Рішення

від 20.05.2024 по справі 366/2666/23

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/2666/23

Провадження № 2/366/61/24

РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

20 травня 2024 року смт Іванків

Іванківський районний суд Київської області в складі головуючого судді Корчкова А.А.,

за участю секретаря судових засідань Іванової Л.В.,

сторін: представника позивача, прокурора Дацько О.С. (у режимі відеоконференції),

відповідача, ОСОБА_1 ,

представника третьої особи, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду, визнання недійсним наказу, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до відповідачів про визнання недійсним наказу, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, усунення перешкоди в праві користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення. Позовні вимоги обґрунтовуючи наступним, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2017 № 10-12085/15-17-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222084200:04:005:0055, площею 1,0188 га, на території Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного наказу, 07.07.2017 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С., здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039511 від 07.07.2017).

За інформацією ДП «Іванківське лісове господарство» земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаного лісогосподарського підприємства в кварталі 53 Розважівського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. ДП «Іванківське лісове господарство» погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування підприємство не надавало.

Відповідно до інформації Філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 28.03.2023 № 201-1 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 31, 37 та 41 виділах 53 кварталу, які мають наступні таксаційні характеристики: склад - 9 сосна звичайна, 1 береза повисла віком 9 років, середня висота - 4 м., середній діаметр - 4 см., запас на 1 га - 30 м. куб., 9 вільха чорна, 1 береза повисла віком 61 рік, середня висота - 21 м., середній діаметр - 21 см., запас на 1 га - 100 м. куб., болото.

Поряд з цим, Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення земельних ділянок, розташованих в межах 53 кварталу Розважівського лісництва не приймалось.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погоджень на передачу, припинення, вилучення чи зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 14.12.2022 № 18 створено філії спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», зокрема створено філію «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Таким чином, спірну земельну ділянку передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») без виключення їх з Державного лісового фонду України.

Отже, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області на підставі спірного наказу здійснено незаконне відведення земельної ділянки у приватну власність громадянина без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки, без зміни цільового призначення ділянки, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення).

У наслідок прийняття вказаного наказу та реєстрації права приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 площею 1,0188 га дійсний власник (Київська обласна державна адміністрація) та землекористувач (ДСГП «Ліси України») цієї ділянки лісогосподарського призначення позбавленні можливості розпоряджатися і користуватися нею відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи викладене прокурор в позовних вимогах просив усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12085/15-17-сг, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039511 від 07.07.2017 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,0188 га з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055, повернення земельної ділянки на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 . Стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

04 вересня 2023 року ухвалою Іванківського районного суду Київської області відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

17 жовтня 2023 року ухвалою Іванківського районного суду Київської області закрито підготовче провадження, задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи ДСГП «Ліси України», призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, на адресу суду подав відзив в якому просив відмовити в задоволенні позову в зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю. Також, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про закриття провадження у справі в зв`язку із відсутністю предмета спору, оскільки на думку відповідача була допущена помилка в геодезичних обмірах при виготовленні правовстановлюючого документу на вказану земельну ділянку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору надало суду письмові пояснення щодо позову, в яких просили задовольнити позовні вимоги повністю.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому зокрема звертає увагу суду на подання саме негаторного позову, до якого не застосовується позовна давність, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2017 №10-12085/15-17-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222084200:04:005:0055, площею 1,0188 га, на території Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного наказу, 07.07.2017 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039511 від 07.07.2017).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Відповідно дочастин першої,другої тасьомої статті20ЗК України(туті далів редакції,яка булачинною начас виникненняспірних правовідносин)віднесення земельдо тієїчи іншоїкатегорії здійснюєтьсяна підставірішень органівдержавної влади,Верховної РадиАвтономної РеспублікиКрим,Ради міністрівАвтономної РеспублікиКрим таорганів місцевогосамоврядування відповіднодо їхповноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України, тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Встановлено, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована у 53 кварталі Розважівського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Право постійного користування ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 53 кварталу Розважівського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово- картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

За інформацією ДП «Іванківське лісове господарство» земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:04:005:0055 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаного лісогосподарського підприємства в кварталі 53 Розважівського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. ДП «Іванківське лісове господарство» погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування підприємство не надавало.

Відповідно до даних ВО «Укрдержліспроект» від 21.11.2019 за№ 678 та доданими фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка розташовані в межах земель кварталу 53 Розважівського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство».

Судом встановлено, що на момент прийняття оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12085/15-17-сг, та передачу у приватну власність відповідачу спірної земельної ділянки, вона перебувала у постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» (правонаступник ДСГП «Ліси України») та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі №53 Розважівського лісництва філії «Іванківське лісове господарство», вказану земельну ділянку передано без вилучення із Держлісфонду України, а відтак надання спірної земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_1 є незаконним.

Вирішуючи спір щодо визнання недійсним спірного наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12085/15-17-сг, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України ч.1 ст. 5 ЦПК України.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У справі, яка розглядається позов пред`явлено прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою державної власності фізичною особою відповідачем. Посилаючись на те, що при виділенні земельної ділянки порушено норми ЗК України та ЛК України, позивач просив, зокрема, визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12085/15-17-сг в частині передачі у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 1,0188 га для особистого селянського господарства на території Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним наказ (розпорядження) не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

Враховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому в задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку то суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено,що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що прокурором пред`явлено негаторний позов про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку, а не віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, оскільки спірна земельна ділянка зареєстрована за відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі задоволення вимог про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, спірна земельна ділянка лісового фонду підлягає поверненню у володіння особі, яка стверджує про порушення своїх прав.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у подібних справах (постанови від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22, від 24 січня 2024 року у справі № 707/2465/22, від 26 січня 2024 року у справі № 707/2452/22).

Враховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги про визнання недійсним наказу та скасування рішення державного реєстратора, та вимога про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі Київської обласної державної адміністрації - є неефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому в задоволенні позову слід відмовити із цих підстав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Враховуючи вищезазначені висновки, суд вважає, що по своїй суті вимоги прокурора є законними, однак прокурором обрано неналежний спосіб правового захисту, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

В частині розгляду клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі в зв`язку із відсутністю предмета спору, оскільки на думку відповідача була допущена помилка в геодезичних обмірах при виготовленні правовстановлюючого документу на вказану земельну ділянку, то враховуючи що останнім не було надано суду доказів своєї позиції, в задоволенні вимог відповідача необхідно відмовити.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до положення ст. 256 та ст. 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами, визначеними ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з вимогами ч. 3 - ч. 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до абз. 3 п. 11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідачів у спорі, які заявляють про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що суд відмовив в задоволенні позову по суті підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови у позові, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду, визнання недійсним наказу, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 28.05.2024.

Повне найменування сторін:

Позивач: Вишгородська окружна прокуратура Київської області (вул. Кургузова, 13, м. Вишгород, Київська область 07301, код ЄДРПОУ Київської обласної прокуратури 02909996), в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації (площа Лесі Українки, м. Київ, 101196, код ЄДРПОУ 00022533),

Відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (вул. Серпова,3/17, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 39817550)

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ),

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601, Код ЄДРПОУ: 44768034).

Суддя Анатолій КОРЧКОВ