Постанова

від 28.05.2024 по справі 120/9736/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/9736/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

28 травня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства "Золотий колос" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фермерського господарства "Золотий колос" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

в липні 2023 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Фермерського господарства "Золотий колос" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з Фермерського господарства "Золотий колос" на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції в сумі 67152,21 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 3545,52 грн.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідач у 2022 році мав середньооблікову чисельність штатних працівників в кількості 8 осіб, з яких не було жодної особи з інвалідністю. Тобто, позивач робить висновок, що відповідач не виконав норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості одного робочого місця, а тому має сплатити суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 0,5 середньої річної заробітної плати 67152,21 грн.

Крім того, на думку позивача, за порушення термінів сплати зазначених санкцій відповідач також зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 3545,52 грн., яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій, тобто з 15.04.2023 у відповідності до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України від 15.05.2007 № 223 по день подання позовної заяви.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, при цьому доказів вжиття всіх залежних від Фермерського господарства "Золотий колос" заходів щодо працевлаштування особи з інвалідністю відповідач не подав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991.

Відповідно до частин 1, 3 статті 18 Закону № 875-XII (частина третя статті 18 в редакції до внесення змін Законом № 2682-IX від 18.10.2022) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Після змін внесених Законом № 2682-IX від 18.10.2022 частину третю статті 18 Закону № 875 викладено в наступній редакції: "Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.".

Зміни набрали чинності 06.11.2022.

Тобто, після 06.11.2022 уже не було обов`язку роботодавців у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. В іншій частині обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування не змінились.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 19 Закону № 875-XII (тут і надалі в редакції Закону станом на час виникнення спірних відносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно із частиною 10 статті 19 Закону № 875-XII керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Частинами 11, 12 статті 19 Закону № 875-XII визначено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Частинами першої, четвертої, дев`ятої статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Статтею 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства економіки України №827-22 від 12.04.2022 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок №827-22).

Пунктами 1.4 - 1.5 Порядку №827-22 встановлено, що Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу пунктів 1.4 - 1.5 Порядку № 316 вбачається, що звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 3 грудня 2020 року у справі №812/1189/18 та від 13 березня 2023 року у справі №460/5056/21.

Встановлені обставини справи свідчать, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за 2022 рік склала 8 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", Фермерського господарства "Золотий колос" повинна складати 1 особу. Натомість у розрахунку позивача в графі "середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб" зазначено "0".

Поряд з тим, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22 червня 2022 року по справі №826/11977/18.

Однак судом встановлено, що Вінницький обласний центр зайнятості листом від 07.06.2023 за №02.2-17/2207-23 повідомив Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про те, що відповідач протягом 2022 року не подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою № 3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність.

Доказів того, що така звітність подавалася раніше чи відповідач створив робоче місце для працевлаштування інваліда останнім до матеріалів справи надано не було.

Водночас суд не погоджується із доводами відповідача про те, що середньооблікова кількість штатних працівників у фермерському господарстві складає 7 осіб, оскільки до середньооблікової кількості штатних працівників не підлягає включенню 1 мобілізований працівник, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

Суд вказує на те, що варто розрізняти призначення для здійснення спостереження статистичної звітності та інших форм звітності.

Так Держстат у листі від 04.07.2014 № 09.3-6/145-14 зазначив: у формі № 1-ПВ (квартальна) Звіт із праці працівники, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, відображаються лише у рядку 3070 Облікова кількість штатних працівників на кінець звітного періоду - вищезгадані працівники не включаються до середньооблікової кількості штатних працівників по аналогії з працівниками, які перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами та догляду за дитиною. Також вони не відображаються у показниках руху кадрів та фонду робочого часу.

У формі № 1-ПВ (місячна) Звіт із праці нарахування, здійснені таким працівникам, включаються до рядка 1020 Фонд оплати праці усіх працівників, без зазначення їхньої кількості у рядку 1040 Середньооблікова кількість штатних працівників.

Однак суд зауважує, що лист - рекомендація стосується саме заповнення статистичного звіту форми 1-ПВ, проте про заповнення іншої звітності у вказаному листі не йдеться.

Крім того суд також враховує те, що частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України встановлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Таким чином, особи, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, відносяться до осіб, які виконують державні обов`язки і, як наслідок, включаються в облікову кількість працівників.

Згідно з абзацом першим підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 (далі по тексту - Інструкція №286) середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Відповідно до підпункту 3.2.2 пункту 3 Інструкції №286 при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.

Отже, підпунктом 3.2.2 пункту 3 Інструкції №286 визначено виключний перелік працівників, які не враховуються при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу, і до цих працівників не входять особи, які виконують державні або громадські обов`язки, зокрема особи, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації.

Відтак працівники, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, включаються до середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу.

Таким чином не включення відповідачем мобілізованих працівників до середньооблікової кількості штатних працівників є необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам КЗпП України.

Поряд із тим, враховуючи те, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача має складати 8 осіб згідно правильного розрахунку позивача, тому, як вже зазначалось судом вище, норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача становить 1 особа.

Відтак, судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідач не виконав нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, при цьому доказів вжиття всіх залежних від Фермерського господарства "Золотий колос" заходів щодо працевлаштування особи з інвалідністю відповідач не подав.

Крім того, 17.04.2023 позивачем надіслано до електронного кабінету відповідача, як роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, розрахунок сум адміністративно - господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Однак, відповідач адміністративно-господарські санкції в сумі 67152,21 грн. не сплатив (доказів протилежного суду не надано).

Також суд враховує те, що згідно з частиною 2 статті 20 Закону № 875-XII та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України № 223 від 15.05.2007, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пунктів 3.4, 3.7 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України № 223 від 15.05.2007, орган контролю нараховує пеню з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день подання позовної заяви за невиконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, у зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій у встановлений термін, Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю правомірно нараховано відповідачу пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3545,52 грн. (пеня нарахована по строк 22.06.2023)

Відтак, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів про вжиття залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у незабезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу в 2022 році, адміністративно-господарські санкції своєчасно не сплатив, що зумовило нарахування пені, а тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та, як наслідок, наявність підстав для їх задоволення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Фермерського господарства "Золотий колос" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Курко О. П. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.