Рішення

від 29.05.2024 по справі 400/243/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2024 р. № 400/243/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомЗаступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001, в інтересах держави в особіВідділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, до відповідачаОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , прозобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (далі - позивач) звернувся до суду в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідач), в якому просить:

- зобов`язати ОСОБА_2 укласти з Відділом охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради охоронний договiр на об`єкт культурної спадщини місцевого значення «Житловий будинок. Х1Х століття» по АДРЕСА_1, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1768.

Ухвалою від 12.01.2024 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач, як власник пам`ятки архiтектури мiсцевого значення «Житловий будинок, XIX століття», що розташована по АДРЕСА_1, дo Вiдділу охорони культурної спадщини нe зверталась та охоронний договір не уклала, що є порушенням норм чинного законодавства та може призвести до руйнування пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення та порушення інтересів держави.

Відповідач відзив на адміністративний позов не надала.

Ухвала про відкриття провадження у справі повернулась до суду без вручення адресату.

За правилами ч. 4 ст. 124 КАС України, у разі відсутності учасників справи за адресою його місцезнаходження (місцяпроживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , споруджений у XIX сторіччя.

Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 20.0З.1997 року № 155-р «Про затвердження державного переліку пам`яток архітектури місцевого значення по м. Миколаєву» взято на державний облік пам`ятку архітектури місцевого значення по АДРЕСА_3 включено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та присвоєно охоронний номер 15l-MK.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаного об`єкту культурної спадщини по АДРЕСА_1 (складається з житлового будинку лiт. А) є ОСОБА_3 . Так, на підставі договору дарування від 24.08.2001 року ОСОБА_4 отримала y власність 57/100 нерухомого майна по АДРЕСА_1 та на підставі договору купівлі-продажу від 29.11.2005 року остання придбала l9/100 нерухомого майна за вказаною адресою.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.03.2010 року № 391, частині домоволодіння, а саме 76/100, по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_5 на права приватної власності, надано нову адресу: АДРЕСА_1 .

Рiшенням виконавчого комітету Миколаiвської міської ради від 21.04.2010 року № 519 оформлено пpaвo власності на житловий будинок за лiт. «А» по АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та видано свідоцтво на право власності.

Актом технічного стану пам`ятки культурної спадщини від 04.06.2019 року № 21 встановлено, що загальний стан будівлі перебуває у задовільному стані. Однак головний фасад потребує проведення локальних ремонтних робiт по ycyнeнню вивiтрювання каменю кладки та мiжшовного розчину, на цоколях наявнi слiди заволоження. Внутрiшнi примiщення не обстежувались. Аналогiчнi пошкодження пам`ятки архiтектури зафiксовано iнформацiйними довiдками за результатами постiйного монiторингу вiд 13.09.2021 року та вiд 01.09.2023 року.

Вiддiлом охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаiвської міської ради власнику пам`ятки архiтектури мiсцевого значення скеровано листи вiд 02.02.2023 року № 02/4 та вiд 23.10.2023 року № 21-1/4 з роз`ясненням норм законодавства про охорону культурної спадщини та необхiдностi укладення охоронного договору. Зазначені листи повернутi у зв`язку iз закiнченням строку зберiгання поштою.

На час розгляду справи власник пам`ятки архiтектури мiсцевого значення «Житловий будинок, XIX столiтгя), що розташована по АДРЕСА_1 дo вiдділу охорони культурної спадщини нe звертався та охоронний договiр не уклав.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Конституцією України, зокрема, статтею 54 передбачено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року № 1805-ІІІ (далі - Закон № 1805).

За Преамбулою цього Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.1 Закону № 1805 об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону № 1805 державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

За змістом п. 17 ч. 1 ст. 6 Закону № 1805 до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки.

За змістом ч. 1, ч. 3 та ч. 4 ст. 23 Закону № 1805 усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору (ч. 1 ст. 24 Закону № 1805).

Статтею 25 Закону № 1805 визначено, що надання об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог.

Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов`язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини.

Юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

Пунктом 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1768 (далі - Порядок № 1768) передбачено, що, власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

При цьому охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована (п. 1 Порядку № 1768).

Водночас, у п. 5 Порядку № 1768 зазначено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яток охоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

Таким чином, із аналізу положень Закону № 1805 та Порядку № 1768 слідує, що юридичні або фізичні особи у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка до якого мають бути додані додаткові документи.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1805 консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Частиною 1 ст. 3 Закону № 1805 встановлено, що до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Згідно з Положенням про відділ охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, затвердженого Розпорядженням міського голови № 95 від 03.04.2017 року, відділ охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради є структурним підрозділом управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради.

Пунктом 3 Положення про відділ охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, відповідно до покладених на нього завдань:

реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини; сприяє збереженню культурної спадщини;

здійснює контроль за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;

забезпечує встановлення режимів використання пам`яток місцевого значення, їхніх територій, зон охорони;

видає розпорядження та приписи щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини» дозволів або з відхиленням від них;

укладає охоронні договори на пам`ятки;

забезпечує реалізацію повноважень обласної державної адміністрації щодо погодження розміщення реклами на пам`ятках місцевого значення, в межах зон охорони цих пам`яток, історичних ареалів населених місць.

Частиною 2 ст. 30 Закону № 1805 перебачено, що приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі № 464/2638/17 триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Отже, на дату звернення прокурора до суду з позовом порушення вимог закону з боку відповідача порушення не припинило існувати, що дає підстави для звернення до суду.

Зважаючи на викладені обставини, а також на те, що правопорушення у вигляді не укладення охоронних договорів, допущене відповідачем, є триваючим, на теперішній час відповідач зобов`язаний укласти охоронні договори з Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, як уповноваженим органом з охорони культурної спадщини, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача укласти охоронний договір.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України); для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

У постанові від 15.07.2019 року у справі № 420/5625/18 Верховний Суд дійшов висновку, що під судовим захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Право суспільства на збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, гарантоване ст. 54 Конституції України.

У даному спорі приватне право (інтерес) відповідача протиставляється публічному інтересу, який виражається у збереженні та охороні історико-культурної спадщини.

Відтак, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у даній справі полягає у необхідності дотримання відповідачем вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом № 1805.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 826/12524/18.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, державний інтерес у цій справі полягає у зупиненні порушень відповідачем законодавства про охорону культурної спадщини шляхом укладення нею охоронного договору на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , з метою встановлення режиму використання пам`ятки та відповідальності відповідача за порушення такого режиму.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що пред`явлення прокурором позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки під час розгляду справи не було залучено свідків та не призначено експертиз, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 02910048) в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 34566241) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) - задовольнити.

2. Зобов`язати ОСОБА_1 укласти з Відділом охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради охоронний договір на об`єкт культурної спадщини місцевого значення «Житловий будинок. Х1Х століття» по АДРЕСА_1, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1768.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.05.2024 року.

Суддя О.В. Малих