Рішення

від 29.05.2024 по справі 916/892/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/892/24Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/892/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Мета (40021, м. Суми, вул. Герасимова Кондратьєва, 168; код ЄДРПОУ 37970724)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Опт (65482, м.Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 19, офіс 807; код ЄДРПОУ 43331493)

Про стягнення 195309,69 грн.

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю Гранд Мета звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Опт про стягнення 195309,69 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.03.2024р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Мета до розгляду та відкрито провадження у справі №916/892/24. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування ухвал суду в систему Електронний суд, які доставлені в електронний кабінет останнього, що підтверджується довідками про доставку документів в кабінет електронного суду, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду".

Клопотання про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України, від сторін до суду також не надходило.

Згідно ст.248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, враховуючи, вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, та забезпечення реалізації відповідачем своїх прав на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, а також враховуючи строки розгляду даної справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Також суд зазначає, що 19.04.2024р. до суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Опт було надано клопотання, відповідно до якого заявник просить суд здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.04.2024р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Опт від 19.04.2024р. вх. № ГСОО 16152/24 залишено без розгляду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Позивачем було зазначено суду, що 16.06.2021р. між сторонами було укладено договір поставки № 354 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується передати у встановлені терміни товар у власність Покупця відповідно до поданого Покупцем Замовлення, а Покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний док: 'мент, а саме - видаткова накладна. Сторони домовились, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції (пункт 1.2. Договору).

Пунктами 2.4 та 4.5. Договору також визначається, що асортимент та інші характеристики товарів, що постачаються, остаточно визначаються у видаткових накладних, які мають відповідати замовленню Покупця. У випадку, якщо кількість та асортимент товару перевищує зазначену в Замовленні, Покупець може відмовитись від надлишку. Товар, який не замовлявся Покупцем не приймається і не підлягає оплаті. Повернення товару, що не замовлявся Покупцем здійснюється за рахунок Постачальника.

Відсутність у Постачальника документів, зазначених у пунктах 2.5 та 3.2 цього Договору при прийманні товару може бути підставою для відмовлення від приймання товару. Покупець вправі прийняти товар при відсутності чи невірному оформленні документів, передбачених даним Договором, чи деяких з них. У цьому випадку перелік відсутніх або невірно оформлених документів, які повинні бути надані Постачальником, фіксуються в Акті прийому-передачі товарів, що складається за формою, встановленою Покупцем, та надаються Покупцю протягом 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту приймання. Постачальник зобов`язується надати документи, які вказані в Акті прийому передачі не пізніше 5 (п`яти) календарних днів (пункт 4.8. Договору).

Пунктами 5.1, 5.3 та 5.5 Договору передбачено, загальна сума Договору складає суму товару, отриманого аз всіма накладними на постачання товару за цим Договором. Ціни на товар визначаються у рахунку-фактурі на кожну партію Товару, що постачається відповідно до Замовлення Покупця. Ціна на Товар після Постачання відповідної партії Товару зміні не підлягає. Покупець здійснює розрахунки на умовах відстрочки платежу терміном 60 ( шістдесят ) днів з моменту отримання відповідної партії Товару.

Як було зазначено позивачем суду, умовами вказаного Договору було передбачено, що позивач як Постачальник з метою оптово/роздрібної реалізації товарів через мережу магазинів « 33 М2» відповідача як Покупця зобов`язувався поставляти товар в асортименті та кількості згідно поданих замовлень по цінах, зазначених в накладних, а Покупець приймати і оплачувати в безготівковому порядку вартість поставленого товару в 60- денний термін з моменту прийняття цього товару.

Так, протягом 2021-2022 років позивачем було поставлено для оптово- роздрібної мережі магазинів « 33 М2» відповідача товари на загальну вартість 140433,64 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Позивачем було зазначено суду, що оплата за поставлений товар відбулася лише в розмірі 41000,00 грн. за видатковою накладною № 2357 від 17.12.2021 року та рахунком №81 від 08.03.2023 року, тобто залишок неоплаченого товару за даною конкретною поставкою товару склав 143,74 грн.

В той же час, як було вказано позивачем, вартість решти поставленого та фактично отриманого товару відповідачем не було сплачено позивачеві а ні протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дати отримання товару, як це передбачено пунктом 5.5. Договору, а ні пізніше. Будь-які звернення щодо наявності у відповідача обгрунтованих причин невиконання своїх грошових зобов`язань позивачеві не надходили, хоча пунктом 9.2. Договору письмова форма подібних звернень являється обов`язковою.

Позивачем було зазначено суду, що 12.09.2023 року він звернувся до відповідача із претензією № 15/912, в якій просив терміново погасити заборгованість у загальному розмірі 135333,64 грн. шляхом перерахування грошових коштів на його рахунок, а також зазначив, що у випадку незадоволення цієї претензії буде змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Однак, відповідь на претензію позивачеві а ні протягом 30-денного терміну, а ні пізніше не надійшла, а грошові кошти у розмірі 135333,64 грн. - вартості поставленого та прийнятого товару на рахунок позивача й на даний час не сплачено.

За посиланням позивача, зазначене свідчить, що відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем у розмірі 135333,64 грн. та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання на суму 4100,00 грн., що згідно умов Договору та норм Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України тягне за собою додатково покладення на Відповідача як боржника й штрафних санкцій.

Також позивачем було зазначено суду, що вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено. Оскільки, розділом 6 «Відповідальність сторін» Договору будь-яких штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленого товару не передбачено, тому при їх розрахунку позивач курувався виключно положеннями закону - частиною 2 статті 625 ЦК України, частиною 6 статті 231 та частиною 6 статті 232 ГК України.

Виходячи з розрахунків позивача, сумою коштів, які підлягають стягненню з відповідача являється 195309,69 грн., з них: 135333,64 грн. основного боргу, 8 290,41 грн. - 3% річних, 40054,89 грн. інфляційних втрат та 11 630,75 грн. штрафних санкцій.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як з`ясовано судом, 16.06.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд Мета, як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Авангард-Опт, як покупцем, було укладено Договір поставки №354.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи містять видаткові накладні№ 2371 від 21.12.2021 року (на суму 7689,72 грн); № 2370 від 21.12.2021 року (на суму 7911,00 грн); № 2369 від 21.12.2021 року (на суму 7867,80 грн); № 2368 від 21.12.2021 року (на суму 8557,20 грн); № 2367 від 21 12.2021 року (на суму 5404,44 грн); № 2365 від 20.12.2021 року (на суму 8188,44 грн); №2364 від 20.12.2021 року (на суму 8909,46 грн); № 2363 від 20.12.2021 року (на суму 7014,78грн); № 2358 від 17.12.2021 року (на суму 5647,02 грн); № 2357 від 17.12.2021 року (на суму 4243,74 грн); № 2356 від 17.12.2021 року (на суму 3953,88 грн); № 2355 від 17.12.2021 року (на суму 4708,98 грн); № 2354 від 17 12.2021 року (на суму 5925,24 грн); № 2353 від 17.12.2021 року (на суму 3805,98 грн); № 2352 від 17.12.2021 року (на суму 3040,68грн); №2351 від 17.12.2021 року (на суму 3221,04 грн); № 2350 від 17.12.2021 року (на суму 3124,20 грн); № 2349 від 17.12.2021 року (на суму 3609,72 грн); № 2346 від 17.12.2021 року (на суму 3722,76 грн); № 2345 від 17.12.2021 року (на суму 2965,98 грн); №2344 від 17.12.2021 року (на суму 3058,68 грн); № 2343 від 17.12.2021 року (на суму 4170,48 грн); №118 від 03.02.2022 року (на суму 1839,36 грн); № 117 від 03.02.2022 року (на суму 2794,86грн); № 116 від 03.02.2022 року (на суму 2138,40 грн); № 115 від 03.02.2022 року (на суму 1977,00 грн); № 114 від 03.02.2022 року (на суму 13942,80 грн).

Також судом враховано, що оплата за поставлений товар відбулася лише в розмірі 41000,00 грн. за видатковою накладною № 2357 від 17.12.2021 року та рахунком № 81 від 08.03.2023 року, тобто залишок неоплаченого товару за даною конкретною поставкою товару склав 143,74 грн.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем та скріплені печаткою товариства. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Судом враховано, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем.

Суд зазначає, що отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 135333,64 грн. боргу є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України , коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 8290,41 грн. та інфляційні втрати у розмірі 40054,89 грн.

Суд, переривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивача, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.

Щодо заявленої позивачем до стягнення з відповідача пені у розмірі 11630,75 грн. суд зазначає наступне.

За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.

Приймаючи до сторони у договорі не передбачили застосування пені у зв`язку з невиконання зобов`язання зі сплати вартості отриманого товару, не визначили розмір такої пені, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, у зв`язку з чим позовні вимоги у даній частині задоволенню не підлягають.

Також суд зазначає, що за текстом позовної заяви позивачем було зроблено посилання на положення ч. 10 ст. 238 ГПК України, поряд з цим, не було зазначено яке нарахування просить позивач здійснити до моменту виконання рішення суду, також суд зауважує, що застосування положень вказаної норми ГПК України, є правом, а не обов`язком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача боргу 135333,64 грн., 3% річних 8290,41 грн., інфляційних втрат 40054,89 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2847,68 грн. покладаються на відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч. 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як з`ясовано судом, 03.09.2022р. між адвокатом Биковою Р.Ю. та позивачем було укладено Договір про надання професійної правничої допомоги та Додатковою угодою №4 від 09.03.2023р. до Договір про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022р. визначено, що розмір гонорару адвоката за представництво інтересів клієнта у суді та підготовку і подання процесуальних документів у справах господарської юрисдикції визначається за узгодженням сторін і становить 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Крім того, суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу, в силу приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України покладений саме на відповідача. Однак, відповідачем будь-якої незгоди саме щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, не надано.

За таких обставин, господарський суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката, у сумі 5642,70грн., у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Мета задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Опт (65482, м.Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 19, офіс 807; код ЄДРПОУ 43331493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Мета (40021, м. Суми, вул. Герасимова Кондратьєва, 168; код ЄДРПОУ 37970724) борг у розмірі 135333 (сто тридцять п`ять тисяч триста тридцять три) грн. 64 коп., 3% річних у розмірі 8290 (вісім тисяч двісті дев`яносто) грн. 41 коп., інфляційні втрати у розмірі 40054 (сорок тисяч п`ятдесят чотири) грн. 89 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2847 (дві тисячі вісімсот сорок сім) грн. 68 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5642 (п`ять тисяч шістсот сорок дві) грн. 70 коп.

3.В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення складено 29 травня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко