Рішення

від 16.05.2024 по справі 918/81/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/81/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури (вул. Ольги княгині, 36, м. Здолбунів, Рівненська обл., Рівненський р-н, 35705, код ЄДРПОУ 02910077)

в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району (вул. Грушевського, 14, м. Здолбунів, Рівненська обл., Рівненський р-н, 35705, код ЄДРПОУ 05391130)

до відповідача-1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП - відмовилася від присвоєння; документи: паспорт серії НОМЕР_1 )

до відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (вул. Жилянська, 106Б, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 41846549)

про витребування земельної ділянки

у судове засідання з`явились:

- від прокуратури: ОСОБА_2 ;

- від позивача: не з`явився;

- від відповідача-1: Януль-Сидорчук Христина Вікторівна (в режимі ВКЗ);

- від відповідача-2: ОСОБА_3

Відповідно до ч. 14 ст. 8, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою наявних технічних засобів відео- та звукозапису з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційнотелекомунікаційної системи (підсистема відеоконференцзв`язку).

ВСТАНОВИВ:

24 січня 2024 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області надійшов позов керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району до відповідача-1 ОСОБА_1 до відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" про витребування з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Здолбунівської міської територіальної громади в особі позивача земельної ділянки площею 2, 8438 га, к.н. 5622682800:00:001:0332 (реєстраційний номер 1216799456226).

Ухвалою від 29.01.2024 позовну заяву залишено без руху. Встановлено керівнику Здолбунівської окружної прокуратури строк та спосіб на усунення недоліків позовної заяви.

Прокуратурою усунуто недоліки позовної заяви в спосіб та у строк, встановлений судом.

Ухвалою від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/81/24. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 05.03.2024. Зобов`язано керівника Здолбунівської окружної прокуратури у термін до 01.03.2024 (включно) надати суду документи на підтвердження реальної вартості спірної земельної ділянки к.н. 5622682800:00:001:0332 (реєстраційний номер 1216799456226) на момент пред`явлення позову до суду, доплатити судовий збір (у разі такої необхідності), виходячи із цієї вартості, та відповідно надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору у відповідному розмірі. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.

13 лютого 2024 року на виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі від Здолбунівської окружної прокуратури надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витягу № НВ-9926864612024 від 13.02.2024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

22 лютого 2024 року від представника відповідача-2 надійшов відзив, у якому адвокат Лук`янчук Сергій Миколайович просить суд застосувати строки позовної давності до заявлених позовних вимог та відмовити у задоволенні позову. Разом з відзивом подано клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із тим, що спір у справі № 918/84/24 не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

27 лютого 2024 року від Здолбунівської окружної прокуратури надійшли:

- заперечення на клопотання представника відповідача-2 про закриття провадження у справі;

- відповідь на відзив відповідача-2.

28 лютого 2024 року судом отримано відповідь № 469584 від 28.02.2024 з Єдиного демографічного реєстру щодо фізичної особи відповідача-1, з якого вбачається, адресою реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 05.03.2024 підготовче засідання відкладено на 21.03.2024.

05 березня 2024 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому адвокат Януль-Сидорчук Х.В. просить суд закрити провадження у справі та повернути позовну заяву прокурору. У випадку розгляду справи по суті - в позові відмовити.

12 березня 2024 року від Здолбунівської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

21 березня 2024 року від представника ОСОБА_1 надійшли:

- додаткові пояснення на відповідь на відзив;

- заява про закриття провадження у справі.

Ухвалою від 21.03.2024 оголошено перерву та повідомлено Здолбунівську міську раду Рівненського району, що наступне підготовче засідання відбудеться 02.04.2024.

У судовому засіданні 02.04.2024 розглянувши клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі та про повернення позовної заяви прокурору, викладене у відзиві, запереченнях на відповідь на відзив та заяві від 21.03.2024, суд встановив, що такі вимоги по своїй суті є ідентичними та протокольною ухвалою відмовив у задоволенні даних вимог. Також суд, розглянувши клопотання відповідача-2 (вх. № 982/24 від 22.02.2024) про закриття провадження у справі, протокольною ухвалою відмовив у задоволенні даного клопотання.

Ухвалою від 02.04.2024 закрито підготовче провадження у справі № 918/81/24. Призначено справу до судового розгляду по суті на 23.04.2024.

Ухвалою від 23.04.2024 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті та повідомлено Здолбунівську міську раду Рівненського району, що наступне судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 16.05.2024.

16 травня 2024 року судом встановлено, що позивач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання. Про час, дату та місце проведення даного судового засідання з розгляду справи по суті повідомлений належним чином шляхом доставки до електронного кабінету 27.04.2024 ухвали від 23.04.2024.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання без участі представника позивача.

Присутні у судовому засідання прокурор, а також представники відповідачів-1 та -2 підтримали свої правові позиції, викладені в заявах по суті спору.

Правова позиція прокуратури, викладена у позовній заяві

Згідно із позовною заявою, відповідач-1, ставши із 12.02.2015 членом ФГ ім. Шевченка, не будучи його засновником, безоплатно отримав та 03.04.2017 зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер к.н. 5622682800:00:001:0332 (реєстраційний номер 1216799456226), яка перебувала із 17.03.1998 у постійному користуванні фермерського господарства. При цьому відповідач-1 не передавав спірну земельну ділянку до цього господарства як його учасник. Водночас надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у користуванні фермерського господарства. У подальшому відповідач-1 фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку передав в оренду іншим юридичним особам, востаннє - відповідачу-2 строком на сім років. Отже, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів, а відтак прокурор просить суд витребувати з володіння відповідачів-1 та -2 у комунальну власність на користь Здолбунівської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради спірну земельну ділянку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 32, 116, 118, 122 ЗК України, ст. 387 ЦК України, ст. 3, 8, 12, 13 Закону України «Про фермерське господарство», тощо.

Із позовної заяви вбачається, що позовні вимоги прокуратури до відповідача-1 обґрунтовуються тим, що:

1) розглядаючи заяву відповідача-1 про передачу йому безоплатно у власність земельну спірну ділянку для ведення фермерського господарства, яка перебувала у постійному користуванні ФГ ім. Шевченка (після його створення 17.03.1998 ОСОБА_4 ) ГУ Держгеокадастру у Рівненській області не здійснило належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, з метою отримання прибутку на земельній ділянці; та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів. Відтак наказ ГУ Держгеокадастру у Рівненській області прийнятий всупереч ст.. 32 ЗК України та ст.. 13 ЗУ «про фермерське господарство», є незаконним, однак не підлягає визнанню недійсним оскільки вже був реалізований та вичерпав свою дію;

2) відповідач-1 перед безоплатною приватизацією за пільговою процедурою спочатку повинен був отримати спірну земельну ділянку в оренду (користування) для ведення фермерського господарства, однак використовувати міг її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності;

3) відповідач-1, як член ФГ ім. Шевченка, отримав безоплатно у власність спірну земельну ділянку, при цьому:

- із земель, що вже перебували у користуванні ФГ ім. Шевченка;

- попередньо не маючи речового права щодо користування нею в порушення ст. 13 ЗУ «Про фермерське господарство»

- не будучи засновником ФГ ім. Шевченка;

- у подальшому не створив та зареєстрував нове фермерське господарство, а також не передав спірну земельну ділянку до ФГ ім. Шевченка;

- оскільки відповідач-1 не отримував у користування спірну земельну ділянку для створення ФГ ім. Шевченка, а лише увійшов до складу членів господарства, - відтак ОСОБА_1 мала право отримати у власність земельну ділянку в передбаченому законодавством розмірі, проте в загальному порядку, зокрема, із земель, які не перебували у власності чи користуванні будь-якого фермерського господарства, в тому числі і ФГ ім. Шевченка;

4) відповідач-1 при зверненні із заявою про передачу йому безоплатно у власність земельну спірну ділянку для ведення фермерського господарства, не зазначив наявності у нього як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності;

5) метою та наслідком набуття у власність спірної земельної ділянки було не здійснення фермерської діяльності, не створення та ведення фермерського господарства відповідачем-1 одноосібно або членами його родини, не передання ділянки для ФГ ім. Шевченка, - а отримання її безкоштовно поза конкурсом, без проведення земельних торгів для передання в оренду іншим юридичним особам з метою отримання прибутку, що і було зроблено 20.07.2018 (тобто через рік після приватизації 03.04.2017 ділянки); тому поведінка відповідача-1 є недобросовісною

Позовні вимоги прокуратури до відповідача-2 обґрунтовуються тим, що 22.10.2020 між ним та відповідачем-1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки, отже на дану земельну ділянку зареєстроване похідне від права власності речове право на нерухоме майно. Рішення суду про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння відповідача-1 буде підставою для проведення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на нерухоме майно за належним власником позивачем. Однак, внесення змін до запису про державну реєстрацію права власності на підставі такого рішення суду лише щодо відповідача-1 як власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно (право оренди: володіння та користування), яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим невласником. Відтак повернення спірної земельної ділянки у володіння титульного володільця (у випадку задоволення прозову до відповідача-1) в повній мірі не відбудеться, якщо існують зареєстровані обмежені щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як розпорядитися, так і розпоряджатися. Отже, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню з володіння відповідача-1 та відповідача-2 на користь власника в порядку ст. 387 ЦК України.

Правова позиція відповідача-2, викладена у відзиві

Представник відповідача-2 у відзиві на позовну заяву просить суд застосувати строки позовної давності до заявлених позовних вимог та відмовити у задоволенні позову. Адвокат Лук`янчук Сергій Миколайович вказує, що прокурор дізнався про порушення свого права ще у 2018 році з ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 18.12.2018 у справі № 562/4582/18, а відтак звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.

Окрім того, представник ТОВ "Акріс Агро Груп" звертає увагу на те, що витребування на користь позивача із володіння відповідача земельної ділянки буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян, які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

Також при вирішенні даного спору слід враховувати принцип належного урядування, який означає, що потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Зокрема, хронологія подій, а саме те, що за рішенням органу державної влади громадянам надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства; за рішенням органу державної влади затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу-1 та передано у власність останньому спірну земельну ділянку, що свідчить, про те що відповідач 1 мав усі підстави вважати, що такі рішення є дійсними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що орган державної влади, передаючи йому земельну ділянку, має право нею розпоряджатися, а він після отримання цих земельних ділянок матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь- яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави.

Правова позиція прокуратури, викладена у відповіді на відзив відповідача-2

У даній заяві по суті спору прокуратура наводить свої аргументи проти доводів відповідача-2 про непропорційне втручання у право на мирне володіння майном. При цьому прокуратура зауважує, що втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу. Витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, сприятиме реалізації зазначених конституційних положень. Окрім того, це є умовою позбавлення безпідставних переваг для ОСОБА_1 та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу такого обмеженого державного ресурсу, безумовно становите державний інтерес. Відтак звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання вимог законодавства при наданні у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Стосовно заяви відповідача-2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності у даній справі, - прокуратура вказує, що прокурору стало відомо про порушення інтересів держави лише після ознайомлення з проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ ім. Шевченка, адже вказані проєкти містили документи, що стали підставою для приватизації, в тому числі спірної земельної ділянки, без опрацювання яких неможливо було встановити законність набуття її у власність відповідачем-1.

Так, прокурором виявлено шість земельних ділянок, що поруч розташовані, з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства», які перебувають у приватній власності фізичних осіб. Оскільки земельні ділянки надавалися громадянам із земель державної власності безоплатно для ведення фермерського господарства, тобто за спрощеною процедурою без проведення торгів, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для встановлення фактів правомірності набутті у власність таких земельних ділянок.

Отже, прокурору стало відомо про порушення інтересів державі лише після ознайомлення з проєктами землеустрою щодо відведенні земельних ділянок у власність членам ФГ ім. Шевченка, а саме 04.07.2023.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, за яким з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені зокрема ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, дію карантину закінчено 01.07.2023. Також Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено таким змістом: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 нього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102Уз 2122-IX, в Україні введеновоєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який наразі продовжено, відтак доводи відповідача -2 , викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими та безпідставними, а позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Правова позиція відповідача-1, викладена у відзиві

Відповідач-1 зазначає, що позовна заява підлягає поверненню прокурору, оскільки в ній прокурором не обґрунтовано необхідність звернення до суду в інтересах держави, необхідність захисту цих інтересів. Орган місцевого самоврядування цілком спроможний захистити права та інтереси громади самостійно. Для цього в громади є матеріальний (бюджет) потенціал, юридичний і земельний супровід (юридичний та земельний відділи). Також відповідач-1 просить суд закрити провадження у справі, так як остання не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Окрім того, за твердженням відповідача-1, повноваження щодо передачі у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на час виникнення спірних правовідносин мав саме Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, котрим було Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області. Орган місцевого самоврядування, яким на той час була Копитківська сільська рада, правонаступником якої є Здолбунівська міська рада, не була вправі розпоряджатися земельною ділянкою. А тому є безпідставними твердження прокурора в позовній заяві, що відповідач-1 мав звертатися із заявою про передачу земельної ділянки у власність до органу місцевого самоврядування, а не до ГУДК в Рівненській області. Відтак прокурором безпідставно зазначено позивачем орган місцевого самоврядування, так як його права передачею відповідачу-1 у власність земельної ділянки не порушені, що є безумовною підставою для відмови в позові. Також у позовній заяві прокурора не вказано, вимоги яких нормативних актів порушені при приватизації спірної земельної ділянки. Це свідчить про те, що будь-яких порушень не було. Накази є чинними, не скасовані. Приватизація земельної ділянки відбулася з відома органу місцевого самоврядування - Копитківської сільської ради, правонаступником якої внаслідок адміністративної реформи є Здолбунівська міська рада, в інтересах якої пред`явлено позов прокурором. Як зазначає відповідач-1, земельна ділянка, отримана ним в порядку приватизації, в особистих інтересах не використовувалася, у 2016-2017 роках використовувалася ФГ ім. Шевченка. Отже, під час приватизації спірної земельної ділянки членом фермерського господарства до останнього перейшов весь обсяг прав щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою. Відповідач-1 мав усі підстави вважати, що такі рішення ГУДК в Рівненській області є дійсними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що орган державної влади, передаючи спірну земельну ділянку, мав право нею розпоряджатися, а відповідач-1 після отримання земельної ділянки матиме змогу мирно володіти своїм майном, поза як особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави. Намагання виправити допущену в минулому органом державної влади «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін. Окрім того, зазначає, що рішенням у справі № 918/335/17 встановлені обставини, які мають преюдиційне значення у цій справі. Також відповідач-1 вважає, що прокурором пред`явлено позов з пропуском позовної давності, оскільки прокурор про порушене право міг дізнатися з дня прийняття ГУДК у Рівненській області наказу про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою від 16.03.2015, відтак саме з вказаним моментом пов`язується право на звернення до суду з відповідним позовом. Зважаючи на викладене, відповідач-1 просить у задоволенні позову відмовити.

Правова позиція прокуратури, викладена у відповіді на відзив відповідача-1

У даній заяві по суті спору прокуратура зазначає, що витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, сприятиме реалізації конституційних положень, а також є умовою позбавлення безпідставних переваг для відповідача-1 та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу такого обмеженого державного ресурсу, що безумовно становить державний інтерес. Стосовно позивача у справі, то метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, відтак суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, є Здолбунівська міська територіальна громада в особі Здолбунівської міської ради. Незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Здолбунівська міська рада будь-яких заходів на усунення порушень до цього часу не вжила, а тому у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Здолбунівської міської ради. Щодо підсудності сказаного спору, то спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами. Також прокурор зазначає, що для реалізації права на приватизацію землі фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства тощо.

Правова позиція відповідача-1, викладена у запереченнях на відповідь на відзив

Відповідач-1 зазначає, що органі місцевого самоврядування (Здолбунівська міська рада) був вправі самостійно захистити власні інтереси у разі потреби.

В той же час до 27.05.2021 земля, що розташована за межами населеного пункту, не перебувала у віданні органів місцевого самоврядування, розпорядження нею здійснювалося Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіального органу. Тобто повноваження щодо передачі у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на той час мало саме Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області, накази прийняті не органом місцевого самоврядування. Предметом позову є витребування земельної ділянки, яка, на думку прокурора, незаконно вибула з володіння держави. За твердженнями прокурора, майно, приватизоване всупереч вимогам закону, не з комунальної власності, себто органу місцевого самоврядування, а з державної власності. Станом на дату виникнення спірних правовідносин спірна земельна ділянка належала до відання держави. А тому має значення не чинна редакція ЗК України, а редакція, що була чинною на момент вибуття земельної ділянки із державної власності. Зважаючи на викладене, судження прокурора, що повноваження щодо передачі у власність земельної ділянки належали органу місцевого самоврядування, а не ГУДК в Рівненській області, є безпідставними.

Орган місцевого самоврядування, котрим на той час була Копитківська сільська рада, правонаступником якої є Здолбунівська міська рада набула право розпоряджатися земельною ділянкою лише 27.05.2021 з моменту набуття чинності Закону України від 28.04.2021 №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що визнає й прокурор.

Приватизація земельної ділянки відбулася з відома органу місцевого самоврядування - Копитківської сільської ради, правонаступником якої внаслідок адміністративної реформи є Здолбунівська міська рада, в інтересах якої пред`явлено позов прокурором, а відтак будь-яких обмежень й перешкод для застосування заходів претензійно-позовного провадження щодо витребування земельної ділянки у Копитківської сільської ради не було.

Відповідач-1 також зазначає, що посилання прокурора на постанови Верховного Суду є безпідставним, оскільки при вирішенні справ суд має керуватися законами України, дотримуватися принципу верховенства права. Постанови Верховного Суду не передбачені ієрархією нормативно-правових актів, а також не передбачають обов`язку суду розглядати подібні спори лише в порядку господарського судочинства, так як усі спори є унікальними. На момент передачі земельної ділянки відповідач як член фермерського господарства мав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки на однакових умовах із іншими членами господарства. За аналогічним механізмом приватизації земельних ділянок було передано тисячі гектарів землі у приватну власність учасникам інших фермерських господарств. Положення нормативно-правових актів мають застосовуватися у редакціях, чинних станом на дату виникнення спірних правовідносин, а не у чинних редакціях.

У зазначений час орган місцевого самоврядування не утримував на власному балансі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а тому його права передачею відповідачу-1 у власність земельної ділянки не порушені тощо.

Рішення господарського суду Рівненської області від 27.11.2018 у справі №918/335/17 та постанова Північно-Західного апеляційного суду від 12.02.2019 підтверджують, що земельна ділянка використовувалася мною виключно для ведення фермерського господарства, входила до складу земель фермерського господарства, перебувала у володінні та користуванні ФГ "Ім. Шевченка" до моменту банкрутства господарства.

Щодо представництва прокурором інтересів держави суді суд виснує наступне

Здолбунівською окружною прокуратурою на адресу Здолбунівської міської ради скеровано лист від 13.12.2023 № 54-1847вих-23 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки.

Заразом у відповідь на лист окружної прокуратури орган місцевого самоврядування (лист № 2777/03-20/23 від 19.12.2023) повідомив, що ним заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 не вживались.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, установив, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи прокуратури та заперечення відповідачів-1 та -2, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00031, виданим 29.04.1998 на підставі рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області від 22.04.1998 за № 159, зі змінами в землекористуванні, внесеними рішенням Здолбунівської районної ради від 20.09.2000 № 166 (ділянка 2-3 площею 2,28 га), ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 45,5 га в межах згідно з планом, що розташована на території Копитківської сільської ради Здолбунівською району (на цей час - Здолбунівська міської територіальної громади).

ОСОБА_4 створено ФГ ім. Шевченка, яке зареєстроване як юридична особа 17.03.1998, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру за № 15961200000000439.

Рішенням засновника ФГ ім. Шевченка В. Атаманюка від 12.02.2015 № 15 введено в число членів господарства: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_1 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та внесено зміни в установчі документи фермерського господарства.

Так, за п. 1.5 статуту ФГ ім. Шевченка (в новій редакції), затвердженого рішенням засновника ФГ ім. Шевченка від 15.02.2015 № 15, членами господарства є: ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_21 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 .

Відповідно до заяви від 26.02.2015, посвідченої приватним нотаріусом А. Чайковською та зареєстрованої у реєстрі за № 82, В. Атаманюк висловив свою згоду на вилучення земельної ділянки площею 47,78 га, що знаходиться на території Копитківської сільської ради і перебуває у його постійному користуванні відповідно до Державного акту на право постійного користування землею РВ № 00031 (з додатком), та не заперечив щодо її відведення членам ФГ ім. Шевченка.

У подальшому до Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 16-ти членів ФГ ім. Шевченка, які не є засновниками ФГ ім. Шевченка та не передавали земельні ділянки до цього господарства як його учасники та фактично стали його членами лише 12.02.2015, надійшла заява про передачу їм безоплатно у власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель, що перебувають у постійному користуванні, згідно з Державним актом серії РВ № 00031 та додатком до нього.

Заява 27.02.2015 зареєстрована в Управлінні за вх. № 468/0/17-1.

На підставі вказаної заяви Головним управлінням Держземагенства у Рівненській області прийнято наказ від 16.03.2015 № 17-254/16-15-СГ про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні В. Атаманюка на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району.

Протоколом загальних зборів членів ФГ ім. Шевченка від 01.08.2016 в присутності голови ОСОБА_32 та 16 нових членів господарства вирішено провести поділ земель сільськогосподарських угідь (рілля) ФГ ім. Шевченка площею 45,5011 га на 16 земельних часток (паїв) порівну по 2,8438 га.

Також протоколом загальних зборів членів ФГ ім. Шевченка від 28.08.2016 погоджено Проєкт організації земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні В. Атаманюка на території Копитківської сільської радії Здолбунівського району на земельні частки (паї) площею 45,5011 га, та встановлено фактичний розподіл земельних часток (паїв), у тому числі земельної ділянки відповідачу-1 площею 2,8438 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області № 17-887/16-17-СГ від 23.03.2017 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу-1 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні В. Атаманюка на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області; припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8438 га громадянину В. Атаманюку для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00031, виданого відповідно до рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області від 22.04.1998 № 159, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29.04.1998 за № 21, на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області; передано у власність відповідачу-1 земельну ділянку площею 2,8438 га (кадастровий номер 5622682800:00:001:0332) для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 03.04.2017 за відповідачем-1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622682800:00:001:0332 площею 2,8438 га для ведення фермерського господарства (номер відомостей про речове право: 19824885).

У подальшому відповідач-1 фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку передав в оренду для сільськогосподарських потреб юридичним особам, що підтверджується укладеними ним договорами оренди землі від 20.07.2018 з ТОВ «Акріс Агро» (право оренди припинено 15.12.2020, підстава - додаткова угода від 22.10.2020) та від 22.10.2020 з ТОВ «Акріс Агро Груп» зі строком дії останнього на сім років.

Так, за умовами п. 1, 2 договору оренди землі від 22.10.2020, укладеного між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар), орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,8428 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0332, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться у межах Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

Договір укладено на сім років з дати його укладення. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Крім того, договір підлягає автоматичному продовженню у порядку, визначеному законодавством та договором (п. 7 договору).

Право оренди земельної ділянки зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2020 (номер запису про інше речове право: 39805257).

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням такої земельної ділянки в оренду іншій юридичній особі, регулювання яких здійснюється ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» тощо.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За вимогами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство»).

При цьому згідно зі ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 927/79/19).

Частина 1 ст. 32 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами ч. 1, 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч. 1, 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство», фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. 116, 118 ЗК України.

Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Отже, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Ураховуючи викладене, відповідач-1 мав право на отримання спірної земельної ділянки у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

При цьому, як установлено судом із фактичних обставин справи, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку. Тобто засновник фермерського господарства та члени його родини вирішили не повертати земельну ділянку, надану для ведення фермерського господарства, її власнику, а залишити, так би мовити, «в сім`ї», про що свідчить включення членів родини засновника до членів фермерського господарства напередодні прийняття рішення про розпаювання належної йому земельної ділянки між такими членами.

Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позову, доказів того, що мав реальний намір та спроможний вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, суду не надав.

За матеріалами справи відповідач-1 не займався фермерським господарством ні до набуття у власність земельної ділянки, ні після, отримавши спірну земельну ділянку у власність, передавав її в оренду.

Відтак поведінка засновника фермерського господарства не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою.

У силу вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ознаками вказаного способу захисту є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності) (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Як установлено судом із фактичних обставин справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області № 17-887/16-17-СГ від 23.03.2017 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу-1, право власності зареєстроване 03.04.2027 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2020 внесено запис № 39805257 про право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 22.10.2020, укладеного між відповідачами-1 та -2.

Водночас процедура передачі земельної ділянки у власність відповідача-1 дотримана не була, відтак останній здійснює правомочності власника щодо неї незаконно.

У свою чергу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).

Ураховуючи, що суд дійшов висновку про неправомірність набуття відповідачем-1 у власність спірної земельної ділянки, відтак передача її у користування відповідачу-2 є також незаконною.

З огляду на викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідачів є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою господарських судів власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Щодо заперечень відповідачів про непропорційне втручання у право власності, то суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння майном у цій справі є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою втручання у цій справі є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах відповідачів втручання у право відповідача-1 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідача-1 надмірного тягаря, оскільки, зокрема, останній отримав її у власність поза встановленою процедурою, безоплатно, доказів витрачання власних ресурсів (трудових, фінансових тощо) у спірну земельну ділянку суду не надано, натомість фактично за увесь час користування нею відповідач-1 отримував орендну плату.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Стосовно підсудності вказаного спору, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб - підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Отже, спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Щодо застосування позовної давності, то суд зазначає таке.

Перш ніж застосовувати позовну давність, та з`ясовувати поважність причин її пропуску, суд з`ясовує та зазначає в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності, необхідно врахувати, що поважними визнають лише ті обставини, які є об`єктивно не непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

За змістом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка у спірних правовідносинах, які стосуються визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації, встановлюється тривалістю у три місяці (частина 3 статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна»).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19.

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/296918, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі № 904/1038/19 тощо).

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц).

У застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.01.2024 у справі № 918/195/23 з`ясовував відповідь на питання від якого моменту слід обраховувати строк перебігу позовної давності: від моменту, коли про порушення дізнався прокурор або держава в особі уповноваженого органу. У даній постанові Верховний Суд звернувся до власних правових висновків у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та зазначив, що визначаючи початок перебігу позовної давності, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач. Верховний Суд наголосив на своїх усталених висновках про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу, у тому числі в порядку правонаступництва, не змінює порядку перебігу позовної давності.

Як зазначає відповідач-1 у справі № 918/81/24 прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 16.03.2015 № 17-254/16-15-СГ про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні В. Атаманюка на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району.

Однак суд відхиляє вказані доводи відповідача-1, оскільки отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17).

Завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області № 17-887/16- 17-СГ від 23.03.2017.

Водночас у даній справі для позивача позовна давність почала обчислюватись із моменту набуття відповідачем-1 права власності на спірну земельну ділянку, а саме із 03.04.2017, коли за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622682800:00:00:001:0332 площею 2, 8438 га для ведення фермерського господарства (номер відомостей про речове право 19824885).

Виникнення права власності на нерухоме майно (в т.ч. на земельну ділянку) відбувається за результатами комплексного процесу, який має свої складові процедури оформлення.

У даному випадку спочатку - це видача правовстановлюючого документу, а саме - видача Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області наказу від 23.03.2017, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, а також сама державна реєстрація 03.04.20217 права приватної власності на дану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності. Така реєстрація визначає момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, саме від дати повного завершення процесу набуття права власності на земельну ділянку, а саме з 03.04.2017 слід обраховувати початок перебігу позовної давності, оскільки саме з цією датою пов`язується незаконне набуття у власність відповідачем-1 спірної земельної ділянки та момент, коли розпочалося порушення прав держави у спірних правовідносинах, яке потребує захисту.

Отже, перебіг позовної давності у спірних правовідносинах розпочався 03.04.2017 і, відповідно, мав закінчитися 03.04.2020.

Однак постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Отже, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02.04.2020, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відтак за змістом норми п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовження позовної давності пов`язується із встановленням карантину.

У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався і був скасований 01.07.2023.

При цьому суд зауважує, що 17.07.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX (надалі - Закон № 731-IX). Цим законом було внесено зміни до прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України щодо поновлення/продовження процесуальних строків у зв`язку з карантином. Фактично Законом № 731-IX було скасовано дію положень щодо автоматичного продовження/поновлення процесуальних строків, пов`язаного з дією карантину, а питання продовження/поновлення процесуальних строків знову регулюються у такий самий спосіб, як і до внесення змін пов`язаних з карантином. Однак, Закон № 731-IX стосувався процесуальних строків, а позовна давність - не є інститутом процесуального права та узагалі не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу. З урахуванням викладеного, Закон № 731-IX не стосується питань, які виникли під час розгляду справи № 918/81/24 стосовно позовної давності.

Окрім того, за п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ураховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану, відтак на час розгляду справи позовна давність не спливла, а тому підстави для її застосування відсутні.

Окремо суд зазначає, що твердження відповідачів про те, що можливість прокуратури дізнатися про порушення інтересів держави щодо набуття у власність спірної земельної ділянки була у 2018 році (під час розгляду справ № 562/4582/18 та № 918/335/17, 918/335/17(918/320/20) - не спростовує вищевказаних висновків суду про те, що строк позовної давності щодо спірних правовідносин у справі № 918/81/24 розпочався іще у 2017 році та не сплив на день звернення до суду з даним позовом.

Висновки суду за результатами вирішення спору

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві прокурором зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 6 056,00 грн.

За подачу зазначеної позовної заяви прокуратурою було сплачено судовий збір у сумі 6 056 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 41 від 15.01.2024.

На переконання прокуратури судовий збір у даній справі сплачено в розмірі 6 056 грн за одну немайнову вимогу, яка пред`явлена до двох відповідачів (по 3 028 грн 00 коп. до кожного із відповідачів), що є невірним з огляду на наступне.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (п. 2 ч. 1 ст. 163 ГПК України).

Отже, судовий збір з позовної заяви про витребування майна визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.1, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.

Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Водночас, у п. 57 зазначеної вище постанови Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок, згідно з яким до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру (п. 55. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19).

Як вбачається із позовної заяви, прокуратурою пред`явлено позов до двох відповідачів, який містить одну позовну вимогу майнового характеру про витребування земельної ділянки від кожного із відповідачів.

Таким чином прокурор повинен був сплати судовий збір, який має розраховуватись від вартості спірного майна.

При цьому чинним процесуальним законодавством позивача не зобов`язано проводити актуалізацію ринкової вартості майна, що є предметом позову, до того ж прокурор не має можливості замовити оцінку спірного майна, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або в яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб, однак прокурор не є власником спірного об`єкта.

13 лютого 2024 року на виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі від Здолбунівської окружної прокуратури надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витягу № НВ-9926864612024 від 13.02.2024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, отриманого прокурором через електронні сервіси Держгеокадастру (https://e.land.gov.ua/services).

Із витягу вбачається, що нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5622682800:00:001:0332 складає 129 530,40 грн.

Відповідно, судовий збір у даній справі сплачено правильно у розмірі 6 056 грн 00 коп - із розрахунку за одну вимогу майнового характеру (витребування земельної ділянки) по мінімальній ставці, заявлену до двох відповідачів (3028 * 2 = 6 056 грн 00 коп).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позов задоволено, відтак судовий збір у розмірі 6 056 грн 00 коп покладається на відповідачів-1 та -2 по 3 028 грн 00 коп. на кожного.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123,129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району до відповідача-1 ОСОБА_1 до відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" про витребування земельної ділянки задовольнити.

2. Витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП - відмовилася від присвоєння; документи: паспорт серії НОМЕР_1 ) у комунальну власність на користь Здолбунівської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області (35705, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, ідентифікаційний код 05391130) земельну ділянку площею 2, 8438 га к.н. 5622682800:00:001:0332 (реєстраційний номер 1216799456226).

3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (вул. Жилянська, 106Б, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 41846549) у комунальну власність на користь Здолбунівської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області (35705, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, ідентифікаційний код 05391130) земельну ділянку площею 2, 8438 га к.н. 5622682800:00:001:0332 (реєстраційний номер 1216799456226).

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП - відмовилася від присвоєння; документи: паспорт серії НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 106-Б, ідентифікаційний код 41846549) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано "27" травня 2024 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О.Пашкевич