Рішення

від 28.05.2024 по справі 369/12440/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12440/23

Провадження № 2/369/1862/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Херенковій К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/12440/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Залозна Дар`я Петрівна звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що позивач ОСОБА_1 з 03 вересня 1999 року по 16 вересня 2019 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , проте, з весни 2010 року сторони не проживали разом, оскільки у відповідача з`явилася нова сім`я та дитина. В період подружнього життя за спільно набуті кошти подружжя придбало квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Після припинення шлюбних відносин 07 лютого 2011 року позивачка придбала домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , за кошти, які були отримані нею в борг у ОСОБА_3 .

На підставі наведеного позивачка просить суд:

1.Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_4 :

- земельну ділянку площею 0,1500 (нуль цілих п`ятнадцять сотих) га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222481201:01:005:0008, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- домоволодіння загальною площею 399,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ;

2.Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

3.Виділити у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

4.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за спільне сумісне майно в розмірі - 942 007 грн. 48 коп.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 14 серпня 2023 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

21 вересня 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Залозною Д.П. було усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 26 вересня 2023 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

24 жовтня 2023 року судом від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Слободинської Валентини Ігорівни було отримано відзив на позовну заяву. Представник відповідача зазначила, що з початку 2010 року відповідач не проживає з позивачем, оскільки має іншу сім`ю та дитину. З позивачем зв`язок не підтримує, спілкується лише з донькою. Стосовно коштів, які позивач брала в борг на придбання будинку, зазначає, що не погоджував отримання даних коштів та не брав участі в поверненні грошових коштів взятих в борг позивачем. В зв`язку з чим, вважає, що будинок придбаний за особисті кошти позивача, які остання взяла в борг. На вимогу про виділ йому у власність квартири у м. Херсон та стягнення з нього компенсації заперечує, оскільки позивачем не доведено, що дана квартира є неподільною та спільне володіння є неможливим, а також вважає, що вартість компенсації, яку просить стягнути позивач не відповідає дійсності, оскільки останньою не надано належної оцінки майна, якою б враховувався факт того, що м. Херсон є прифронтовим містом, а також значні негативні наслідки для регіону, спричинені підривом Каховської ГЕС. На підставі викладеного, відповідач просив частково задовольнити позовні вимоги, а саме визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 земельну ділянку та домоволодіння в с. Віта-Поштова та визнати спільною сумісною власністю квартиру в м. Херсон.

16 листопада 2023 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому остання зазначила, що спільно користуватися квартирою неможливо через наявність у кожної зі сторін іншої сім`ї. Крім того, оскільки м. Херсон є прифронтовим містом, це є небезпечним для їх спільної з відповідачем доньки, яка є інвалідом з дитинства і потребує постійного нагляду лікарями в м. Києві. Також зазначає, що будинок, в якому знаходиться квартира, введений в експлуатацію у 1960 році, а квартира є неподільною виходячи з технічних особливостей нерухомого об`єкту, оскільки наявний лише один санвузол і відсутні варіанти виділу однієї частини квартири від іншої без втрати автономного користування кожною з часток. Стосовно оцінки квартири зазначає, що у разі, якщо відповідач не погоджується з визначеною вартістю квартири відповідно до довідки про оціночну вартості об`єкта нерухомого майна, останній може надати свій розрахунок вартості квартири станом на час розгляду справи.

16 листопада 2023 року, судом отримано заперечення відповідача, в якому останній надає свій розрахунок вартості квартири та зазначає, що готовий сплатити позивачу компенсацію за спільно нажите майно відповідно до розрахунку вартості квартири, яка надана ним в запереченні, а саме 510 547,00 грн.

08 лютого 2024 року до канцелярії суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог. Позивач вважає за доцільне зменшити розмір грошової компенсації за спільно набуту в шлюбі квартиру з 942 007 грн. до 510 547 грн. та просить змінити предмет позову, а саме додати одну позовну вимогу про зняття арешту з частини земельної ділянки та домоволодіння, оскільки нею було встановлено, що на частину домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , накладено арешт із забороною відчуження. Також зазначає, що оскільки земельна ділянка та домоволодіння придбані за її особисті кошти, арешт вказаного майна, накладеного на підставі ст. 60 СК України, порушує її право володіти, користуватися і розпоряджатися її особистою власністю.

На підставі наведеного просить викласти позовні вимоги в наступному вигляді:

1.Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 :

-земельну ділянку площею 0,1500 (нуль цілих п`ятнадцять сотих) га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровии? номер 3222481201:01:005:0008, за адресою: АДРЕСА_2 ;

-домоволодіння загальною площею 399,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ;

2.Зняти арешт з земельноі? ділянки площею 0,1500 (нуль цілих п`ятнадцять сотих) га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровии? номер 3222481201:01:005:0008, за адресою: АДРЕСА_2 та домоволодіння загальною площею 399,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ;

3.Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

4.Виділити у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

5.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за спільне сумісне маи?но в розмірі - 510 547 (п`ятсот десять тисяч п`ятсот сорок сім) грн.

Згідно розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи від 26 лютого 2024 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 27 лютого 2024 року, який проведений відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, дану справу передано для розгляду судді Фінагеєвій І.О.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2024 року цивільну справу було прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, представник позивача надав заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили. Відповідачем подано заяву, в якій він позовні вимоги відповідно до заяви про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя визнає в повному обсязі, не заперечує проти їх задоволення та просить здійснювати розгляд справи без його участі.

Відповідно до вимог частини 1, 3 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до висновку сформованого в постановах Верховного суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 у разі визнання позову відповідачем повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для визнання позову. Суд вважає, що не досліджуючи інших обставин у цій справі, суд позбавлений можливості достеменно встановити обставини, які вказують на відсутність порушення закону або прав, інтересів інших осіб, а тому, враховуючи, вказане, суд зазначає, що повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу поділу майна подружжя.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 03 вересня 1999 року по 16 вересня 2019 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 09 квітня 2008 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, актовий запис №482 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 16 січня 2019 року Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис №07, відповідно.

Від шлюбу сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого повторно 10 травня 2017 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Херсонській області. Батьками особи вказано: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .

Відповідно до копії посвідчення Серії НОМЕР_4 , ОСОБА_5 , 1999 року народження, інвалід з дитинства ІІІ групи.

31 жовтня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу за змістом якого остання продала, а ОСОБА_1 прийняла у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 31 жовтня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Скульським А.А. та зареєстрований в реєстрі за номером 2839 та копією витягу з Державного реєстру правочинів, номер витягу 6698189 від 31 жовтня 2008 року.

Відповідно до копії розписки про отримання грошових коштів в позику від 10 грудня 2010 року, ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_7 в якості позики грошові кошти в розмірі 2 150 000 (два мільйони сто п`ятдесят тисяч) гривень та зобов`язується повернути грошові кошти в повному обсязі в термін до 10 листопада 2025 року.

07 лютого 2011 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , від імені якого діє на підставі довіреності, посвідченої 13 серпня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котенко І.М. за реєстровим №2366 ОСОБА_8 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу домоволодіння, відповідно до якого ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_1 придбала домоволодіння загальною площею 399,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказане підтверджується дублікатом договору купівлі-продажу домоволодіння, виданого ОСОБА_1 , замість втраченого договору купівлі-продажу домоволодіння, посвідченого Коберником А.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу «07» лютого 2011 року і зареєстровано в реєстрі №279 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №136033722 від 30 серпня 2018 року.

Крім того, 07 лютого 2011 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , від імені якого діє на підставі довіреності, посвідченої 13 серпня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котенко І.М. за реєстровим №2366 ОСОБА_8 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_1 придбала земельну ділянку площею 0,1500 (нуль цілих п`ятнадцять сотих) га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222481201:01:005:0008, яка розташована: АДРЕСА_2 .

Вказане підтверджується дублікатом договору купівлі-продажу земельної ділянки, виданого ОСОБА_1 , замість втраченого договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Коберником А.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу «07» лютого 2011 року і зареєстровано в реєстрі №283, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №136052489 від 30 серпня 2018 року та витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів №9566599 від 07 лютого 2011 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №362930166 від 23 січня 2024 року, земельна ділянка, площею 0,15 га., кадастровий номер 3222481201:01:005:0008 та домоволодіння, загальною площею 399,5 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належать ОСОБА_1 .

Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено, що на підставі ухвали Київського апеляційного суду у справі №11-сс/824/1428/2020 від 11 березня 2020 року на майно підозрюваного у кримінальному провадженні № 22019000000000215 ОСОБА_2 , з метою забезпечення цивільного позову, було накладено арешт, а саме на: автомобіль марки BMW X5, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , який належить на праві власності ОСОБА_2 ; земельну ділянка площею 1500 кв.м. за кадастровим номером 3222481201:01:005:0008, за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 ; житловий будинок площею 270 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 ; квартиру площею 71,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; в частині 1/2, що належить ОСОБА_2 ; частку у статутному капіталі ТОВ «Будресурс-ТМ» (код 35028026) у розмірі 50%, номінальною вартістю 21 000 грн., в частині 1/2 що належить ОСОБА_2 (тобто на частку у розмірі 50% у статутному капіталі вказаного товариства, номінальною вартістю 10 500 грн.), що належать дружині ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , шляхом заборони відчуження зазначеного майна.

Також, з Єдиного державного реєстру судових рішень судом було встановлено, що вироком Дніпровського районного суду у справі №757/31502/20 від 26 червня 2023 року, арешт на майно, накладений ухвалою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином (цивільного позову), а саме на майно ОСОБА_2 : автомобіль марки BMW X5, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , який належить на праві власності ОСОБА_2 ; земельну ділянку, площею 1500 кв.м, з кадастровим номером 3222481201:01:005:0008, за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 ; житловий будинок, площею 270 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 ; квартиру площею 71,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; в частині 1/2, що належить ОСОБА_2 ; частку у статутному капіталі ТОВ «Будресурс-ТМ» (код 35028026) у розмірі 50%, номінальною вартістю 21000 гривень, в частині 1/2, що належить ОСОБА_2 (тобто на частку у розмірі 50% у статутному капіталі вказаного товариства, номінальною вартістю 10500 гривень), що належать дружині ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , шляхом заборони відчуження зазначеного майна - залишено без змін.

Згідно вимог ст. 43 ЦПК України позивач та відповідач зобов`язані добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності є складовою частиною конституційного принципу верховенства права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ефективність судового захисту залежить не тільки від досконалості процедури розгляду судами справ, а й від поведінки осіб, які беруть участь у справі, сумлінного здійснення ними своїх процесуальних прав і обов`язків.

Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України не припустимість зловживання процесуальними правами визнана однією з засад (принципів) цивільного судочинства. Роль суду у реалізації принципу змагальності сторін полягає, зокрема, у запобіганні зловживанню учасниками судового процесу їх правами.

Водночас, звертаючись у серпні 2023 року до суду із позовом, ні позивач ні відповідач, який визнав позов, не повідомили суд про ухвалу Київського апеляційного суду у справі №11-сс/824/1428/2020 від 11 березня 2020 року, якою було накладено арешт на майна, яке є предметом даного позову, з метою забезпечення цивільного позову в рамках кримінального провадження, та про вирок Дніпровського районного суду у справі №757/31502/20 від 26 червня 2023 року, яким вищезазначену ухвалу про накладення арешту на майна, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином (цивільного позову), було залишено без змін, що суд, відповідно, визнає зловживанням процесуальними правами.

Добросовісне здійснення цивільних процесуальних прав потребує від осіб, котрі беруть участь у справі, такої реалізації прав, яка відповідала б їхньому призначенню та здійснювалась у спосіб, визначений цивільним процесуальним законом, не завдавала б шкоди правам інших учасників цивільного процесу.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

Завдання правильного і своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи ставиться перед органом судової влади, а не перед сторонами процесу, проте жодною мірою не виправдовує поведінку осіб, що беруть участь у справі, направлене на те, що умисне зловживання правами перешкоджає досягненню органом судової влади вказаних завдань.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини 1 та 2 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина 3 статті 13, частина 3 статті 16 ЦК України не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини 3 статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини 1 статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині 3 статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина 3 статті 13 та частина 3 статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Ініціювання спору про поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (Постанова Касаційного цивільного суду Верховного суду у справі 521/5435/16-ц від 02 жовтня 2019 року).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у цивільній справі № 723/826/19.

Підсумовуючи вищевикладене, оскільки запропонований позивачем спосіб поділу спільного майна подружжя, шляхом визнання її особистою приватною власністю земельної ділянки та домоволодіння, часток яких арештовані у кримінальному провадженні на забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином (цивільного позову), фактично призведе до виведення такого майна з-під дії заходів забезпечення цивільного позову в кримінальному провадженні у вигляді арешту, що не відноситься до компетенції суду в порядку цивільного судочинства та свідчить про вживання учасниками справи «права на зло», враховуючи, що позивач не позбавлена можливості захистити свої майнові права шляхом пред`явлення до відповідача позову про стягнення грошової компенсації її частки у спільному майні, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову в цій частині слід відмовити, за необґрунтованістю.

Крім того, зважаючи на викладене, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимоги позивача про зняття арешту із земельноі? ділянки площею 0,1500 (нуль цілих п`ятнадцять сотих) га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровии? номер 3222481201:01:005:0008, за адресою: АДРЕСА_2 та домоволодіння загальною площею 399,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , як похідної від вимоги про визнання вказаного майна особистою приватною власністю позивача.

Такого висновку, дійшов Верховний Суд у справі № 161/19652/21 в ухвалі від 13 березня 2023 року, який відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою особи на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі за позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частку автомобіля, виділення у власність автомобіля, визнання його індивідуальною власністю, припинення спільної сумісної власності подружжя на автомобіль та зняття арешту з майна.

Щодо вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири, виділення її у власність відповідача та стягнення компенсації за спільне сумісне майно, суд зазначає наступне.

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя визначається нормами Сімейного кодексу України.

Так, за правилами ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, як це закріплено вимогами статті 61 СК України.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися, обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Як встановлено судом, під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 31 жовтня 2008 року уклала договір купівлі продажу з ОСОБА_6 , відповідно до якого остання продала, а ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_4 . Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Скульським А.А. та зареєстровано в реєстрі №2839.

Суд враховує, що відповідач визнає спірну квартиру спільною сумісною власністю, просить суд виділити вказану квартиру у власність ОСОБА_2 та стягнути з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за спільне сумісне майно в розмірі - 510 547,00 грн.

Один із подружжя, який хоче припинити не право власності іншого з подружжя у спільному майні, а своє право на частку в майні, має право на грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності і, як наслідок, припинення його права власності на спірне майно. При цьому задоволення позовної вимоги про визнання за відповідачем права власності на спільне майно та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності не передбачає обов`язкове внесення на депозит суду суми компенсації (Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду, у справі 760/789/19 від 09 червня 2021 року).

Враховуючи викладене, виходячи із засад розумності, справедливості і пропорційності, а також, враховуючи визнання відповідачем позову, суд вважає за можливе визнати спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_4 , виділити її у власність відповідача та стягнути компенсацію за спільне сумісне майно у розмірі - 510 547,00 грн.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1

Позивач не ставить вимогу про відшкодування судових витрат.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя- задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділити у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці часток у праві спільної сумісної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі - 510 547 (п`ятсот десять тисяч п`ятсот сорок сім) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 .

Суддя: І. О. Фінагеєва