Постанова

від 25.04.2024 по справі 755/7632/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 755/7632/22

номер провадження: 22-ц/824/1336/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Цуран С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тути Інни Вікторівни на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року у складі судді Петришиної Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вірун Оксана Юріївна, про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Вірун О.Ю., про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що у 2018 році вона переїхала проживати до своєї тяжко хворої та потребуючої стороннього догляду дочки ОСОБА_3 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, не заливши заповіт. Указувала, що через декілька днів після поховання ОСОБА_3 , син померлої та онук позивачки - ОСОБА_2 , користуючись тяжким моральним та психологічним становищем позивачки, яка є йому рідною бабою, а також наголошуючи на поважний вік останньої, вмовив позивачку відмовитись від її частки у спадщині на його користь. Також ОСОБА_2 пообіцяв, що після оформлення спадщини та реєстрації за ним всього майна, з якого складається спадщина, він зареєструє за позивачкою частину майна, а саме квартиру АДРЕСА_2 .

Вказувала, що 08 вересня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Вірун О.Ю. заведено спадкову справу до майна померлої ОСОБА_3 №07/2021. Будучи в пригніченому стані, вона погодилась на пропозицію відповідача і того ж дня нотаріально оформила відмову від своєї спадкової частки майна на користь відповідача.

Зазначала, що з 02 лютого 2022 року відповідач фактично обмежив її волю, не випускаючи за межі домоволодіння, у зв`язку з цим відповідач фактично позбавив її можливості відкликати свою відмову від прийняття спадщини.

Зазначала, що 24 лютого 2022 року почалось військове вторгнення російської федерації на територію України, після чого 12 березня 2022 року відповідач відвіз її до Кіровоградської області до рідних та припинив спілкування з останньою. У подальшому, відповідач отримав свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно. Вважає, що вона пропустила строк для відкликання відмови від прийняття спадщини та строк на подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки не змогла звернутись із відповідними заявами до 22 лютого 2022 року, у зв`язку з діями свого внука ОСОБА_2 , які фактично співпали із терміном, до якого вона мала право та бажання на відкликання відмови від прийняття спадщини та на подання заяви про прийняття спадщини. Указувала, що обманом у даному випадку є те, що відповідач після оформлення спадщини на себе, не дотримався домовленості щодо оформлення частини майна на ОСОБА_1 , а оформив все майно на себе, що підтверджується відповідними свідоцтвами, а позивачку фактично відвіз у Кіровоградську область та перестав спілкуватись без будь-яких пояснень.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила:

визнати недійсною відмову від прийняття спадщини від 08 вересня 2021 року, засвідчену приватним нотаріусом КМНО Вірун О.Ю.;

визначити їй додатковий строк, а саме, три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що відмову від спадщини вона підписала під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, а також що між сторонами існувала домовленість щодо оформлення права власності на квартиру у місті Одесі за позивачкою та відповідач обманув її щодо цього. Крім того, відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, про що роз`яснено нотаріусом позивачці при підписанні відмови від спадщини.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Тута І.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить його змінити, а саме, відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав обрання нею неналежного способу захисту прав, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що у даній справі позивачкою було обрано неналежний та неефективний спосіб захисту майнових права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Вказує, що 10 травня 2022 року та 24 травня 2022 року приватний нотаріус КМНО Вірун О.Ю. видала відповідачу шість свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , відповідно до яких відповідач отримав право особистої приватної власності на шість об`єктів нерухомого майна.

Зазначає, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, яка його отримала, щодо нерухомою майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту. У зв`язку з цим ефективним та належним способом захисту прав позивачки будуть такі немайнові вимоги: визнати недійсною заяву позивачки про відмову від прийняття спадщини після смерті її доньки та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, які були видані відповідачу.

Звертає увагу, що 30 жовтня 2023 року позивачка через свого представника звернулася до суду першої інстанції із заявою про повернення до стадії підготовчого провадження, яка була обґрунтована необхідністю зміни предмету спору, що у відповідності до ст.49 ЦПК України можливо реалізувати лише до закінчення підготовчого провадження. Проте, ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року було відмовлено у задоволенні заяви позивачки про повернення до стадії підготовчого провадження. Вважає, що суд першої інстанції хоча і встановив факт того, що у справі був обраний неефективний спосіб захисту, але безпідставно відмовив у поверненні до стадії підготовчого провадження, чим позбавив позивачку можливості змінити предмет спору з метою відновлення порушених її майнових прав.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Розмош В.І. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує щодо її задоволення та вказує, що судом першої інстанції не було встановлено, що позивачкою було обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. Скаржник довільно трактує зміст ухвали суду першої інстанції від 30 жовтня 2023 року про відмову в задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження. Вказує, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачці у задоволенні її клопотання, оскільки не встановлено тих обставин, які є підставою для прийняття рішення про повернення до підготовчого провадження. Також вказує, що законодавчих підстав для визнання недійсною відмови позивачки на прийняття спадщини та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не було, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Крім того, адвокат Розмош В.І. просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн 00 коп.

Приватний нотаріус КМНО Вірун О.Ю. подала пояснення, в яких зазначає, що нею було роз`яснено ОСОБА_1 зміст ст.1270 ЦК України, що її заява про відмову від прийняття спадщини за законом може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття, а саме, до 22 лютого 2022 року включно і цей факт викладено у заяві про відмову від спадщини. Разом з тим, приватний нотаріус зазначила, що нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі, тому просить слухати справу без її участі.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та в письмових поясненнях, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

Позивачка ОСОБА_1 була матір`ю ОСОБА_4 , а відповідач ОСОБА_2 був сином ОСОБА_4 . Відповідно ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_1

08 вересня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Вірун О.Ю. заведена спадкова справа №07/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на підставі заяви її сина ОСОБА_2 про прийняття спадщини.

Установлено та не заперечується учасниками справи, що 08 вересня 2021 року ОСОБА_1 написала заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї дочки - ОСОБА_3 на користь сина померлої - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказана заява була засвідчена приватним нотаріусом КМНО Вірун О.Ю.

10 травня 2022 року приватним нотаріусом КМНО Вірун О.Ю. видано ОСОБА_2 :

свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_3 , яка належала померлій ОСОБА_3 , спадкова справа № 07/2021, зареєстровано в реєстрі за № 109;

свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_3 , спадкова справа № 07/2021, зареєстровано в реєстрі за № 113;

свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала померлій ОСОБА_3 спадкова справа № 07/2021, зареєстровано в реєстрі за № 111.

Крім того, 24 травня 2022 року приватним нотаріусом КМНО Вірун О.Ю. видано ОСОБА_2 :

свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,2197 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221284401:01:020:0100, яка належала померлій ОСОБА_3 , спадкова справа № 07/2021, зареєстровано в реєстрі за № 126;

свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2,0001 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область Макарівський район Вільнянська сільська рада, кадастровий номер 3222781500:04:009:0066, яка належала померлій ОСОБА_3 , спадкова справа № 07/2021, зареєстровано в реєстрі за № 128;

свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,2300 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221284401:01:020:0051, яка належала померлій ОСОБА_3 , спадкова справа № 07/2021, зареєстровано в реєстрі за № 124.

У письмових поясненнях приватний нотаріус КМНО Вірун О.Ю. вказала, що 13 жовтня 2021 року до приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , яке є її робочим місцем, особисто з`явилась ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що вона виявила бажання відмовитись від прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї дочки - ОСОБА_3 на користь сина померлої - ОСОБА_2 . На виконання вимог ст.43 Закону України «Про нотаріат» особу ОСОБА_1 нею встановлено за паспортом громадянина України. Також, зазначила, що у її присутності ОСОБА_1 особисто ознайомилась з проектом заяви, прочитала її особисто вголос, та не виразила жодних заперечень та/чи зауважень щодо складеного проекту заяви. При цьому ОСОБА_1 зазначила, що текст і зміст заяви викладений зрозуміло та чітко, а також в тексті заяви перед власноручним її підписом зазначила, що вона володіє українською мовою, усвідомлює значення своїх дій та керує ними, розуміє обставини, які мають для неї істотне значення, за відсутності будь-якого фізичного чи психічного примусу з боку інших осіб, тяжких обставин та/чи помилки, виходячи зі свого особистого вільного волевиявлення, яке відповідає її справжній власній внутрішній волі, відмовляється від прийняття належної їй частки у складі спадщини за законом, яка залишилась після смерті її дочки ОСОБА_3 на користь сина померлої ОСОБА_2 безумовно та беззастережно. Також приватний нотаріус КМНО Вірун О.Ю. зазначила, що нею роз`яснено ОСОБА_1 зміст ст.1270 ЦК України, що її заява про відмову від прийняття спадщини за законом може бути відкликана протягом строку встановленого для її прийняття, а саме, до 22 лютого 2022 року включно, цей факт був викладений у заяві про відмову від спадщини. У присутності нотаріуса, після схвалення ОСОБА_1 тексту і змісту заяви, на підтвердження відповідності її вільному волевиявленню, котре відповідає справжній власній внутрішній волі заявниці, заява про відмову від спадщини була власноручно самостійно підписана ОСОБА_1 . Заяву про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_1 зареєстровано в Книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 27 від 13 жовтня 2021 року (а.с.125-126, т.2).

Також судом першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Так, свідок ОСОБА_5 пояснив, що знає позивачку близько 45-47 років, а відповідача - з народження. Повідомив, що відповідач добре відносився, як до матері, так і до бабусі. Свідок приїжджав у с. Красилівка Броварського району, де вони проживали. Після смерті дочки - баба ОСОБА_1 сумувала, але стосунки між позивачкою та відповідачем не змінились. Свідок після смерті ОСОБА_3 приїжджав десь 3-4 рази, в тому числі, був на святкуванні дня народження бабусі в кафе у селі, настрій у неї був нормальний, було близько 25 людей. Також він був на 40 днів після смерті ОСОБА_3 , обмеження волі позивачки з боку відповідача він не помітив.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що є кумом відповідача, стосунки між позивачкою та відповідачем були нормальними. Після смерті матері відповідача він декілька разів приїжджав у село до ОСОБА_2 разом з сином та дружиною. Пам`ятає, що був у ОСОБА_2 у селі Красилівка десь у січні 2022 року, пили разом з бабусею чай, вона не жалілась щодо поганого ставлення до неї з боку відповідача.

Свідок ОСОБА_7 , яка є тіткою відповідача, пояснила, що відносини у сім`ї ОСОБА_2 чудові. Після смерті ОСОБА_3 вона була на похороні та 40 днів після смерті, була на святкуванні дня народження ОСОБА_1 , але святкування в кафе «Рада» відбувалось 5 чи 6 грудня 2021 року. Позивачка була у нормальному стані, усвідомлювала свої дії, не скаржилась, говорили про подарунки і казала, що хоче поїхати до онука в Кіровоградську область. Також пояснила, що вона інколи розмовляла з позивачкою по телефону.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона приходила до будинку, де проживала позивачка та її дочка ОСОБА_3 , приблизно один раз на три тижні їх підстригати. Після смерті ОСОБА_3 вона бувала у будинку, але не пам`ятає скільки разів, була на 9 днів, стригла ОСОБА_2 . Охорону біля будинку не бачила.

Свідок ОСОБА_9 , яка є цивільною дружиною відповідача, пояснила, що ОСОБА_2 постійно добре відносився до баби, купував їй ліки. Бабуся була самостійною, сама пересувалась, родичі приїжджали на похорон, день народження бабусі, якій виповнилось 90 років, а пізніше на святкування. Після смерті матері відповідача, вона і ОСОБА_2 переїхали жити в село. 12 березня 2022 року відвезли бабусю в Кіровоградську область до онука. Через деякий час баба відмовилась спілкуватись із ОСОБА_2 по телефону та не захотіла повертатись.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

За змістом ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частини перша-третя статті 1268 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч.1, 5 та 6 ст.1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Також відповідно до ч.5 ст.1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст.ст.225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підстав ст.233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі ст.233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Встановлена ст.233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання ч.1 ст.233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі ст.233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 689/2537/21, провадження № 61-13868св23).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що заява про відмову від прийняття спадщини від 08 вересня 2021 року була написана нею під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, оскільки вона сильно хвилювалась через смерть дочки. Також вказувала, що між нею та відповідачем існувала домовленість щодо оформлення права власності на квартиру у місті Одесі за нею, а відповідач її обманув.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачка не надала жодних доказів на підтвердження того, що відмову від спадщини вона підписала під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах. Також позивачка не надала будь-яких доказів існування домовленості між сторонами щодо оформлення права власності на квартиру у місті Одесі за нею, що на її думку, є обманом з боку відповідача. Не містять таких доказів і матеріали справи. Про таку домовленість не повідомляли суду ні нотаріус, ні допитані судом свідки.

Крім того, відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, про що роз`яснено нотаріусом позивачці при підписанні відмови від спадщини.

Подібного правового висновку, щодо безумовності та беззастережності заяви про відмову від прийняття спадщини дійшов Верховний Суду у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 159/4322/14-ц (провадження № 61-12870св19).

Також апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що є недоведеними та не підтвердженими жодними доказами твердження позивачки про те, що строк на відкликання відмови від прийняття спадщини та строк на подання заяви про прийняття спадщини пропущений ОСОБА_1 з поважних причин, а саме, що вона не змогла звернутись із відповідними заявами до 22 лютого 2022 року у зв`язку з діями свого внука ОСОБА_2 , який не випускав її за межі домоволодіння та забрав у неї телефон.

Суд першої інстанції вірно взяв до уваги той факт, що при підписанні заяви про відмову від спадщини після смерті доньки, ОСОБА_1 приватним нотаріусом КМНО Вірун О.Ю. були роз`яснені вимоги чинного законодавства щодо порядку та правових наслідків вчинення таких дій.

При цьому, колегія суддів враховує, що у справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 зверталась до правоохоронних органів через те, що ОСОБА_2 не випускав її за межі домоволодіння, забрав телефон чи вчиняв інші протиправні дії, спрямовані на обмеження свободи пресування позивачки чи позбавлення її засобів комунікації.

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 , у порушення ст.с.12,81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту подання нею заяви про відмову від прийняття спадщини під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а також не довела існування обставин обману, під впливом якого вчинено оспорюваний правочин.

Оскільки відсутні підстави для визнання недійсною відмови позивачки від прийняття спадщини, то, як вірно вказано судом, відсутні підстави й для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

З наведених підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Таким чином при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносини між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що 30 жовтня 2023 року позивачка через свого представника звернулася до суду першої інстанції із заявою про повернення до стадії підготовчого провадження, яка була обґрунтована необхідністю зміни предмету спору для обрання ефективного способу захисту, проте ухвалою суду першої інстанції від 30 жовтня 2023 року було безпідставно відмовлено у задоволенні її заяви, чим фактично позбавлено позивачку можливості змінити предмет спору з метою відновлення порушених майнових прав позивачки, не приймаються апеляційним судом до уваги з таких підстав.

Виходячи з приписів ст.ст. 55, 129 Конституції України застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України.

Таким чином, права учасників справи на вчинення процесуальних дій не є абсолютними, подаючи процесуальні заяву та/або клопотання заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо їх подання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст.49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ст.120 ЦПК України).

Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ЦПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У відповідності до ч.1 ст.189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (ч.2 ст.189 ЦПК України).

За змістом ч.3 ст.189 ЦПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2023 року закрито підготовче засідання та призначено дану справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні (а.с.192, т.2).

Таким чином, станом на 25 квітня 2023 року строк, протягом якого відповідно до положень ст.189 ЦПК України має бути проведено підготовче засідання, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження підготовчого провадження до закриття підготовчого засідання учасники справи, зокрема позивачка, не подавали.

Разом з тим, у судовому засіданні 30 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тута І.В. заявила клопотання про повернення справи до підготовчого судового засідання.

Клопотання мотивоване тим, що попередній представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук О.С. обрав неефективний спосіб захисту порушених прав позивачки, адже були заявлені лише дві позовні вимоги, які у разі їх задоволення судом, фактично не призведуть до відновлення порушеного права позивачки на отримання у власність спадкового майна, оскільки відповідач уже отримав у власність спадкове майно після смерті ОСОБА_3 . Тому вважала, що є необхідним заявити додаткові позовні вимоги про визнання виданих відповідачу свідоцтв про право на спадщину недійсними.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачки - адвоката Тути І.В. про повернення до стадії підготовчого провадження з тих підстав, що зміна адвоката позивача та обрання попереднім адвокатом неефективного способу захисту не може бути підставою для повернення до підготовчого провадження після його закриття (а.с.37-38, т.3).

Колегія суддів враховує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №902/271/18, від 16 лютого 2021 року у справі №922/2115/19, в ухвалі від 22 червня 2021 року у справі №923/525/20, постанові від 16 грудня 2021 року у справі №910/7103/21, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Однак такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивачки про повернення до стадії підготовчого провадження у справі, оскільки обставини, на які посилається представник позивачки (зміна адвоката та обрання попереднім адвокатом неефективного способу захисту), не є вагомими.

Крім того, колегія суддів враховує, що відмова у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження не позбавляє позивачку права пред`явити її нові позовні вимоги у загальному порядку, а тому не є обмеженням доступу до правосуддя.

Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Розмош В.І. просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн 00 коп.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.

Як вбачається з матеріалів справи 03 березня 2023 року між адвокатським бюро «Владислав Розмош та партнери» в особі ОСОБА_14 та ОСОБА_2 (клієнт) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого адвокатське бюро на умовах платності зобов`язалося надавати ОСОБА_2 професійну правову допомогу, зокрема, у судах усіх інстанцій та юрисдикцій.

Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25 січня 2023 року адвокат надав, а клієнт отримав юридичні послуги (правову допомогу) під час апеляційного розгляду цієї справи у формі підготовка заяви про отримання копії апеляційної скарги - 30 хв, вартістю 2 500 грн 00 коп.; аналіз апеляційної скарги та підготовка відзиву - 04 год 00 хв, вартістю 20 000 грн 00 коп.; прибуття до відділення Укрпошти для направлення відзиву 01 год 00 хв, вартістю 2 500 грн 00 коп.; прибуття до Київського апеляційного суду та участь у судовому засіданні 02 квітня 2024 року 02 год 00 хв, вартістю 2 500 грн 00 коп. Всього 07 год 30 хв. вартістю 30 000 грн 00 коп.

Під час апеляційного розгляду справи представник ОСОБА_1 - адвокат Тута І.В. просила зменшити заявлену представником відповідача суму відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність заявленого розміру наданим послугам.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням доводів представника позивачки щодо неспівмірності розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу наданим послугам, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тути Інни Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2023 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 25 000 грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 травня 2024 року.

Головуючий

Судді: