Рішення

від 27.05.2024 по справі 914/781/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2024 Справа № 914/781/24

Господарський суд Львівської області у складі судді З.П. Гоменюк, розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт», м. Теребовля, Тернопільська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «І-Трейд», м. Львів

про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 148974,81 грн.

Без участі сторін.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «І-Трейд» про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 148974,81 грн з яких: 99462,92 грн - основний борг, 14269,65 грн - пеня, 2713,78 грн - інфляційні втрати, 12635,88 грн - 28 % річних та 19892,58 грн - штраф.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024, справу №914/781/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П.

Ухвалою від 27.03.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та постановив здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.

23.05.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 23.05.2024) від представника позивача надійшла заява про зменшення штрафних санкцій, у якій одночасно відповідач повідомив суд про те, що сплатив основний борг у розмірі 99462,92 грн та 3028,00 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору (вх.№13944/24).

Згідно з положеннями частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

27.05.2024, дослідивши наявні у справі докази та викладені у заявах по суті спору пояснення, врахувавши, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, зазначає про те, що ТОВ «Ферозіт» на виконання умов договору поставки №РЕ/ІФ/221/23 від 14.08.2023 передав у власність відповідача товар на загальну суму 164462,92 грн.

Відповідач, у свою чергу, на виконання умов вище згаданого договору поставки прийняв зазначений товар без претензій щодо кількості та якості поставленого товару та зобов`язався сплатити його вартість у строк, визначений договором.

Позивач також повідомив про те, що відповідач частково здійснив оплату поставленого товару на суму 65000,00 грн.

З огляду на те, що сторони дійшли згоди, виклавши пункт 4.1. договору, яким передбачили порядок та умови оплати поставленого товару, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки №РЕ/ІФ/221/23 від 14.08.2023 складає 99462,92 грн.

Враховуючи зазначене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 99462,92 грн основної заборгованості за договором поставки №РЕ/ІФ/221/23 від 14.08.2023 року.

Окрім стягнення основного боргу у розмірі 99462,92 грн, позивач просить стягнути з відповідача згідно п. 5.2. договору пеню за період з 03.10.2023 по 22.03.2024 у розмірі 14269,65 грн та у відповідності до п. 5.3. договору штраф у розмірі 19892,58 грн. Також позивач здійснив нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України та п.5.5. договору на свою користь 28% річних від простроченої суми основної заборгованості за період з 03.10.2023 по 22.03.2024 у розмірі 12635,88 грн, 2713,78 грн інфляційних втрат.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 27.03.2024 року п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів, заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подавав.

У заяві про зменшення штрафних санкцій (вх.№13944/24 від 23.05.2024) представник відповідача повідомив суду про те, що ним здійснено погашення основної заборгованості у розмірі 99462,92 грн та сплачено 3028,00 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Одночасно відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, адже на думку відповідача, такі є надмірним тягарем для боржника, а відтак, на підставі ст. 551 ЦК України просить суд зменшити розмір неустойки та штрафних санкцій, а стягнути з відповідача лише 2713,78 грн - інфляційних втрат, 12635,88 грн - 28% річних. З огляду на те, що відповідач просить суд стягнути тільки інфляційні втрати та 28% річних, останній вважає, що такі у повному обсязі компенсують збитки, яких зазнав позивач у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань.

Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

14.08.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» (надалі постачальник; позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «І-Трейд» (надалі покупець; відповідач) укладено договір №РЕ/ІФ/221/23 поставки товарів.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язується постачати і передавати у власність покупцю будівельні матеріали (у подальшому -«товар»), для використання у господарській діяльності, а покупець зобов`язується приймати цей «товар» та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що асортимент «товару», його кількість, дата поставки і ціна визначаються згідно видаткових накладних (в подальшому - «накладні»). Ціни на кожну наступну поставку встановлюються в накладних.

Згідно з пунктом 1.3. договору сторони дійшли згоди про те, що «накладні» мають силу протоколу узгоджених ціни і є підставою для проведення розрахунків між сторонами, вони мають також силу додатків до даного договору і є його невід`ємною частиною.

Умови та строки поставки кожної окремої партії товару узгоджуються сторонами у момент формування заявки (п. 2.1. договору).

Відповідно до 2.3. договору при виявленні невідповідності продукції за кількістю або якістю покупець зобов`язаний негайно повідомити про це постачальника та скласти акт про невідповідність продукції за кількістю або якістю. Акт має бути підписаний комісією у складі не менше трьох осіб, та в її склад повинен входити водій, що здійснював доставку продукції та за вимогою постачальника його представник. При прийманні продукції з порушення вимог нього пункту збитки постачальником не відшкодовуються.

Згідно з п. 2.5. договору перехід права власності на поставлену партію «товару» відбувається в момент підписання «накладної».

Пунктом 4.1. договору визначено, що форма оплати: передоплата в розмірі «-» відсотків від загальної вартості партії «товару», що поставляється. Решта суми протягом 30 календарних днів від дати отримання «товару» уповноваженою особою покупнця.

Відповідно до п. 4.2. договору визначено, що розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування суми вартості товару у безготівковому порядку в гривнях на поточний банківський рахунок постачальника. Загальна сума договору складає суму всіх «накладних», на підставі яких здійснюється постачання продукції у відповідності із цим договором.

Згідно з умовами пункту 4.3. договору, у випадку наявності заборгованості по оплаті поставленого на виконання цього договору товару зі сторони покупця, постачальник має право в першу чергу зарахувати отримані грошові кошти як погашення заборгованості за грошовими зобов`язаннями, які виникли раніше, незалежно від призначення платежу.

У вигадку порушення своїх зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства Украйни (п. 5.1. договору).

Відповідно до пункту 5.2. договору у випадку порушенні строків передбачених даним договором, винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочи.

Згідно з умовами, викладеними у п. 5.3. договору, у випадку прострочення оплати поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Пунктом 5.4. сторони передбачили, що сплата пені, штрафу не звільняє сторони від виконання зобов`язання в натурі.

За прострочення оплати покупець сплачує постачальнику 28% річних від простроченої суми (п. 5.5. договору).

Сторони домовились, що спеціальна позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів річних, втрат від інфляції) встановлюється в три роки (п. 5.6. договору).

Відповідно до п. 5.7. договору у випадку виникнення спорів з питань, які передбачені даним договором або пов`язаних з ним, сторони вживають всіх заходів до їх розв`язання шляхом переговорів. При неможливості розв`язання цих спорів шляхом переговорів, вони вирішуються у відповідності до законодавства України.

Згідно з пунктом 7.1. договору, такий вступає в дію з дати його підписання і діє до 31 грудня 2023 р., а в частині розрахунків, нарахування пені, штрафу, процентів річних, інфляційних втрат до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

На виконання умов договору РЕ/ІФ/221/23 від 14.08.2023 року позивач згідно видаткової накладної №ІФ000004575 від 31.08.2023 року поставив відповідачу товар, а саме:

- Ферозіт 113/25 клей для теплоізоляції у кількості 20 міш. за ціною без ПДВ за одинцю товару 134,17 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 161,00 грн; загальна сума з ПДВ 3220,00 грн.

Загальна вартість товару згідно видатної накладної №ІФ000004575 від 31.08.2023 року - 3220,00 грн. Зазначена видаткова накладна підписана уповноваженими особами сторін без зауважень та скріплена відтиском печаток позивача та відповідача.

Згідно видаткової накладної №ІФ000004576 від 31.08.2023 року позивач поставив відповідачу товар, а саме:

- Плити пінополістирольні ПСБ-С ФЕРОЗІТ 35/12 Extra (плити з експандованого полістиролу (EPS-70) у кількості 31,2 м3 за ціною без ПДВ за одинцю товару 1279,17 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 1535,00 грн; загальна сума з ПДВ 47892,00 грн;

- Ферозіт 113/25 клей для теплоізоляції у кількості 45 міш. за ціною без ПДВ за одинцю товару 134,17 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 161,00 грн; загальна сума з ПДВ 7245,00 грн;

- Ферозіт 114/25 клей для армування та приклеювання теплоізоляції у кількості 38 міш. за ціною без ПДВ за одинцю товару 166,17 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 199,40 грн; загальна сума з ПДВ 7577,20 грн;

- Кутник ПВХ перфорований з сіткою 145г/м.кв. 7*7 3м (Б-А) у кількості 50 шт. за ціною без ПДВ за одинцю товару 19,65 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 23,58 грн; загальна сума з ПДВ 1179,00 грн;

- Плити пінополістирольні ПСБ-С ФЕРОЗІТ 35/8 Extra (плити з експандованого полістиролу (EPS-70) у кількості 3,52 м3 за ціною без ПДВ за одинцю товару 1279,17 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 1535,00 грн; загальна сума з ПДВ 5403,20 грн;

- Профіль під пінопласт 2,5 м (83 мм) (профіль цокольний з перфорованими поличками) у кількості 22 шт. за ціною без ПДВ за одинцю товару 95,63 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 114,76 грн; загальна сума з ПДВ 2524,72 грн;

- Ферозіт клей-піна для монтажу утеплювача POLYSTYROL FIX FOAM 950 гр. у кількості 12 шт. за ціною без ПДВ за одинцю товару 159,29 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 187,55 грн; загальна сума з ПДВ 2250,60 грн;

- Заглушка пінопластова 67/18 (250 шт/уп) у кількості 2000 шт. за ціною без ПДВ за одинцю товару 0,57 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 0,68 грн; загальна сума з ПДВ 1360,00 грн;

- Сітка скловолокнова армуючи Latymer Standart 160, 5*5 1м*50м біла у кількості 7 рул. за ціною без ПДВ за одинцю товару 1084,17 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 1301,00 грн; загальна сума з ПДВ 9107,00 грн;

- Дюбель для термоізоляції з пластмасовим стрижнем LTX 10*120 n=200 у кількості 4/100 шт. за ціною без ПДВ за одинцю товару 224,09 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 268,91 грн; загальна сума з ПДВ 1075,64 грн;

- Дюбель для термоізоляції з пластмасовим стрижнем, подовжена зона розпору LFN 10*180 n=200 у кількості 16/100 шт. за ціною без ПДВ за одинцю товару 392,63 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 471,16 грн; загальна сума з ПДВ 7538,56 грн.

Загальна вартість товару згідно видатної накладної №ІФ000004576 від 31.08.2023 року - 93152,92 грн. Зазначена видаткова накладна підписана уповноваженими особами сторін без зауважень та скріплена відтиском печаток позивача та відповідача.

Згідно видаткової накладної №ІФ000004652 від 05.09.2023 року позивач поставив відповідачу товар, а саме:

- Кутник ПВХ перфорований з сіткою 145 г/м.кв. 7*7 3м. (Б-А) у кількості 40 шт. за ціною без ПДВ за одинцю товару 19,65 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 23,58 грн; загальна сума з ПДВ 943,20 грн;

- UNI-Putzgrund W. 25 кг-універсальна грунтівка під декоративні штукатурки. Колір білий у кількості 2 шт. за ціною без ПДВ за одинцю товару 1993,33 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 2392,00 грн; загальна сума з ПДВ 4784,20 грн;

- UNI-Putzgrund W. 25 кг-універсальна грунтівка під декоративні штукатурки. Колір білий (5620) у кількості 1 шт. за ціною без ПДВ за одинцю товару 3243,33 грн; ціна з ПДВ за одиницю товару 3892,00 грн; загальна сума з ПДВ 3892,00 грн.

Загальна вартість товару згідно видатної накладної №ІФ000004652 від 05.09.2023 року - 9619,20 грн. Зазначена видаткова накладна підписана уповноваженими особами сторін без зауважень та скріплена відтиском печаток позивача та відповідача.

Згідно видаткової накладної №ІФ000004856 від 12.09.2023 року позивач поставив відповідачу товар, а саме:

- UNI-Putzgrund W. 25 кг-універсальна грунтівка під декоративні штукатурки. Колір білий (VENATO 20) у кількості 1 шт. за ціною з ПДВ за одинцю товару 2472,00 грн; загальна сума з ПДВ 2472,00 грн;

- Unisil Puts «К» 1,5 мм 25 кг білий, силіконова декоративна штукатурка «ШУБА» 1,5 мм (VENATO 20) у кількості 10 шт. за ціною з ПДВ за одиницю товару 2840,00 грн; загальна сума з ПДВ 28400,00 грн;

- Unisil Puts «К» 1,5 мм 25 кг білий, силіконова декоративна штукатурка «ШУБА» 1,5 мм у кількості 10 шт. за ціною з ПДВ за одиницю товару 2720,00 грн; загальна сума з ПДВ 27200,00 грн;

- Ферозіт 114/25 клей для армування та приклеювання теплоізоляції у кількості 2 міш. за ціною з ПДВ за одиницю товару 199,40 грн; загальна сума з ПДВ 398,80 грн.

Загальна вартість товару згідно видатної накладної №ІФ000004856 від 12.09.2023 року - 58470,80 грн. Зазначена видаткова накладна підписана уповноваженими особами сторін без зауважень та скріплена відтиском печаток позивача та відповідача.

Одночасно, на підтвердження здійснення часткової оплати відповідачем, позивач долучає до матеріалів позовної заяви копії платіжних інструкцій, а саме:

- №1636 від 26.10.2023 на суму 20000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за матеріали згідно договору №РЕ/ІФ/221/23 від 14.08.2023 р. ПДВ 20% 3333,33 грн;

- №1765 від 23.11.2023 на суму 20000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за матеріали згідно договору №РЕ/ІФ/221/23 від 14.08.2023 р. ПДВ 20% 3333,33 грн;

- №1919 від 29.12.2023 на суму 25000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за матеріали згідно договору №РЕ/ІФ/221/23 від 14.08.2023 р. ПДВ 20% 4166,67 грн.

Також у матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2023 по 30.11.2023 між ТОВ «Ферозіт» та ТОВ «І-Трейд», згідно якого, заборгованість відповідача перед позивачем, станом на 30.11.2023 124462,92 грн. Згаданий акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтиском печаток юридичних осіб.

Відповідач подав докази сплати основної заборгованості.

Згідно платіжної інструкції №2311 від 30.04.2024 ТОВ «І-Трейд» сплатило на користь ТОВ «Ферозіт» 52490,92 грн з призначенням платежу: «Добровільна оплата основного боргу згідно договору №РЕ/ІФ/221/23 від 14.08.2023р. та судового збору у справі №914/781/24 ПДВ 20% 8748,49 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №2297 від 26.04.2024 ТОВ «І-Трейд» сплатило на користь ТОВ «Ферозіт» 50000,00 грн з призначенням платежу: «Добровільна оплата основного боргу згідно договору №РЕ/ІФ/221/23 від 14.08.2023р. ПДВ 20% 8333,33 грн».

Таким чином, відповідач здійснив повну оплату основного боргу у розмірі 99462,92 грн.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов`язання на підставі укладеного договору поставки №РЕ/ІФФ/221/23 від 14.08.2023 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю будівельні матеріали («товар») для використання у господарській діяльності, а покупець зобов`язується приймати цей «товар» та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 655 Цивільного кодексу України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України)

Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати за поставлену продукцію підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 99462,92 грн.

Разом з ти, судом встановлено, що відповідач добровільно в процесі розгляду справи №914/781/24 здійснив оплату основного боргу у розмірі 99462,92 грн згідно платіжних інструкцій №2297 від 26.04.2024 та №2311 від 30.04.2024.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Закриття провадження на підставі цієї норми можливе у тому випадку, якщо спір існував на момент подання позову та припинив своє існування в процесі розгляду справи. Таким чином, суд закриває провадження в частині стягнення 99462,92 грн та розглядає спір в межах стягнення решти суми.

Суб`єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі в частині у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи.

Разом з цим, суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам, що відповідно до частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 28% річних, суд перевіривши розрахунки, зазначає наступне.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.5. договору сторони передбачили, що за прострочення оплати покупець сплачує постачальнику 28% річних від простроченої суми.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2713,78 грн та 28% річних у розмірі 12635,88 грн.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (ст. 692 Цивільного кодексу України).

З огляду на те, що відповідно до п. 4.1. договору відповідач мав здійснити оплату за поставлений товар протягом 30 календарних днів від дати отримання «товару» уповноваженою особою покупця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасної оплати поставленого відповідачу товару, суд приходить до переконання, що ТОВ «І-Трейд» не виконала належним чином умови договору №РЕ/ІФ/221/23 від 14.08.2023 року року щодо оплати отриманого товару, а відтак зобов`язана сплатити на користь позивача 28% річних від простроченої суми та інфляційні нарахування.

Відповідач також не заперечив щодо стягнення 2713,78 грн інфляційних втрат та 12635,88 грн - 28% річних.

Таким чином, суд вважає за доцільне задовольнити заявлену позовну вимогу позивача та стягнути з відповідач на користь позивача 28% річних у розмірі 12635,88 грн та інфляційні втрати у розмірі 2713,78 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 14269,65 грн пені та 19892,58 грн штрафу.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до приписів статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Таким чином, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Відповідно до пункту 5.2. договору у випадку порушенні строків передбачених даним договором, винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочи.

Згідно з умовами, викладеними у п. 5.3. договору, у випадку прострочення оплати поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Проте, відповідач звернувся до суду з клопотання про зменшення розміру пені та просив суд зменшити розмір неустойки та штрафних санкцій, обмежившись стягненням лише 28% річних у розмірі 12635,88 грн та 2713,78 грн - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №914/1517/18).

Крім того, Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18; від 24.02.2020 у справі №917/686/19; від 26.02.2020 у справі №922/1608/19; від 15.04.2020 у справі №922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).

У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2019 у справі №907/532/18, з поміж іншого, відзначає, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені та штрафу судами попередніх інстанцій було дотримано принципу збалансованості інтересів сторін. Також судом апеляційної інстанції взято до уваги добросовісну поведінку відповідача, його фінансовий стан, а також те, що позивачем не надано доказів понесення збитків у зв`язку із таким простроченням.

При цьому наявність/відсутність укладеної між сторонами договору угоди про зменшення або скасування штрафних санкцій, так само як наявність/відсутність угоди про внесення змін до умов договору в частині строків поставки товару, при вирішенні судом питання про зменшення розміру штрафу, пені не має вирішального значення, оскільки таке зменшення є правом суду, яке випливає безпосередньо з положень норм чинного законодавства, та здійснюється судом за наявності конкретних об`єктивних обставин.

Зі змісту зазначених вище норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання або невиконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушень та його наслідки) тощо.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18 від 18.06.2019 у справі №914/891/16.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №921/110/18).

Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Одночасно, суд зазначає про те, що неустойка є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням добровільно сплаченої відповідачем на користь позивача основної заборгованості, а також задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на корись позивача 28% річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, судом враховується, що позивач не надав суду доказів понесення ним збитків та їх суми, у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого газу, а також доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності.

Отже, приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд бере до уваги ступінь виконання основного зобов`язання відповідачем та повну сплату основної заборгованості у розмірі 99462,92 грн у добровільному порядку під час розгляду заявлених позовних вимог у межах справи №914/781/24.

З огляду на викладене вище, суд приходить до переконання про доцільність зменшення суми пені з 14269,65 грн до 1 грн та суму штрафу у розмірі 19892,58 грн - до 1 грн.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою, яка сформовано через систему «електронний суд», сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №52303 від 25.03.2024.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на те, що суд закрив провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 99462,92 грн, позивач мав право звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення йому з Державного бюджету України надмірно сплаченого судового збору у цій частині.

Проте, відповідач долучив до матеріалів справи платіжну інструкцію №2311 від 30.04.2024 з якої вбачається, що ТОВ «І-Трейд» у добровільному порядку сплатила 3028,00 грн судового збору у справі №914/781/24.

Таким чином, суд не здійснює повернення позивачу сплаченого судового збору та не покладає відшкодування відповідних витрат на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Закрити провадження у справі в частині стягнення 99462,92 грн основного боргу.

2.Позов задовольнити частково.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «І-Трейд» (79027, Львівська область, місто Львів, вулиця Зелена, будинок 407 А; ідентифікаційний код 42807888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» (48100, Тернопільська область, місто Теребовля, вулиця Шевченка, будинок 171; ідентифікаційний код 37961273) 12635,88 грн - 28% річних, 2713,78 грн інфляційних втрат, 1 грн - пені та 1 грн - штрафу.

4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.05.2024.

СуддяГоменюк З.П.