Рішення

від 16.05.2024 по справі 917/396/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2024 Справа № 917/396/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Дмитра Сіроша, за участю секретаря судового засідання Людмили Бойченко, розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовом

Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, вул. 1100-річчя Полтави, 7. м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах -

Полтавської обласної військової (державної) адміністрації, вул. Соборності. 45. м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 00022591

до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області (як правонаступника Білогорільської сільської ради Лохвицького району), вул. Перемоги, 1, м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавська обл., 37200, код ЄДРПОУ 21048525,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034

про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки та витребування земельної ділянки

за участю представників сторін:

від прокуратури: Дорогейко О. В.

від позивача: не з`явились

від відповідача: не з`явились

Обставини справи: заступника керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Полтавської обласної військової (державної) адміністрації до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що вказана земельна ділянка протиправно сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі як землі сільськогосподарського призначення на підставі рішення Білогорільської сільської ради Лохвицького району, оскільки частина із вказаних земель є землями державної власності лісогосподарського призначення, власником і розпорядником яких є Полтавська обласна військова адміністрація, і які перебувають у постійному користуванні Філії Полтавське лісове господарство ДП «Ліси України».

Спірна земельна ділянка у користування юридичних та фізичних осіб не надавалась і на момент подання позову перебуває у комунальній власності Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області - правонаступника Білогорільської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

Установлено, що частина спірної земельної ділянки к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га (площею 18,9738 га) є лісовкритими землями, відносяться до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні Філії Полтавське лісове господарство ДП «Ліси України».

16.04.2024 від Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області надійшов відзив на позов (вх. № 4886), у якому відповідач визнав позов в повному обсязі та проти його задоволення не заперечує.

11.04.2024 від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх. № 4957), у яких просить позов задовольнити та розглядати справу без участі представника.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18.03.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі № 917/396/24; постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 14:30 16.04.2024.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.04.2024 суд закрив підготовче провадження у справі № 917/396/24 та призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 09:00 16.05.2024.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про термін виготовлення повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Полтавською обласною прокуратурою під час виконання повноважень, передбачених Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» отримано відомості, що свідчать про порушення вимог земельного та лісового законодавства під час надання земель.

Рішенням 34 сесії 7 скликання Білогорільської сільської ради Лохвицького району від 13.10.2020 «Про прийняття у комунальну власність земельної ділянки» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення (16,00 землі запасу) к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га, що розташована на території Білогорільської сільської ради Лохвицького району Полтавської області та прийнято у комунальну власність територіальної громади вказану земельну ділянку.

Державним лісогосподарським підприємством «Полтаваоблагроліс» у 2003 році виготовлено Проект відведення земельних ділянок лісового фонду державного лісогосподарському підприємству «Полтаваоблагроліс» із земель корпорації «Полтаваміжгоспліс» на території Лохвицького району Полтавської області.

Згідно з пояснювальною запискою до зазначеного проекту відведення, земельні ділянки загальною площею 7464,7 га відведені у постійне користування із земель Лохвицького міжгосподарського лісгоспу, зокрема, в розрізі Білогорільської сільської ради площею 263,6 га.

Крім того, у матеріалах проекту землеустрою міститься висновок Білогорільської сільської ради Лохвицького району про погодження передачі земель лісового фонду у постійне користування Полтавському державному лісогосподарському підприємству «Полтаваоблагроліс» площею 263,6 га.

Розпорядженням Лохвицької районної державної адміністрації від 21.05.2003 № 258 за наслідками розгляду проекту відведення земель території Лохвицького району, розроблений ДП «Гадяцький районний центр ДЗК», надано земельні ділянки площею 7464,7 га в постійне користування Полтавському державному лісогосподарському підприємству «Полтаваоблагроліс» на території району згідно з додатком № 1 (код цільового використання землі згідно Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ): 5. Землі лісогосподарського призначення; 5.1. Для ведення лісового господарства.

У проекті відведення земельних ділянок лісового фонду 2003 року земельна ділянка лісогосподарського призначення, за рахунок якої сформовано та зареєстровано спірну ділянку к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га відображена під № 24 на викопіровці земель лісового фонду, які передаються Полтавському державному лісогосподарському підприємству «Полтаваоблагроліс» із земель Лохвицького міжлісгоспу по Білогорільській сільській раді Лохвицького району та представлена лісами.

Також, розпорядженням голови Лохвицької районної державної адміністрації від 11.11.2009 № 406 надано дозвіл землевпорядним організаціям на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою Полтавського Державного лісогосподарського підприємства «Полтаваоблагроліс» на території адміністративного підпорядкування Білогорільської сільської ради.

У 2009 році на замовлення державного підприємства виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою Полтавського Державного лісогосподарського підприємства «Полтаваоблагроліс» за межами населених пунктів Білогорільської сільської ради.

Відповідно до вказаної технічної документації (Пояснювальна записка) згідно з довідкою відділу Держкомзему у Лохвицькому районі за Полтавським державним лісогосподарським підприємством «Полтаваоблагроліс» рахується 263,6 га земель. В результаті виконання геодезичних та землевпорядних робіт встановлено, що загальна площа земельних ділянок становить 351,4398 га та складається з 29 об`єктів, розташованих на території Білогорільської сільської ради Лохвицького району і надається для ведення лісового господарства.

Отже, Полтавському державному лісогосподарському підприємству «Полтаваоблагроліс» на території Білогорільської сільської ради Лохвицького району у постійне користування передано 29 земельних ділянок загальною площею 351,4398 га.

Ділянки, за рахунок яких сфоромовано та зареєстровано спірну земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення, представлена лісами у технічній документації із землеустрою відображені на збірному кадастровому плані під № 24, к. н. 5322680700:00:001:0026 та № 24 А 5322680700:00:001:0027.

Водночас на 1 сторінці технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою Полтавського державного лісогосподарського підприємства «Полтаваоблагроліс» стоїть штамп Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Полтавська регіональна філія про те, що технічна документація та обмінний файл прийнято 21.10.2010, відповідно до Планшету № 1 лісовпорядкування 2014 року, до земель Лохвицького агролісництва ДП «Полтаваоблагроліс» належить квартал 8, виділи 4, 6-10, 12, 13, 19-25, 27-32, тобто ті земельні лісові ділянки, що належать постійному лісокористувачеві та поза його волею вибули з користування.

Згідно з Таксаційним описом зазначених земельних ділянок лісового фонду кварталу 8 Лохвицького агролісництва у виділах 6, 8, 9, 10, 22, 23, 25, 29, 30, 32 зростають лісові культури віком від 15 до 84 років, що свідчить про штучно створене лісове насадження та не може вважатися самозалісненими землями сільськогосподарського призначення, оскільки згідно з ДСТУ 2980-95 «Культури лісові. Терміни та визначення» лісові культури - це лісові насадження, створені висаджуванням сіянців, саджанців, живців дерев і чагарників чи висіванням їхнього насіння.

За інформацією Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 27.02.2023 №81, що надана на запит філії «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України» зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га (4) має перетин з землями державного лісового фонду кв. 8 Лохвицького лісництва Філія «Полтавське лісове господарство», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером к. н. 5322680700:00:001:0044 з межами кв. 8 Лохвицького лісництва Філія «Полтавське лісове господарство» становить 20,4677 га, із загальної площі ділянки 46,6503 га - Додаток 1;

Вказане свідчить про те, що земельна ділянка з к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га сформована та зареєстрована частково за рахунок земель державного лісового фонду і частково накладається на землі філії «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Також вказані обставини підтверджуються висновками сертифікованого інженера-землевпорядника Соколова A. B., залученого слідчим ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві у якості спеціаліста у кримінальному провадженні у кримінальному провадженні № 42021172050000005.

Так, на підставі ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 16.08.2022 проведено огляд земельних ділянок на території поряд із селом Ручки (колишньої Білогорільської сільської ради) Миргородського району Полтавської області.

У подальшому слідчим першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Полтаві) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві залучено в якості спеціаліста ФОП Соколова Андрія Валентиновича та доручено йому накласти межі земельних ділянок із кадастровими номерами к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га та ін. на земельні ділянки лісогосподарського призначення та встановити координати перетину зазначених земельних ділянок та площу їх перетину.

На виконання постанови слідчого сертифікованим інженером - землевпорядником виконано вказані накладки та підтверджено факти накладки земельної ділянки к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га на землі державного лісового фонду аналогічно до даних накладок ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція».

На виконання постанови слідчого Першого слідчого відділу ТУ ДБР (з дислокацією у м. Полтаві) від 07.12.2022 у кримінальному провадженні №42021172050000005 від 30.03.2021 Полтавським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведена комплексна судова експертиза з питань землеустрою та оціночно - земельна експертиза.

Судовим експертом на підставі геодезичних координат поворотних точок зроблено накладання земельних ділянок і встановлено що земельна ділянка к. н. 5322680700:00:001:0044 накладається на земельну ділянку лісового фонду 5322680700:00:001:0027 на площі 15,6779 га та на земельну ділянку к. н. 5322680700:00:001:0026 на площі 3,2959 га. Разом площа накладення становить 18,9738 га.

Оскільки в інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 27.02.2023 № 81 зазначено, що орієнтовна площа перетину меж земельної ділянки к. н. 5322680700:00:001:0044 з межами кв. 8 Лохвицького лісництва Філія «Полтавське лісове господарство» становить 20,4677 га із загальної площі ділянки 46,6503 га, а в матеріалах вказаної судової експертизи зазначено точну площу накладання, витребування на користь належного власника підлягають землі державного лісового фонду площею 18,9738 га.

Як установив суд, правонаступником Полтавського державного лісогосподарського підприємства «Полтаваоблагроліс» (код ЄДРПОУ 31758362) є державне підприємство «Полтавське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 25172647) на підставі рішення Наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 15.08.2018 та згідно з пунктом 1.1. Статуту ДП «Полтавське лісове господарство» та відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 922 «Про припинення державного підприємства «Полтавське лісове господарство» вирішено припинити ДП «Полтавське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 25172647 шляхом реорганізації - приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (скорочена назва ДП «Ліси України»).

Ураховуючи, що відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників, 04.01.2023 наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 23 затверджено передавальний акт державного підприємства «Полтавське лісове господарство», відповідно до якого усе майно ДП «Полтавське лісове господарство», права та обов`язки перейшло державному спеціалізованому господарському підприємства «Ліси України» як правонаступнику.

Наказом ДП «Ліси України» віл 04.01.2023 № 205 за філією «Полтавське лісове господарство», державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.01.2023 № 23.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України (станом на момент виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

В силу положень статей 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Так, статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно зі статтею 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статей 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16, від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 27.01.2020 у справі № 617/964/15-ц та від 22.06.2020 у справі № 297/2935/16-ц, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19.

Рішенням 34 сесії 7 скликання Білогорільської сільської ради Лохвицького району від 13.10.2020 «Про прийняття у комунальну власність земельної ділянки» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення (16.00 землі запасу) к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га, що розташована на території Білогорільської сільської ради Лохвицького району Полтавської області та прийнято у комунальну власність територіальної громади вказану земельну ділянку.

Зазначене рішення прийнято із порушенням норм Земельного та Лісового кодексів України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» (викладених у розділі «щодо віднесення земельних ділянок до земель державного лісового фонду») та підлягає скасуванню, оскільки частина ділянки площею18,9738 га відноситься до земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користування ДП «Ліси України».

Крім того, відповідно до статті 12, 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності і земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Оскільки земельна ділянка к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га, знаходиться за межами населеного пункту та частково відноситься до земель державної власності, Білогорільська сільська рада Лохвицького району не наділена повноваженнями щодо її інвентаризації, подальшої реєстрації як об`єкту речового права комунальної власності та розпорядження нею.

За таких обставин інвентаризація та реєстрація у Державному земельному кадастрі, як земель сільськогосподарського призначення (16,00 землі запасу) к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га суперечить вимогам ст. ст. 12, 19, 55, 56, 57, 84, 122 Земельного кодексу України, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України, 21, 24, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до частни 10 сттті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі поділу чи об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 122 Земельного кодексу України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 справі № 368/1158/16-ц зазначає, що вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Ураховуючи викладене, рішенням 34 сесії 7 скликання Білогорільської сільської ради Лохвицького району від 13.10.2020 року «Про прийняття у комунальну власність земельної ділянки» підлягає визнанню недійсним та скасуванню, оскільки прийнято із порушенням законодавства в частині повноважень та категорій земель, якими може розпоряджатись сільська рада.

Скасування вказаних рішень є необхідним для повного та ефективного відновлення порушеного права державної власності на землі державного лісового фонду та скасування державної реєстрації незаконно зареєстрованих земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, зазначила, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 15.12.2021 року у справі № 366/3242/17.

Згідно з приписами статті 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог частини 1 статті 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини 1 статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення вибула із державної власності внаслідок прийняття незаконного рішення 34 сесії 7 скликання Білогорільської сільської ради Лохвицького району від 13.10.2020 «Про прийняття у комунальну власність земельної ділянки» наявні правові підстави для витребування їх з незаконного володіння Лохвицьокої міської ради на підставі статті 387 Цивільного кодексу України, оскільки повернення земельної ділянки лісового фонду із приватної власності, безумовно становить державний та суспільний інтерес.

Так, згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, Держава, як власник спірного майна, делегувала органу місцевого самоврядування Білогорільській сільській раді Лохвицького району повноваження щодо здійснення права власності від її (Держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Отже, здійснення Білогорільською сільською радою Лохвицького району права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

Такі висновки підтверджуються правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 3001.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс 19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.022021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду висловленими у постановах від 14.11.2018 у справі № 367/2022/15, від 21.08.2019 у справі № 11/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, власник із дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, у цьому випадку, правильним способом захисту порушеного права є звернення до суду з віндикаційним позовом в порядку, визначеному статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно - правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Отже, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Протиправне рішення Білогорільської сільської ради про прийняття у комунальну власність земель лісогосподарського призначення державної власності, а також реєстрація спірної земельної ділянки у державному земельному кадастр як землі сільськогосподарського призначення, позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України), Полтавську обласну військову адміністрацію, як власника, та ДП «Ліси України» як постійного лісокористувача, правомочностей власника та користувача землі в тому обсязі, який дозволяє її статус, як земель державної власності.

У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Також, згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок з комунальної власності Лохвицької міської ради є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та вилучення лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності, здійснюється на підставі норми статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, в зв`язку з порушенням органом державної влади вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки, відповідач знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Відшкодування завданих збитків, зокрема, на підставі статті 661 Цивільного кодексу України або статті 1 Першого протоколу перебуває у безпосередньому зв`язку із поведінкою особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття у власність відповідного майна та інших факторів і не є абсолютним.

Так, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісового фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.05.3018 у справі 368/1158/16-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-251 Оці 5.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, слід зазначити наступне.

З огляду на віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, її формування та реєстрація як земельної ділянки сільськогосподарського призначення відбулися з порушенням законодавства.

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Воночас, землями сільськогосподарського призначення, згідно зі статті 22 Земельного кодексу України визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 Земельного кодексу України).

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду наведеним у постанові від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.

Крім цього, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частина 2 статті 149 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельну ділянку, зокрема, як цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) - стаття 15 Закону України «Про державний земельний кадастр». Зазначені відомості вносяться до земельного кадастру на підставі, у тому числі, технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель. У разі якщо законом встановлена обов`язковість погодження зміни цільового призначення земельної ділянки з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, фізичною, юридичною особою та/або відшкодування втрат сільськогосподарського, лісогосподарського виробництва, до заяви про внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення (категорії земель та/або виду її цільового призначення) земельної ділянки додаються документи, що підтверджують таке погодження та/або забезпечення виконання зобов`язання з відшкодування втрат сільськогосподарського, лісогосподарського виробництва, у вигляді гарантії, (стаття 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Частиною 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Земельна ділянка з кадастровим номером 5322680700:00:001:0044 сформована частково за рахунок земель державного лісового фонду площею 18,9738 га на підставі рішення Білогорільської сільської ради Лохвицького району від 13.10.2020 «Про прийняття у комунальну власність земельної ділянки».

Прийняття Білогорільською сільською радою Лохвицького району рішення поза межами наданих їй повноважень, призвело до проведення державної реєстрації ділянки к. н. 5322680700:00:001:0044 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням - для сільськогосподарського використання.

Ураховуючи, що частина земельної ділянки з к. н. 5322680700:00:001:0044, яка перебуває у комунальній власності Лохвицької міської ради, входять до земель, переданих Державному лісогосподарському підприємству «Полтаваоблагроліс» у 2003 році, з цього часу використовується для ведення лісового господарства (тобто відносилася до земель лісогосподарського призначення), зміна цільового призначення з земель лісогосподарського на сільськогосподарське призначення у визначений законодавством спосіб не відбулася, жодних погоджень на вилучення постійний користувач земельної ділянки не надавав, тому наявні правові підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, як земель сільськогосподарського призначення комунальної форми власності.

Ураховуючи те, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що задоволені в повному обсязі, суд дійшов висновку прийняти визнання позову відповідачем.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма закріплена в частині 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне в порядку, визначеному частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути позивачу 50 % сплаченого ним при поданні позову судового збору у розмірі 4 542,00 грн, оскільки до початку розгляду справи по суті відповідачем подав заяву про визнання позову.

В іншій частині витрати зі сплаті судового збору у розмірі 4 542,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 130, 236 - 241 Господарського процесуального кодекс України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішенням 34 сесії 7 скликання Білогорільської сільської ради Лохвицького району від 13.10.2020 року Про прийняття у комунальну власність земельної ділянки.

Витребувати з комунальної власності Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області (вул. Перемоги, 1, м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавська обл., 37200, код ЄДРПОУ 21048525) у власність Полтавської обласної військової (державної) адміністрації (вул. Соборності. 45. м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 00022591) земельну ділянку площею 18,9738 га, яка включена до складу земельної ділянки к. н. 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га.

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5322680700:00:001:0044 площею 46,6503 га з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки.

Повернути з Державного бюджету на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, код ЄДРПОУ 02910060) 4 542,00 грн судового збору.

Стягнути з Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області (вул. Перемоги, 1, м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавська обл., 37200, код ЄДРПОУ 21048525) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UA8201720343130001000006160 ДКСУ м. Київ код ЄДРПОУ 02910060) 4 542,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 27.05.2024.

Суддя Дмитро СІРОШ