Рішення

від 28.05.2024 по справі 320/3566/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2024 року № 320/3566/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області, Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмок), -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДФС у Київській області (далі також ГУ ДФС у Київській області, відповідач-1), Головного управління ДПС у Київській області (далі також ГУ ДПС у Київській області, відповідач-2), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2019 року №Ф-135282/53У в сумі 2 754, 18 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 05 листопада 2019 року №Ф-135282-53У в сумі 2 754, 18 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року №Ф-135282-53У в сумі 2 754, 18 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваних рішень з огляду на те, що він ніколи не мав статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи. Водночас, зазначив, що упродовж вказаного періоду, за який нарахований борг, він перебував у трудових відносинах, був застрахованою особою та єдиний внесок сплачував за нього роботодавець у розмірі не менше мінімального.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані рішення прийняті ним відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

13 травня 2021 року на адресу суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, а саме їх доповнення шляхом: визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2020 року №Ф-135282-53У в сумі 6 295, 30 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 2 статті 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Відтак позивачем пропущено строк, в межах якого, він має право звернутись до суду із заявою про збільшення позовних вимог, про що наголосив відповідач-2 у своїх запереченнях, які надійшли до суду 29 червня 2021 року.

Між тим, із поданої позивачем заяви вбачається, що про прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2020 року №Ф-135282-53У він дізнався у травні 2021 року з постанови про відкриття виконавчого провадження № 65179540 та внаслідок ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження.

На переконання суду, наведені позивачем у заяві про збільшення позовних вимог обставини свідчать про необхідність поновлення пропущеного строку звернення до суду із такою заявою та наявність підстав для її прийняття, з огляду на відповідність вимогам процесуального законодавства.

Відтак, в межах розгляду даної справи, суд розглядає позовні вимоги позивача по визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмок) від 09 серпня 2019 року №Ф-135282/53У, від 05 листопада 2019 року №Ф-135282-53У, від 11 лютого 2020 року №Ф-135282-53У та від 11 листопада 2020 року №Ф-135282-53У.

Положеннями статті 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», зокрема, реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2, до якого входить Головне управління ДФС у Київській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби», зокрема, ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого входить Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) та утворено відокремлений підрозділ юридичної особи публічного права Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797).

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку по заміну відповідача-2 у справі його правонаступником Головним управлінням ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797).

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до вимог про сплату боргу (недоїмки):

- від 09 серпня 2019 року №Ф-135282/53У позивачу визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 2 754, 18 грн;

- від 05 листопада 2019 року №Ф-135282-53У позивачу визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 2 754, 18 грн;

- від 11 лютого 2020 року №Ф-135282-53У позивачу визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 2 754, 18 грн;

- від 11 листопада 2020 року №Ф-135282-53У позивачу визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 6 295, 30 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі також ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі також Закон № 2464-VI).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 ч. 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У п.п. 3 і 10 ч. 1 цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом 2 п. 1 ч. 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 ч. 1 ж статті).

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон № 2464-VI встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Законом № 2464-VI встановлено обов`язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДПС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 05 березня 2020 року у справі № 824/509/19-а, від 27 березня 2020 року у справі № 140/2214/19, від 27 березня 2020 року у справі № 140/2214/19.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ніколи не був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18 березня 2020 року на запит: « ОСОБА_1 » за № 25214483.

Крім того, позивач офіційно перебуває у трудових відносинах з Виконавчим комітетом Глібівської сільської ради та з 01 березня 2004 року по 18 березня 2020 року займає посаду завідуючого Глібівським будинком культури.

Протягом всього періоду є застрахованою особою і єдиний внесок за нього сплачує роботодавець у розмірі не меншого мінімального внеску.

На підтвердження вказаних обставин, позивачем долучено до матеріалів справи довідку Виконавчого комітету Глібівської сільської ради від 18 березня 2020 року № 52/02-23 та довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5 щодо застрахованої особи ОСОБА_1 за період з 1999 року по 2020 рік.

В даному випадку позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Таким чином, у період, за який контролюючим органом нараховано позивачу спірні суми недоїмки зі сплати єдиного внеску він не здійснював підприємницької діяльності, як фізична особа-підприємець, доходу від такої діяльності не отримував, разом із тим працював у зазначений період як найманий працівник, отримував заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував відповідні внески.

Враховуючи вищенаведене, у відповідачів не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимог про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2019 року №Ф-135282/53У, від 05 листопада 2019 року №Ф-135282-53У, від 11 лютого 2020 року №Ф-135282-53У та від 11 листопада 2020 року №Ф-135282-53У, тому вони визнаються судом протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2019 року №Ф-135282/53У в сумі 2 754, 18 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 05 листопада 2019 року №Ф-135282-53У в сумі 2 754, 18 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року №Ф-135282-53У в сумі 2 754, 18 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2020 року №Ф-135282-53У в сумі 6 295, 30 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.