Рішення

від 23.05.2024 по справі 320/4063/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2024 року Київ№ 320/4063/24

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Скрипки І.М., суддів Басая О.В., Войтовича І.І., за участю секретаря судового засідання Ягельської А.О.,

представника позивача: Печерного С.О.,

представника відповідача 1: Зайченко Ю.В.,

представника відповідача 2: Шокуна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків Палас Клуб» до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України, про визнання протиправними і скасування рішень та стягнення шкоди,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Харків Палас Клуб» (ТОВ «Харків Палас Клуб», товариство) з позовом до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ, Комісія, відповідач 1), Кабінету Міністрів України (відповідач 2, КМУ, Кабмін, Уряд) та Державної казначейської служби України (відповідач 3).

Просили:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 08.08.2023 №108 «Про анулювання ТОВ «Харків Палас Клуб» ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах та ліцензій на гральні автомати, гральні столи та гральні столи з кільцем рулетки»;

- стягнути на користь Товариства «Харків Палас Клуб» з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 9 615 451, 80 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 08.08.2023 №108;

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2023 №173 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2023 № 314»;

- стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків Палас Клуб» з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 25 320 689, 74 грн. на відшкодування шкоди, заподіяння постановою Кабміну від 28.02.2023 №173.

У зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону ухвалою суду від 31.01.2024 позов залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків.

06.03.2024 провадження у справі відкрито, оскільки позивачем усунуті недоліки позовної заяви, ухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 02.04.2024.

02.04.2024 підготовче засідання відкладене за клопотанням представника позивача, у зв`язку із необхідністю надання йому додаткового часу для підготовки відповіді на відзив.

30.04.2024 проведено підготовче засідання, протокольною ухвалою суду від цієї ж дати закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у складі колегії суддів (головуючий Скрипка І.М., судді: Басай О.В., Войтович І.І.).

В обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що у жовтні-листопаді 2021 року та у січні 2022 року отримало ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, сплатили кошти за перший рік їх дії, однак здійснили користування правами за такими ліцензіями лише до 23.02.2022, а з 24.02.2024 фактично припинили використання таких прав у зв`язку з військовою агресією російської федерації та введенням воєнного стану. Вказали, що видали наказ про тимчасове закриття казино, про що повідомили КРАІЛ 22.04.2022, повідомити ж Комісію протягом трьох днів з моменту закриття не мали змоги через активні бойові дії на території Харківської області.

Стверджували, що строк дії отриманих ліцензій автоматично продовжився з 24.02.2022 на період воєнного стану та трьох місяців з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі відстрочувалися у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану». Однак, у подальшому Кабінет Міністрів України скасував відповідну норму у частині поширення її на власників ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, залишивши стосовно інших власників ліцензій та документів дозвільного характеру. Вважають це дискримінацією товариства як суб`єкта господарювання у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор. Також зазначили, що у цьому випадку строк дії ліцензій зміщено на 372 дні, у зв`язку із чим строк сплати за другий рік дії ліцензії теж зміщено і на час прийняття рішення про анулювання ліцензій такий час ще не настав.

У відзиві Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей просила відмовити у задоволенні позову. Вказали, що несплата або прострочення здійснення плати за ліцензію понад два місяці є підставою для анулювання ліцензії. Звертали увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314 відстрочувала періодичні, чергові платежі за сплату по ліцензіях за наступні періоди до кінця військового стану, але не скасовувала їх, тобто організатори азартних ігор за будь-яких умов зобов`язані були б сплатити плату за ліцензії. Зазначили, що після прийняття Кабміном постанови від 28.02.2023 №173 відновлено обов`язок сплачувати щорічні платежі за ліцензії, і встановлено граничний строк сплати несплачених платежів тридцять днів з дня набрання чинності цією постановою, однак позивачем по спливу такого строку плата внесена не була. Пояснили, що неодноразово зверталися до ТОВ «Харків Палас Клуб» із повідомленнями про необхідність внесення платежів, однак заборгованість погашена не була, що стало підставою для анулювання ліцензій. Наголошували на помилковому трактуванні позивачем положень постанови КМУ від 18.03.2022 №314. Вказали, що постановою №314 у первинній редакції було зупинено перебіг строків дії діючих строкових ліцензій у випадку закінчення їх в період дії воєнного стану, однак позивачу ліцензія була видана на п`ять років і строк її дії не закінчувався під час дії постанови №314. Також звертали увагу, що законодавчі норми не містять положення про те, що надсилання повідомлення про закриття грального закладу є підставою для невнесення плати за ліцензії або відстрочення такої плати. Наголошували, що щорічні платежі за ліцензії ТОВ «Харків Палас Клуб» і на цей час залишаються не сплаченими.

У відзиві Кабінет Міністрів України просив відмовити у задоволенні позову. Вказали, що постановою від 28.02.2023 №173 Уряд вніс зміни до підпункту 5 пунку 1 постанови №314, фактично визначивши, що такі положення не розповсюджуються на строк дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії, а несплачені до набрання чинності цією постановою ліцензії сплачуються у тридцятиденний строк з дня набрання чинності цією постановою. Підкреслювали, що за результатом проведення антидискремінаційної експертизи встановлено, що у проекті оскаржуваної постанови КМУ відсутні положення, які можуть бути предметом оцінки його відповідності принципу недискримінації. Пояснили, що положення постанови №173 повертають правове регулювання дії та сплати за ліцензії на провадження діяльності з організації азартних ігор до порядку, визначеного відповідним законом, тому це не може розглядатися як встановлення заборон чи обмежень, оскільки вимога діяти в порядку визначеному законом не може мати негативного контексту. Зазначили, що держава через повноважні органи може змінювати правове регулювання суспільних відносин з метою дотримання їх ефективності, що здійснюється в межах реалізації відповідної дискреції, і така зміна не може розглядатися як порушення конституційного принципу правової визначеності. Також вказали, що заявлені до стягнення збитки товариство помилково пов`язує із прийняттям постанови №173, а не з фактом збройної агресії.

Державна казначейська служба України у відзиві просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначили, що товариством не доведено наявності необхідних елементів складу правопорушення для відшкодування шкоди, а вимога щодо стягнення шкоди через казначейство не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.

У відповіді на відзив Державної казначейської служби України, позивач зазначив, що при розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями органів державної влади співвідповідачами у таких справах є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів; при цьому, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. А у зв`язку з прийняттям КРАІЛ протиправного рішення від 08.08.2023 № 108 товариству кожного дня, починаючи з дня прийняття такого рішення 08.08.2023, завдається майнова шкода у вигляді втрати сплаченої плати за перший рік дії ліцензій.

У відповіді на відзив Уряду, товариство «Харків Палас Клуб» наголосили, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Зазначили, що постанова №173, встановивши обмеження лише стосовно окремих суб`єктів господарювання організаторів азартних ігор, залишивши в дії пільги стосовно інших, є рішенням органу державної влади, яке дискримінує суб`єктів господарювання організаторів азартних ігор, встановивши для них обмеження, яких не було встановлено для інших суб`єктів господарювання. Вказали, що у цьому випадку має місце порушення статті 8 Конституції України. Наполягали на наявності підстав для відшкодування матеріальної шкоди.

У відповіді на відзив КРАІЛ, позивач вказав, що станом на 03.03.2023 у товариства не було жодних несплачених щорічних платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії таких ліцензій, оскільки плата за перший рік дії повністю сплачена, а строки для внесення щорічної оплати за другий рік ще не настали.

У запереченнях на відповідь на відзив, КРАІЛ вказала, що відповідна ліцензія підтверджує наявність у суб`єкта господарювання права на провадження визначеного нею виду діяльності, що не є тотожним з поняттям фактичного користування правами наданими відповідною ліцензією, тому твердження про припинення користування ліцензіями як свідчення продовження їх дії є помилковими. Додали, що не отримували від товариства повідомлення про тимчасове закриття грального закладу, при цьому наявність такого повідомлення не є підставою для невнесення щорічної плати за ліцензії або ж її відстрочення.

КМУ, у запереченнях на відповідь на відзив, наголошували, що правове регулювання господарської діяльності передбачає необхідність як ліцензування певних видів діяльності, так і відсутність такої необхідності; а умови ліцензування різних видів діяльності розрізняються між собою по обсягу вимог, вартості ліцензій тощо. Зазначили, що така відмінність не може розглядатися як прояв дискримінації одних видів діяльності порівняно з іншими. Також вказали, що, з урахуванням перерахованих у Господарському кодексі видів дискримінації, у спірному випадку не можна казати про дискримінацію, оскільки всі суб`єкти відповідної галузі знаходяться в однаковому становищі та з однаковим обсягом обов`язків. Звертали увагу, що постановою №173 встановлений розумний час з моменту видання до моменту виконання суб`єктами правовідносин, які регулюються відповідним актом, їх обов`язків визначених законодавством. Вказали, що Закон «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» не передбачає окремого (пільгового) порядку сплати за ліцензії у зазначеній сфері в разі введення на території України режиму воєнного стану.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Вказав, що протизаконні дії відповідачів 1 та 2 призвели до майнової шкоди у товариства та втрати відповідних ліцензій. Ще раз наголосив на відсутності факту прострочення платежів за ліцензії на момент прийняття рішення про їх анулювання. Пояснив, що товариство мало намір відновити діяльність після закінчення воєнного стану, після чого і планувало здійснити оплату за користування ліцензіями, стверджували, що такі очікування правомірно були обумовлені постановою КМУ від 18.03.2022 №314, відповідно якої суб`єкти господарювання могли моделювати майбутню поведінку. Стверджували про прицільну дискримінацію суб`єктів провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор при прийнятті постанови Уряду від 28.02.2023 №173, а також про порушення принципу правової визначеності та принципу легітимних очікувань, як складових верховенства права.

Представник КРАІЛ у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову. Стверджувала правомірність дій і рішення Комісії у спірному випадку. Зазначила, що Комісія багаторазово повідомляла товариство про необхідність здійснення оплати ліцензій. Також наголошувала на помилковому тлумаченні позивачем норм права, зокрема, щодо того, що постанова КМУ №314 не звільняла від оплати за користування ліцензіями, а також не зупиняла строк їх дії, не зміщувала його, а лише відстрочувала строк оплати та продовжувала строк дії ліцензій, якщо він спливав.

Представник Кабінету Міністрів України у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову. Наголошував на відсутності дискримінації стосовно позивача при прийнятті оскаржуваної постанови, так само і на відсутності порушення принципу правової визначеності. Пояснив, що прийняття Урядом відповідної постанови є здійсненням реалізації його повноважень. Звертав увагу, що іншого правового регулювання закон не містить.

Заслухавши сторін, дослідивши подані документи та матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харків Палас Клуб» є юридичною особою, зареєстроване 31.05.2021, місцезнаходження: 61058, Харківська область, місто Харків, пр. Незалежності, будинок 2, основний вид його діяльності 92.00 Організування азартних ігор.

Товариству «Харків Палас Клуб» відповідачем 1 були видані наступні ліцензії:

-рішенням №672 від 22.10.2021 на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино (т.1 а.с.24-25) у гральному закладі Shangri La Kharkiv за адресою: 61058, Харківська область, місто Харків, пр. Незалежності, будинок 2;

-рішенням №741 від 22.11.2021 (т.1 а.с.26-27) на 56 гральних автомати за тією ж адресою;

-рішенням №776 від 29.11.2021 на 8 (вісім) гральних столів з кільцем рулетки (т.1 а.с.28-29);

-рішенням №777 від 29.11.2021 на 12 гральних столів (т.1 а.с.30-31);

-рішенням №778 від 29.11.2021 на 8 гральних автоматів (т.1 а.с.32-33);

-рішенням №30 від 21.01.2022 на 6 гральних автоматів (т.1 а.с.34-35).

На підтвердження оплати першого року дії ліцензій позивачем надано платіжні доручення №401 від 02.11.2021 на суму 36 000 000 грн., №677 від 25.11.2021 на суму 6 048 000 грн., №722 від 01.12.2021 на суму 8 400 000 грн., №721 від 01.12.2021 на суму 6 480 000 грн., №720 від 01.12.2021 на суму 864 000 грн., №1185 від 31.01.2022 на суму 702 000 грн. (т.1 а.с.39-44).

Наказом директора товариства позивача від 24.02.2022 призупинено діяльність підприємства до відновлення виробничого процесу або скасування воєнного стану (т.1 а.с.45).

22.04.2022 товариством «Харків Палас Клуб» оформлено повідомлення про тимчасове закриття грального закладу, адресоване Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, де зазначено, що з 24.02.2022 гральний заклад casino Shangri La Kharkiv, розміщений за адресою Україна, 61058, місто Харків, пр. Незалежності, будинок 2, тимчасово закрито у зв`язку з початком військової агресії російської федерації проти України і неможливістю товариством здійснювати свою господарську діяльність у зоні проведення активних бойових дій (т.1 а.с.46).

Докази направлення такого повідомлення до Комісії відсутні. При цьому, як видно із службової записки департаменту юридичного забезпечення КРАІЛ, повідомлення про закриття грального закладу за адресою: Україна, 61058, Харківська область, місто Харків, пр. Незалежності, будинок 2, - не надходило (т.1 а.с.144зв.).

КРАІЛ багаторазово зверталась до позивача із листами та повідомленнями, в яких зазначала про необхідність внесення платежівів за другий рік дії ліцензій, зокрема, у зв`язку із внесенням змін до постанови Кабінету Міністрів України №314, попереджала про настання підстав для анулювання цих ліцензій (т. 1 а.с.127-142).

Рішенням КРАІЛ від 08.08.2023 №108 (т.1 а.с.36-38) товариству «Харків Палас Клуб» анульовані наступні ліцензії:

-на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино, видану відповідно до рішення №672 від 22.10.2021;

-на гральні автомати, видані відповідно до рішень №741 від 22.11.2021, №778 від 29.11.2021, №30 від 21.01.2022

-на гральні столи, видані відповідно до рішення №777 від 29.11.2021;

-на гральні столи з кільцем рулетки, видані відповідно до рішення №776 від 29.11.2021.

Підставою прийняття названого рішення вказано несплату щорічної плати за ліцензії.

Також судом з`ясовано, що постановою Кабінету Міністрів України 28.02.2023 № 173 було внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану», доповнивши підпункт 5 після слів «у цьому підпункті» словами «(крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії)».

Крім того, Кабміном, на підтвердження дотримання процедури прийняття названої постанови, надані:

-пояснювальна записка до проекту постанови «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 року №314» (т.1 а.с.189-202);

-висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до такого проекту (т. 1 а.с.203-210);

-висновок щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини проекту постанови «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 року №314», складений Уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини (т.1 а.с.211);

-порівняльна таблиця до названого проекту (т.1 а.с.212);

-протокол узгодження позицій щодо проекту постанови (т.1 а.с.213-219);

-довідка щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (т.1 а.с.220);

-висновок Міністерства економіки України (т.1 а.с.221);

-висновок Міністерства фінансів України (т.1 а.с.222-223);

-висновок Міністерства цифрової трансформації України за результатами проведення цифрової експертизи (т.1 а.с. 224);

-оцінки щодо наявності у проекті акта положень, що не узгоджуються із засадами реалізації принципів державної політики цифрового розвитку, а також відповідності проекту акту законам України, іншим актам законодавства у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних інформаційних ресурсів тощо (т.1 а.с.225-227);

-аналіз регуляторного впливу до проекту постанови від 18.03.2022 №314 (т.1 а.с.228-249);

-витрати на одного суб`єкта господарювання великого і середнього підприємництва, які виникають внаслідок дії регуляторного акту (т.1 а.с.250, т.2 а.с.1);

-бюджетні витрати на адміністрування регулювання (т.2 а.с.2-3);

-рішення про погодження проекту регуляторного акта (т.2 а.с.4).

Як вбачається із названої вище пояснювальної записки до проекту оскаржуваної постанови, метою прийняття останньої є забезпечення у повному обсязі надходжень до Державного бюджету щорічної плати за ліцензії у сфері з організації та проведення азартних ігор. При цьому, у такій записці вказано на відсутність у проекті положень, які містять ознаки дискримінації. У висновку Міністерства юстиції зазначено, що у проекті відсутні положення, які можуть бути предметом оцінки його відповідності принципу недискримінації.

Таким чином, для розв`язання спору у випадку, який розглядається, суду необхідно з`ясувати чи мало місце прострочення оплати за користування ліцензіями, яке слугувало підставою для їх анулювання, а також наявність або відсутність підстав для скасування постанови Уряду від 28.02.2023 №173 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2023 № 314» та наявність/відсутність підстав для відшкодування шкоди.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.

За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні, правові, економічні, соціальні та організаційні умови функціонування азартних ігор визначає Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» (Закон 768-IX).

За визначенням у пункті 34 статті 1 цього Закону ліцензія - запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб`єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду діяльності, що підлягає ліцензуванню, та/або про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб`єкта господарювання права на використання грального обладнання або букмекерського пункту, що передбачає отримання ліцензії.

За змістом статті 6 Закону 768-IX державне регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей та іншими органами державної влади в межах їх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - Уповноважений орган).

Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, та утворюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Діяльність Уповноваженого органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Уповноваженого органу обумовлюються його завданнями та повноваженнями, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в його колегіальності, особливому порядку призначення та звільнення Голови та членів Уповноваженого органу, у спеціальних засадах діяльності органу.

За приписами статті 7 Закону 768-IX уповноважений орган як колегіальний орган утворюється у складі Голови Уповноваженого органу та шести членів Уповноваженого органу. Уповноважений орган є повноважним з моменту призначення більше половини його загального кількісного складу. Голова та члени Уповноваженого органу призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному цим Законом.

Як закріплено у пункті 9 частини першої статті 8 Закону 768-IX під час реалізації державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор Уповноважений орган виконує функції органу ліцензування господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, приймає рішення про видачу та анулювання ліцензій у порядку, встановленому цим Законом.

У своїй діяльності організатор азартних ігор зобов`язаний своєчасно вносити плату за відповідну ліцензію або ліцензії, які отримав такий організатор азартних ігор (пункт 18 частини першої статті 15 Закону 768-IX).

За змістом статті 49 Закону 768-IX ліцензії видаються Уповноваженим органом після отримання документа, що підтверджує внесення плати за перший рік дії відповідної ліцензії згідно з цим Законом. Плата за перший рік дії ліцензії сплачується не пізніше десяти робочих днів з дня отримання заявником від Уповноваженого органу повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії.

Щорічна плата за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії сплачується не пізніше, ніж за тридцять днів до початку кожного наступного року дії ліцензії (частина четверта статті 49 Закону 768-IX).

Плата за перший рік дії ліцензій на гральний автомат, гральний стіл, букмекерський пункт сплачується у строк не пізніше десяти робочих днів з дня отримання заявником від Уповноваженого органу повідомлення про прийняття рішення про видачу відповідної ліцензії (частина п`ята статті 49 Закону 768-IX).

Щорічна плата за ліцензії на гральний автомат, гральний стіл, букмекерський пункт за кожен рік дії ліцензії сплачується не пізніше, ніж за тридцять днів до початку кожного наступного року дії ліцензій (частина шоста статті 49 Закону 768-IX).

За нормами частини сьомої статті 49 Закону 768-IX розмір плати за ліцензію визначається розміром мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому приймається рішення про видачу ліцензії, та сплачується щорічно рівними частинами.

За правилами частини восьмої цієї ж статті у разі анулювання Уповноваженим органом ліцензії сплачена частина плати за таку ліцензію не повертається.

За змістом статті 52 Закону 768-IX ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино видається Уповноваженим органом строком на п`ять років. Розмір плати за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино для інших населених пунктів (крім міста Києва) та за межами населених пунктів становить 30 000 (тридцять тисяч) мінімальних заробітних плат.

Щорічна плата за кожну ліцензію на гральний стіл становить: 1) 175 (сто сімдесят п`ять) мінімальних заробітних плат за один гральний стіл з кільцем рулетки; 2) 90 (дев`яносто) мінімальних заробітних плат за один гральний стіл, що не є гральним столом з кільцем рулетки.

Ліцензія на гральний стіл видається Уповноваженим органом на строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино. Щорічна плата за ліцензію на гральний автомат становить 6 (шість) мінімальних заробітних плат за один гральний автомат у гральному закладі казино.

Ліцензія на гральний автомат видається Уповноваженим органом на строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино.

За приписами статті 55 Закону 768-IX ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в залах гральних автоматів видається Уповноваженим органом строком на п`ять років. Плата за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в залах гральних автоматів становить 7 500 (сім тисяч п`ятсот) мінімальних заробітних плат.

Ліцензія на гральний автомат видається Уповноваженим органом на строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в залах гральних автоматів. Щорічна плата за ліцензію на гральний автомат становить 6 (шість) мінімальних заробітних плат за один гральний автомат.

За положеннями пункту 6 частини першої статті 52 Закону 768-IX підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є, зокрема, несплата або прострочення здійснення плати за ліцензію понад два місяці.

Як закріплено у підпункті 1) пункту 4 Положення про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, затвердженого постановою КМУ від 23 вересня 2020 р. № 891, КРАІЛ відповідно до покладених на неї завдань:

реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор шляхом:

прийняття в межах своєї компетенції рішень, що є обов`язковими для виконання організаторами азартних ігор;

виконання функції органу ліцензування господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, прийняття рішення про видачу та анулювання ліцензій у порядку, встановленому Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» (далі - Закон);

формування та ведення ліцензійного реєстру;

формування та ведення ліцензійних справ, забезпечення їх зберігання, передачі та отримання у паперовій та/або електронній формі;

здійснення інформаційного та методичного супроводження ліцензування;

здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері організації та проведення азартних ігор;

організації та здійснення державного контролю за організацією та проведенням азартних ігор, зокрема контролю за дотриманням Закону, ліцензійних умов, шляхом проведення планових, позапланових та фактичних перевірок, зокрема методом контрольних закупівель;

складення та надіслання організаторам азартних ігор у разі виявлення порушень ліцензійних умов приписів щодо усунення таких порушень, що є обов`язковими до виконання;

застосування санкцій до організаторів азартних ігор та інших суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор, у випадках, передбачених Законом.

Ліцензійні умови провадження діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2020 р. № 1341. Відповідно до пункту 5 цих умов ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги цих Ліцензійних умов, а здобувач ліцензії для її одержання - їм відповідати.

За змістом пункту 25 Ліцензійних умов організатор азартних ігор зобов`язаний, у тому числі, дотримуватися вимог Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», цих Ліцензійних умов, а також інших нормативно-правових актів України»; повідомляти органу ліцензування про будь-які зміни даних, зазначені у документах організатора азартних ігор, що зберігаються в ліцензійній справі протягом строку, встановленого законом.

Організатор азартних ігор повідомляє органу ліцензування про закриття грального закладу казино протягом трьох робочих днів після такого закриття за формою згідно з додатком 7 (пункт 8 Ліцензійних умов).

18.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» (постанова №314).

У пункті 5 цієї постанови передбачено, що строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану.

Пункт 5 Постанови №314, у редакції від 11.05.2022 (відповідно до постанови КМУ від 03.05. 2022 № 535), викладено так: «строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті».

У подальшому, Кабінет Міністрів України 28.02.2023 прийняв постанову № 173, якою внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану», доповнивши підпункт 5 після слів «у цьому підпункті» словами «(крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії)».

Крім того, названою постановою №173 установлено, що несплачені до дня набрання чинності цією постановою щорічні платежі за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії сплачуються у тридцятиденний строк з дня набрання чинності цією постановою. Протягом зазначеного строку суб`єкти господарювання у сфері організації та проведення азартних ігор повинні подати Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей документи, що підтверджують внесення плати за ліцензії.

За наслідками аналізу наведеного вище, суд зазначає наступне.

Постановою №314 у першопочатковій редакції продовжено строки дії ліценцій на період воєнного стану. Питання стосовно сплати платежів за ліцензії не врегульовувалося. З тлумачення її положень (постанови КМУ №314) випливає, що мова йшла взагалі про випадки завершення строків дії ліцензій, адже строк дії чинних ліцензій та інших дозвільних документів не потребував продовження. Порядок сплати за ліцензії не змінено.

При цьому, суд звертає увагу, що на момент прийняття постанови №314 строки дії ліцензій товариства у досліджуваному випадку не закінчувалися, оскільки такі ліцензії видавалися на п`ять років. Отже, стосовно позивача ця постанова у первинній редакції не застосовувалась.

Цією ж постановою КМУ у редакції від 11.05.2022 уже регламентовано, що періодичні, чергові платежі за ліцензіями відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті, тобто на строк воєнного стану. Отже звільнення від сплати не відбулося, відповідні платежі підлягають сплаті, лише відтерміновано строк сплати.

Постановою №713 у редакції від 28.02.2023, яка вступила в дію 03.03.2023, ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії виключено зі сфери застосування такої постанови Уряду, також передбачено тут же, що несплачені до дня набрання чинності цією постановою щорічні платежі за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор за кожен рік дії ліцензії сплачуються у тридцятиденний строк з дня набрання чинності цією постановою.

Чинним законодавством про діяльність з організації та проведення азартних ігор не врегульовано питання щодо дій або щодо можливої варіативної поведінки суб`єкта ліцензійної діяльності у випадку оголошення воєнного стану (початку військових дій). Разом із тим, передбачено порядок закриття грального закладу. У випадку, який розглядається, не дивлячись на твердження товариства про повідомлення про закриття від 22.04.2022, документи, які б підтвердили направлення такого повідомлення до КРАІЛ відсутні. При цьому, на час оформлення такого повідомлення ще не вносилися зміни до постанови Кабміну №314 про відстрочення платежів за ліцензії; це означає, що позивач розумів, що як права на організацію і проведення азартних ігор, так і обов`язки по сплаті платежів за ліцензії у нього існували. До того ж, таке повідомлення не є підставою невнесення щорічної плати за ліцензії або ж підставою відстрочення такої сплати.

Законодавець, якому надано повноваження регулювати правила діяльності у сфері організації і проведення азартних ігор, не змінив існуючого правового регулювання із початком широкомасштабної збройної агресії російської федерації.

Разом із тим, КМУ відреагував таким чином, що прийняв постанову №314, врегулювавши питання продовження дії ліцензій, при цьому, маючи на увазі випадки закінчення дії ліцензій у відповідний період. Наступною зміною (у травні 2022 року) було визначення того, що періодичні платежі за ліцензії відстрочуються. Нечітке формулювання у частині відстрочення плати (щодо всіх або ж тих, строк дії яких закінчувався) дало змогу застосувати таке положення до всіх суб`єктів ліцензійної діяльності.

Суд звертає увагу, що врегулювання ситуації у відповідний спосіб, було одностороннім рішенням Уряду, це було його право і він ним скористався.

У позивача було два варіанти дій: оплачувати ліцензії і продовжувати діяльність, або ж закривати гральний заклад.

Постановою №173 від 28.02.2023 КМУ, яка набрала чинності 03.03.2023, фактично здійснено повернення до правового регулювання, яке існувало щодо організаторів проведення азартних ігор до запровадження Кабміном відстрочення сплати коштів за ліцензії у відповідній сфері. При цьому, Уряд надав строк у 30 днів для виконання обов`язку зі сплати коштів.

Таким чином, з 03.03.2023 почав відлік тридцятиденний строк, протягом якого необхідно було внести плату за відповідні ліцензії.

Разом із тим, ТОВ «Харків Палас Клуб» ні протягом тридцятиденного строку, ні протягом двомісячного строку після завершення тридцятиденного строку для сплати, відповідну суму коштів за другий рік дії ліцензій не внесло.

Тому, після завершення тридцятиденного строку для оплати, з урахуванням відсутності оплати, товариство вважається таким, що прострочило внесення відповідної плати.

У зв`язку із цим, відповідач 1 застосував наслідки, передбачені приписами пункту 6 частини першої статті 52 Закону 768-IX анулював ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор.

Суд звертає увагу, що позивач стверджує, що дати спливу першого року ліцензій були зміщені на 372 дні, тому стверджує і про зміщення строків сплати плати за другий рік дії ліцензій і вважає, що у товариства на момент скасування дії положення підпункту 5 пункту 1 постанови КМУ від 18.03.2022 №314 (станом на 03.03.2023) не було несплачених щорічних платежів за ліцензії за кожен рік їх дії, так як плата за перший рік була оплачена, а строк внесення плати за другий рік не настав.

Суд вважає таке тлумачення норм товариством помилковим, оскільки постанова КМУ №314 не призупиняла строки дії ліцензій.

Продовження строків дії діючих ліцензій, яке закріплювалося постановою КМУ від 18.03.2022 №314, не було тотожним «зміщенню» дати користування ліцензіями або ж зупиненню перебігу строку користування ліцензіями.

Таким чином, ТОВ «Харків Палас Клуб» повинно було внести плату за другий рік користування ліцензіями на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах та на гральні автомати, гральні столи і гральні столи з кільцем рулетки після завершення тридцятиденного строку після вступу у дію постанови №173 від 28.02.2023.

Оскільки позивач прострочив строк оплати на понад два місяці від кінцевої дати для внесення плати за ліцензії, відповідно, КРАІЛ, на виконання положень пункту 6 частини першої статті 52 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», анулювало такі ліцензії.

За наведеного, суд резюмує, що відповідач 1, при прийнятті рішення від 08.08.2023 №108 про анулювання ліцензій товариству «Харків Палас Клуб», діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Cтосовно постанови Уряду від 28.02.2023 №173.

За змістом статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За правилами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (стаття 113 Конституції України).

За положеннями статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

За змістом статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

За положеннями пункт 5-1 частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є: плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (крім плати, визначеної пунктами 43-1 і 43-2 частини першої статті 64 цього Кодексу).

За визначенням у пункті 6 частини першої статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, спрямований на забезпечення безпеки та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров`я людини, екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища.

Діяльність на ринку азартних ігор, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» віднесена до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (пункт 18-1 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»).

За положеннями частини другої статті 4 Закону 768-IX принципами державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор є:

1) захист прав, законних інтересів, життя та здоров`я громадян;

2) забезпечення дотримання однакових для всіх гравців умов азартної гри;

3) забезпечення принципу відповідальної гри;

4) забезпечення дотримання принципів прозорості, стабільності, відкритості, рівності, справедливості та об`єктивності під час проведення азартних ігор;

5) унеможливлення зовнішнього впливу на результати азартних ігор;

6) підтримка розвитку економіки України, соціальної та культурної сфери, підтримка та розвиток спорту, медицини, освіти та науки в Україні за рахунок надходжень від проведення азартних ігор в Україні;

7) заборона протиправного впливу на проведення спортивних подій та їх результати;

8) захищеність персональних даних;

9) боротьба з ігровою залежністю (лудоманією).

Як закріплено у статті 31 Господарського кодексу України дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:

заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб`єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об`єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

обмеження прав суб`єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців.

Дискримінація суб`єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначає Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI (Закон №5207-VI).

За визначенням у пункті 2 статті 1 цього Закону дискримінація це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

У відповідності до статті 4 Закону №5207-VI дія цього Закону поширюється на відносини між юридичними особами публічного та приватного права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які перебувають на території України. Дія цього Закону поширюється на такі сфери суспільних відносин: громадсько-політична діяльність; державна служба та служба в органах місцевого самоврядування; правосуддя; трудові відносини, у тому числі застосування роботодавцем принципу розумного пристосування; охорона здоров`я; освіта; соціальний захист; житлові відносини; доступ до товарів і послуг; на інші сфери суспільних відносин.

За змістом статті 6 Закону №5207-VI відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються. Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

За положеннями статті 8 Закону №5207-VI розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов`язковим урахуванням принципу недискримінації. З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов`язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.

Обов`язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 30.01.2013 № 61 затверджено Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів (Порядок №61).

Цей Порядок визначає процедуру проведення антидискримінаційної експертизи проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, інших проектів нормативно-правових актів (далі - проекти актів), що розробляються органами виконавчої влади.

За положеннями пункту 3 Порядку №61 антидискримінаційна експертиза проводиться: Мін`юстом під час проведення правової експертизи проектів актів, які вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади; органом виконавчої влади за процедурою, визначеною пунктами 5-11 цього Порядку, під час підготовки проектів нормативно-правових актів, які підлягають державній реєстрації.

Результати проведення антидискримінаційної експертизи проектів актів, головним розробником яких є Мін`юст, відображаються у пояснювальній записці.

Антидискримінаційна експертиза проводиться з метою виявлення у проектах актів положень, які містять ознаки дискримінації, та надання пропозицій щодо їх усунення (пункт 4 Порядку№61).

У разі відсутності у проекті акта положень, які містять ознаки дискримінації (крім позитивних дій), проект акта та висновок візуються керівником юридичної служби та повертаються структурному підрозділу органу виконавчої влади (пункт 8 Порядку№61).

У разі наявності у проекті акта положень, які містять ознаки дискримінації (крім позитивних дій), проект акта разом з висновком повертається структурному підрозділу органу виконавчої влади для доопрацювання (пункт 9 Порядку№61).

За нормами пункту 10 Порядку№61 виявлені у проекті акта положення, які містять ознаки дискримінації (крім позитивних дій), усуваються шляхом:

виключення відповідних положень з проекту акта;

уточнення редакції положень проекту акта;

підготовки нової редакції положень проекту акта.

Як випливає із статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність усіх перед законом, що передбачено в частині першій статті 24 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях).

У рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

Як видно із абзацу сьомого пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним приписам, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 червня 2023 року у справі №800/582/16, факт дискримінації може бути встановлений, якщо: 1) державний захід, дія чи бездіяльність, які оскаржуються, підпадають під чинність (захист, регулювання, дію) іншого правила закону, яким встановлені певні права та свободи; 2) є відмінність у поводженні проти інших осіб, котрі знаходяться в аналогічній або схожій ситуації (становищі, стані). Водночас поводження з особою, яка заявляє про дискримінаційне ставлення до неї, є істотно (разюче) відмінним і менш справедливим, ніж з іншими особами; підставами для розрізнення є особиста характеристика або статус заявника; інші особи, з якими така особа себе порівнює, знаходяться в аналогічній ситуації, а різниця у ставленні до особи не мотивована притаманною їй певною персональною ознакою.

Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема, в Міжнародному пакті про громадянські й політичні права 1966 року (статті 14 і 26), Конвенції (стаття 14), Протоколі № 12 до Конвенції (стаття 1), ратифікованих Україною, та в Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2 і 7).

За статтею 14 Конвенціїпро захист прав і основоположних свобод людини і громадянина користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).

Конституційний Суд України виходить з того, що принцип юридичної (правової) визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 № 3-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 1-2/2016).

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).

У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 зазначено, що складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської Комісії, «виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань».

Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 у справі №824/266/20-а, від 08.07.2021 у справі № 160/1598/20, від 28.07.2021 у справі № 280/160/20 та від 13.08.2021 року у справі № 280/62/2073, зазначено, що поняття «якість закону» (quality of law) охоплює такі характеристики відповідного акта законодавства як чіткість, точність, недвозначність, зрозумілість, узгодженість, доступність, виконуваність, передбачуваність і послідовність. Ці характеристики стосуються як положень будь-якого акта (норм права, які у ньому містяться), так і взаємозв`язку такого акта з іншими актами законодавства такої ж юридичної сили. При цьому норми права, що не відповідають критерію «якості закону» (зокрема, не відповідають принципу передбачуваності (principle of foreseeability) або передбачають можливість різного тлумачення та правозастосування), суперечать і такому елементу принципу верховенства права як заборона свавілля, а застосування таких норм може призвести до порушення конституційних прав особи та неможливість адекватного захисту від необмеженого втручання суб`єктів владних повноважень у права такої особи.

Верховний Суд сформулював правовий висновок у постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22, в якій вказав, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Також суд враховує Рішення Конституційного Суду України № 5-р/2018 від 23.05.2018.

Так, на думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.

Конституційний Суд України наголошує, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.

Аналізуючи наведені вище норми та з`ясовані у справі обставини у цій частині вимог, суд приходить до таких висновків.

У ході судового розгляду КМУ надав докази дотримання процедури прийняття нормативно-правового акту, який оскаржується.

Суд звертає увагу, що Закон «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» не передбачав пільг у вигляді відтермінування сплати коштів за ліцензії, це була виключна ініціатива КМУ, який на певний час відстрочив плату, скасувавши у подальшому таке відстрочення.

При цьому, законодавець жодним чином не змінював законодавчих вимог стосовно скасування/відстрочення плати, не звільняв від неї, і не встановлював пільг, не збільшував строк користування ліцензіями на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, не звільняв від відповідальності за прострочення плати, навіть із врахуванням воєнного стану.

Суд погоджується, що дійсно, товариство зазнало несприятливих наслідків після 24.02.2022, але вони спричинені не діями КМУ, або ж КРАІЛ, а збройною агресією російської федерації; Уряд вжив заходів для полегшення становища організаторів азартних ігор на певний час, що склав період понад один рік, але держава не може повністю безумовно нести відповідальність і зобов`язання за злочинні дії російської федерації.

Суд враховує і доводи Уряду про те, що постановою №173, якою суб`єктів у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор виключено з переліку таких, плата за ліцензії яким відтерміновується, встановлено час для виконання обов`язків зі сплати коштів за ліцензії (30 днів) з моменту її видання до моменту виконання суб`єктами правовідносин, які регулюються постановою, їх обов`язків зі сплати платежів за ліцензії, визначених законодавством.

Стосовно твердження про дискримінацію у досліджуваному випадку, суд звертає увагу, що відповідна норма оскаржуваної постанови стосується усіх суб`єктів господарювання у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, а не виключно підприємства позивача. При цьому, держава має право встановлювати особливості регулювання певного виду господарської діяльності, зважаючи на її специфіку; адже до різних видів господарської діяльності не обов`язково мають застосовуватися однакові умови і правила.

Суд зважає і на те, що господарська діяльність є діяльністю на власний ризик і завжди мітить ризики.

До того ж, заподіяння шкоди від збройної агресії зазнала велика кількість суб`єктів господарювання, однак держава, намагаючись допомогти подолати відповідні наслідки, не в змозі забезпечити мінімізацію такої шкоди стосовно усіх відповідних суб`єктів господарювання і не може в однаковій мірі надати допомогу усім.

Суд вважає, що тлумачення принципу легітимних очікувань не може здійснюватися таким чином, що держава після запровадження певних правових норм не зможе у подальшому їх змінити; і очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів. Також суд підкреслює, що відповідні очікування повинні мати під собою обґрунтовані підстави і опиратися на гарантовані законодавцем приписи.

За наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови КМУ від 28.02.2023 №173.

За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Комісією і Кабміном надані достатні і належні докази на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних рішень.

У свою чергу, позивач не надав достатніх і обґрунтованих доказів для визнання протиправними і скасування оскаржуваних рішень, тому суд відхиляє його доводи.

Враховуючи, що вимоги про стягнення коштів на відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваними рішеннями, є похідними від вимог про визнання протиправними і скасування таких рішень, відповідно, враховуючи висновки суду про відсутність підстав для визнання протиправними і скасування названих вище рішень, суд відмовляє і у задоволенні вимог про стягнення коштів на відшкодування шкоди.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач зможе висунути вимоги по відшкодуванню завданої йому шкоди з суб`єкта, який винний у такому заподіянні, російської федерації.

За наведеного, суд резюмує відсутність підстав для задоволення позову.

Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у позові, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий - суддя Скрипка І.М.

Судді:Басай О.В.

Войтович І.І.

Дата виготовлення і підписання повного рішення - 28 травня 2024 р.