Рішення

від 28.05.2024 по справі 910/3074/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.05.2024Справа № 910/3074/24

За позовом Приватного науково-технологічного підприємства "РЕГІОН"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія

"ЕНЕРГОАТОМ"

про стягнення 113 220,35 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Патрікеєва Т.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне науково-технологічного підприємства "РЕГІОН" (далі - позивач, ПНТП "РЕГІОН") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (далі - відповідач, АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ") про стягнення 113 220,35 грн на підставі Договору поставки №53-124-13-21-16364 від 26.11.2021, з яких: 85 372,80 грн основного боргу, 536,79 грн 0,3% річних, 27 310,76 грн інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем оплати товару, поставленого позивачем за Договором поставки №53-124-13-21-16364 від 26.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 позовну заяву ПНТП "РЕГІОН" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/3074/24, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання)

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі №910/3074/24.

01.04.2024 в системі «Електронний суд» відповідачем сформований та 02.04.2024 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ПНТП "РЕГІОН" до АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ".

08.04.2024 в системі «Електронний суд» позивачем сформована та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив з викладеними у ній поясненнями, міркуваннями та аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи, а також додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

26.11.2021 між ПНТП "РЕГІОН" (постачальник) та АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ", що є правонаступником ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ", в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція», (покупець) укладено Договір поставки №53-124-13-21-16364 (далі - Договір) та Додатки №1,2 до Договору - Специфікація №1 до Договору та Технічна специфікація до Договору.

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов?язується поставити і передати у власність покупцю в передбачені цим Договором строки товар, а покупець зобов?язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, виробником, кількістю, ціною та по коду згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору), та є невід`ємною частиною Договору.

Предметом поставки по даному договору є товар : код 24210000-9 згідно ДК 021-2015 (Оксиди, пероксиди та гідроксиди) (п. 1.2 Договору).

Умовами пункту 3.2 Договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з ІНКОТЕРМС 2020 на складі вантажоодержувача за адресою: 30100, м. Нетішин, Хмельницька обл., Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство», вул. Промислова 14/1a.

Згідно з п. 3.5 Договору, датою поставки товару є дата підписання видаткової/товарно-транспортної накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення товару переходить до покупця з моменту поставки товару.

Відповідно до п. 4.1 Договору, ціна товару по Договору становить 71 144,00 грн (сімдесят одна тисяча сто сорок чотири грн 00 коп), ПДВ 14 228,80 (чотирнадцять тисяч двісті двадцять вісім грн 80 коп). Всього: 85 372,80 грн. (вісімдесят п?ять тисяч триста сімдесят дві грн 80 коп).

Відповідно до п. 5.1 Договору, оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії».

Згідно з п. 6.1.3 Договору, покупець зобов`язаний про дату оформлення ярлика на придатний товар письмово повідомити постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання, а в частині виконання гарантійних зобов`язань, що передбачені даним Договором - до спливу гарантійних строків (п. 11.1 Договору).

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору здійснив поставку товару на загальну суму 85 372,80 грн відповідачу, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 01.12.2021 №Р2509, №Р2510.

Як стверджує позивач, відповідач 03.12.2021 отримав товар та мав здійснити оплату за Договором за поставлений позивачем товар до 05.02.2022 включно.

Однак, відповідач свого обов`язку з оплати поставленого товару своєчасно та належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість за поставлений позивачем товар в сумі 85 372,80 грн.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши таке:

- товар, що був поставлений згідно з видатковою накладною від 01.12.2021 №2510 загальною вартістю 9 980,00 грн без ПДВ, а саме натрій гідроксид - має країну походження росія, а тому згідно з чинними нормативно-правовими актами фактично зупинені видаткові операції щодо оплати товарів, робіт і послуг, країною походження яких є російська федерація;

- позивачем наведено розрахунки інфляційних втрат та 0,3% річних за Договором без належного врахування висновків Верховного Суду щодо даного питання, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, а також у постановах Об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19;

- відповідач не мав можливості в строк, встановлений Договором, і немає можливості на цей час здійснити оплату для позивача наведених у позовній заяві сум основного боргу, відсотків річних та інфляційних втрат, у зв?язку з вкрай важким фінансовим становищем;

- відповідач, зокрема, посилається на втрату значних виробничих потужностей, постійні ракетні атаки російської федерації на енергетичну інфраструктуру та на форс-мажорні обставини, настання яких підтверджено листом ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Відхиляючи заперечення відповідача, позивач зазначив таке:

- спірний Договір між позивачем та відповідачем був укладений до ухвалення нормативно-правових актів, які фактично зупиняють видаткові операції щодо оплати товарів, робіт і послуг, країною походження яких є російська федерація;

- у відзиві відповідач лише зазначив загальне посилання на вищевказані висновки Верховного Суду, не зазначив, у чому саме полягає їх неврахування позивачем та не надав власний контррозрахунок 0,3 % річних та інфляційних втрат;

- відповідач не довів належними та допустимими доказами, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов?язання за даним Договором, адже загальне посилання на скрутне фінансове становище не є доказом неможливості виконання протягом 2,9 років зобов?язання за Договором в частині оплати за поставлений товар;

- відповідач не надав доказів повідомлення позивача у порядку та строки, передбачені п. 7.3. Договору, про дію форс-мажорних обставин та неможливість виконати свої зобов`язання за Договором, а посилання відповідача на лист ТПП України не може бути доказом форс-мажору у відповідача.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дані норми кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, 03.12.2021 позивач поставив відповідачу на умовах Договору поставки №53-124-13-21-16364 від 26.11.2021 товар на загальну суму 85 372,80 грн, що підтверджується рахунком на оплату №2714 від 01.12.2021, податковими накладними від 01.12.2021 №6, №7 та видатковими накладними від 01.12.2021 №Р2509, №Р2510, підписаними представниками сторін та скріпленими печатками.

Крім того, відповідність даного товару придатності поставленого товару згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» підтверджується Ярликом на придатну продукцію №118/3 від 07.12.2021.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву не заперечується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 85 372,80 грн відповідно до видаткових накладних від 01.12.2021 №Р2509, №Р2510.

Зокрема, в матеріалах справи наявний, підписаний представниками сторін та скріпленими печатками, Акт звірки взаємних розрахунків по стану за період січень 2021 - листопад 2023 між позивачем та відповідачем, відповідно до якого станом на 30.11.2023 заборгованість відповідача становить 85 372,80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що останнім днем оплати товару за Договором є 07.02.2022, як перший робочий день після 05.02.2022, яке припадає на вихідний день (субота).

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що відповідач мав здійснити оплату за товар до 07.02.2022 включно, оскільки умовами пункту 5.1 Договору передбачено, що оплата здійснюється протягом 60 календарних днів, а не робочих, як зазначає відповідач.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 5.1 Договору відповідач мав здійснити оплату за поставлений позивачем товар за Договором до 05.02.2022 включно.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 85 372,80 грн.

Отже, станом на дату вирішення по суті спору у справі №910/3074/24 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений позивачем товар за Договором становить 85 372,80 грн.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, ворожі атаки, блокади, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд в постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідно до п. 7.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов?язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначених в п.2 ст. 14-1 ЗУ «Про Торгово-промислові палати в Україні», які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.

Відповідно до п. 7.5 Договору, наявність форс-мажорних обставин звільняє сторони від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов`язань за договором.

Умовами пункту 7.3 Договору сторони погодили, що сторона, що зазнала форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов?язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу.

Згідно з п. 7.2 Договору, наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, саме відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин посилався на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною.

Судом враховано, що такий лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між введенням військового стану, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, та неможливістю виконання відповідачем свого зобов`язання за Договором, а саме здійснення оплати за поставлений товар.

Суд звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, у разі їх наявності, в порядку пункту 7.3 Договору суду не надав, як і не надав жодних доказів об`єктивної неможливості виконати зобов`язання за договором.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по Договору, які б були підставою для звільнення відповідача від обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару за Договором.

Крім того, суд відхиляє як безпідставні заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог з огляду на об`єктивні та незалежні від відповідача обставини, які виникли внаслідок законодавчих змін в країні, що призвели до зміни функціонування ринку електричної енергії, зростання заборгованості контрагентів відповідача за відпущену на ринок електроенергію і як наслідок до скрутного фінансового становища відповідача, яке ще більш ускладнилось у зв`язку зі зменшенням грошових надходжень відповідача за відпущену на ринок електроенергію після початку військової агресії збройних сил російської федерації проти України та введення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022. Відхиляючи такі заперечення відповідача суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» містить перелік форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), до складі якого не включено відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відповідно до норм ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» та умов Договору скрутне фінансове становище сторони не є випадком або обставиною непереборної сили.

Як на підставу, що зумовлює неможливість здійснення оплати товару за Договором, відповідач також посилався на приписи постанови Правління Національного банку України "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" від 24.02.2022 № 18, згідно якої постановлено зупинити здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів російської федерації/Республіки Білорусь, за рахунками осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти російської федерації/Республіки Білорусь.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв?язку з військовою агресією російської федерації» встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов?язань, за якими кредиторами (стягувачами) є російська федерація або особи, пов?язані з державою-агресором (російською федерацією).

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2022 №426 «Про застосування заборони ввезення товарів з російської федерації» заборонено ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з російської федерації.

При цьому, судом враховано, що такою постановою передбачено, що товари, переміщення яких територією російської федерації здійснено транзитом, та товари, ввезені з російської федерації, у тому числі товари походженням з третіх країн, можуть бути поміщені в митний режим імпорту, якщо їх ввезення в Україну здійснено до 24 лютого 2022 року включно.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір було укладено між сторонами 26.11.2021, тобто до початку введення правового режиму воєнного стану в Україні та до набрання чинності постановою Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18, постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187, постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2022 №426, а тому положення вищезгаданих постанов не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Зокрема, товар, країна походження якого є російська федерація, натрію гідроксид був ввезений в Україну до 24.02.2022, оскільки його поставлено відповідачу за видатковою накладною №2510 ще в грудні 2021 року.

Враховуючи викладене, суд вважає, що посилання відповідача на вказані нормативно-правові акти не спростовують його обов`язку зі сплати грошових коштів за придбаний у позивача товар за спірними видатковими накладними.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів у розмінні статей 76, 77 ГПК України, які б спростовували заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за Договором або свідчили про відсутність у нього обов`язку зі здійснення оплати отриманого товару на підставі Договору, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 85 372,80 грн основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 536,79 грн 0,3% річних та 27 310,76 грн інфляційних втрат за період з 06.02.2022 по 11.03.2024.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Пунктом 8.4 Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми.

Матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за Договором на суму 85 372,80 грн, починаючи з 06.02.2022.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку 0,3% річних, суд визнає такий розрахунок обґрунтованими та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 536,79 грн 0,3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат за період з 06.02.2022 по 11.03.2024, судом встановлено, що інфляційні втрати за вказаний період складають 27 535,36 грн.

Разом з тим, частиною першою статті 14 ГПК України передбачено, зокрема, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, згідно з частиною другою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, оскільки суд не може виходити за межі вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат, то судом визнаються обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача 27 310,76 грн інфляційних втрат, у межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного науково-технологічного підприємства "РЕГІОН" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 85 372,80 грн основного боргу, 536,79 грн 0,3% річних та 27 310,76 грн інфляційних втрат підлягають повному задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для повного задоволення позову не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві (уточненій) наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, понесених позивачем, який складається з суми судового збору у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 3 028,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (Україна, 01032, місто Київ, вул. Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Приватного науково-технологічного підприємства "РЕГІОН" (Україна, 49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ МАНДРИКІВСЬКА, будинок 44; код ЄДРПОУ 24228435) 85 372,80 грн (вісімдесят п`ять тисяч триста сімдесят дві гривні 80 коп.) основного боргу, 536,79 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 79 коп.) 0,3% річних, 27 310,76 грн (двадцять сім тисяч триста десять гривень 76 коп.) інфляційних втрат та 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 28.05.2024.

Суддя Оксана ГУМЕГА