Рішення

від 29.05.2024 по справі 320/46491/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2024 року № 320/46491/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЙРІКО» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕЙРІКО» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 0057727071, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 291491 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 00577300701, яким визначено (збільшено) суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 132724 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 00577290701, яким визначено (збільшено) суму податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 681416 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 00577260701, яким зменшено розмір від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств у розмірі 774608 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 00577280701, яким застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 79440 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки є безпідставними, та такими, що не грунтуються на вимогах податкового та бухгалтерського законодавства, відповідно оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що прийняті на підстав акту перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що позивачем не було визначено розмір компенсації за безоплатне отримання послуг та користування торговим знаком, отже дані перевірки свідчать про безоплатне отримання послуг та користування торговим знаком, за період з 01.01.2017 року по 30.09.2019 року у власній господарський діяльності та не врахуванні до складу інших доходів доходи (у вигляді роялті та безоплатно отриманих послуг) за безоплатне користування знаком, що призвело до заниження суми його податкових зобов`язань.

Також відповідачем вказано, що позивачем оформлено документальне придбання товарів у контрагентів ТОВ «Саксес 2018» та ТОВ «Формат А4», дійсне джерело якого невідоме.

Окрім цього, відповідач вказує, що мала місце реалізація позивачем товарів за цінами, що не відповідають основному принципу господарської діяльності в контексті норм Податкового кодексу України, є нижчими ніж визначена вартість продукції за правилами бухгалтерського обліку, виходячи з балансової (залишкової) вартості.

Також товариством не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість у вересні 2021 року по залишкам масла солодковершкового з протермінованним терміном придатності. У порушення норм податкового законодавства позивачем не визначено базу оподаткування з податку на додану вартість на суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу, по залишкам масла солодковершкового з протермінованним терміном придатності, не складено та не зареєстровано податкові накладні.

У відповіді на відзив позивач наголошував на викладених у позові аргументах та просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №320/46491/23 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16 січня 2024 року о 10:00 годині.

У підготовчому засіданні 16 січня 2024 року судом оголошено перерву до 13 лютого 2024 року о 12:00 годині.

У підготовчому засіданні 13 лютого 2024 року судом протокольною ухвалою продовжено строк підготовчого засідання строком на 30 днів та оголошено перерву до 12 березня 2024 року о 12:00 годині.

12 березня 2024 року через відділ документального забезпечення та контролю, представником позивача подана заява про розгляд справи в порядку письмового провадження. Представником відповідача здійснено запис на даному клопотанні на розгляд суду.

Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 року закрито підготовче провадження та вирішено подальший розгляд справи по суті здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 31.01.2022 року по 18.02.2022 року посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ДЕЙРІКО» за період з 01.01.2017 року по 30.09.2021 року, за результатами якої складено акт перевірки №51432/ж5/26-15-07-01- 01/40392270 від 02.08.2023 року.

Зі змісту висновків акту перевірки вбачається, що в ході проведення документальної планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем:

- пп. 14.1.55, 14.1.225 п.14.1, ст.14, п.44.1. п.44.2, статті 42, статті 134, п.п. 140.4.4. п. 140 Податкового кодексу України, а також низки Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, п.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р., тобто товариством занижено об`єкт оподаткування на загальну суму 3 733 602 грн, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 672 048 грн та встановлено завищення об`єкту оподаткування за 3 квартали 2021 р. на суму 774 608 грн;

- п. 44.1. статті 44 , п. 187.1. статті 187, п. 188.1. статті 188, п. 189.1. статті 189, п.193.1. статті 193, п.198.1. п. 198.3. п. 198.5. 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, товариством занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість за вересень 2018 р. на загальну суму 160 179 грн., та завищено від`ємне значення з ПДВ за вересень 2021 р. на суму 291 491 грн;

- п. 201.1. п.201.10. статті 201 Податкового кодексу України, встановлено відсутність реєстрації податкових накладних на суму податкових зобов`язань на загальну суму 394 715 грн.

Позивачем подано заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду якого відповідачем залишено без задоволення відповіддю від 11.09.2023 року № 30609/1/26-15-07-01-01.

На підставі акту перевірки та з урахуванням заперечень позивача відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 13.09.2023 року №00577270701, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 291 491,00 грн.;

від 13.09.2023 року №00577300701, яким визначено (збільшено) суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 132 724 грн., в тому числі 106 179 грн. за податковим зобов`язанням та 26 545 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 13.09.2023 року №00577290701, яким визначено (збільшено) суму податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 681 416 грн., в тому числі 672 048 грн. за податковим зобов`язанням та 9 368 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 13.09.2023 року №00577260701, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств у розмірі 774 608 грн. за три квартали 2021 року;

від 13.09.2023 року №00577280701, яким застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 79 440 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище рішеннями, позивач звернувся до ДПС України зі скаргою в якій просив їх скасувати.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги №33849/6/99-00-06-01-01-06 від 24.11.2023 скаргу позивача було залишено без задоволення, а оскаржувані податкові-повідомлення рішення - без змін.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо визнання доходу в зв`язку з використанням ТОВ «ДЕЙРІКО» торгового знаку DairyCo суд зазначає наступне.

У ході перевірки встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював виготовлення, переробку та реалізацію сухих молочних продуктів (казеїн, казеїнат, КСБ тощо).

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕЙРІКО» - виробник сухих молочних сумішей на орендованих виробничих потужностях у м. Луцьк та постачальник власно вироблених сухих молочних сумішей. Компанія здійснює торговельну діяльність на внутрішньому ринку України, експортує продукцію власного виробництва за кордон (переважно Китай), а також імпортує різні харчові інгредієнти (переважно Польща).

Позивач в своїй діяльності використовує торгівельну марку DairyCo на використання знаку для товарів власного виробництва і послуг.

Зокрема установлено, що позивачем укладено ліцензійний договір № 20/02/2018-Д від 20.02.2018 року про надання дозволу (ліцензії) на використання знаку для товарів та послуг ОСОБА_1 (автор та власник торгової марки з 01.06.2016 року, дати подачі заявки).

Дані про марку DairyCo: дата подання заявки 01.06.2016 рік №m201612056, реєстраційний №237602, дата реєстрації 12.02.2018 рік, дата закінчення 01.06.2026 року.

Відповідач за результатом перевірки дійшов висновку, що в господарській діяльності позивач безкоштовно використовував торгову марку DairyCo (нанесення знаку на власну продукцію) з 2017 року, заявником якої є ОСОБА_1 з 01.06.2016 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.

Статті 138-141 Податкового кодексу України містять виключний перелік випадків, коли фінансовий результат податкового (звітного) періоду коригується. Цей перелік не включає коригувань на суми доходу від безоплатного користування торговими марками.

Таким чином, операції з безоплатного користування торговими марками повинні враховуватися відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, на основі яких товариство складає фінансову звітність.

Так, згідно з пунктом 5 П(С)БО 15 «Дохід» дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до положення п. 12 П(С)БО 15 «Дохід» якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за визначений період часу, то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг).

Пунктом 3 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначено, що активи це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Підпунктом 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

За приписами ст. 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

Враховуючи зміст вищенаведених положень, відсутні підстави вважати, що позивач мав право визнавати дохід від безоплатного користування торговою маркою відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, оскільки доходи товариства не пов`язані прямо з використанням торгового знаку DairyCo для цілей розміщення на товарах, що реалізовувались позивачем; у результаті використання торгового знаку не відбувається зменшення зобов`язань або збільшення доходів підприємства; оцінка доходу за операціями з безоплатного користування позивачем торговим знаком не може бути достовірно визначена.

Крім того, відповідно до пункту 21 П(С)БО 15 «Дохід» доходи можуть визнаватися лише у випадку безоплатного отримання активів, проте стандарт не містить жодних підстав для нарахування доходу у випадку отримання безоплатних послуг.

Застосування податковим органом при здійсненні розрахунку грошових зобов`язань з податку на прибуток на підставі Національного стандарту №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1185, є неправомірним, оскільки даний Стандарт прийнято відповідно до статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Водночас, у статті 7 цього Закону серед випадків обов`язкового проведення оцінки майна не передбачено операцій із безоплатного надання права користування торговою маркою. Крім того, податковий орган не є суб`єктом оціночної діяльності у розумінні Закону, тому не уповноважений здійснювати оцінку майнових прав інтелектуальної власності.

Разом із тим, навіть у разі наявності прямого права контролюючого органу застосувати Стандарт № 4, розрахунок грошового зобов`язання з податку на прибуток не може вважатися правомірним, оскільки метод визначення роялті застосовано контролюючим органом неправильно: ставка роялті податковим органом визначена на власний розсуд, належний аналіз ринку подібних об`єктів права інтелектуальної власності не проводився, так само як жодним чином не встановлювався обсяг товарів, що були реалізована, тобто податковим органом без будь-якого правового обгрунтування застосовано ставку роялті у розмірі 1% від загального доходу ТОВ «ДЕЙРІКО».

Відповідно до правової позиції Верховного суду, що відображена у постанові від 27.07.2023 у справі № 560/9332/22, безоплатне отримання виключних майнових прав на торгову марку не створює виникнення активів в бухгалтерському обліку підприємства та не призводить до виникнення доходів. При цьому в податковому обліку підприємства не виникає податкових різниць з податку на прибуток.

Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2021 року у справі №826/6155/17.

Окрім цього, відповідно до розділу 4, пункту 1 вказаного вище ліцензійного договору за надання права використання торговельної марки, ліцензіат сплачує ліцензіару 1% від сумарного чистого прибутку, отриманого за підсумками п`ятирічної господарської діяльності через 5 років з моменту використання торговельної марки.

Відтак, згідно з умовами вказаного ліцензійного договору встановлена винагорода за використання торгової марки (тобто вказаний договір є оплатним), така винагорода визначається у розмірі 1% від чистого прибутку (а не доходу від реалізації продукції, як зазначено відповідачем а акті перевірки), отриманого за результатами п`ятирічної господарської діяльності підприємства, тобто строк виконання зобов`язання з виплати винагороди настає зі спливом 5 років користування торгівельною маркою.

Водночас, податковим органом під час перевірки не встановлено, що на момент проведення перевірки, так само як і період, який перевірявся, строк оплати за даним договором настав.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості висновку контролюючого органу про заниження товариством доходу за три квартали 2021 року рік у розмірі 774 608 грн у зв`язку з неврахуванням доходів (у вигляді роялті) за безоплатне користування торговим знаком.

Як наслідок, податкове повідомлення-рішення № 00577260701 від 13.09.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно висновків податкового органу по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «САКСЕС 2018» та ТОВ «Формат 4» суд зазначає наступне.

Судом установлено, що 26.05.2020 між ТОВ «САКСЕС 2018» (постачальник) та ТОВ «ДЕЙРІКО» (покупець) було укладено договір поставки №26/05/2020, за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти та передавати на умовах даного Договору товар - казеїн технічний, а покупець - зобов`язаний прийняти та оплатити товар.

ТОВ «ДЕЙРІКО» на підставі відповідної заявки до зазначеного договору 28.05.2020 на умовах часткової попередньої оплати сплатив 80% відсотків вартості товару, що підтверджується випискою з рахунку ТОВ «ДЕЙРІКО» відкритого в банку.

До договору надано рахунок-фактуру від 25.05.2020 №СФ-0000008, видаткову накладну від 28.05.2020 №РН, товарно-транспортну накладну від 28.05.2020 № 1.

За наслідками даної операції ТОВ «САКСЕС 2018» складено та зареєстровано відповідну податкову накладну №5 від 28.05.2020.

За наслідком надання послуг з перевезення сторонами було складено акт здачі-прийняття робіт (послуг) №23 від 29.05.2020 року.

На підставі заявки №1 від 27.05.2020 року та рахунку-фактури №10 від 29.05.2020 року позивачем повністю сплачено за транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Після реєстрації податкової накладної у ЄРПН, 15.06.2020 року ТОВ «ДЕЙРІКО» було здійснено доплату у розмірі 20%, на умовах погоджених сторонами у відповідній заявці на поставку, що підтверджується платіжним дорученням.

У висновках відповідач зазначав про фіктивність господарської операції з вказаним контрагентом з огляду на те, що у останнього відсутні основні засоби, транспортні засоби, трудові ресурси, а його директор одночасно є директором ще у трьох підприємствах згідно з інформацією з ЄРПН та ІС «Податковий блок».

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що на звернення позивача контрагент ТОВ «САКСЕС 2018» надав відповідь, в якому зазначено, що протягом травня поточного року ТОВ «САКСЕС 2018» було придбано казеїн технічний у виробника ФОП ОСОБА_2 (ПН 2685607032, є платником єдиного податку за ставкою 5% без ПДВ) згідно з договором №4/0620 від 12 травня 2020 року, видаткова накладна №0000835 від 27.05.2020 в кількості 10 т

Факт того, що саме ФОП ОСОБА_2 є виробником спірного товару підтверджується також декларацією виробника №12 від 28.05.2020 на придбану ТОВ «ДЕЙРІКО» партію товару.

Також установлено, що позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Формат А4» щодо придбання товару (миючі засоби, стретч-плівка) на загальну суму 17 732,12 грн, у т.ч. ПДВ в розмірі 2 955,35 грн.

Так, між ТОВ «ДЕЙРІКО» та ТОВ «ФОРМАТ А4» укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб шляхом поставки ТОВ «ФОРМАТ А4» позивачу товару на підставі видаткових накладних.

На виконання вказаної господарської операції долучено видаткові накладні від 30.11.2017 б/н, від 28.11.2017 № ФЛ-0000018, від 28.11.2017 № ФЛ-0000015, від 28.12.2017 № ФЛ-0000077, від 19.12.2017 № ФЛ-0000102, від 29.12.2017 № ФЛ-0000132, від 04.06.2018 № ФЛ-00066, від 01.03.2018 № ФЛ-0000048, від 14.03.2018 № ФЛ-0000062, від 04.01.2018 №ФЛ-0000002. Розрахунок проведено у безготівковій формі, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями.

В акті перевірки податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «ФОРМАТ А4» не є виробником вищезазначених товарів у видаткових накладних виписаних на адресу ТОВ «ДЕЙРІКО», а тому, на думку посадових осіб податкового органу, за результатами проведеного аналізу, неможливо встановити виробника чи імпортера вищезазначених товарів.

Такі висновки податковий орган обгрунтовує наявною інформацією з ІС «Податковий блок» щодо відсутності у ТОВ «ФОРМАТ А4» імпортних операцій, складських приміщень та виробничих потужностей, а також неподання податкової звітності після 2018 року.

Виходячи із таких припущень, посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення ТОВ «ДЕЙРІКО» пункту 5 П(С)БО 15 «Дохід» та пп.134.1.1 п.134.1 ст.135 Податкового кодексу України в частині не включення до складу доходу вартості безоплатно отриманих товарів з невідомого джерела.

Відповідно до підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Також відповідно пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Пунктом 5 названого НП(С)БО передбачено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Національному положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Пунктом 7 НП(С)БО15 "Дохід" встановлено, що визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Згідно частини 2 статті 9 названого Закону неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування фінансового результату та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Суд, перевіряючи первинні документи, погоджується з його висновком позивача про дотримання останнім спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, що сформували фінансовий результат.

Надані позивачем первинні документи містять достатньо обов`язкових реквізитів, які дозволяють ідентифікувати учасників і суть господарських правовідносин, оформлених ними.

При цьому, наведені податковим органом обставини, з огляду на правила формування фінансового результату та податкового кредиту, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

Слід також зауважити, що доводи відповідача в акті перевірки щодо фактичної нереальності господарських з посиланням на податкову інформацію з інформаційних баз даних податкового органу, зокрема з ЄРПН є неприйнятними в даному випадку.

Відповідно до позиції, яку зазначив Верховний суд у постанові від 27 червня 2023 року, ухваленій у справі №520/18518/21, вказано, що Верховний Суд неодноразово в своїх постановах наголошував, що податкова інформація не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не є безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про нереальність/безтоварність господарських операцій. Податкова інформація носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону і сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень. Процес аналізу інформаційних баз даних ДГІС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Враховуючи наявність лише загальної податкової інформації, колегія суддів Верховного Суду погоджується з судом апеляційної інстанції, що висновки контролюючого щодо невідповідності номенклатури придбаних товарів у номенклатурі поставлених товарів, відсутності інформації щодо виробника продукції, відсутність у контрагентів складських, виробничих приміщень та неможливість фізичного і технологічного здійснення операцій, не підтверджені належними, достовірними і достатніми доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 також зазначила, що відсутність у контрагентів трудових чи матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності не виключає можливість виконання господарської операції, не спростовує обставин поставки товару, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів).

При цьому, в акті перевірки відсутні будь-який обґрунтування щодо того, який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої господарської діяльності та чим це підтверджується.

Окрім цього, норми права не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником податку на прибуток (покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат, тому цей платник не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на зменшення об`єкта оподаткування на суму витрат, які він фактично поніс у зв`язку з отриманням доходу, за можливу неправомірну діяльність контрагента в ланцюгу поставок за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність цього платника щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Наведені висновки зокрема узгоджуються з правовою позицією, що викладена у Постанові Верховного суду від 25 листопада 2022 року у справі № 826/22832/15.

Таким чином, оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суд дійшов висновку про правомірність формування позивачем фінансового результату на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з ТОВ «Саксес 2018» та ТОВ «Формат А4».

Як наслідок, прийняте відповідачем на підставі наведених вище висновків акту перевірки податкове повідомлення-рішення №00577290701 від 13.09.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість суд виходить з наступного.

В акті перевірки посадові особи контролюючого органу зазначають, що перевіркою повноти визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2017 по 30.09.2021 встановлено заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість за вересень 2018 року на загальну суму 160 179 грн та завищено від`ємне значення з ПДВ за вересень 2021 року на суму 291 491 грн внаслідок вчинення наступних порушень.

Зокрема, відповідач зазначав, що ТОВ «ДЕЙРІКО» реалізовує продукцію власного виробництва за цінами, нижчими за собівартість її виготовлення, в результаті чого відбувається зменшення такої складової власного капіталу, як активи (в розмірі собівартості продукції), та збільшення активів на суму грошових коштів, отриманих від продажу продукції власного виробництва. Проведення такої діяльності призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу та різницю між собівартістю виготовлення продукції та ціною її продажу.

В порушення п. 187.1 cт. 187, п. 188.1. cm. 188 ПКУ, ТОВ «ДЕЙРІКО не визначено базу оподаткування на суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу (за вирахуванням податку на додану вартість по операціях з постачання послуг на митній території України), не складено та не зареєстровано податкові накладні, чим занижено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 360 460 грн.

Також в акті перевірки вказано, що згідно з документами, наданими до перевірки, встановлено, що відповідно до бухгалтерського обліку по рахунку 28 «Товари» враховуються залишки станом на 30.09.2021 року у сумі 171 275 грн по маслу солодковершковому селянському 72,5 %. Таким чином на порушення п. 189.1. статті 189, п. 193.1. cт. 193, п. 198.5, статті 198 ПКУ товариством не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість у вересні 2021 року на загальну суму 34 255 грн.

Відповідачем також зазначено про порушення вимог п. 201.1, п. 201.4 п. 201.10 ст. 201 ПКУ, оскільки ТОВ «ДЕЙРІКО» не визначено базу оподаткування з податку на додану вартість на загальну суму 394 715 грн на суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу, по залишкам масла солодковершкового з протермінованним терміном придатності, не складено та не зареєстровано податкові накладні.

Положеннями пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що звичайна ціна ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Кодексу ринкова ціна ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Статтею 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 вказаного Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію та послуги за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Отже, в межах спірних правовідносин податкових орган на виконання вимог частини другої статті 77 КАС України має довести, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає рівню ринкових цін.

При цьому, реалізація товариством самостійно виготовлених товарів/послуг за договірною ціною, яка є нижчої від їх собівартості, не доводить склад податкового правопорушення.

Аналогічна позиція відображена у постановах Верховного суду від 05.01.2021 у справі №200/1718/20-а від 25.05.2023 у справі № 200/465/21-а.

Таким чином, з огляду на викладене вище, у ТОВ «ДЕЙРІКО» був відсутній обов`язок нараховувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 360 460 грн.

ТОВ «ДЕЙРІКО» у 2020 році за договором поставки №04/07/2019-1 від 04.07.2019 придбало масло солодко вершкове селянське 72,5 %.

Відповідно до п. 198.3 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, Податковий кодекс України (пп. 198.5 статті 198 ПКУ) зобов`язує платника ПДВ нараховувати податкові зобов`язання відповідно до бази оподаткування, згідно з пп. 189.1 ПКУ до закінчення звітного періоду, а також скласти й зареєструвати зведену податкову накладну в ЄРПН у визначений термін щодо товарів (послуг), необоротних активів, що були придбані чи виготовлені з ПДВ. Це стосується товарів (послуги) чи необоротних активів, що призначені для їх використання в операціях, що не пов`язані з господарською діяльністю такого платника ПДВ. Крім випадків, що зазначені пп. 189.9 статті 189 ПКУ.

Для застосування пп. 198.5 ПКУ податкові зобов`язання визначають по вартості товарів (послуг) та вартості необоротних активах, що були: придбані для використання в операціях, що не будуть оподатковуватись на дату їх придбання; придбані для використання в оподатковуваних операціях, які будуть використовувати в неоподатковуваних операціях на дату їх використання; при цьому має бути визначено в первинних документах, що складені згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, якщо платник податків здійснює саме списання товарно-матеріальні цінності (зокрема й зіпсованих), то фактично їх починають використовувати в операціях, що не пов`язані з господарською діяльністю платника податків, тобто власне саме з цього моменту виникає зобов`язання нараховувати зобов`язання з ПДВ.

Водночас, під час перевірки відповідачем не встановлено факту списання ТОВ «ДЕЙРІКО» масла солодковершкового селянського 72,5 % у періоді, що перевірявся.

Згідно з викладеного в акті перевірки висновку термін зберігання масла солодковершкового за спірними взаємовідносинами вказано прострочення станом на вересень 2021 року.

У відзиві відповідач посилається на сертифікат відповідності Міністерства економічного розвитку і торгівлі Ураїни Серії ВГ реєстраційній номер UF1.044.X001417-17 терміном дії з 18.07.2017 до 17.07.2019 на масло солодковершкове селянське, яке відповідає ДСТУ 4399:2005.

Однак в акті перевірки, так і в матеріалах справи відсутні докази щодо встановлення належного строку зберігання вказаної продукції з належними доказами.

Відтак у ТОВ «ДЕЙРІКО» у періоді, що перевірявся, не виникало обов`язку нараховувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 34 255 грн за зазначеним вище фактом.

Як наслідок, вказані порушення щодо відсутності реєстрації податкових накладних з підстав, що ТОВ «ДЕЙРІКО» не визначено базу оподаткування на суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу (за вирахуванням податку на додану вартість по операціях з постачання послуг на митній території України), а також по залишкам масла солодковершкового з протермінованим терміном придатності є неприйнятними та не заслуговують на увагу з огляду на викладені вище висновки. Отже, нарахування штрафних санкцій на підставі пунктів 1201.2 статті 120, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Подактвого кодексу України є безпідставним.

Окрім цього, як зазначалось вище, підставою для висновків встановлення завищення податкового кредиту за період з 01.01.2017 року по 30.09.2021 року на загальну суму 2 955 грн стала саме нереальність на думку відповідача господарських відносин між ТОВ «ДЕЙРІКО» та ТОВ «ФОРМАТ А4», однак такі висновки не беруться судом до уваги з огляду на викладені вище висновки щодо господарських взаємовідносин із зазначеним контрагентом.

Підсумовуючи вищевикладене, прийняті відповідачем на підставі наведених вище висновків акту перевірки податкові повідомлення-рішення №00577270701, №00577300701 та №00577280701 від 13.09.2023 є протиправними та підлягають скасуванню.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Судом враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд доходить висновку про задоволення позову.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 26 840,00 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції № 1343 від 07.12.2023, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЙРІКО» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 0057727071, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 291 491,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 00577300701, яким визначено (збільшено) суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 132 724,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 00577290701, яким визначено (збільшено) суму податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 681 416,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 00577260701, яким зменшено розмір від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств у розмірі 774 608,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2023 № 00577280701, яким застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 79 440,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЙРІКО» судовий збір у розмірі 26 840,00 грн.

Повний текст судового рішення складено та підписано 29 травня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кочанова П.В.