копія
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 травня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/4432/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) 22.03.2024 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі ГУПФ України в Полтавській області, відповідач), у якому просить:
- визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 18.03.2024 №253150004085 щодо незарахування в її страховий стаж періоду роботи штукатуром по третьому розряду в Житлово-будівельному кооперативі №4 з 21.08.1991 по 12.12.2003;
- зобов`язати відповідача зарахувати до її страхового стажу період роботи штукатуром по третьому розряду в Житлово-будівельному кооперативі №4 з 21.08.1991 по 12.12.2003 та призначити пенсію за віком з 11.03.2024.
Позов мотивовано тим, що належним чином оформленими документами підтверджується її право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою судді від 29.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.
Відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити та зазначив, що позивачеві спірним рішенням відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Так, до страхового стажу не зараховано період роботи з 21.08.1991 по 12.12.2003, оскільки відсутня назва організації при прийнятті, печатка після звільнення має слабкий відтиск (не читається назва підприємства) та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд враховує такі обставини і норми права.
11.03.2024, по досягненню 63 років, ОСОБА_1 звернулась до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах. До заяви доданий відповідний пакет документів (а.с. 26-43, 46-47, 53-54, 58-59).
Вказану заяву розглянуло ГУПФУ в Полтавській області за екстериторіальним принципом та 18.03.2024 прийняло рішення №253150004085 про відмову позивачеві у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю у неї необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу ОСОБА_1 не враховано період роботи з 21.08.1991 по 12.12.2003, оскільки відсутня назва організації при прийнятті, печатка після звільнення має слабкий відтиск (не читається назва підприємства) та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб. Одночасно повідомлено, що зарахований страховий стаж становить 12 років 01 місяців 03 днів (а.с. 13).
Вважаючи вказане рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Відповідно до матеріалів справи станом на дату звернення до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії зарахований ГУПФУ в Полтавській області страховий стаж позивача становив 12 років 01 місяць 03 дні із мінімально необхідного 21 року.
Так, відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с. 7-8) у період з 21.08.1991 по 12.12.2003 ОСОБА_1 працювала штукатуром по третьому розряду (наказ від 20.08.1991 №35-ОК та наказ від 12.12.2003 №19-ОК) в організації з кодом ЄДРПОУ 33982998. Запис про звільнення завірений підписом керівника ( ОСОБА_2 ).
Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що коду ЄДРПОУ 33982998 відповідає юридична особа Житлово-будівельний кооператив №4, керівником якого був ОСОБА_2 (а.с. 9-11).
ГУПФУ в Полтавській області відмовило у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаного періоду, оскільки відсутня назва організації при прийнятті, печатка після звільнення має слабкий відтиск (не читається назва підприємства) та відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб.
Однак таку позицію відповідача суд вважає необґрунтованою, враховуючи наступне.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою вказаної статті Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У свою чергу, відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ та частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію, для підтвердження трудового стажу приймаються відповідні уточнюючі довідки.
Вищенаведені обставини, за умови документального підтвердження і доведеності, в тому числі в судовому порядку, наявності у особи права на пенсійне забезпечення і дотримання ним процедури звернення за пенсією, передбаченої, зокрема, статтею 26 Закону №1058-IV, не може зумовлювати позбавлення особи такого права, яке набуто нею згідно з законодавством та гарантоване Конституцією і законами України.
Суд звертає увагу відповідача на те, що станом на дату заповнення трудової книжки діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджений постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162, пунктом 1.1 якого передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудової діяльності робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться, у тому числі, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (пункт 2.2 Порядку).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.12 Інструкції).
Із аналізу вказаних норм права судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Суд критично оцінює позицію відповідача у даній справі та зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17).
Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі №175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17, від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17 та від 31 березня 2020 року у справі №446/656/17.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що період роботи позивача, вказаний у трудовій книжці, має бути зарахований до її страхового стажу, оскільки відповідачем не наведено жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки чи записів у ній вимогам чинного законодавства, а тому вказану трудову книжку необхідно розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку є порушення конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Таким чином, враховуючи зарахований ГУПФУ в Полтавській області страховий стаж позивача 12 років 01 місяць 03 дні та стаж, підтверджений матеріалами справи, суд зазначає, що загальний стаж ОСОБА_1 становить більше 24 років, що є достатнім для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону №1058-IV.
Щодо моменту, з якого необхідно призначити пенсію, суд зазначає таке.
Згідно з вимогами частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1).
За наведених обставин суд вважає, що пенсія позивачеві повинна бути призначена з 11.03.2024 (з дня звернення).
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішено.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 18.03.2024 №253150004085 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській областіповторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про призначення їй з 11.03.2024 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 21.08.1991 по 12.12.2003.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській областіна користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 27 травня 2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014).
Суддя С.В. Бородавкіна
Суд | Чернігівський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 27.05.2024 |
Оприлюднено | 30.05.2024 |
Номер документу | 119340395 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Епель Оксана Володимирівна
Адміністративне
Чернігівський окружний адміністративний суд
Бородавкіна С.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні