Рішення

від 17.05.2024 по справі 530/335/23

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/335/23

2/530/28/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

17.05.2024 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Зінченко Г.В., представника відповідача ТОВ "Украгросток", адвоката Гузій С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , місце проживання: с. Проценки, Полтавського району, Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток", місце знаходження: с. Бобрівник, вул. Миру, 9А, Полтавського району, Полтавської області про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_1 звернулась до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток", місце знаходження: с. Бобрівник, вул. Миру, 9А, Полтавського району, Полтавської області про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі

З позову ОСОБА_1 вбачається, що вона є власником земельної ділянки площею 5,8298 га, кадастровий номер 5321386400:00:026:0013, яка знаходиться на території Зіньківської міської ради Полтавського (Зіньківського) району Полтавської області та перебуває у користуванні відповідача на підставі договору оренди землі від 30.10.2012 року. Згідно відомостей з державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми виплачених доходів на утримання податків станом на 03.02.2023 року вбачається, що за період з 4 кварталу 2019 року по 4 квартал 2022 року ТОВ Украгросток була нарахована ОСОБА_1 орендна плата в загальній сумі 65544,88 грн., вираховано податків 11798,08 грн., належна до сплати орендна плата становила 53746,80 грн., було виплачено орендної плати в сумі 13190,90 грн., сума боргу становить 40555,90 грн.. 08.03.2023 року ОСОБА_1 направила вимогу від 06.03.2023 року про сплату боргу по орендній платі за землю, яка була отримана 10.03.2023 року відповідачем, однак борг не сплачено. В даному випадку має місце систематичне невиконання орендарем його зобов`язань по сплаті орендної плати та є підставою для дострокового розірвання договору оренди землі. Враховуючи вищевикладене позивач звернулася з позовом до суду в якому просила стягнути з відповідача суму боргу по орендній платі 40555,90 грн та достроково розірвати договір оренди землі від 30.10.2012 року укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ "Украгросток", на оренду належної їй земельної ділянки площею 5,8298 га, кадастровий номер 5321386400:00:026:0013.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи справа передана на розгляд судді Должко С.Р..

Ухвалою судді від 03.04.2023 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

30.05.2023року відповідачемподано відзивна позов,у якомузазначено,що представникомпозивача ненадано належнихдоказів так іне наведенофакти якіб підтверджувалисистематичну несплатуорендної плати ОСОБА_1 (дваі більшеразів). Відомість з державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми виплачених доходів на утримання податків станом на 01.03.2023 року та станом на 03.02.2023 року не може бути належним та допустимим доказом наявності або відсутності заборгованості, оскільки вона не дає можливості встановити суму орендної плати передбаченої додатковою угодою від 11.07.2016 року. Крім цього, зазначив про те, що ТОВ Украгросток сплатило ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 57710,38 грн. і заборгованість відсутня. Враховуючи вищевикладене, просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , місце проживання: с. Проценки, Полтавського району, Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток", місце знаходження: с. Бобрівник, вул. Миру, 9А, Полтавського району, Полтавської області про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі в повному обсязі (а.с.28-32).

Ухвалою суду від 21.06.2023 року прийнято до провадження позовну заяву ОСОБА_1 , місце проживання: с. Проценки, Полтавського району, Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток", місце знаходження: с. Бобрівник, вул. Миру, 9А, Полтавського району, Полтавської області про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі, про зменшення розміру позовних вимог в якій остання просить стягнути борг по орендній платі за землю у розмірі 9352,11 грн. (а.с.51,68-69).

Ухвалою суду від 09.01.2024 року призначено по справі судовий розгляд (а.с.108).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, з`явився її представник адвокат Зінченко Г.В. позовні вимоги з урахуванням їх зменшення підтримав та просив їх задовільнити, крім цього подав заяву про стягнення 26000 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Представник відповідача ТОВ "Украгросток", адвокат Гузій С.М. з`явився, позовні вимоги з урахуванням їх зменшення не визнав, просив зменшити витрати на правову допомогу адвоката до 1000 грн., послався на відзив, який приєднано до матеріалів справи.

Заслухавши представника позивача, який підтримав позовні вимоги з урахуванням їх зменшення, представника відповідача, який заперечував стосовно позовних вимог та дослідивши наявні матеріали справи, суд знаходить, що заявлені вимоги з урахуванням їх зменшення підлягають частковому задоволенню.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддівУкраїнивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 18 ЦПК Українивстановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,8298 га, з кадастровим номером 5321386400:00:026:0013 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Полтавська область, Зіньківський район, Тарасівська сільська рада на підставі витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

30.10.2012 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ "Украгросток", (орендар) було укладено договір оренди землі (а.с. 7-8) , який 06.12.2023 року був зареєстрований реєстраційною службою Зіньківського РУЮ про що у державному реєстрі земель вчинено запис. За умовами даного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування належну орендарю земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,83 га. строком на 5 років.

Згідно п. 9 Договору передбачено, що орендна плата вноситься у формі та розмірі 5,5 % від грошової оцінки землі, що на момент укладання договору становить 7516,38 грн..

Згідно додаткової угоди від 11.07.2016 року до договору оренди землі від 30.10.2012 року за взаємною згодою сторін продовжено дію договору до 30.10.2024 року та п.9 договору оренди землі щодо розміру орендної плати 5,5% змінено на 8%, інші умови договору оренди землі залишаються незмінними і сторони підтверджують щодо них свої зобов`язання (а.с.10).

Згідно п.11 Договору, орендна плата вноситься на рахунок орендодавця або сплачується в іншій формі, погодженій сторонами.

Згідно відомостей з державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми виплачених доходів на утримання податків станом на 03.02.2023 року вбачається, що за період з 4 кварталу 2019 року по 4 квартал 2022 року ТОВ Украгросток була нараховано ОСОБА_1 орендна плата в загальній сумі 65544,88 грн., вираховано податків 11798,08 грн., належна до сплати орендна плата становила 53746,80 грн., було виплачено орендної плати в сумі 13190,90 грн., сума боргу становить 40555,90 грн. (а.с.12,13-14).

08.03.2023 року ОСОБА_1 направила вимогу від 06.03.2023 року про сплату боргу по орендній платі за землю, яка була отримана 10.03.2023 року відповідачем, однак борг не сплачено (а.с.11).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.Договір оренди землі (у редакції Закону, чинного на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (ст.14,18,20 Закону).

Крім того відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Тобто обов`язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто волевиявлення учасника правочину має бути :1) вільним ( формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість фізичної особи тощо, в умовах, за яких особа може належним чином оцінити ситуацію, визначити для себе мету правочину, отримати уявлення про його характеристику тощо); 2) таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) суб`єктів правочину. Тому у разі коли воля суб`єкта правочину формувалася не вільно і (або) не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним.

Відповідно до ст.1,15,21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю цеплатіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно ст.ст. 24,25 Закону України "Про оренду землі" право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати кореспондується обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбаченихстаттями 24і25цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначенихЗемельним кодексом Українита іншими законами України.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952 року), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать ,зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном ,не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Враховуючи п.19 коментованої постанови, застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16), задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року у справі №127/17971/15-ц, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і фактичним володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Тобто згідно із вимогами зазначених статей та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Зі змісту ст.210 ЦК України вбачається, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однією із загальних засад державної реєстрації прав є обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. (ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

В ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Державна реєстрація прав є обов`язковою, оскільки відповідно до ст.331, 334 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом частини 1 статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

З наведених положень Закону вбачається, що в разі ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Частиною 3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому п.п. «а» п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 12.12.2011 № 3502/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 12.12.2011 за № 1429/20167, для внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили.

Статтею 1 та ч.1 ст.3 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пунктом Д ч.1 ст.141 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати

Згідно п.1 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно із вимогами ч. ч. 1, 2ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановленихдоговором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вонарозраховувала при укладенні договору.

Сплата Орендарем орендної плати у встановленому розмірі та строки є істотною умовою Договору оренди землі відповідно дост.15 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно достатті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями24і25цьогоЗаконута умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначенихЗемельним кодексом Українита іншими законами України.

Згідно до статті 653ЦПК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

У пункті «д» частини першоїстатті 141 ЗК Українивизначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтями13,15,21 Закону України «Про оренду землі»основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Наведені положення закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положенняЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другоїстатті 651 ЦК України.

Стаття 611 ЦК Українипередбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК Україниналежать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження №61- 41932сво18) згідно якої, підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

Як було встановлено в судовому засіданні 11 травня 2023 року, після відкриття провадження у справі (03.04.2023 року) відповідачем ТОВ Украгросток було сплачено ОСОБА_1 частину боргу трьома платежами на загальну суму 31328,52 грн., згідно платіжної інструкції №49 від 11.05.2023 року виплачена орендна плата по договору за 2021 рік у сумі 13190,93 грн. (а.с. 53), згідно платіжної інструкції №47 від 11.05.2023 року виплачена орендна плата по договору за 2020 рік у сумі 4946,66 грн. (а.с.54), згідно платіжної інструкції №51 від 11.05.2023 року виплачена орендна плата по договору за 2022 рік у сумі 13190,93 грн. (а.с.55), згідно платіжної інструкції №21 від 16.03.2023 року виплачена орендна плата за землю у сумі 5530,35 грн. (а.с.137), згідно платіжної інструкції №22 від 16.03.2023 року військовий збір із орендної плати за землю у сумі 460,86 грн. (а.с.136), тобто з наявного вбачається несплата орендної плати, в даному випадку за 2020, 2021, 2022 рік, що дає всі підстави вбачати систематичність невиконання умов укладеного Договору оренди землі.

За змістомст. 21 Закону України «Про оренду землі»розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди.

Відповідно до ч. 1ст. 32 Закону України «Про оренду землі»на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями24і25цьогоЗаконута умовами договору, а також на підставах, визначенихЗК Українита іншими законами України.

Відповідно до п. «д» ч. 1ст. 141 ЗК Українипідставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку про те, що у разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки, дана обставина може бути підставою для розірвання такого договору.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року № 6-146цс12, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК Україниє обов`язковою для судів України.

Відповідно до п. 11 договору оренди землі орендна плата вноситься на рахунок орендодавця або сплачується в іншій формі, погодженій сторонами. Проте, орендар орендну плату за 2020, 2021, 2022 рік сплатив лише 11.05.2023 року, після надходження позову ОСОБА_1 до суду.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на даний час заборгованість по сплаті орендної плати ОСОБА_1 згідно договору оренди землі від 30.10.2012 року сплачена, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.53, 54, 55, 136, 137), проте судом встановлено факт не своєчасної сплати орендної плати за 2020, 2021, 2022 рік, тобто наявний факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки, сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати, є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зіст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З пункту 27 Договору вбачається, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до пункту 36 Договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Таким чином, наявна систематична несплата орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди землі, оскільки протягом 2020-2022 років відповідач не сплачував орендну плату за спірним договором оренди землі ОСОБА_1 ..

Згідно зі статтями13,15,21 Закону України «Про оренду землі»основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної платиу встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Згідно з частиною другоюстатті 651 ЦК Українидоговір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК Українипередбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першоїстатті 3 ЦК Україниналежать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди земліє систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зістаттею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Згідно п. «в» ч. 1 ст.96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом встановлено, що ТОВ Украгросток не виконує належним чином умови договору оренди землі, а саме систематично, тобто двічі і більше не виплатило орендну плату вчасно та в повному обсязі, чим порушило права позивача, як власника земельної ділянки.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ТОВ Украгросток сплатило орендну плату за користування земельною ділянкою ОСОБА_1 за 2020, 2021, 2022 рік - 11.05.2023 року, тобто з порушенням умов договору, що підтверджується наданими відомостями на видачу орендної плати. Таким чином, з урахуванням даних відомостей встановлено, що орендна плата за 2020 рік, яка мала бути сплачена до 31 грудня 2020 року, орендна плата за 2021 рік, яка мала бути сплачена до 31 грудня 2021 року, орендна плата за 2022 рік, яка мала бути сплачена до 31 грудня 2022 року, виплачена з порушенням умов договору щодо строків виконання зобов`язання.

Відповідно до пункту 34 Договору оренди, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Не допускається одностороння зміна договору.

Судом встановлено, що в даній справі відсутні узгоджені сторонами письмові зміни до договору щодо строків виплати орендної плати.

Враховуючи вищевикладене, в діях товариства вбачається порушення умов договору оренди, яке полягає в систематичній (два та більше випадків) несплаті орендної плати, передбаченої договором, доводи представника відповідача з даного приводу, що викладені у відзиві, суд вважає необґрунтованими і безпідставними. Відповідач не надав суду обґрунтованих доводів та належних доказів поважності причин порушення строків виплати орендної плати перед позивачем.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із огляду на наведені вище обгрунтування, те що орендна плата згідно договору оренди землі ОСОБА_1 на даний час сплачена, але судом встановлений наявний факт систематичної несплати орендної плати (два і більше рази), є підставою для розірвання договору оренди землі, при цьому враховуючи позицію апеляційного суду, Верховного Суду при розгляді аналогічних справ, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення орендної плати задоволенню не підлягають, а в частині розірвання договору оренди землі від 30.10.2012 року укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Украгросток" відносно земельної ділянки площею 5,8298 га, кадастровий номер 5321386400:00:026:0013, що розташована на території Тарасівської сільської ради Полтавського (Зіньківського) району Полтавської області є доведеними та обґрунтованими, підтверджені належними доказами, а тому підлягають до задоволення.

Також, суд зауважає, що право позивача на майно у виді орендної плати також захищається та практично гарантується ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки така виплата є прибутком для позивача, яка випливає із нерухомої власності у виді земельної ділянки, і ця виплата передбачена добровільно укладеним між сторонами спору договором оренди земельної ділянки (п.42,45,46,57 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1989 року у справі «Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84).

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з урахування його зменшення.

Положеннямистатті 59 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Враховуючи статтю 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правничої інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно дост. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правничої інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Окрім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015року, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006року, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004року, пункті 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014року, заява №19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ст. 43 Конституції України).

У контексті статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов`язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.1956 року, Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000 року), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) безоплатна праця забороняється та прирівнюється до рабства та суперечить ст. 43 Конституції України.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

З викладеного слідує, що до правничої допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (подібного висновку дотримується й Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16).

Позивач просить врахувати те, що відповідно положення пункту 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Сторонами договору про надання правничої допомоги визначено розмір та порядок обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати, так/або фіксованого розміру), що, в свою чергу, відповідає правовій позиції Верховного Суду, котра сформована у Постанові від 06 березня 2019 року по справі №922/1163/18.

Слід також зауважити те, що вартість (розмір) надання послуг та виконання робіт, котрі є на сьогодні оплаченими, повністю відповідають правовій позиції Верховного Суду, котра викладена у Постанові від 09 липня 2019 року у справі №923/726/18, із урахуванням правничої позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17 та від 16 травня 2019 у справі №823/2638/18, відповідно до котрої від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до Постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі №826/2689/15, зауважено, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (у випадку такого заявления), покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Відповідно до ч 5, 6 ст.141 ЦПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч. 4 ст. 141 Ц11К України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №916/1283/17 від 07 серпня 2018 року, у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі №922/619/18, у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №924/632/18).

У разі недотримання вимог положень ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19.

Оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона, то якщо вона не заперечує, у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт (подібного висновку дотримується й Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду від 24 листопада 2020року по справі №911/4242/15)

Заявлений до відшкодування вище розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), а також повністю відповідає та не порушує правові позиції із даного питання, котрі викладені Верховним Судом у таких Постановах як, зокрема: у Постанові від 25 квітня 2018 року у справі №922/3142/17, у Постанові від 02 травня 2018 року у справі №910/22350/16 тау Постанові від 11 червня 2018 року у справі №923/567/17.

Заявник просить врахувати, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19)

Слід також відмітити те, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Із даною процесуально-думкою та/або позицією щодо застосування та використання даної норми чинного законодавства погодилася та підтримала Велика Палата Верховного Суду відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19)

Доцільно зауважити те, що саме даною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 12.05.2020 у справі №904/4507/18) аргументовано, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання

Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов`язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55).

Таким чином, до судових витрат, відносяться бонуси, передбачені договором про надання правничої допомоги, які ставляться в залежність від результатів розгляду справи.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що визначення сторонамиу договоріпро наданняправничої допомогипорядку обчисленнягонорару увідсотковому відношеннідо певноїгрошової суми(уданому випадку-від розмірусуми,на якусудом усправі будезменшена заявленадо стягненняз відповідачасума заборгованості,тобто відрозміру досягнутогоадвокатом результатунаданих послугу справіз майновимивимогам)відповідає такійформі обчисленнягонорару якфіксований розмір. При такому порядку обчислення гонорару фактична кількість витраченого адвокатом часу на надання послуг клієнту не має значення, а у підсумку визначається саме чітка фіксована грошова сума.

Обставина того, що обчислення гонорару успіху пов`язане з настанням певної події, про яку зазначили суди попередніх інстанцій, є обґрунтованою та логічною в силу самої суті гонорару успіху, можливість обчислення якого залежить виключно від певних подій - досягнутих адвокатом та обумовлених в договорі результатів при наданні послуг правничої допомоги (подібний висновок викладено в Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2022 у справі №903/781/21).

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 16 листопада 2022 року по справі №922/1964/21.

Так, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16 листопада 2022 року по справі №922/1964/21 зазначила, що: «Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обое 'язковими для суду зобов 'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

Позивач просить врахувати, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

(Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №873/148/20 від 02 вересня 2021 року, Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №873/109/21 від 27 жовтня 2021 року та Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №873/244/21 від 16 червня 2022 року).

Даний висновок також викладений у Постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року по справі №910/13071/19.

Водночас, у пунктах 3.46-3.50 Постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 25 травня 2021 року по справі №910/7586/19 вказано, що, беручи насебе обов`язокщодо здійсненняпредставництва інтересівклієнта всуді,адвокат берена себевідповідальність нелише заякусь однудію,наприклад написанняпроцесуального документучи виступу суді,а берена себеобов`язокпо вчиненнюкомплексу дій,метою якихє забезпеченняреалізації тазахисту праві обов`язківклієнта. Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.

Що стосується стягнення витрат на користь позивача за професійну правничу допомогу то суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями8,59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті133, статтях137,141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також, відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Відповідно дост. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Верховний Суд у постановах від 21 квітня2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов наступних висновків: «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятоїстатті 137 ЦПК Україниможливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхстатті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України».

Відповідно до частин першої та другоїстатті 30 Закону,гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Виходячи зі змісту положень частини третьоїстатті 27 Законудо договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Так, аналізуючи норми чинного законодавства та встановленні по справі обставини, враховуючи, що ОСОБА_1 скористалася своїм правом, на правову допомогу, та уклала договір з адвокатом Зінченко Г.В. (Ордер серія ВІ №1116992) від 19.09.2023 року, в якому зазначено обсяг та форми надання правничої допомоги, розмір витрат на оплату такої допомоги з яким погодився позивач, обставини щодо сплати клієнтом адвокату коштів в розмірі 26000 гривень за професійну правничу допомогу (а.с.118-122).

Відповідно до ч.1 ст. 133ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до ч.3ст. 133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема,: 1) на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другоюстатті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертоїстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятоюстатті 137 ЦПКвстановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостоюстатті 137 ЦПКобов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

На підтвердження розміру понесених судових витрат на правничу допомогу в розмірі 26000,00 грн. представник позивача адвокат Зінченко Г.В. подав такі докази: Договір №012/01 про надання юридичної (правничої) допомоги від 28.02.2023 року; акт приймання-передачі виконаних робіт від 12.09.2023, згідно з яким вказано послуги за зустріч з клієнтом у сумі 2000 грн., збір доказів та їх опрацювання у сумі 4500 грн., системний аналіз актуальної судової практики Верховного суду у сумі 4500 грн., узгодження правової позиції у сумі 8000 грн., підготовка та подання позовної заяви до Зіньківського районного суду Полтавської області у сумі 3500 грн., участь у судових засіданнях по справі 3500 грн..

Представник позивача просив зменшити витрати на оплату правничої допомоги до 1000 грн..

Враховуючи складність даної справи, розгляд якої здійснювався у порядку загального позовного провадження, обсяг виконаних адвокатом послуг на час розгляду справи у суді суд вважає, що витрати на правничу допомогу, понесених представником позивача, підлягають частковому задоволенню, оскільки на переконання суду, розмір витрат на правову допомогу, зазначений представником відповідача не є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

При цьому, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 4-7, 9статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись положеннямистатті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви , пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Між тим, з огляду на характер виконаних адвокатом робіт і обсяг наданих послуг, характер спору, складність справи, суд вважає, що зазначений позивачем розмір витрат на правову допомогу не відповідає також критерію реальності витрат на правничу допомогу.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, обумовленої договором про надання правової допомоги, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу та приходить до висновку про те, що з огляду на встановлені судом обставини, сума витрат на правову допомогу у даній справі, яка відповідає принципам справедливості, пропорційності та верховенства права становить 7 000,00 грн., саме така сума гонорару адвоката є пропорційною до предмета спору.

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст.ст.1,2,4,7,8,12,13,19,30,81,141,210,228-229,258- 274, 279,280-289,354,430ЦПК України, ст.ст.11,15,256,260,261,267,509,526,626,638,651 ЦК України,ст. 141 ЗК України, Законом України "Про оренду землі", ЗУ "Про судовий збір", суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву з урахуванням зменшення розміру позовних вимог ОСОБА_1 , місце проживання: с. Проценки, Полтавського району, Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток", місце знаходження: с. Бобрівник, вул. Миру, 9А, Полтавського району, Полтавської області про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі задоволити частково.

Договір оренди землі від 30.10.2012 року укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Украгросток" відносно земельної ділянки площею 5,8298 га, кадастровий номер 5321386400:00:026:0013, що розташована на території Тарасівської сільської ради Полтавського (Зіньківського) району Полтавської області розірвати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток", місце знаходження: с. Бобрівник, вул. Миру, 9А, Полтавського району, Полтавської області, код ЄДРПОУ 34463495 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: с. Проценки, Полтавського району, Полтавської області - 1771 (одну тисячу сімсот сімдесят дві) грн. 17 коп. сплаченого судового збору та 7000 (сім тисяч) грн., витрат на правову допомогу адвоката, всього в сумі 8771 (вісім тисяч сімсот сімдесят одна) грн 17 коп..

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 24 травня 2024 року

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко