Ухвала

від 27.05.2024 по справі 420/15764/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/15764/24

УХВАЛА

27 травня 2024 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Василяка Д.К., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 )про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) що проявилася у невиплаті ОСОБА_1 з січня 2023 року додаткової винагороди збільшеної до 100 000 грн, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022

зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) починаючи із січня 2023 року нарахувати ти виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду збільшену до 100000 грн, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022;

зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, відповідно до Порядку проведення компенсації громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159..

Згідно п.п. ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, згідно статті 233 Кодексу Законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX(далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, законодавцем встановлено єдиний строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору (окрім справ про звільнення) до суду, у тому числі для спорів щодо порушення законодавства про оплату праці - тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Аналізуючи питання дотримання строків звернення до суду в спірних правовідносинах, суд встановив, що відповідно до п. 1Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпПУ(чинного на дату набрання чинності Законом № 2352-IXта подання адміністративного позову в даній справі), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»на території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»продовжено з 19 грудня 2020 р. по до 28 лютого 2021 р. карантин, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

В подальшому вказаний карантин неодноразово продовжувався Кабінетом Міністрів України.

Востаннє Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України«Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2від 09.12.2020 р. № 1236», карантин продовжено до 30 червня 2023 року.

З 01 липня 2023 року карантин не продовжено.

Верховний Cуд вирішуючи питання щодо застосування строків звернення до суду у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили на підставі постанови Великої Палати від 21 вересня 2023 року дійшов наступних висновків щодо строків звернення до суду:

«…до 19 липня 2022року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IXтільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України...»

Ураховуючи викладене, в спірних правовідносинах до спірного періоду застосовується тримісячний строк звернення до суду, який приписами п. 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину та закінчився із припиненням карантину 30.06.2023 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З огляду на означене, строк звернення до суду із позовними вимогами щодо спірного періоду закінчився 01.10.2023 року.

У позовній заяві зазначено що позивачем строків звернення до адміністративного суду із відповідним позовом не порушено, оскільки його право на звернення до суду розпочинається з моменту отримання відповіді щодо інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення. Тобто трьох місячний термін на звернення до суду із відповідним позовом розпочинається з 26.03.2024 року з моменту отримання довідки про доходи.

Надіючи оцінку заявлених позивачем доводів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою суд зазначає, що позивач з адміністративним позовом звернувся до суду через свого представника з використанням засобів програмного забезпечення ЄСІТС «Електронний суд» 27 травня 2024 року, тобто поза межами встановленого законом строку, який закінчився 01.10.2023 року.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).

При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).

Верховний суд в постанові від 22.12.2021 року по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

В постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зістаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Щодо доводів представника позивача стосовно визначення дати, коли позивач дізнався про порушення свого права, з покликанням на отримання довідки про доходи від 26.03.2024 року, суд зазначає, що вказана дата свідчить виключно про час, коли позивач почав вчиняти дії направлені на реалізацію свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.

При цьому, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 520/12478/22.

Ураховуючи фактичні обставини справи, зазначені у позові позивач про невиплату спірної додаткової винагороди мав дізнатись не пізніше виплати грошового забезпечення за січень 2023 року у лютому 2023 року.

В постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 500/4332/22 Верховний Суд зазначив, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.

Разом з тим, Верховний Суд погодив висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не наведено обставин, які об`єктивно перешкоджали звернутися позивачу до суду із позовом у встановлений строк саме з підстав запровадження правового режиму воєнного стану. Також, виконання позивачем обов`язків військової служби не позбавляло його можливості звернутися до суду із відповідним позовом або ж за правовою допомогою. При цьому, норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають можливість отримання військовослужбовцем відпустки в особливий період під час дії воєнного стану.

При цьому, колегією суддів відхилено посилання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм процесуального права - статей121,122 КАС України, висловлених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 , від 14 грудня 2022 року у справі № 560/11700/21, від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі №460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21, від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19, №420/18798/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а, оскільки норми процесуального закону не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку, та такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Ураховуючи означену позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що саме пособі проходження військової служби під час воєнного стану не має наслідком автоматичне поновлення строку звернення до суду з позовною заявою позивачу.

Водночас, доказів безпосередньої безперервної участі у бойових діях у період з 01.07.2023 року по 01.10.2023 року або інших обставин, що унеможливили його звернення до суду, позивач суду не надав.

Тож, суд дійшов висновку, що позивач не надав належних доказів існування обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення та пов`язані з реальними істотними перешкодами для своєчасного звернення до суду у визначені законом строки, тобто до 01.10.2023 року.

Згідно ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Крім того, рішенням Ради Судів України від 05.08.2022 року №26 було зазначено, що пунктом 113 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 року №1845/0/15-21 (зі змінами) визначено, що до забезпечення початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи розглядаються (формуються та зберігаються) в паперовій формі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, роздруковуються за наявності такої можливості в суді та приєднуються до матеріалів паперової справи.

За таких умова Рада суддів України закликала усіх учасників судових проваджень при подачі значного обсягу документів до суду в електронній формі (понад 30 аркушів) додатково подавати їх суду в паперовій формі.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, поданих позивачем через систему «Електронний суд», то додатки до позову містять велику кількість ( понад 30 аркушів), проте в суді відсутні можливості їх роздрукування та приєднання до матеріалів паперової справи.

Отже, наведене створює перешкоди для вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим пропонується позивачу роздрукувати додатки до позовної заяви, поданої через систему «Електронний суд».

Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 КАС України у разі не усунення у визначений судом строк недоліків позовної заяви, яку залишено без руху або яку підписано особою, яка не має права її підписувати, позовна заява буде повернута заявникові.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

Встановити позивачу п`ятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Д.К.Василяка