Ухвала

від 27.05.2024 по справі 320/13852/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13852/23

УХВАЛА

27 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Шведа Е.Ю., суддів Голяшкіна О.В., Заїки М.М., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнезіум Поліграф» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління Державної податкової служби в м. Києві з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних від 15.12.2022 №7865885/39830536 про відмову в реєстрації податкової накладної №8 від 12.10.2022;

- зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних складену позивачем податкову накладну №8 від 12.10.2022, датою її подання на реєстрацію - 28.10.2022.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач-1, ГУ ДПС у м. Києві) подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10.05.2024 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 295, 296 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що Апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України процесуальний строк оскарження рішення суду першої інстанції, а заяви про його поновлення подано не було, до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору на суму 3 220,80 грн, а також докази направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи.

Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ГУ ДПС у м. Києві отримано в електронному кабінеті 11.05.2024 о 02:29, тобто з урахуванням ч. 6 ст. 251 КАС України 13.05.2024.

На виконання вимог згаданої ухвали ГУ ДПС у м. Києві до суду подано клопотання, в якому просить поновити пропущений строк для звернення з апеляційною скаргою. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що несвоєчасне подання апеляційної скарги зумовлено загрозою ракетних обстрілів, тривалими сигналами повітряної тривоги, звільненням працівників, великим навантаженням на працівників, а також наявністю права на доступ до суду.

Надаючи оцінку викладеним у клопотанні доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Матеріали апеляційної скарги та відомості КП «ДСС» свідчать, що рішення суду першої інстанції прийнято 02.04.2024, а копію його повного тексту отримано в електронному кабінеті 03.04.2024. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України було 03.05.2024. Проте апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» 09.05.2024, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Викладеним спростовується твердження Відповідача-1 про те, що обмеження права на апеляційне оскарження процесуальним строком є порушенням права на особи на доступ до суду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що будь-яких доказів, які б об`єктивно перешкоджали ГУ ДПС у м. Києві своєчасно реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового рішення Апелянтом не надано.

Доводи Апелянта про введення воєнного стану в Україні в якості неможливості своєчасної реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення судом оцінюється критично, оскільки саме по собі введення в Україні воєнного стану з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не може бути самостійною і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суб`єкту владних повноважень, а доказів, що такий правовий режим та пов`язані з ним наслідки перешкоджали подати апеляційну скаргу у межах встановленого КАС України строку Відповідачем-1 не надано.

Аргументи ГУ ДПС у м. Києві про звільнення працівників та збільшення навантаження на працюючих не є поважною причиною пропуску строку на подання апеляційної скарги, оскільки така належить до суб`єктивних, а не об`єктивних причин, і свідчить про неналежну організацію роботи контролюючого органу.

Посилання контролюючого органу на ряд позицій Верховного Суду, викладених в ухвалах останнього, колегія суддів відхиляє, оскільки в силу ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ГУ ДПС у м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення суду від 02.04.2024. Інших доводів поважності причин пропуску строку Апелянтом не зазначено.

У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів Апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.

Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.

Крім того, суд звертає увагу, що Апелянтом не було належним чином усунуто й інші недоліки апеляційної скарги, а саме - не надано документ про сплату судового збору.

Щодо заявленого клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке обґрунтовано неможливістю забезпечення своєчасної сплати судового збору внаслідок відсутності коштів та посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №0940/2276/18, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Водночас, згідно ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати регламентовано статтею 8 Закону України «Про судовий збір», приписи якої не містять підстав та умов для звільнення суб`єктів владних повноважень від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення або розстрочення. Будь-яких змін щодо порядку сплати судового збору суб`єктом владних повноважень у зв`язку із введенням воєнного стану в України до Закону України «Про судовий збір» та/або КАС України не внесено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, на яку посилається Апелянт в якості підстави для відстрочення сплати судового збору, зазначено, що у нормах частини другої статті 132 КАС України відсилання до норм Закону України «Про судовий збір», зокрема, до підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.

Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що у межах справи №0940/2276/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам. Натомість, положення Закону України «Про судовий збір», як і приписи КАС України оперують поняттями юридична особа і суб`єкт владних повноважень, які не є тотожними.

Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, у розумінні процесуального закону статус суб`єкта владних повноважень не можна ототожнювати із статусом юридичної особи, позаяк обов`язкової вимоги щодо наявності у суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи законодавцем не вимагається.

Крім іншого, колегія суддів звертає увагу, що, на відміну від юридичної особи, яка у разі вирішення справи на її користь має право на присудження на її користь усіх судових витрат, у тому числі пов`язаних із сплатою судового збору (ч. 1 ст. 139 КАС України), суб`єкт владних повноважень у випадку задоволення його позовних вимог має право лише на стягнення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз (ч. 2 ст. 139 КАС України).

Таким чином, відмінність правового статусу юридичної особи і суб`єкта владних повноважень в адміністративному процесі свідчить, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду позиція щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам не може за аналогією поширюватися на суб`єктів владних повноважень безвідносно до наявності у них статусу юридичної особи. Відтак суд приходить до висновку, що положеннями ст. 8 Закону України «Про судовий збір» не передбачено можливість відстрочення сплати судового збору суб`єкту владних повноважень.

До того ж, Апелянтом не надано доказів того, що станом на дату ухвалення судового рішення його майновий/фінансовий стан зміниться і належна до сплати сума судового збору буде сплачена. Крім того, додана до клопотання виписка за 19.05.2024 жодним чином не підтверджує відсутність коштів на рахунках контролюючого органу станом на момент подання цього клопотання (23.05.2024).

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Колегія суддів звертає увагу, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Разом з тим, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Таким чином, суд приходить до висновку, що викладені ГУ ДПС у м. Києві у клопотанні про відстрочення сплати судового збору обставини не можуть бути підставою для його задоволення в силу положень ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

Крім іншого, на виконання вимог ухвали від 10.05.2024 Відповідачем-1 не було надано докази направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї матеріалів з урахуванням вимог ст. 44 КАС України, адже копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення не є доказами направлення відповідних документів цінними листами з описом вкладення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу Апелянту.

Керуючись ст. ст. 121, 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.

У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про відстрочення сплати судового збору - відмовити.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнезіум Поліграф» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Повернути Апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач Е.Ю. Швед

Судді О.В. Голяшкін

М.М. Заїка