Постанова

від 20.05.2024 по справі 921/391/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2024 р. Справа № 921/391/23

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від позивача (скаржника) Розанова О.З.

від відповідача (скаржника) Накельський Ю.Б.

розглянувши апеляційні скарги:

-Товариства з обмеженою відповідальністю Товстеньківський крохмальний завод від 14 лютого 2024 року

-Товариства з обмеженою відповідальністю Тіара Компані від 14 лютого 2024 року

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 січня 2023 року (підписане 26.01.2024), суддя Андрусик Н.О.

у справі №921/391/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Товстеньківський крохмальний завод, с. Товстеньке, Чортківський район, Тернопільська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Тіара Компані, м. Тернопіль

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в с т а н о в и в :

02 червня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані» про витребування із незаконного володіння відповідача об`єктів нерухомого майна, а саме: Картоплесховища №1, І-ша черга (ємність 25 тис. тонн, площею 9648,8 кв.м.) та Картоплесховища №2, ІІ-га черга (ємність 25 тис. тонн, площею 9651,8 кв.м.), розташованих за адресою: вул. Центральна, 57-Б, с. Товстеньке Чортківського району Тернопільської області.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16 січня 2024 року у справі №921/391/23 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Товстеньківський крохмальний завод до Товариства з обмеженою відповідальністю Тіара Компані про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішення суду мотивоване тим, що у спірному випадку порушено право позивача, однак, у зв`язку зі спливом позовної давності, суд відмовив у задоволенні позову, при цьому, дійшов висновку, що зазначені позивачем причини пропуску такого строку є неповажними.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, і позивач і відповідач звернулися до Західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» (позивач) у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 січня 2024 року у справі №921/391/23 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити: витребувати з чужого незаконного володіння відповідача об`єкти нерухомого майна (картоплесховища). Зокрема, зазначає, що місцевим господарським судом правильно встановлено наявність порушеного права позивача, однак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неповажність причин пропуску ним строку на звернення до суду з цим позовом. Апелянт наголошує, що ним вчинялися відповідні дії з метою захисту свого порушеного права, шляхом подання позовів до судів, зокрема, це три судові процеси (справи №910/1308/16, №910/10647/18, №921/174/21), тим самим, позивач правомірно розраховував на вирішення спору в межах цих справ. Поряд з тим, позивач вважає, що перебіг позовної давності у цій справі розпочався 23 жовтня 2015 року (рішення державного реєстратора, яким відмовлено у державній реєстрації права власності на спірне майно), а не як зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції з 31 грудня 2014 року (оскільки договір купівлі-продажу майнових прав укладено 30 грудня 2014 року). Також позивач посилається на продовження позовної давності на строк дії карантину та на строк дії в Україні воєнного стану, відтак, на його думку з 02.04.2020 року до тепер стаття 257 ЦК України не застосовується, так як строки визначенні нею продовжуються, а до цього періоду ТОВ «ТКЗ» було відповідачем у справі №910/10647/18 за позовом Компанії «Джамзако Лімітед» про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав та фактично було позбавлене можливості ініціювати позов самостійно, до винесення остаточного рішення у цій справі 07.07.2020 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані» (відповідач) у своїй апеляційній скарзі просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 січня 2024 року у справі №921/391/23 в частині підстав відмови від позову, відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав відсутності порушеного права та недоведеності позовних вимог, а в решті висновків залишити без змін. Зокрема, зазначає, що позивач ніколи не мав у власності спірне нерухоме майно, спір про яке є предметом розгляду в даній судовій справі, а набув та відчужив саме майнові права відмінні від права власності. Апелянт також наголошує, що власником майнових прав по спірному договору купівлі-продажу майнових прав є ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод», договір купівлі продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року, від імені ТОВ «ТКЗ» укладав директор Меліш Р.І., який там працював по сумісництву, тому немає жодних підстав вважати, що майнові права вибули з володіння власника не з його волі, а обмеження, передбачені в статуті ТОВ «ТКЗ» не можуть впливати на права та обов`язки третіх осіб, зокрема ТОВ «Термінал Рент» та ТОВ «Тіара Компані», яке не знало та не могло знати про такі обмеження. Відповідач вважає себе добросовісним набувачем спірного майна, відтак, зазначає про відсутність підстав для задоволення позову по суті спору. Разом з тим, зазначає, що у період з серпня 2018 року (ініційований мажоритарним учасником позивача -Компанією "Джамзако Лімітед", де відповідачем було ТОВ «ТКЗ») по 29 березня 2021 року (подача нового позову ТОВ «ТКЗ» до ТОВ «Тіара Компані» справа №921/174/21) ТОВ «ТКЗ» теж було пасивним спостерігачем та не вчиняло жодних дій щодо подачі віндикаційного позову на захист своїх нібито порушених прав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 січня 2024 року у справі №921/391/23 залишити в силі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача просив таку залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 січня 2024 року у справі №921/391/23 в частині визнання порушеним права позивача без змін.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 січня 2024 року у справі №921/391/23 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити: витребувати з чужого незаконного володіння відповідача об`єкти нерухомого майна (картоплесховища), з підстав, наведених в апеляційній скарзі. Проти вимог апеляційної скарги відповідача заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив такі задоволити в повному обсязі: змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 січня 2024 року у справі №921/391/23 в частині підстав відмови від позову, відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав відсутності порушеного права та недоведеності позовних вимог, а в решті висновків залишити без змін, з підстав, наведених в апеляційній скарзі. Проти вимог апеляційної скарги позивача заперечував.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційних скарг та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» було власником цілісного майнового комплексу споруд крохмального заводу, розташованого за адресою: Тернопільська область, Чортківський район, с. Товстеньке, вул. Центральна, 57, на земельній ділянці площею 20 га, право власності на вказаний комплекс в спірний період підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серія САЕ №395475 від 18.12.2012, витягом про Державну реєстрацію прав №36853900 від 20.12.2012.

Для розміщення та експлуатації комплексу крохмального заводу у Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» згідно з укладеним з Чортківською районною державною адміністрацією договору оренди землі від 06.10.2012, перебувала в користуванні земельна ділянка площею 20 га, кадастровий номер 6125587700:01:001:2050 (термін оренди 49 років).

У період з березня 2013 року по листопад 2014 року на вказаній земельній ділянці ТОВ "ТКЗ" на підставі дозвільних документів власним коштом збудувало картопляні склади №1 та №2, що підтверджується договором генерального підряду на капітальне будівництво №К-3/2-240412-1 від 24.04.2012, декларацією про початок виконання будівельних робіт від 11.06.2014, містобудівними умовами та обмеженнями забудови №02 від 03.06.2014, реєстром актів про виконані будівельні роботи на загальну суму 37 512 030, 00 грн.

Згідно з Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою в Управлінні Держбудінспекції у Тернопільській області 30 грудня 2014 року за №ТП143143640314, вказані вище об`єкти введено в експлуатацію як закінчені будівництвом, а саме: І-ша черга Картоплесховище №1, загальною площею 9648,8 кв.м, ємністю 25 тис. тон, та ІІ-га черга Картоплесховище №2, загальною площею 9651,8 кв.м, ємністю 25 тис. тон, кошторисною вартістю 39 486 350 грн.

Рішенням виконавчого комітету Товстеньківської сільської ради №6 від 25 лютого 2015 року за результатом розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКЗ" новозбудованому об`єкту нерухомого майна присвоєно поштову адресу: №57-Б по вул. Центральна в с. Товстеньке.

29 квітня 2015 року за замовленням ТОВ "ТКЗ", ТОВ "Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області" виготовлено технічний паспорт на збудовані картоплесховища.

Згідно звіту про оцінку картоплесховищ та висновку про оцінку станом на 31 грудня 2014 року, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності ПП "Люаж", ринкова вартість майнових прав на об`єкти нерухомого майна будівлі картоплесховищ (І-а та ІІ-а черги) в с. Товстеньке, вул. Центральна, №57Б становить 43 481 000 грн.

З метою реєстрації права власності на нерухоме майно (картоплесховища) Товариство з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» звернулося до державного реєстратора.

Проте, рішенням державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Радченко А.Л. №25509394 від 23 жовтня 2015 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» відмовлено у реєстрації права власності на нерухоме майно, з тих підстав, що таке право власності вже зареєстровано за ТОВ «Термінал Ренет».

Так, судом встановлено, що 30 грудня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Термінал-Рент» (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища, відповідно до умов якого, продавцем передано у власність, а покупцем прийнято належні продавцеві майнові права на картоплесховища (І-ша та ІІ-га черги) в с. Товстеньке, Чортківського району (код об`єкта згідно з державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 - 1271.9, категорія складності III), даний закінчений будівництвом об`єкт введений в експлуатацію згідно Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Управлінням Держархбудінспекції у Тернопільській області 30.12.2014 за №ТП 143143640314.

Сторонами в договорі обумовлено характеристики картоплесховищ, права на які відчужуються згідно договору; відомості про земельну ділянку, на якій розташовані Картоплесховища (І-ша та ІІ-га черги) в с. Товстеньке, Чортківського району. Передача майнових прав продавцем і прийняття їх покупцем засвідчено Актом приймання-передачі майнових прав, який підписано сторонами 30.12.2014 на виконання п.1.4 договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014.

Продаж майнових прав вчинено за ціною 47 383,62 грн, які покупець зобов`язався сплатити на поточний рахунок продавця до 30 грудня 2016 року (п.2.1 Договору).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №21825315 від 04 червня 2015 року здійснено державну реєстрацію права приватної власності на приміщення картоплесховища (І-ша та ІІ-га черги) за адресою: Тернопільська область Чортківський район с. Товстеньке вул. Централна, 57Б, кадастровий номер земельної ділянки 6125587700:01:001:2050 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Термінал Рент» на підставі рішення учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКЗ", оформленого протоколом від 15 липня 2014 року та договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТКЗ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Термінал Рент».

На підставі вказаного рішення Чортківським районним управлінням юстиції у Тернопільській області 05 червня 2015 року ТОВ «Термінал-Рент» видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія СТА №246945 на приміщення картоплесховища й присвоєно реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 651420061255.

16 червня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал Рент» відчужило спірні склади на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані» на підставі нотаріально посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за №1236 договору купівлі-продажу.

Крім цього, судом встановлено, що між сторонами у справі та з приводу спірного майна існували судові спори, зокрема, це справи №921/145/17-г/14, №910/1308/16, №910/10647/18, №608/2172/18 та №921/174/21.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» заявлялися вимоги до суду з підстав того, що договір купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року укладений директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКЗ" Мелішем Р.І., який діяв на підставі статуту, з перевищенням повноважень, оскільки статутом товариства передбачено, що укладення договорів, вчинення інших правочинів директором товариства можливе лише за умови отримання попередньої згоди зборів учасників.

Разом з тим, рішенням загальних зборів учасників товариства позивача, оформленим протоколом від 15 липня 2014 року, надано згоду ТОВ "Товстеньківський крохмальний завод" на укладення протягом 6 місяців з дати проведення зборів, а директору право на підписання будь-яких договорів та правочинів, актів приймання-передачі, спрямованих на відчуження будь-якого нерухомого майна.

В межах розгляду справи Господарського суду м. Києва №910/1308/16 за позовом ТОВ "Товстеньківський крохмальний завод", як особи, яка вважала себе власником будівельних матеріалів, з яких складається нерухоме майно, про визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав та акта приймання-передачі майнових прав, у зв`язку з їх укладенням представником позивача з перевищенням повноважень; визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за покупцем; визнання незаконним та скасування реєстраційного номеру нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності на користь покупця на спірні приміщення; визнання за позивачем права власності на закінчений будівництвом об`єкт спірні картоплесховища у вигляді будівельних матеріалів, обладнання, а також зобов`язання останнього набувача майна не чинити перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні вказаними об`єктами будівництва, суди касаційної та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, оскільки за відсутності судового рішення, що набрало законної сили, про визнання рішення загальних зборів товариства від 15.07.2015 року недійсним, відсутні й правові підстави для задоволення позову про визнання недійсним правочину.

Поряд з тим, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року у справі №921/145/17-г/14 за позовом Компанії «Джамзако Лімітед» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Компанія «Моукісар Холдінгс Лімітед», яке набрало законної сили 10 січня 2018 року позов задоволено: визнано недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод», що прийняті за пунктом два порядку денного та оформлені протоколом №7 від 15 липня 2014 року.

Вважаючи встановлену рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року у справі №921/145/17-г/14 обставину недійсності рішення загальних зборів учасників ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод», оформленого протоколом №7 від 15 липня 2014 року, нововиявленою обставиною, яка не була відома заявникові та суду і спростовує мотиви суду апеляційної інстанції, покладені в основу постанови від 06 вересня 2016 року, ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» звертався до Київського апеляційного господарського суду із заявою про перегляд постанови за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21 травня 2018 року, у задоволенні заяви ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови суду від 06 вересня 2016 року у справі №910/1308/16 відмовлено. Суди зазначили, що обставини, якими позивач обґрунтував свою заяву, вважаючи їх нововиявленими, такими не являються, адже були йому відомі на момент розгляду даної справи судом першої інстанції та прийняття останнім рішення про задоволення позову саме з врахуванням цих обставин.

Позивач стверджує, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» Меліш Р.І. при укладенні договору купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища від 30 грудня 2014 року діяв з перевищенням повноважень, наданих йому статутом товариства, отже і волевиявлення товариства, як учасника правочину, не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, що в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014 недійсним.

Дії директора Меліша Р.І. щодо укладення вказаного правочину з перевищенням повноважень були предметом судового розгляду в межах кримінального провадження №12015210190000583, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 грудня 2015 року за ч.2 ст. 364-1 КК України. Вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 21 січня 2021 року у справі №608/2172/18 (провадження №1-кп/608/22/2021) ОСОБА_1 визнано не винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364-1 Кримінального кодексу України, у зв`язку з тим, що така кваліфікація дій є помилковою, оскільки даною нормою статті передбачено зловживання повноваженнями, якими службова особа безумовно наділена, а не про їх перевищення.

Крім цього, у серпні 2018 року Компанія «Джамзако Лімітед» зверталася до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ТКЗ» та державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області Маковецької Л.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року та акта приймання-передачі майнових прав від 30 грудня 2014 року; скасування реєстраційного номера нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (справа №910/10647/18).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у справі №910/10647/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05 червня 2019 року, позов Компанії «Джамзако Лімітед задоволено.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року вказані судові рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Велика Палата ВС дійшла висновку про те, що повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірний договір, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки не порушує права та законні інтереси учасника цього товариства.

У березні 2021 року ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» звернулося до Господарського суду Тернопільської області (справа №921/174/21) з позовом до ТОВ «Тіара Компані» про: визнання недійсним договору від 30 грудня 2014 року купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища (І-ша черга: картоплесховище №1 (ємність 25 тис. тонн, площа 9648,8 кв.м.) та ІІ-га черга картоплесховище №2 (ємність 25 тис. тонн, площа 9651,8 кв.м.)) в АДРЕСА_1 та акту приймання-передачі майнових прав на вказані картоплесховища від 30 грудня 2014 року; усунення перешкод в користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» майновими правами на картоплесховища (І-ша черга картоплесховище №1 (ємність 25 тис. тонн, площа 9648,8 кв.м.) та ІІ-га черга картоплесховище №2 (ємність 25 тис. тонн, площа 9651,8 кв.м.)) в с. Товстеньке, Чортківського району Тернопільської області по вул. Центральній, 57-Б, шляхом визнання незаконним (недійсним) та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Термінал-Рент» від 04 червня 2015 року №21825315; визнання незаконним (недійсним) з моменту його присвоєння і скасування реєстраційного номера нерухомого майна: 651420061255 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо картоплесховища (І-ша черга картоплесховище №1 (ємність 25 тис. тонн, площа 9648,8 кв.м.) та II- га черга картоплесховище № 2 (ємність 25 тис. тонн, площа 9651,8 кв.м.)) в АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2022 року, провадження у справі №921/174/21 закрито, з огляду на те, що у справі №921/174/21 та у справі №910/1308/16 між тими самими сторонами оспорюється один і той же договір купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища від 30.12.2014, з підстав перевищення керівником ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» повноважень, наданих йому статутом, при укладенні зазначеного правочину. Також судами неодноразово досліджувались обставини недійсності спірного правочину з підстав недотримання процедури скликання загальних зборів, давності виконання підписів від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в протоколі від 15.07.2014 за №7 та повноважень директора позивача на підписання спірного договору, про що судами ухвалено відповідні рішення, які набрали законної сили.

Постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2022 року у справі №921/174/21 скасовано, а справу направлено до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду, зазначивши, що у вказаній справі позивач посилається на інші підстави, ніж у справі №910/1308/16. Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 29 вересня 2022 року у справі №921/174/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14 грудня 2022 року та постановою Верховного Суду від 14 березня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено, зв`язку з тим, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, віддавши перевагу негаторному, а не віндикаційному позову.

02 червня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» звернулося до суду з цим позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані» про витребування із незаконного володіння відповідача об`єктів нерухомого майна, а саме: Картоплесховища №1, І-ша черга (ємність 25 тис. тонн, площею 9648,8 кв.м.) та Картоплесховища №2, ІІ-га черга (ємність 25 тис. тонн, площею 9651,8 кв.м.), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, об`єктом судового захисту може бути порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Тому саме порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України, і статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 02.04.2020 у справі №910/7160/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20).

Під способами захисту права розуміються заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19).

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому, суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права. Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Так, судом встановлено, що позивач був власником цілісного майнового комплексу споруд крохмального заводу, розташованого за адресою: Тернопільська область, Чортківський район, с. Товстеньке, вул. Центральна, 57, на земельній ділянці площею 20 га, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САЕ №395475 від 18.12.2012, витягом про Державну реєстрацію прав №36853900 від 20.12.2012. Право користування земельною ділянкою, площею 20 га за кадастровим номером 612558770:01:001:2050 належало ТОВ «ТКЗ» на підставі договору оренди землі від 06.10.2012. На вказаній земельній ділянці ТОВ «ТКЗ» власним коштом на підставі дозвільної документації у період з березня 2013 по листопад 2014 року побудовано картопляні склади №1 та №2 та проведено розрахунок за виконані будівельні роботи з підрядною організацією ТОВ «Буд М», що не заперечується відповідачем у справі.

Отже, позивачем на земельній ділянці, якою товариство користувалося на праві оренди для обслуговування комплексу будівель та споруд заводу, з метою подальшого розвитку та розширення діяльності, здійснено будівництво додаткових картоплесховищ, які прийнято в експлуатацію відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої в Управлінні Держбудінспекції у Тернопільській області 30 грудня 2014 року за №ТП143143640314, відтак, позивачем документально підтверджено факт будівництва даних об`єктів та їх готовність до експлуатації а саме: I-ша черга картоплесховище №1, загальною площею 9648,8 кв. м, ємністю 25 тис. тонн, та ІІ-га черга картоплесховище №2, загальною площею 9651,8 кв. м, ємністю 25 тис. тонн, кошторисною вартістю 39 486 350 грн.

Слід зазначити, що саме за зверненням замовника будівництва (позивача у справі) рішенням Виконавчого комітету Товстеньківської сільської ради №6 від 25 лютого 2015 року новозбудованому об`єкту картоплесховища (І-а та ІІ-а черги) присвоєно адресу з наданням окремого поштового номеру "57Б" по вул. Центральна в с. Товстеньке.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, незважаючи на отримання позивачем дозвільної документації на будівництво, зведення спірних об`єктів за власний кошт та в подальшому введення їх в експлуатацію, Товариству з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» не вдалося здійснити державну реєстрацію права власності на новозбудовані об`єкти, оскільки 23 жовтня 2015 року рішенням державного реєстратора відмовлено у державній реєстрації права власності на вказані об`єкти, у зв`язку з тим, що таке право вже зареєстроване за ТОВ «Тіара Компані» на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2015 року.

При цьому, первинна реєстрація права власності на спірні склади була здійснена 03 червня 2015 року за ТОВ «Термінал Рент». 05.06.2015 державним реєстратором прав на нерухоме майно оформлено Свідоцтво про право власності на вказані склади №38589251, та в подальшому через дев`ять днів ТОВ «Термінал Рент» відчужило спірні склади на користь ТОВ «Тіара Компані» на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2015 року.

Підставою здійснення первинної реєстрації права ТОВ «Термінал Рент» слугували: протокол загальних зборів учасників ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» №7 від 15 липня 2014 року; договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкти картоплесховищ, укладений 30 грудня 2014 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» (продавцем), відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець (ТОВ «Термінал Рент») прийняв майнові права на Картоплесховища (І-ша та ІІ-га черги) в с. Товстеньке, Чортківського району, що закінчені будівництвом та введені в експлуатацію згідно з Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою Управлінням Держархбудінспекції у Тернопільській області 30.12.2014 №ТП143143640314; Акт приймання-передачі майнових прав від 30 грудня 2014 року; видаткова накладна №30-12-14/1 від 30 грудня 2014 року, Технічний паспорт на громадський будинок картоплесховища І-а та ІІ-га черги по вул. Центральна, №57Б у с. Товстеньке (замовник ТОВ «Термінал Рент»); рішення виконавчого комітету Товстеньківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 25 лютого 2015 року за №6; Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована в Управлінні Держархбудінспекції у Тернопільській області 30 грудня 2014 року за №143143640314.

Так, у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18 вказано, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року, від імені позивача договір підписано директором товариства Мелішем Р.І., який діяв на підставі Статуту товариства.

За змістом статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 58 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на час укладення вказаного правочину) визначалося, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

Відповідно до Статуту ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» збори учасників є вищим органом управління товариства. До виключної компетенції Зборів учасників товариства належить, зокрема надання попередньої згоди на укладення договорів, вчинення правочинів та інших дій директором у випадках, передбачених цим Статутом (п.6.2.12 Статуту).

Пунктом 7.8 Статуту передбачено, що укладення договорів, вчинення інших правочинів директором товариства можливе лише за умови отримання попередньої згоди зборів учасників, зокрема, щодо будь-яких договорів та правочинів, пов`язаних з прийняттям товариством на себе зобов`язань, сумарна вартість яких перевищує 10 000 грн на день вчинення правочину. Будь-які договори та інші правочини, укладені від імені товариства з порушенням вказаних у пункті 7.8 обмежень є недійсними.

Наявність у директора ТОВ «ТКЗ» повноважень на укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року підтверджувалися рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ТКЗ», оформленим протоколом загальних зборів учасників товариства №7 від 15 липня 2014 року.

Разом з тим, як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року у справі №921/145/17-г/14 за позовом Компанії «Джамзако Лімітед» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Компанія «Моукісар Холдінгс Лімітед», яке набрало законної сили 10 січня 2018 року позов задоволено: визнано недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод», що прийняті за пунктом два порядку денного та оформлені протоколом №7 від 15 липня 2014 року (а саме: щодо надання згоди ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» на укладення протягом шести місяців з дати проведення цих загальних зборів, а директору право на їх підписання (з правом видачі довіреності) будь-яких договорів та (або) правочинів, будь-яких додатків до нього (них), актів приймання-передачі, на умовах на його розсуд, без будь-яких обмежень). Проте, визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено договір купівлі-продажу картоплесховищ, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки не порушує права і законні інтереси учасника цього товариства.

До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли виконані певні правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Таким чином, майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав.

Предметом договору від 30 грудня 2014 року є майнове право на створений об`єкт (картоплесховища), якому присвоєно поштову адресу та зареєстровано в державних органах готовність до експлуатації та право власності, переміщення цього об`єкта є неможливим без знецінення та зміни його призначення, тобто, такому об`єкту притаманні усі ознаки нерухомого майна.

Відповідно до положень ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом стаття 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

За змістом ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

ТОВ «Тіара Компані» придбало спірне нерухоме майно у ТОВ «Термінал Рент» згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1236. На виконання умов вказаного договору ТОВ «Тіара Компані» повністю оплатило вартість нерухомого майна, а саме: 8 026 505 грн.

На час укладення договору купівлі-продажу від 16 червня 2015 року функціонував Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 у справі № 925/1351/19).

З огляду на наведене, судом правильно встановлено, що відповідач ТОВ «Тіара Компані» є добросовісним набувачем спірного майна, разом з тим, як вже зазначалося вище, стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна і від добросовісного набувача.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Відтак, враховуючи наведене вище, з огляду на відсутність у директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» повноважень на укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року (за встановлених обставин недійсності рішення загальних зборів товариства №7 від 15 липня 2014 року, котре не є результатом волевиявлення учасників господарського товариства на укладання договору і це встановлено судовим рішенням), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність порушених прав позивача та наявність підстав для витребування спірного майна у кінцевого володільця (добросовісного набувача) ТОВ «Тіара Компані» на підставі ст.ст.387, 388 ЦК України.

Поряд з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем заявлено про сплив позовної давності.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

За змістом ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст.ст.256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст.257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст.15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Отже, для юридичної особи, як сторони правочину (договору тощо), днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином.

Так, враховуючи, що договір купівлі-продажу майнових прав укладений 30 грудня 2014 року, відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» позовна давність щодо вимог про витребування спірних об`єктів (Картоплесховищ), які вибули на підставі цього договору (адже спірні об`єкти цього ж дня були введені в експлуатацію, закінчені будівництвом, відповідно набули статуту об`єкту нерухомого майна), слід обчислювати саме з 31 грудня 2014 року, тобто з дня, наступного після укладення відповідного договору, у зв`язку з чим, такий строк закінчився 31 грудня 2017 року.

Як вбачається з печатки вхідної кореспонденції місцевого господарського суду на першому аркуші позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з цим позовом 02 червня 2023 року, тобто більш ніж через 8 років з початку перебігу позовної давності.

Поряд з тим, відповідно до ч.ч.1,2 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред`явлення позову до суду це реалізація заявником права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача (заявника) до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Не перериває перебігу позовної давності подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Разом з тим, частиною 5 ст.267 ЦК України передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, судом встановлено, що після отримання у жовтні 2015 року відмови у реєстрації права власності на картоплесховища, Товариство з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року. Рішенням Господарського суду м. Києва від 26 травня 2016 року у справі №910/1308/16 позовні вимоги задоволено, зокрема визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2016 року у справі №910/1308/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08 грудня 2016 року, задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Тіара Компані», вказане рішення Господарського суду міста Києва скасовано та прийнято нове про відмову в задоволенні позову.

Разом з тим, Компанією «Джамзако Лімітед» подано до Господарського суду Тернопільської області позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод»; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Компанія «Моукісар Холдінгс Лімітед» про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, що прийняті за пунктом два порядку денного та оформлені протоколом №7 від 15.07.2014 року. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року у справі №921/145/17-г/14, яке набрало законної сили 10 січня 2018 року, позов задоволено.

Як вказує позивач, впродовж 2016-2023 останній перебував в судових спорах. Зокрема вказує, що при розгляді справи №910/10647/18 товариство виступало відповідачем, і ця обставина унеможливлювала ініціювання нового судового процесу, допоки не буде остаточно вирішений спір, адже предметом розгляду у вказаній справі були вимоги про: визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища від 30 грудня 2014 року та акту приймання-передачі майнових прав від 30 грудня 2014 року; визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Термінал-Рент» від 04 червня 2015 року №21825315; визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Термінал-Рент» від 05 червня 2015 року, індексний номер 38589251; визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» права власності на закінчений будівництвом об`єкт (картоплесховища).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у справі №910/10647/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05 червня 2019 року, позов Компанії «Джамзако Лімітед задоволено. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року вказані судові рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року вказані судові рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Велика Палата ВС дійшла висновку про те, що повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірний договір, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки не порушує права та законні інтереси учасника цього товариства.

Одночасно, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що подання позовів учасником товариства не перериває перебігу позовної давності та поряд з тим не є тією обставиною, яка б перешкоджала або ж унеможливлювала подання саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» позову про витребування спірних об`єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Самі по собі обставини існування судових проваджень за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» (в тому числі як відповідача у справах) не є поважними причинами пропуску останнім позовної давності у цій справі.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, суд, з огляду на положення статті 13 Цивільного кодексу України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання, надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Тому, для вирішення питання про те, чи наявні поважні причини пропуску позовної давності мають значення дії, які товариство вчиняло як до, так і після спливу позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки такі впливають на висновок про добросовісність в цілому.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з приписом ч.5 ст.267 ЦК України отримати судовий захист, у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого ст.74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, вирішення цього питання покладається безпосередньо на юрисдикційний орган суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.

Проаналізувавши судові спори у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що обставини щодо подання саме позивачем (ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод») позовів у справах №910/1308/16 (у січні 2016 року) та №921/174/21 (у березні 2021 року) є недостатніми для висновку щодо наявності поважних причин пропуску позовної давності при зверненні ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» з цим позовом до суду лише 02 червня 2023 року.

Разом з тим, колегія суддів також враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 та інших. Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13).

Враховуючи існування таких висновків, в тому числі, і станом на час подання ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» позову у справі №921/174/21 (у березні 2021 року), судове рішення про відмову у задоволенні позову у якій, мотивоване обранням позивачем неналежного способу захисту, колегія суддів вважає не поважними причини пропуску позовної давності з підстав звернення до суду із вказаним спором.

Одночасно, подання позовів іншими особами та участь у таких справах ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» (в тому числі у якості відповідача) не є поважними причинами пропуску позовної давності у цій справі.

Щодо посилань позивача на запровадження в Україні карантину та введення воєнного стану в контексті пропуску позовної давності у цій справі, колегія суддів такі відхиляє, оскільки, за наслідками розгляду справи №910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у п.100 постанови від 06 вересня 2023 року зробила висновок, що з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року цим законом, в той час, як позовна давність у цьому спорі закінчилася 31 грудня 2017 року, відтак, положення вказаного закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. З тих же підстав, не підлягають застосуванню і норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, та яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п.19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Згідно з ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність у цій справі заяви відповідача про сплив позовної давності, оскільки будь-які неточності такої заяви відповідача (неправильне зазначення у тексті заяви предмета позову і т.і.) за неодноразового підтримання такої заяви як у письмових поясненнях так і представником відповідача усно, не можуть слугувати підставою вважати, що така заява є відсутньою, натомість, інший висновок суду свідчив б про надмірний формалізм.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем у цій справі не доведено поважність причин пропущення ним позовної давності, що у відповідності до норм ст.267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах, є безпідставними та спростовані судом вище.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (ч.1 ст.275 ГПК України).

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційних скарг без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційних скарг, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на кожного із скаржників відповідно.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 січня 2024 року у справі №921/391/23 залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані» без задоволення.

Матеріали справи №921/391/23 повернути до Господарського суду Тернопільської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 20 травня 2024 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.