівлі КП "РОКЛДЦ ім. В. Поліщука" РОР, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. 16 Липня, 36 (4 поверх)) є договір № 57 оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області, додаткова угода № 1 від 30.08.2022 про припинення договору оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області, Акт приймання-передачі нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області від 31.08.2022 та виписка по особовому рахунку позивача, яка підтверджує, що відповідачем здійснювалася оплата за оренду у 2022 році.

Відповідач не надав суду доказів, що між сторонам існували правовідносини з приводу оренди іншого нерухомого майна, аніж як за договором № 57 оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов`язання за договором № 57 оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області.

Як вбачається із розрахунку позивача, заборгованість відповідача із орендної плати становить 68 258,67 грн, а саме: у січні 2022 - 7231,69грн; у лютому 2022 - 8 718,14 грн; у березні 2022 - 8 718,14 грн; у квітні 2022 - 8 718,14 грн; у травні 2022 - 8 718,14 грн; червні 2022 - 8 718,14 грн; у липні 2022 - 8 718,14 грн; серпні 2022 - 8 718,14 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата становить суму, визначену у п.9.1. умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

До складу орендної плати не входить витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат орендодавця за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із орендодавцем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Відповідно до п.9.1. умов місячна орендна плата становить 7 925,58 грн.

Сторони узгодили між собою та зафіксували у п. 3.2. Договору, що якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, то орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

З огляду на те, що відповідачем не було оплачено орендні платежі за період з січня 2022 до серпня 2022 року, позивач правомірно звернувся з даним позовом до суду в частині стягнення орендної плати.

З огляду на викладене, обґрунтований розмір основного боргу відповідача з орендної плати становить 68 258, 67 грн.

Щодо стягнення заборгованості за договором відшкодування витрат на утримання об`єкта нерухомого майна та надання комунальних послуг від 27.09.2021, суд враховує наступне.

Позивач вказує, що заборгованість відповідача за даним договором складає 27 383,26 грн, а саме: за січень 2022 - 3 778,17 грн; за лютий 2022 - 3 777,56 грн; за березень 2022 - 3300,43 грн; за квітень 2022 - 2 989,63 грн; за травень 2022 - 1689,48 грн; за червень 2022 - 1687,24 грн; за липень 2022 - 1729,95 грн; за серпень 2022 - 1725,20 грн.

Водночас, як вбачається з позовних матеріалів, позивач не надав суду жодних доказів обґрунтування вказаного розміру витрат на утримання об`єкта нерухомого майна та надання комунальних послуг. Оскільки це має бути відшкодування відповідачем понесених витрат, то позивач має довести факт їх понесення.

Окрім того, позивач також не надав жодних доказів, які підтверджують розмір земельного податку за 2022 рік у розмірі 1 080,00 грн, що унеможливлює встановлення дійсного та реального розміру земельного податку.

Так, позивачем не долучено до матеріалів справи жодних доказів про наявність вказаної суми комунальних платежів, а саме, не надано доказів фактичних затрат орендаря згідно показників відповідних лічильників, не надано підтверджуючих бухгалтерських документів, що обраховують вартість електроенергії, водопостачання та водовідведення. Окрім того, позивачем не надано доказів виставлення відповідачу рахунків у відповідності до п. п. 4.3. договору про відшкодування витрат.

Оскільки позивачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів розміру фактично понесених комунальних послуг за січень - серпень 2022 року, які відповідач був зобов`язаний відшкодувати для позивача, відтак вимоги про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання об`єкта нерухомого майна та надання комунальних послуг та відшкодування земельного податку є необґрунтованими.

Таким чином, оскільки вартість послуг з утримання орендованого майна позивачем не доведено, у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу за договором про відшкодування витрат від 27.09.2021 суд відмовляє, а відтак суд не перевіряє розрахунки пені, інфляційних втрат та 3 % річних, які нараховані позивачем на заборгованість по вказаних послугах та у їх задоволенні суд також відмовляє.

Разом з тим, у відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як унормовано положеннями ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГКУ законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 зазначила, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Судом встановлено, що сторони на підставі вільного волевиявлення та свободи договору узгодили між собою та зафіксували у п. 3.9. договору № 57 від 27.09.2021, що на суму заборгованості із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Відповідно до п. 3.11. припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).

Оскільки сторони, укладаючи договір, погодили відповідальність за несвоєчасне виконання орендарем зобов`язань по оплаті орендних платежів у вигляді пені, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за порушення сплати орендних платежів підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку вигляді пені за договором № 57 від 27.09.2021 за період з 15.08.2022 до 15.02.2023.

При перевірці розрахунку пені господарський суд встановив, що позивач при нарахуванні пені помилково здійснив її нарахування на суму основного боргу, комунальних послуг та земельний податок у загальному розмірі 96 721,93 грн, що перевищує обґрунтований розмір заборгованості - 68 258,67 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В той же час, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020.

Карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12.03.2020 та продовжений згідно з Постановою від 25.04.2023 № 383 на всій території України тривав до 30.06.2023.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Судом перевірено розрахунки пені та встановлено, що останні не є арифметично вірними, оскільки обґрунтований розмір стягнення з відповідача пені становить 17 298,43 грн.

Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача пені у розмірі 17 298,43 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 4 482,02 грн та інфляційні втрати у розмірі 17 946,10 за період з 16.01.2022 до 07.11.2023.

Судом перевірено розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, долучені позивачем до матеріалів справи, та встановлено, що останні не є арифметично вірними. Позивач помилково здійснив їх нарахування на суму основного боргу, що перевищує реальний розмір орендної плати.

Обґрунтований розмір інфляційних втрат складає 20 320,88 грн, а 3 % річних - 3 708,41 грн.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про те, що розмір пені є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме у розмірі 17 946,10 грн.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДГОРИЗОНТ" (03026, Київ, вул. Нова, 1 ідентифікаційний код 39140828) на користь Комунального підприємства "Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені Віктора Поліщука" Рівненської обласної ради (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 36, ідентифікаційний код 13972414) 68 258 (шістдесят вісім тисяч двісті п`ятдесят вісім) грн 67 коп. основного боргу, пеню у розмірі 17 298 (сімнадцять тисяч двісті дев`яносто вісім) грн 43 коп., 3% річних у розмірі 3 708 (три тисячі сімсот вісім) грн 41 коп., інфляційні втрати у розмірі 17 946 (сімнадцять тисяч дев`ятсот сорок шість) грн 10 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 1 679 (одна тисяча шістсот сімдесят дев`ять) грн 83 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.05.2024

Суддя І.О. Андреїшина