Рішення

від 24.04.2024 по справі 752/25185/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/25185/23

Провадження № 2/752/2626/24

Заочне Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 квітня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Ахмеяна Б.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРАМ-ПРО» про захист прав споживачів, -

в с т а н о в и в:

29 листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Барбелюк А.О., звернувся до суду з позовом до т овариства з обмеженою відповідальністю «КЕРАМ-ПРО» (далі - ТОВ «КЕРАМ-ПРО» ) про захист прав споживачів, у якому просив стягнути з відповідача 43143,01 грн основної суми боргу, 7155,60 грн - інфляційних збитків, 3500 - моральної шкоди, 1836,82 грн - процентів за користування коштами, 10 992,60 грн - пені та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.01.2022 року через мережу інтернет на сайті продавця замовив у відповідача керамічну плитку та передплатив за неї відповідно до рахунку КП-7782 року на загальну суму 43413,01 грн. Оскільки замовлення не було поставлено у обумовлені строки надіслав на адресу ТОВ «КЕРАМ-ПРО» претензію про повернення оплаченої вартості товару, однак відповідач гроші не повернув.

Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України просив стягнути з відповідача 3% річних за користування грошовими коштами за період з 01.06.2022 по 30.10.2023 року у розмірі 1836,82 грн, інфляційні збитки у розмірі 7155,60 грн

Також позивач просив стягнути пеню за період з 01.04.2023 року по 30.10.2023 року у розмірі 10992,60 грн та моральну шкоду у розмірі 3500 грн. Зазначив, що, у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, втратив душевний спокій, нормальний сон, зазнав душевних страждань, почав відчувати роздратованість, яка наклала негативний відбиток на його життя.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва Плахотнюк К.Г. від 4 грудня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 17).

У судове засідання сторони не з`явилися.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку за адресою його місцезнаходження.

Відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

За приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що 25.01.2022 року позивач ОСОБА_1 здійснив переказ коштів у розмірі 43413,01 грн на рахунок ТОВ «КЕРАМ-ПРО», що підтверджується квитанцією № СК55-Е86К-ТС83-184Р від 25.01.2022 у якій у графі «Призначення платежу» вказано: попередня оплата 70% за плитку керамічну згідно рахунку КП-782 від 24 січня 2022 року (а.с. 8).

Станом на час розгляду справи доказів виконання відповідачем зобов`язання за укладеним між сторонами договором від 24.01.2022 року, матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і відповідачем на спростування доводів позивача.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відносини, що виникають між покупцем і продавцем товарів, робіт та послуг в інтернеті не відрізняються від традиційних правил купівлі-продажу і регулюються, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України та Закону України про «Захист прав споживачів».

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Цивільний кодекс України не містить вимоги щодо укладення договору купівлі-продажу у письмовій формі, крім купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна, які також підлягають нотаріальному посвідченню (ст. 657 ЦК).

До відносин за договором роздрібної купівлі - продажу за участі покупця - фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Договір купівлі-продажу товарів в Інтернеті, відповідно до ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів», відноситься до категорії договорів, укладених на відстані, тобто договорів, укладених продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку, поза торговельними або офісними приміщеннями. При цьому, засоби дистанційного зв`язку - електронні телекомунікаційні мережі, поштовий зв`язок, телебачення та інформаційні мережі, зокрема Інтернет.

Права споживача в разі укладення договору на відстані регулюються ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів», яка є спеціальною для такого виду договорів.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 Закону України «Про захист прав споживачів» положення цієї статті не застосовуються до договорів, укладених на відстані, які стосуються: 1) правочинів з нерухомим майном, крім оренди такого майна; 2) правочинів з цінними паперами; 3) фінансових послуг; 4) продажу товарів торговельними автоматами; 5) телекомунікаційних послуг; 6) правочинів, здійснених на аукціоні, якщо участь у ньому можлива і без використання засобів дистанційного зв`язку.

Перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: 1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії; 2) основні характеристики продукції; 3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; 4) гарантійні зобов`язання та інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом продукції; 5) інші умови поставки або виконання договору; 6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8) період прийняття пропозицій; 9) порядок розірвання договору.

У разі ненадання такої інформації суб`єкт господарювання несе відповідальність згідно зі статтями 15 і 23 цього Закону.

Якщо споживачу надано наведені вище відомості, інтернет-магазин повинен підтвердити замовлення письмово або за допомогою електронного повідомлення. Таким повідомленням називають інформацію, яку споживач може у будь-який спосіб відтворити або зберегти в електронному вигляді (п.10 ст. 1 Закону).

Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку.

Інтернет-магазин має видати покупцю розрахунковий документ, що засвідчує купівлю, з позначенням дати продажу (ч. 11 ст. 8 Закону).

Згідно з ч.ч.1,2 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615 ЦКУ, пп. 1 ч. 1 ст. 611 ЦКУ).

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦКУ порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦКУ).

Якщо в результаті прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 612 ЦКУ).

У результаті односторонньої відмови від зобов`язання частково чи в повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється (ч. 3 ст. 615 ЦКУ), а сам договір вважається зміненим або розірваним (ч. 3 ст. 651 ЦКУ).

Статтями 662, 663, 665 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати.

У спорах про захист прав споживачів тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання, лежить на виконавці робіт.

У зв`язку з порушенням відповідачем термінів поставки керамічної плитки, що була попередньо оплачена, ТОВ «КЕРАМ-ПРО» відмовилося від договору від 24.01.2022 року, внаслідок чого у ТОВ «КЕРАМ-ПРО» виник обов`язок з повернення ОСОБА_1 попередньої оплати товару.

Відповідно до Правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи № 918/631/19 у Постанові від 22 вересня 2020 року, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

08.09.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію у якій просив повернути оплачену вартість товару у розмірі 43413,01 грн на його розрахунковий рахунок (а.с. 7).

Матеріали справи не містять доказів повернення коштів ТОВ «КЕРАМ-ПРО» позивачу.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Виходячи з наведеного, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «КЕРАМ-ПРО» суми попередньої оплати в розмірі 43 413,01 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 1836,82 грн, інфляційні збитки у розмірі 7155,60 грн за період з 01.06.2022 по 30.10.2023 року та пеню у розмірі 10992,60 грн за період з 01.04.2023 року по 30.10.2023 року.

Разом з тим надані позивачем розрахунки сум штрафних санкцій суд не може взяти до уваги, оскільки стороною позивача не надано будь-яких доказів, які б давали б можливість правильно визначити період нарахування цих санкцій.

Зокрема, в матеріалах справи відсутня інформація щодо того, коли продавець був зобов`язаний передати товар покупцеві.

У зв`язку з цим позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних за користування грошовими коштами, інфляційних збитків та пені задоволенню не підлягають.

Щодо викладених доводів заподіяння позивачеві моральної шкоди у розмірі 3500 грн суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством, зокрема нормами Цивільного кодексу України, які регулюються порядок відшкодування моральної шкоди та Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, та яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів.

Згідно із роз`ясненнями, що містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування передбачено безпосередньо нормами Конституції, законами України, а також при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до положень п. 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладених в п. 1 постанови № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», із змінами, доповненнями, при вирішенні цих справ суди мають насамперед виходити із положень Закону «Про захист прав споживачів».

З роз`яснень, які містяться в п. 23 вищезазначеної постанови, вбачається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав унаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність. Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц.

Суд вважає, що в результаті невиконання відповідачем зобов`язань за договором позивач зазнав душевних страждань, оскільки він отримав негативні емоції, порушення звичного способу життя, необхідності звернення до суду за захистом порушеного права.

При вирішенні питання щодо розміру суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд враховує, що діями відповідача позивачу спричинені моральні страждання, оскільки порушені його права. Порушення прав позивача викликано невиконанням умов договору, що призвело до втрати позивачем того, на що він розраховував, а також необхідність вжиття дій на повернення сплачених грошових коштів за придбання товару.

Отже, з урахуванням принципів розумності та справедливості, приймаючи до уваги характер правовідносин, які склалися між сторонами у справі суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі визначеному останнім - 3 500, 00 гривень.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Керам-Про».

Керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір при зверненні до суду в розмірі 1 073,60 грн., щодо вирішення позовних вимог у частині стягнення основної суми боргу, а судовий збір за вирішення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача на користь держави у розмірі 1 073, 60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст.1, 4, 8, 12,13, 22 Закону України « Про захист прав споживачів», суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРАМ-ПРО» про захист прав споживачів, задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРАМ-ПРО» (код ЄДРПОУ 37637021, місцезнаходження: 01013, місто Київ, вул.Промислова, будинок 3-Г, офіс 205) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) грошові кошти у розмірі 43 143,01 грн, моральну шкоду у розмірі 3 500, 00 грн. та судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що разом становить належну до стягнення суму у розмірі 47 716 (сорок сім тисяч сімсот шістнадцять) гривень 61 копійка.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРАМ-ПРО» в дохід держави судовий збір в сумі 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя К.Г. Плахотнюк