Постанова

від 22.05.2024 по справі 922/4211/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Харків Справа №922/4211/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

від позивача Ісачкін Е.А.,

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» (вх.№310Х від 31.01.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4211/23 (м. Харків, суддя Суслова В.В., повний текст рішення складено 01.01.2024),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник», селище Палатки, Красноградський район, Харківська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест», с. Грушине, Первомайський район, Харківська область,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест», в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник» суму заборгованості за надані послуги за договором складського зберігання №6 від 02.09.2022 в розмірі 10 031 600, 49 грн (десять мільйонів тридцять одна тисяча шістсот гривень. 49 коп.), з яких сума боргу за надані послуги за договором 7 299 999,98 грн (сім мільйонів двісті дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 98 коп.) та: пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ 2 570 242,68 грн, 3% річних у розмірі 160 499,92 грн, інфляційне збільшення боргу 857,91 грн; стягнути з Відповідача на користь Позивача витрати на оплату судового збору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник» суму заборгованості за надані послуги за договором складського зберігання №6 від 02 вересня 2022 року в розмірі 10 031 600, 49 грн, з яких: сума боргу за надані послуги за договором 7 299 999,98 грн, пеня у розмірі 2 570 242,68 грн, 3 % річних у розмірі 160 499,92 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 857,91 грн; витрати зі сплати судового збору у розмірі 120 379,21 грн. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» з вказаним рішенням не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, просить визнати поважною причину пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» строку для подання апеляційної скарги та поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023, повний текст якого складений 01.01.2024 по справі №922/4211/23; прийняти та задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест»; рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 по справі №922/4211/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» про стягнення заборгованості за надані послуги за договором складського зберігання №6 від 02.09.2022 в розмірі 10 031 600, 49 грн з яких: сума боргу за надані послуги за договором 7 299 999,98 грн, пеня у розмірі 2 570 242,68 грн, 3% річних у розмірі 160 499,92 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 857,91 грн; витрати зі сплати судового збору у розмірі 120 379,21 грн, скасувати в повному обсязі; винести нове рішення, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» про стягнення заборгованості за надані послуги за договором складського зберігання №6 від 02.09.2022 в розмірі 10 031 600, 49 грн, залишити без розгляду або з урахуванням наданих документів відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» зазначає про наступне:

- судом порушено норми процесуального права, оскільки позовна заява не направлена відповідачу відповідно до вимог законодавства, чинного на момент подання позову, з огляду на що позов підлягав залишенню без розгляду;

- пункт 6.3. Договору неоднозначно трактує строк/дату виникнення зобов`язання відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг за договором та надає можливість скористатись будь-якою з визначених подій на власний розсуд. В наданих актах здачіприйняття робіт, в порушення умов визначених п. 6.3 Договору, перелік наданих позивачем послуг чітко не визначено, а зрозуміти якість наданих послуг неможливо;

- складений при видачі/переоформленні Продукції акт-розрахунок, відповідно до умов п.5.2 Договору, є документом з якого можна чітко зрозуміти вартість, кількість, повноту, належність та якість наданих послуг, тому відповідач має право здійснювати оплату саме після отримання вказаного акту-розрахунку; з огляду на що строк оплати за послуги, якість та повноту яких не доведено позивачем, не настав, а тому заборгованості у відповідача перед позивачем відсутня.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 31.01.2024 для розгляду справи №922/4211/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., судді Россолов В.В., Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №922/4211/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» (вх.№310Х від 31.01.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4211/23. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4211/23.

08.02.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/4211/23 (вх.№2024).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2550 від 19.02.2024), в якому просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» на рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 по справі №922/4211/23 без задоволення, а судове рішення - без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник» зазначає про наступне:

- позивачем належним чином виконаний обов`язок із направлення позовної заяви відповідачу, зокрема, додана квитанція №246929 про доставку позову з додатками в електронний кабінет відповідача;

- за час надання послуг, передбачених Договором складського зберігання №6 від 02.09.2022, від відповідача не надійшло жодної претензії, листа, звернення, тощо, стосовно непорозуміння, заперечення, тлумачення вартості та обсягу наданих послуг;

- відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції на надано відзиву на позовну заяву, жодних доказів в обґрунтування заперечень на поданий позов; твердження відповідача про необізнаність із призначеними судовими засіданнями не відповідають дійсності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» (вх.№310Х від 31.01.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4211/23 до розгляду на « 18» квітня 2024 р. о 10:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 оголошено перерву у розгляді справи №922/4211/23 до « 30» квітня 2024 р. о 10:45 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №131.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 оголошено перерву у розгляді справи №922/4211/23 до « 22» травня 2024 р. об 11:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 22.05.2024 представник позивача підтримав раніше надані пояснення, проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення суду залишити в силі.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку ухвали Східного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 до електронного кабінету учасника справи.

Ураховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, про час та місце судового засідання сторони повідомлялись належним чином, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши викладене в апеляційній скарзі клопотання відповідача про долучення доказів, які додані до скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 43 ГПК України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно користуватися процесуальними правами, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

В обґрунтування не подання доказів до суду першої інстанції ТОВ «Орількалатінвест» зазначає про те, що при розгляді справи судом на адресу відповідача Укрпоштою направлено лише лист від 15.11.2023; представник відповідача випадково був присутній на одному судовому засіданні без будь-яких документів та не підготовлений; обов`язковість реєстрації з 18.10.2023 електронного кабінету сільськогосподарським підприємством, де відсутня посада юриста, а також відключення електроенергії в сільській місцевості, не може вважатись як полегшення розгляду справ та прискорення їх вирішення; оскільки відповідач був позбавлений процесуальних прав на своєчасне подання відповідних доказів і обґрунтувань, останній змушений тривалий час отримувати підтверджуючі свою позицію документи, однак велика кількість інших виробничих питань, в тому числі закінчення збирання врожаю кукурудзи, інші організаційні питання, тривала виплата орендної плати власникам землі, виконання мобілізаційного завдання перед державою, зустрічі з органами влади та інші питання, а також постійна небезпека, яка приходила з повітряною тривогою та особливо несподівані ракетні удари та вибухи, лише затягували час та заважали здійснити будь-які дії у найкоротший час.

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі судом першої інстанції - 06.10.2023) передбачено, що особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до частин 5,6 статті 242 ГПК України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі судом першої інстанції - 06.10.2023) учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» на момент відкриття провадження у справі зареєструвало офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Відповідно до Довідки Господарського суду Харківської області про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття провадження у справі» від 06.10.2023 по справі №922/4211/23 (суддя Суслова В.В.) доставлено одержувачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» до Електронного кабінету 06.10.23 о 20:25 год.

В подальшому, відповідач повідомлявся про дату, час та місце судових засідань у справі аналогічно, шляхом доставлення ухвал суду в електронний кабінет користувача, про що наявні відповідні відомості у матеріалах справи. При цьому, окремої заяви відповідача про отримання копій процесуальних документів у паперовій формі матеріали справи не містять.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» мало зареєстрований електронний кабінет у системі «Електронний Суд» станом на момент відкриття провадження у справі, наявні докази доставки процесуальних документів до електронного кабінету скаржника, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції виконано обов`язок із повідомлення відповідача про відкриття провадження, дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, як зазначає сам скаржник та вбачається із протоколу судового засідання №2131977 від 13.11.2023 представник відповідача - Журков В.І. був присутній у судовому засіданні, що свідчить про обізнаність сторони із наявністю справи №922/4211/23. Водночас, ТОВ «Орількалатінвест» не скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву та не надало докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції.

Доводи скаржника про недоцільність встановленого законом обов`язку з реєстрації електронного кабінету сільськогосподарським підприємством є суб`єктивною думкою відповідача, а тому не приймаються судом до уваги.

Описані апелянтом організаційні складнощі у діяльності товариства і пріоритетність вирішення питань не свідчать про об`єктивну неможливість подання доказів до суду першої інстанції.

Суд вказує, що фактичне неознайомлення із надісланими до електронного кабінету документами не є підставою для висновку про виконання чи невиконання судом обов`язку з повідомлення сторони. Доказів об`єктивної неможливості позивачем належним чином реалізувати свої процесуальні права матеріали справи не містять.

Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 23.08.2023 у справі №916/3572/21, постанові від 05.09.2023 у справі №906/1093/22, ухвалі від 05.02.2024 у справі №917/282/23.

При цьому, апеляційна скарга подана відповідачем саме через систему «Електронний Суд», що додатково підтверджує її використання.

Окрім того, процесуальні документи у даній справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 ЗУ «Про доступ до судових рішень»), що свідчить про додаткову можливість ознайомитись з ними у цьому реєстрі.

Отже, апелянт не надав доказів неможливості подання доданих до апеляційної скарги документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В разі відсутності доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду.

Аналогічні висновки знайшли своє відображення у сталій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.01.2020 у справі №910/16322/18, від 22.01.2020 у справі №915/99/19, від 14.01.2020 у справі №910/5280/19, від 24.12.2019 у справі №902/377/19.

Відтак, зважаючи на вищенаведене, документи додані апелянтом не приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду, оскільки вони не надавались до суду першої інстанції та ним не досліджувались.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Власівський Мірошник» (надалі по тексту - Зерновий склад, Позивач) та ТОВ «Орількалатінвест» (надалі по тексту Поклажодавець, Відповідач) укладено договір складського зберігання №6 від 02.09.2022 (далі - Договір).

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що порядку, строки та на умовах, визначених Договором, Поклажодавець зобов`язується передати на зберігання сільськогосподарську продукцію зернових, зернобобових та олійних культур врожаю 2022 року (надалі «Продукція» або «зерно»), сплатити Зерновому складу усі визначені Договором платежі, а також отримати Продукцію зі зберігання, а Зерновий склад зобов`язується прийняти Продукцію на зберігання, надати послуги та виконати роботи, передбачені Договором стосовно Продукції, та повернути її Поклажодавцеві.

Згідно з пунктом 1.2. Договору визначено найменування (асортимент, види), обсяги, строки зберігання Зерна, що передається.

Тарифи на послуги Зернового складу наводяться у Додатку №1 та додаткових угодах до Договору до Договору і є невід`ємною частиною Договору.

Додатком №1 до Договору сторонами погоджено перелік видів сільськогосподарських культур, перелік та вартість послуг зернового складу.

Згідно з п.3.2.1. Договору Поклажодавець зобов`язується своєчасно розраховуватися за надані йому послуги з приймання, сушіння, очищення, зберігання, вентилювання, відвантаження та надання додаткових послуг, пов`язаних зі зберіганням продукції.

Згідно п 6.3. Договору послуги Зернового складу з приймання, очищення, сушіння та зберігання, інші платежі, передбачені цим Договором або додатками до нього, повинні бути оплачені Поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого Зерновим складом рахунку, але у будь-якому випадку не пізніше 15-го числа місяця наступного за місяцем надання послуг. Виставлення, виписування, надання Поклажодавцю рахунку не є обов`язковою передумовою для оплати наданих Зерновим складом послуг. Достатньою підставою для оплати є отримання акту здачі-приймання виконаних робіт або акту-розрахунку, які складені та надані Поклажодавцю у відповідності до умов даного Договору та дають можливість Сторонам чітко розуміти вартість наданих послуг. Кінцева оплата наданих послуг згідно вказаних в цьому пункті документів має відбутись не пізніше 15го числа місяця наступного за місяцем надання послуг (складання вказаних документів).

Строк зберігання зерна - до подання Поклажодавцем вимоги про його повернення; але, в усякому разі, повернення зерна Поклажодавцю відбувається не пізніше « 30» червня 2024 року (граничний строк зберігання) (пункт 1.2. Договору).

На виконання умов договору, у період з 02.09.2022 по 31.08.2023 Позивач надав Відповідачу послуги із приймання, зберігання, сушіння, очищення, переоформлення урожаю зернових, зернобобових та олійних культур урожаю 2022 року згідно з умовами укладеного Договору.

За результатами надання послуг сторонами були підписані наступні Акти здачі прийняття робіт (надання послуг):

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №147 від 30.09.2022 на суму 745 034,56 грн з ПДВ;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №149 від 04.10.2022 на суму 66 919,16 грн з ПДВ;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №212 від 31.12.2022 на суму 132 623,18 грн з ПДВ;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №13 від 31.01.2023 на суму 2 805 451,44 грн з ПДВ;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №37 від 28.02.2023 на суму 7 645 967,38 грн. з ПДВ;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №56 від 31.03.2023 на суму 1 326 723,07 грн з ПДВ;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №77 від 30.04.2023 на суму 402 705,74 грн з ПДВ;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №98 від 31.05.2023 на суму 420 872,40 грн з ПДВ;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №100 від 30.06.2023 на суму 447 588,31 грн з ПДВ;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №114 від 31.07.2023 на суму 392 470,97 грн з ПДВ;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №138 від 31.08.2023 на суму 392 470,97 грн з ПДВ.

Зазначеними вище Актами зафіксовано, що Замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Також з матеріалів справи вбачається, що у відповідності з п. 6.3 Договору Зерновим складом були надані для сплати рахунки за надані послуги згідно умов Договору. А саме:

Рахунок на оплату №202 від 02.09. 2022 на суму 716 100,00 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №209 від 30.09.2022 на суму 64 207,96 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №229 від 04.10.2022 на суму 66 919,16 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №315 від 31.12.2022. на суму 132 623,18 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №2 від 05.01.2023 на суму 17 839,18 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №7 від 19.01.2023 на суму 967 959,42 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №26 від 31.01.2023 на суму 2 805 451,44 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №56 від 28.02.2023 на суму 7 645 967,38 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №86 від 31.03.2023 на суму 1 326 723,07 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №123 від 30.04.2023 на суму 402 705,74 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №146 від 31.05.2023 на суму 420 872,40 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №151 від 30.06.2023 на суму 447 588,31 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №174 від 31.07.2023 на суму 392 470,97 грн з ПДВ;

Рахунок на оплату №204 від 31.08.2023 на суму 392 470,97 грн з ПДВ.

Однак, як вказує позивач, Поклажодавець (відповідач) сплачував за надані у період з 02.09.2022 по 31.08.2023 послуги несвоєчасно та розрахувався не в повному обсязі, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість.

Позивач зазначає, що 08.08.2023 на адресу відповідача направлена претензія (вих.№454 від 04.08.2023) з вимогою сплатити існуючу заборгованість, проте вимоги претензії були виконані відповідачем лише частково.

Так, за твердженнями позивача, загальна сума заборгованості за договором, з урахуванням оплат, які були здійснені відповідачем, станом на 28.09.2023 складає 7 299 999,98 грн. Крім того, внаслідок порушення відповідачем строків оплати послуг за договором, позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача суму заборгованості за надані послуги за договором складського зберігання №6 від 02.09.2022 в загальному розмірі 10 031 600, 49 грн, з яких: сума боргу за надані послуги за договором 7 299 999,98 грн, пеня у розмірі 2 570 242,68 грн, 3% річних у розмірі 160 499,92 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 857,91 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, доказів оплати заборгованості не надав. З огляду на що суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині примусового стягнення з відповідача 7 299 999,98 грн основного боргу за Договором складського зберігання №6 від 02.09.2022 обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню. Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції встановив, що наведені нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними. У зв`язку із чим суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 2 570 242,68 грн, 3 % річних у розмірі 160 499,92 грн та інфляційних втрат у розмірі 857,91 грн, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору надання послуг, а саме складського зберігання.

Згідно зі статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 957 ЦК України визначено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Статтею 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» встановлено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

Відповідно до частин 1-3 статті 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачою власнику зерна складського документа.

Плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна (ч. 1 ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

Судом встановлено, що між сторонами у справі укладено Договір складського зберігання №6 від 02.09.2022 (далі Договір) відповідно до умов якого передбачено, що в порядку, строки та на умовах, визначених Договором, Поклажодавець зобов`язується передати на зберігання сільськогосподарську продукцію зернових, зернобобових та олійних культур врожаю 2022 року (надалі «Продукція» або «зерно»), сплатити Зерновому складу усі визначені Договором платежі, а також отримати Продукцію зі зберігання, а Зерновий склад зобов`язується прийняти Продукцію на зберігання, надати послуги та виконати роботи, передбачені Договором стосовно Продукції, та повернути її Поклажодавцеві (п.1.1 Договору).

Матеріали справи містять копії підписаних сторонами Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за Договором №6 від 02.09.2022, які підтверджують виконання позивачем свого обов`язку із надання послуг за Договором. Проте відповідачем надані послуги оплачено не в повному обсязі.

Основним доводом відповідача на підтвердження відсутності у нього обов`язку з оплати наданих послуг є невідповідність якості наданих позивачем послуг показникам, встановленим у Договорі та додаткових угодах до нього. З цього приводу колегія суддів вказує про наступне.

Відповідно до п.1.4. Договору зерновий склад надає поклажодавцю послуги по доведенню якості продукції до вимог, обумовлених п.2.10. Договору, і послуги зі зберігання Продукції, та виконує роботи для уникнення псування і втрати якості.

Розділ 2 Договору врегульовує питання вимог до якості продукції. Так, пунктом 2.10. Договору встановлено показники якості, до яких повинна бути доведена продукція, що передається на зберігання.

Відповідно до п.2.11. Договору за ініціативою поклажодавця та при наявності можливості зернового складу, зерновий склад може довести продукцію до інших показників якості ніж ті, що визначні у п.2.10. Договору, про що сторони укладають додаткову угоду.

В подальшому, Додатковою угодою №2 від 01.12.2022 до Договору внесено зміни у п.2.10. Договору. А Додатковою угодою №4 від 09.01.2023 викладено п. 2.10. Договору в новій редакції.

Колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження заявлення відповідачем будь-яких претензій, листів, заперечень щодо якості наданих позивачем послуг. У актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), які додано до позовної заяви, зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають. Вказані акти підписані сторонами та скріплені печатками без зауважень.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами заявлення до позивача претензій щодо якості наданих послуг.

Також скаржник стверджує, що пункт 6.3. Договору неоднозначно трактує строк виконання зобов`язання відповідача щодо оплати позивачу за договором (виконані послуги) та надає можливість скористатись будь-якою з визначених подій на власний розсуд. З цього приводу колегія суддів вказує про наступне.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У пункті п.6.3. Договору сторони врегулювали порядок розрахунків за Договором. Так, послуги Зернового складу з приймання, очищення, сушіння та зберігання, інші платежі, передбачені цим Договором або додатками до нього, повинні бути оплачені Поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого Зерновим складом рахунку, але у будь-якому випадку не пізніше 15-го числа місяця наступного за місяцем надання послуг. Виставлення, виписування, надання Поклажодавцю рахунку не є обов`язковою передумовою для оплати наданих Зерновим складом послуг. Достатньою підставою для оплати є отримання акту здачі-приймання виконаних робіт або акту-розрахунку, які складені та надані Поклажодавцю у відповідності до умов даного Договору та дають можливість Сторонам чітко розуміти вартість наданих послуг. Кінцева оплата наданих послуг згідно вказаних в цьому пункті документів має відбутись не пізніше 15го числа місяця наступного за місяцем надання послуг (складання вказаних документів).

Таким чином, за узгодженими сторонами умовами Договору, обов`язок з оплати у поклажодавця пов`язується або з отриманням рахунку на оплату послуг, або з отриманням акту здачі-приймання виконаних робіт, або з отриманням акту-розрахунку. При цьому, виставлення рахунку не є обов`язковою передумовою для оплати наданих послуг. Достатньою підставою для оплати є отримання акту здачі-приймання виконаних робіт або акту-розрахунку, які складені та надані Поклажодавцю у відповідності до умов даного Договору та дають можливість сторонам чітко розуміти вартість наданих послуг. Щодо строку оплати, то сторони погодили, що кінцева оплата наданих послуг згідно вказаних в цьому пункті документів має відбутись не пізніше 15го числа місяця наступного за місяцем надання послуг (складання вказаних документів).

Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів направлення та отримання відповідачем доданих до позовної заяви рахунків на оплату, в яких кінцевий строк сплати встановлено протягом 3-х робочих днів з дня їх одержання. Водночас, як вже встановлено судом вище, матеріали справи містять підписані акти здачі-приймання робіт (надання послуг), а тому відповідач відповідно до умов Договору зобов`язаний оплатити надані послуги згідно актів здачі-приймання не пізніше 15го числа місяця наступного за місяцем складання таких актів. Аналогічної позиції дотримується позивач при обчисленні прострочення з оплати за надані послуги, що вбачається із доданих до позовної заяви розрахунків, та підтверджено представником ТОВ «Власівський Мірошник» у судовому засіданні апеляційного суду 18.04.2024.

Отже, пункт 6.3. Договору дійсно передбачає декілька альтернативних варіантів виникнення у відповідача обов`язку з оплати наданих послуг. При цьому, таке врегулювання порядку оплати не суперечить вимогам законодавства, не призводить до подвійного тлумачення положень Договору, а визначений у позовній заяві строк з оплати наданих послуг не пізніше 15го числа місяця наступного за місяцем складання актів здачі-приймання, узгоджується із положеннями спірного пункту Договору та не порушує права відповідача.

Стосовно твердження апелянта про те, що в актах здачі-приймання робіт, в порушення умов п. 6.3 Договору перелік наданих позивачем чітко не визначено, а зрозуміти якість наданих послуг неможливо, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 6.1. Договору визначено, що вартість послуг Зернового складу визначена Сторонами у відповідному додатку до цього Договору, що є його невід`ємною частиною.

Так, Додатком №1 до Договору встановлено Тарифи послуг при грошовій формі розрахунку, в грн, з ПДВ. В подальшому, зазначений додаток викладено в редакції від 01.10.2022 та від 01.04.2023.

Як вбачається із актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) за Договором №6 від 02.09.2022 перелік послуг, визначений в цих актах, узгоджується із найменуванням послуг, встановлених у вищевказаних Тарифах послуг. Зазначена в актах ціна за надані послуги, з урахуванням ПДВ, також відповідає ціні, узгодженій сторонами в Тарифах послуг.

Таким чином, у наявних актах зазначено всі необхідні дані для визначення вартості наданих послуг, які узгоджуються із умовами укладеного Договору, з огляду на що доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.

Доводи відповідача щодо неможливості встановлення якості наданих послуг із актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) є безпідставними та не спростовують виникнення обов`язку з оплати, оскільки: по-перше, до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) не ставиться вимога відображення у них якості наданих послуг; по-друге, як вже встановлено судом вище, відсутні докази на підтвердження обставин заявлення відповідачем претензій стосовно якості наданих послуг; по-третє, акти підписані відповідачем без зауважень.

Колегія суддів не погоджується із доводами скаржника про те, що відповідач має право здійснювати оплату після отримання акту-розрахунку, оскільки саме акт-розрахунок є документом, з якого можна чітко зрозуміти вартість, кількість, повноту, належність та якість наданих послуг, з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.2. Договору, на який посилається апелянт, видача/переоформлення продукції здійснюється за фактичною кількістю та фактичними показниками якості, що склалися на зерновому складі станом на дату видачі/переоформлення, за вирахуванням кількісних витрат та покращення якості продукції внаслідок зберігання та (якщо проводилися відповідні роботи) доробки продукції, відповідно до акту-розрахунку.

Колегія суддів вказує, що зазначений пункт договору регулює процедуру видачі або переоформлення продукції, в той час як у даній справі предметом спору є стягнення заборгованості з оплати наданих позивачем послуг протягом періоду зберігання продукції на складі.

У пункті 6.3. Договору, який проаналізовано колегією суддів вище, дійсно, зазначено, що підставою для оплати наданих послуг може бути акт-розрахунок. Водночас, відповідно до умов вказаного пункту Договору, достатньою підставою для оплати є отримання акту здачі-приймання виконаних робіт або акту-розрахунку. Таким чином, наявні в матеріалах справи акти здачі-приймання виконаних робіт є достатньою підставою для виникнення у відповідача обов`язку з оплати наданих послуг.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений права перевірити якість наданих позивачем послуг протягом строку дії договору, проте матеріали справи не містять жодних доказів звернення відповідача до зернового складу із вимогами перевірки якості продукції чи наявності будь-яких перешкод для вчинення таких дій.

Щодо непогодження апелянта із розміром заявленої до стягнення заборгованості, суд вказує, що відповідачем на підтвердження своїх доводів не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема, відповідного контррозрахунку, з якого можуть вбачатися конкретні порушення при розрахунку суми заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 7 299 999,98 грн основного боргу за Договором складського зберігання №6 від 02.09.2022.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Так, відповідно до п.7.2. Договору у разі несвоєчасної сплати поклажодавцем наданих зерновим складом послуг (виконаних робіт), поклажодавець несе відповідальність, встановлену у ст.625 ЦК України, та сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені, від вартості простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє сторони від виконання договірних зобов`язань та відшкодування завданих збитків.

Здійснивши перерахунок пені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що нарахування позивача не суперечать вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними, а тому вимоги про стягнення пені в розмірі 2 570 242,68 грн є обґрунтованими.

Також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за надані послуги, позивач має право нараховувати на суму боргу відсотки річних та інфляцію.

Згідно з п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання умов цього Договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

Стосовно суми інфляційних нарахувань слід зазначити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Такий спосіб розрахунку інфляційних втрат у порядку статті 625 ЦК України не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при відповідному розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 160 499,92 грн та інфляційних втрат у розмірі 857,91 грн.

Стосовно доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме відкриття провадження у справі за відсутності належних доказів направлення позовної заяви відповідачу, колегія суддів вказує про наступне.

У пункті 1 частини 1 статті 164 ГПК України (тут і далі (при розгляді питання щодо порушення судом норм процесуального права) в редакції, чинній на момент подання позовної заяви - 29.09.2023), закріплений перелік документів, що додаються до позовної заяви, до яких віднесено, зокрема, документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Положення пункту 1 частини 1 статті 164 ГПК України кореспондуються з вимогами статті 172 зазначеного Кодексу, яка встановлює обов`язок позивача (особи, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи) до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Разом з тим стаття 6 ГПК України передбачає функціонування в господарських судах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС), яка відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Згідно з частинами 5, 6 статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Водночас, якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи надсилати копії документів іншим учасникам справи, такі документи можуть направлятися вказаним особам з використанням ЄСІТС в електронній формі, крім випадків, коли інший учасник не має офіційної електронної адреси (ч. 7 ст. 42 ГПК України).

Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника) (ч. 8 ст. 42 ГПК України).

Виходячи з аналізу наведених норм процесуального права в їх системному взаємозв`язку, суд зазначає, що частина 7 статті 42 ГПК України є спеціальною нормою, що регулює порядок направлення учасником справи копій документів іншим учасникам справи, які мають офіційні електронні адреси, надаючи йому можливість направляти копії документів у електронній формі з використанням ЄСІТС.

При цьому, необхідність направлення учасникам судового процесу процесуальних документів листом з описом вкладення саме засобами поштового зв`язку, у випадку наявності у них зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС, фактично нівелює надане учасникам судового процесу право направляти копії документів іншим учасникам справи з використанням ЄСІТС в електронній формі. Водночас судам при прийнятті позову необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.04.2022 у справі №420/12942/21).

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява у цій справі подана в електронній формі з використанням ЄСІТС, а до позовної заяви додано квитанцію №246929 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС від 29.09.2023, яка містить перелік надісланих документів та відомості про скріплення їх електронними підписами. Зміст зазначеної квитанції свідчить про направлення саме тієї позовної заяви, яка надійшла до суду, та всіх доданих до неї доказів відповідачу.

Відповідачем не спростовано факт отримання зазначених копій позовної заяви та доданих до неї документів у електронній формі.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у суду першої інстанції правових підстав для повернення позивачу позовної заяви через ненадання доказів направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів саме за допомогою поштового зв`язку листом з описом вкладення, адже відповідний обов`язок з направлення копій позовної заяви та доданих до неї документів виконаний позивачем у спосіб, передбачений частиною 7 статті 42 ГПК України, в редакції, чинній на момент подання позову.

У зв`язку з наведеним суд відхиляє доводи відповідача про те, що належним доказом направлення копій позовної заяви та доданих до неї документів може бути лише опис вкладення, оскільки такий висновок не відповідає змісту наведених процесуальних норм.

Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 03.10.2023 у справі №910/7130/23.

Щодо твердження скаржника про те, що заява про усунення недоліків (вх.№27229 від 06.10.2023) підписана лише 09.10.2023 та невідомою особою, з огляду на що провадження у справі відкрито за відсутності підстав для цього, колегія суддів вказує про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заява про усунення недоліків за вх.№27229 подана та підписана представником позивача Ісачкіним Е.А. з використанням системи «Електронний суд» 06.10.2023.

З огляду на порядок та особливості функціонування системи «Електронний суд», документи, подані учасниками справи з використанням такої системи, вносяться відповідальними працівниками суду в системі Діловодство спеціалізованого суду в «Реєстраційну картку документу, що надійшов з кабінету ЕС» та засвідчуються їх електронним цифровим підписом.

Вказаним пояснюється те, що відповідач при формуванні Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису «Реєстраційної картки документа що надійшов з кабінету ЕС №б/н від 06.10.2023» отримав інформацію про підписання такої картки працівником суду першої інстанції Резніченко Н.О. 09.10.2023. Тобто, описані скаржником обставини не свідчать про підписання самої заяви про усунення недоліків іншою датою та неналежною особою.

Отже, твердження скаржника про позбавлення його права на належний та своєчасний захист по справі, з огляду на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, є безпідставними та спростовуються вищенаведеними висновками суду та обставинами справи.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що під час апеляційного перегляду судового рішення судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи, наведені апелянтом не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та не свідчать про допущення будь-яких порушень при прийнятті оскаржуваного рішення. Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване судове рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 11.08.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 08.05.2024 №3684-IX).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орількалатінвест» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4211/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.05.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук