Ухвала

від 27.05.2024 по справі 357/2632/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/2632/24

Провадження № 2/357/2120/24

У Х В А Л А

іменем України

27 травня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Вальчук М. В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення майна з-під арешту, -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення майна з-під арешту, мотивуючи тим, що він є власником земельної ділянки, розміром 2,4220 га, яка розташована на території Василівської сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на землю, виданого Білоцерківською РДА Київської області 13.11.2002 року серії ПЗ 340395 та витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.12.2023 року. Нещодавно виникла необхідність у відчуженні належної йому земельної ділянки, але зробити це він не зміг, оскільки було виявлено обтяження нерухомого майна у вигляді арешту. Звернення до Білоцерківського ВДВС про зняття арешту з належного йому майна залишилось без задоволення. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, наявні відомості про реєстрацію обтяження за № 9955445 на невизначене майно, підстава обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК 724573 від 18.06.2010 року, районний відділ державної виконавчої служби Білоцерківського МУЮ. Відповідно до листа Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) № 178354 від 18.12.2023 року, на примусовому виконанні у відділі перебувало одне невиконане виконавче провадження. За виконавчим документом про стягнення коштів на користь держави, сплачено на депозитний рахунок відділу суму, достатню для задоволення вимог стягувача, однак, вжити заходи щодо зняття арешту з майна, що належить йому не представляється за можливе, так як виконавче провадження закінчене і відсутня постанова, на підставі якої зареєстровано дане провадження. Просив суд скасувати обтяження у вигляді арешту нерухомого майна за № 9955445 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта об`єкт обтяження невизначене майно, все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК 724573 від 18.06.2010 року, районний відділ державної виконавчої служби Білоцерківського МУЮ ( а. с. 1-3 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 12 ) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 20 лютого 2024 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 09 годину 30 хвилин 20 березня 2024 року ( а. с. 16-17 ).

Ухвалою суду від 15 квітня 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 годину 30 хвилин 27 травня 2024 року ( а. с. 28-29 ).

В судове засідання позивач не з`явився, 27.05.2024 року за вх. № 29091 судом отримано заяву ( а. с. 33 ) від представника позивача адвоката Закаблук Л.О., яка діє на підставі Ордеру серії КС № 34689 від 15.04.2024 року ( а. с. 26 ), в якій просила розглядати справу без її участі та участі позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного рішення.

Відповідач Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) в судове засідання свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного листа ( а. с. 31 ).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).

Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України судом відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи та завчасно.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, представник позивача скористувалася вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду.

Інших заяв та клопотань з боку учасників справи на адресу суду не надходило, як не надходило таких заяв та клопотань від відповідача та відповідно відзив на позовну заяву позивача.

Фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачем в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».

У зв`язку із цим боржник не може пред`явити такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання. У разі пред`явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, а помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом зазначав, що йому на праві власності належить земельна ділянка, розміром 2,4220 га, яка розташована на території Василівської сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на землю, виданого Білоцерківською РДА Київської області 13.11.2002 року серії ПЗ 340395 та витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.12.2023 року ( а. с. 7, 8 ).

Однак, під час відчуження належної останньому на праві власності земельної ділянки, було виявлено обтяження нерухомого майна у вигляді арешту.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, наявні відомості про реєстрацію обтяження за № 9955445 на невизначене майно, підстава обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК 724573 від 18.06.2010 року, районний відділ державної виконавчої служби Білоцерківського МУЮ ( а. с. 9 ).

Відповідно до листа Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) № 178354 від 18.12.2023 року, на примусовому виконанні у відділі перебувало одне невиконане виконавче провадження. За виконавчим документом про стягнення коштів на користь держави, сплачено на депозитний рахунок відділу суму, достатню для задоволення вимог стягувача, однак, вжити заходи щодо зняття арешту з майна, що належить йому не представляється за можливе, так як виконавче провадження закінчене і відсутня постанова, на підставі якої зареєстровано дане провадження ( а. с. 6 ).

З вказаного вище листа Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) вбачається, що виконавче провадження було відносно боржника ОСОБА_1 .

Тому, суд приходить до висновку, що ця особа ( позивач ОСОБА_1 ) не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Отже, арешт накладено на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Схожі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі N 904/51/19 (провадження N 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі N 712/12136/18 (провадження N 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі N 127/11276/20 (провадження N 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі N 369/3757/20 (провадження N 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі N 201/6486/20 (провадження N 61-19066св20), підстав відступити від зазначених висновків суд не встановив.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19 січня 2022 року у справі N 577/4541/20 (провадження N 61-8240св21).

В зазначеній постанові Верховний Суд зауважує, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Аналогічні висновки містяться і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Враховуючи неведене, провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення майна з-під арешту, закрити, оскільки позивач, як сторона виконавчого провадження (боржник), має право на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця у порядку визначеному розділом VII ЦПК України, а не в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Окрім того, у відповідності до ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

У відповідності до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Законом України «Про судовий збір» визначено правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Крім цього, в п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справи від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, визначених цією статтею, і перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору (статті 214, 215 ЦПК України). Про таке повернення зазначається: в ухвалі, якою заява повертається або відмовляється у відкритті провадження у справі, за подання якої сплачується судовий збір; у резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом України «Про судовий збір»); в ухвалі про повернення сум судового збору, постановленій як окремий процесуальний документ.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Звертаючись до суду вищевказаними позовними вимогами позивач сплатив судовий збір в розмірі 1 211,20 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком від 13.02.2024 року.

За вказаних обставин, сплачена сума судового збору підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст. ст. 12, 19, 133, 187, 255, 258, 260-261, 263, 353-355, 447 ЦПК України, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 року, Законом України "Про виконавче провадження", постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справи від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення майна з-під арешту, - закрити.

Повернути ОСОБА_1 у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики сплачену ним суму судового збору в розмірі 1 211,20 гривень ( одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок ).

Зобов`язати Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області, яке розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого буд. 36, код ЄДРПОУ - 38009832, повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1 211,20 гривень ( одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок ), одержувач ГУК у Київ.обл./Білоцерків.міс/22030101, код: 37955989, банк одержувача Казначейство України в м. Київ, Фіскальний чек від 13.02.2024 року, платіж № 1279893568.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що закриття провадження у справі позбавляє його права на повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали виготовлено 27 травня 2024 року.

Ухвала надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов