Рішення

від 29.05.2024 по справі 927/269/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

29 травня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/269/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ГРОУ СІДС,

код ЄДРПОУ 40884934

вул. Івана Богуна, 2, офіс 304, м. Вінниця, Вінницька область, 21010

відповідач: Селянське (фермерське) господарство ЛАН, код ЄДРПОУ 31022459;

вул. Польова, 30, село Шестовиця, Чернігівський район, Чернігівська область, 15561

про стягнення 321454,37 грн

Учасники справи не викликались.

Товариством з обмеженою відповідальністю ГРОУ СІДС подано позов до Селянського (фермерського) господарства ЛАН про стягнення 321454,37 грн, з яких: 167504,60 грн заборгованості, 34557,75 грн пені, 80251,38 грн штрафу, 32711,67 грн 30% річних, 6428,97 грн інфляційного збільшення.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №15/03-6 від 15 березня 2023 року.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3, п.8 ч.4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову. У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасникам справи процесуальні строки.

Про отримання відповідачем 06 квітня 2024 року ухвали господарського суду від 02 квітня 2024 року свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення у матеріалах справи.

29 квітня 2024 року від відповідача надійшла заява про виконання відповідачем вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 167504,60 грн, а також про зменшення розміру неустойки (пені, штрафу) на 90%.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд встановив:

15 березня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРОУ СІДС» (Постачальник) та Селянським (фермерським) господарством ЛАН (Покупець) було укладено договір поставки №15/03-6, відповідно до п.1.1 якого позивач (постачальник) зобов`язується поставити та передати у власність відповідачу (покупцю) товар (насіння сільськогосподарських культур, та/або засоби захисту рослин, та/або мінеральні добрива та/або інший товар, погоджений Сторонами у специфікаціях до даного Договору), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим Договором (Специфікаціями до нього).

За умовами Договору ТОВ «ГРОУ СІДС» взяло на себе зобов`язання передати ФГ «ЛАН» товар, зокрема погоджений сторонами у Специфікації №1 до Договору, а саме:

-Мікродобриво Growstim у кількості 450 л, загальною вартістю з ПДВ 180003,60 грн;

-Amino Start Мікродобриво (TM RougeVert) у кількості 250 л загальною вартістю з ПДВ 177501,00 грн,

а всього товарів на загальну суму 357504,60 грн з ПДВ.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу вищезазначений товар на загальну суму 357504,60 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №70 від 17 березня 2023 року, копія якої знаходиться у матеріалах справи /а.с12/. Видаткова накладна підписана з обох сторін.

Так, за договором поставки №15/03-6 від 15 березня 2023 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму 357504,60 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 2 Специфікації №1 до Договору Сторони визначили та погодили наступні порядок та строк оплати товару:

12 000,00 грн оплачується Покупцем в строк до 17 березня 2023 року,

345 504,60 грн оплачується Покупцем в строк до 13 листопада 2023 року.

Позивач у позовній заяві зазначає, що свої зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлений товар ФГ «ЛАН» належним чином не виконало, грошові кошти за товар сплатило з порушенням встановлених у Договорі строків та не у повному обсязі, а саме:

19.12.2023 сплатило 50 000,00 грн,

01.02.2024 сплатило 40 000,00 грн,

01.03.2024 сплатило 50 000,00 грн,

14.03.2024 сплатило 50 000,00 грн,

а всього сплатило 190 000,00 грн,

у зв`язку з чим за відповідачем, станом на дату звернення позивача з позовом, утворилась заборгованість у розмірі 167504,60 грн.

Після відкриття провадження у даній справі відповідачем сплачено на користь позивача 167504,60 грн, про що свідчать копії платіжних інструкції у матеріалах справи: №124 від 05.04.2024 на суму 100000,00 грн та №125 від 08.04.2024 на суму 67504,60 грн, які відповідачем були надані суду.

Факт оплати відповідачем заборгованості у розмірі 167504,60 грн позивачем не заперечувався.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами поставки.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наведеного вище та матеріалів справи вбачається, що станом на день прийняття рішення відповідач сплатив заборгованість у розмірі 167504,60 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

На підставі викладеного вище, враховуючи те, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 167504,60 грн, суд дійшов висновку закрити провадження у справі у частині стягнення 167504,60 грн боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 34557,75 грн пені та 80251,38 грн штрафу.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Пунктами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Так, пунктом 7.4. Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми Договору, визначеної в порядку п.3.2. Договору.

Оскільки, судом встановлено наявність прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань, дослідивши поданих позивачем розрахунок (контррозрахунку відповідач не надав) суд дійшов висновку, що нарахуванню підлягають 34557,75 грн пені та 80251,38 грн штрафу.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій суд виходить з наступного.

Відповідно до норм статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина 3 статті 551 ЦК України дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов`язання збитків; за наявності інших обставин, що мають істотне значення. При чому законодавцем не визначено переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Зокрема, істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов`язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, тощо.

Правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на викладене, враховуючи наявні у справі матеріали, наведені доводи сторін, а також той факт, що у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків чи настання для нього інших негативних наслідків, враховуючи повне виконання відповідачем на момент прийняття рішення у даній справі зобов`язань зі сплати основного боргу, а також поведінку кожної із сторін під час виконання умов договору, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50 % до 17278,88 грн та зменшити розмір штрафу на 50 % до 40125,69 грн.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 6428,97 грн інфляційних нарахувань за період з квітня 2023 року по лютий 2024 року та 32711,67 грн 30% відсотків річних за періоди з 18.03.2023 по 15.03.2024.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 7.8. Договору у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості Товару, Покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.

Пунктом 7.9. Договору передбачено наступне: відповідно до ст. 259 ЦК України, Сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості Товару, а також вимог, пов`язаних з несвоєчасною оплатою Товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п`ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст.232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

Оскільки, судом встановлено наявність прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань, дослідивши поданий позивачем розрахунок (контррозрахунок відповідачем не надавався), суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 32711,67 грн 30% річних та 6428,97 грн інфляційного збільшення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Судовий збір відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Закрити провадження у справі у частині стягнення 167504,60 грн основного боргу.

2.Позовні вимоги задовольнити частково.

3.Стягнути з Селянського (фермерського) господарства ЛАН (код ЄДРПОУ 31022459; вул. Польова, 30, село Шестовиця, Чернігівський район, Чернігівська область, 15561) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГРОУ СІДС (код ЄДРПОУ 40884934; вул. Івана Богуна, 2, офіс 304, м. Вінниця, Вінницька область, 21010) 17278,88 грн пені, 40125,69 грн штрафу, 32711,67 грн 30% річних, 6428,97 грн інфляційного збільшення та 1448,19 грн судового збору.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 29 травня 2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/