Постанова

від 22.05.2024 по справі 320/18297/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/18297/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., за участі представників позивача Щегель Т.О. та Дашевської О.Г., представника відповідача П`ятигорця Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 р. у справі за адміністративним позовом Київської митниці ДФС до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Рух справи.

21.05.2023 Київська митниця ДФС звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (надалі - ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2023 № 8314/10-36-24-07 та №8316/10-36-24-07.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки відповідача щодо порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) та військового збору є хибними та спростовуються матеріалами справи.

Крім того, позивач вважає, що він може бути звільнений від відповідальності на підставі останнього абзацу статті 125-1 Податкового кодексу України, якою передбачено, що податковий агент звільняється від відповідальності, якщо ненарахування, неутримання та/або неперерахування податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого пунктом 169.4 статті 169 цього Кодексу, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу. На підтвердження цього вказує, що в рамках місячного податкового періоду при виплаті заробітної плати за другу половину місяця до бюджету ним перераховано різницю між сумами ПДФО та військового збору з усієї суми заробітної плати і перерахованими до бюджету під час виплати авансу. Зазначене підтверджується меморіальними ордерами та актом перевірки від 14.02.2023 № 2114/10-36-07-02-12/39470947, в якому зазначено, що станом на 03.02.2023 на підприємстві відсутня заборгованість перед бюджетом по ПДФО та по військовому збору.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 19.05.2023 № 8314/10-36-24-07 та 19.05.2023 8316/10-36-24-07.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належними та допустимими доказами правомірність спірного рішення.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення через порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач порушив норму закону через що були прийнятті спірні рішення, які прийнято в межах повноважень та ґрунтуються на нормі права. Несвоєчасна сплата позивачем ПДФО та військового збору здійснювалася протягом 2017 - 2020 років, тобто мала систематичний характер і жодних перешкод для сплати вказаних податків під час виплати авансу впродовж 2017 - 2020 років позивач не мав.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про правильність висновків суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Сторони надали додаткові пояснення щодо предмету спору.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою з огляду на таке.

Обставини, встановлені судом.

Київська митниця ДФС є юридичною особою, зареєстрованою 03.11.2014, свідоцтво про державну реєстрацію від 03.11.2014 № 13541020000005393, податковий номер платника податків: 39470947.

У період з 30.01.2023 по 07.02.2023 Головним управлінням ДПС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Київської митниці ДФС з метою дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 29.01.2023, за результатами якої складено акт від 14.02.23 № 2114/10-36-07-02-12/39470947 (т. 1 а.с.17).

Згідно висновків акту позивачем порушено:

- пп.168.1.2, п.168.1, пп.168.4.1 п.168.4 ст.168, п.176.2 «а» ст.176, п.171.1., п.171.2 «а» ст.171 ПКУ, а саме: несвоєчасності перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб у періоді з 01.01.2017р. по 03.02.2023р. у сумі 4 334 886,59 грн. , в тому числі за 2017р. - 1 460 464,38 грн., за 2018р. - 1 272 027,76 грн., за 2019р. - 1588755,49 грн., за 2020р. - 13638,96 грн.;

- п.161 підрозділу 10 розділу XX, п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168, абз.«а» п.176.2 ст.176 ПКУ, а саме: несвоєчасності перерахування до бюджету військового збору за період з 01.01.2017р. по 03.02.2023р. у розмірі 353 266,52 грн., в тому числі за 2017р. - 71 430,11грн., за 2018р. - 105 440,60 грн., за 2019р. - 172 575,65грн., за 2020р. - 3 717,03 грн., за 2021р. - 103,15 грн.

В акті перевірки відповідач зазначив, що об?єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб для резидента, зокрема, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, яким є будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, та який складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

В акті наведено, що в порушення пп. 168.1.2, пп. 168.1.4 п. 168.1 ст.168 ПКУ, Київська митниця ДФС несвоєчасно перераховано до бюджету за перевіряємий період податок на доходи фізичних осіб у сумі 4 334 886,59 грн., в тому числі за 2017р. - 1 460 464,38 грн., за 2018р. - 1 272 027,76 грн., за 2019р. - 1588755,49 грн., за 2020р. - 13638,96 грн. та станом на день завершення перевірки - обставин, які пом`якшують (стаття 112 Кодексу) або звільняють від фінансової відповідальності платника податку (пункт 112.8 статті 112 Кодексу) не встановлено і перевіряючим не надано.

На підставі цього акта перевірки відповідач склав податкові повідомлення-рішення від 06.03.2023 №№ 3697/10-36-24-07, 3698/10-36-24-07, за якими до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати у сумі 1073293,43 грн. і пеню у сумі 11401,79 грн. з податку на доходи фізичних осіб та у сумі 86557,98 грн. і пеню у сумі 1265,33 грн. з військового збору як за дії, що вчинені умисно (т.1 а.с.60, 62).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач відповідно до статті 56 Податкового кодексу України оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби України (т.1 а.с.65, 73).

Державною податковою службою України рішенням від 26.04.2023 №10086/6/99-00-06-01-04-06 частково задоволено скаргу Київської митниці ДФС від 20.03.2023 № 26/4-10-70-05-47: скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 06.03.2023 № 3697/10-36-24-07 в частині штрафних санкцій по ПДФО у розмірі 2158,28 грн. та пені - 11,35 грн., № 3698/10-36-24-07 в частині штрафних санкцій з військового збору у розмірі 820,57 грн. та пені - 38,87 грн., оскільки до платників податків, які були звільнені за порушення податкового законодавства відповідно до п. 521 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України штрафні санкції не застосовуються, якщо порушення вчинялись з 01.03.2020 по 27.05.2022; в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін (т.1 а.с.81).

Після закінчення процедури адміністративного оскарження відповідачем направлено позивачу податкові повідомлення-рішення від 19.05.2023 №№ 8314/10-36-24-07, 8316/10-36-24-07 на зменшену Державною податковою службою України суму грошового зобов`язання, зокрема, з штрафних санкцій у сумі 1071135,15 грн. і пені у сумі 11390,44 грн. з податку на доходи фізичних осіб та штрафних санкцій у сумі 85737,41 грн. і пені у сумі 1226,46 грн. з військового збору.

Вказані обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Підпунктом 14.1.156 цього ж пункту визначено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст.38 ПК України).

Відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (п.п. 14.1.180 п. 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до абз. «а» п. 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

При цьому, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 статті 163 ПК України), а базою оподаткування - є загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (п. 164.1 статті 164 ПК України).

Відповідно до п.п. 164.1.2 п. 164.1 статті 164 ПК України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри (п.п. 1.2 п. 16№ підрозділу 10 розділу XX ПК України).

Згідно з п.п. 168.1.2 п. 168.1 статті 168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до п. 171.1 ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Приписами пункту 167.1. статті 167 ПК України визначено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Таким чином, перевіркою було встановлений факт вини платника податків - позивача щодо нарахування та перерахування податків, внаслідок чого статтею 112 Податкового кодексу України передбачено загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, проте, позивач вважає, що ним норми податкового законодавства не порушувались, а як що суд визнає порушення, то існували обставини, що звільняють позивача від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства (п.112.8 ст.112 Кодексу) чи існували обставини, що пом?якшують відповідальність особи (ст. 112 Кодексу).

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і доцільність скасування спірних рішень, з чим не погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, в охоплений перевіркою період позивачем здійснювалась виплата заробітної плати працівникам двічі на місяць, за першу половину місяця (аванс) та за відповідний місяць.

Скасовуючи спірні рішення, суд першої інстанції аналізує акт податкового органу і констатує, що позивачем дійсно відбулось несвоєчасне перерахування до бюджетну податку на доходи фізичних осіб за першу половину місяця (аванс) на загальну суму 4 334 886,59 грн, а саме: в 2017 році - 1 460 464,38 грн, в 2018 році - 1 272 027,76 грн, в 2019 році - 1 588 755,49 грн, в 2020 році - 13 638,96 грн. і аналізує данні у додатку до акту № 8.

При цьому, суд першої інстанції робить висновок, що ані в акті перевірки, ані в додатках до нього, ані під час розгляду даної справи відповідачем не наведено методології здійснених обчислень, з нормативним та фактичним обґрунтуванням, і посилаючись на те, що акт перевірки є самостійним предметом судового оскарження, робить висновок акта перевірки не деталізованим, та таким, що не відображає зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень і не відповідає встановленим висновкам про вчинені платником податків порушень.

Частина 1 статті 77 КАС України передбачає обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимога та заперечення.

Аналізуючи той же акт перевірки та додаток № 8 та № 9 до нього, колегія суддів вбачає послідовність встановлення обставин, посилання на норми закону та детальний розрахунок несвоєчасного перерахування позивачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Стовбець 1 - рік та місяць виплат, стовбець 2 - нарахування заробітної плати, стовбець 3 - до виплати заробітної плати, стовбець 4 (але не вказаний цифра) - дата виплати заробітної плати, стовбець 6 - виплата зарплати, стовбець 7 - нараховано ПДФО, стовбець без номера - сума яка мала б бути перерахована, стовбець 9 - коефіцієнт, 10 та 11 фактично було перераховано ПДФО, дата зняття з рахунку та сума, грн., стовбець 12 - сальдо, і останній стовбець також без номера - сума несвоєчасного перерахування.

Отже, отримавши додаткові пояснення, дослідивши акт перевірки та додатки до акту, колегія суддів дійшла висновки, що суд першої інстанції помилився, коли визнав акт перевірки не деталізованим і неконкретизованим, оскільки у сукупності всіх даних вбачається відповідність акту перевірки нормам закону щодо складання такого документу.

Отже, приймаючи вказані позиції сторін, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог.

Крім того, згідно додаткових пояснень позивача, наданих суду апеляційної інстанції, позиція позивача ґрунтується саме на тому, що при виплаті авансу працівникам установи не повинні були утримуватися і перераховуватися податки ПДФО та військовий збір, і посилаючись на роз`яснення спеціалізованих видань, які вважає правильними, і в яких вказано «… виплата авансу, а також сплата утриманого військового збору та ПДФО здійснюється на підставі розрахунків, але без нарахування відповідних сум на момент такої виплати, що відображаються в регістрах бухгалтерського обліку та меморіальному ордері № 5…. нарахування всієї належної суми податків і зборів проводиться в кінці місяця …», чим й обґрунтовує заявлені позовні вимоги.

Таким чином, колегія суддів, враховуючи встановлені обставини, які підтверджені відповідними доказами, вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо обґрунтованості позовних вимог, проте як позиція відповідача доведена належними та достатніми доказами, й ґрунтується на нормі закону.

Щодо питання звільнення позивача від фінансової відповідальності, то це питання позивачем під час перевірки не ініціювалось, не підтверджувалось відповідними доказами, тому й у відповідача не було підстав для вирішення цього питання під час прийняття спірних рішень.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апелянта заслуговують на уваги, оскільки спростовують помилкові висновки суду першої інстанції, який для повноти встановлення обставин міг за власної ініціативи витребувати додаткові документи, які йому не вистачало для прийняття справедливого та законного рішення.

У рішенні по справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Щодо всіх інших доводів сторін колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доцільність скасування спірних рішень є помилковим.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає аргументи апелянта обґрунтованими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції не повно встановлені обставини справи та рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Повний текст постанови виготовлено 27.05.2024.

Керуючись статтями 243, 244, 229, 250, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 р. - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 р. у справі за адміністративним позовом Київської митниці ДФС до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

У задоволенні позовних вимог Київської митниці ДФС до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк