Рішення

від 29.05.2024 по справі 420/31729/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/31729/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 16 листопада 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, в якій позивач, з урахуванням уточнень від 03.01.2024, просить суд:

1. Визнати неправомірними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, які полягають у не нарахуванні не виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 06.11.2014 - 10.03.2015, з 03.03.2016 -03.01.2018, з 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021, з 21.12.2022 - 19.05.2023 та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди;

2. Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 06.11.2014 - 10.03.2015, з 03.03.2016 - 03.01.2018, в 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021, з 21.12.2022 - 19.05.2023 та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди;

3. Визнати неправомірними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу за період з 18.12.2020 по 08.09.2023;

4. Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області зарахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за період роботи з 18.12.2020 по 08.09.2023 рік включно до вислуги років.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що проходив службу в органах Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар ГУ МВС України в Одеській області), та має звання майора міліції. Так, Наказом ГУ МВС України в Одеській області № 1336 о/с від 04.11.2015 був звільнений з посади начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУМВС України в Одеській області згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 « г » (через скорочення штатів). Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2016 р. по справі №815/6908/15 зазначений наказ був визнаний протиправним та скасований, а позивача було поновлено в органах внутрішніх справ ГУ МВС України в Одеській області, стягнуто з Біляївського РВ ГУ МВС України в Одеській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 року по 02.03.2016 року (за 3 місяця і 25 днів) в розмірі 17195,40 грн. Не зважаючи на встановлення численними судовими рішеннями факту незаконності звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, після цього відповідач звільняв зі служби в органах внутрішніх справ з наступним поновленням. Так, це були такі накази відповідача: № 2 від 04.01.2018 р. - про звільнення, №12 о/с від 24.09.2018 р. - про поновлення, №13 о/с від 28.09.2018 р. - про звільнення, №3 о/с від 18.04.2019 р. - про поновлення, №6 о/с від 17.05.2019 р. - про звільнення, №5 від 18.02.2020 р. - про поновлення, № 12 о/с від 18.05.2020 р. про звільнення, №2 о/c від 26.04.2021 р. - про поновлення, №4 о/с від 25.06.2021 р. - про звільнення; №7 о/с від 22.05.2023 р. - про поновлення, №10 о/с від 08.09.2023 р. - про звільнення (за власним бажанням). Проте, з причин, не залежних від позивача у справі, залишилися неохопленими стягнення виплат середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду: з 24.07.2018 року по 30.09.2018 року - 2 місяці і 8 днів, з 20.02.2019 по 19.05.019 року - 3 місяці, з 13.09.2019 року по 12.06.2020 рік - 9 місяців, з 18.12.2020 року по 29.06.2021 року - 6 місяців і 21 день, з 20.12.2022 по 08.09.2023 (по день звільнення за власним бажанням) через вимушений прогул, оскільки позивача фактично не було допущено до роботи та з вини відповідача був позбавлений можливості працювати.

ОСОБА_1 наказом ГУ МВС України в Одеській області № 1336 о/с від 04.11.2015 року був звільнений з посади начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУМВС України в Одеській області згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року у запас 3бройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів). Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2016 р. по справі №6815/6908/15 зазначений наказ був визнаний протиправним та скасований, а позивача було поновлено в органах внутрішніх справ ГУ МВС України в Одеській області, стягнуто з Біляївського РВ ГУ МВС України в Одеській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 року по 02.03.2016 року (за 3 місяця і 25 днів) в розмірі 17195,40 грн. Законність та обґрунтованість даного рішення у подальшому були повністю підтверджені У хвалою Вищого адміністративного суду України від 13.07.2017 року і Ухвалою Одеського апеляційного суду України від 15 листопада 2017 року. Не зважаючи на встановлення численними судовими рішеннями факту незаконності звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, після цього відповідач звільняв зі служби в органах внутрішніх справ з наступним поновленням. Так, це були такі накази відповідача: № 2 від 04.01.2018 р. - про звільнення, №12 о/с від 24.09.2018 р. - про поновлення, № 13 о/с від 28.09.2018 р. - про звільнення, № 3 о/с від 18.04.2019 р. - про поновлення, № 6 о/с від 17.05.2019 р. - про звільнення, № 5 від 18.02.2020 р. - про поновлення, № 12 о/с від 18.05.2020 р. про звільнення, №2 о/с від 26.04.2021 р. - про поновлення, № 4 о/с від 25.06.2021 р. - про звільнення; № 7 о/с від 22.05.2023 р. - про поновлення., № 10 о/с від 08.09.2023 р. - про звільнення (за власним бажанням). Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. ОСОБА_1 звертався з численними Заявами, у яких просив надати посадовий оклад. вказати місце роботи відповідно до наказів про поновлення на посаді та допустити до робочого місця, що підтверджується рішеннями суду та не заперечувалось відповідачем. Проте, з причин, не залежних від позивача в справі, залишилися неохопленими стягнення виплат середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду: з 24.07.2018 року по 30.09.2018 року - 2 місяці і 8 днів, з 20.02.2019 по 19.05.019 року - 3 місяці, з 13.09.2019 року по 12.06.2020 рік - 9 місяців, з 18.12.2020 року по 29.06.2021 року - 6 місяців і 21 день, з 20.12.2022 по 08.09.2023 (по день звільнення за власним бажанням) через вимушений прогул, оскільки позивача фактично не було допущено до роботи та з вини відповідача був позбавлений можливості працювати.

Ухвалою судді від 21.11.2023 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду доказів про сплату судового збору у сумі 1073,60 грн, та зазначенням відомостей про наявність/відсутність електронного кабінету у позивача та його представника.

Ухвалою судді від 04.12.2023 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

25.12.2023 до суду надійшов (вх.№46311/23) відзив Головного управління МВС в Одеській області. Відповідач наголошував на пропуск позивачем строку на звернення до суду. На виконання рішення ООАС від 20.12.2022 по справі № 420/12655/21 Головним управлінням було видано наказ №7 о/с від 22.05.2023. Тобто з наведеного вбачається, що рішення виконане 22.05.2023, а ніяким чином не 08.09.2023. Тому період з 22.05.2023 по 08.09.2023 зазначений представником позивача безпідставно. 31 липня 2023 року ОСОБА_1 було подано рапорт про звільнення його за власним бажанням з 11.09.2023. 08.09. 2023 Головним управлінням МВС України в Одеській області на підставі поданого рапорту ОСОБА_1 наказом №10 о/с було звільнено з міліції за власним бажанням. З огляду на викладене слід зазначити, що із вимогами про нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 20.12.2022 по 08.09.2023 позивач теж звернувся з пропуском тримісячного терміну. Оскільки подаючи рапорт 31 липня 2023 року про звільнення, позивач знав, що його було поновлено і саме з цієї дати повинен відраховуватись строк для подачі позову з позовними вимогами щодо виплатити середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 20.12.2022 по 08.09.2023. Останнім днем для подачі позову з зазначеними позовними вимогами було 31.10.2023. Щодо вимог про зобов`язання Головне управління МВС в Одеській області зарахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за період з 18.12.2020 по 08.09.2023. Слід заначити, що період з 18.12.2020 по 08.09.2023 зарахований до трудового стажу ОСОБА_1 . Відповідно до наказу ГУМВС України в Одеській області від 08.09.2023 № 10 о/с вислуга років на день звільнення ОСОБА_1 у календарному обчисленні становить 33 роки 08 місяців 13 днів, у пільговому обчисленні - 41 рік 01 місяць 08 днів.

Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято до провадження уточнену позовну заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Чернеги І.Ф., про уточнення позовних вимог (вх..№ 497/24 від 03.01.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, викладені наступній редакції:

- Визнати неправомірними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, які полягають у не нарахуванні не виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 06.11.2014 - 10.03.2015, з 03.03.2016 -03.01.2018, з 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021, з 21.12.2022 - 19.05.2023 та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди;

- Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 06.11.2014 - 10.03.2015, з 03.03.2016 -03.01.2018, в 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021, з 21.12.2022 - 19.05.2023 та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди;

- Визнати неправомірними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу за період з 18.12.2020 по 08.09.2023;

- Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області зарахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за період роботи з 18.12.2020 по 08.09.2023 рік включно до вислуги років.

17.01.2024 до суду надійшов відзив (вх.№ЕС/2434/24) Головного управління МВС України в Одеській області. Поданий відзив містить в себе обґрунтування відповідача щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду з такими вимогами. Щодо вимог про зобов`язання ГУ МВС в Одеській області зарахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за період з 18.12.2020 по 08.09.2023, відповідач зазначає, що період з 18.12.2020 по 08.09.2023 зарахований Головним управлінням до трудового стажу ОСОБА_1 у відповідності до наказу ГУ МВС України в Одеській області від 08.09.2023 № 10 о/с вислуга років на день звільнення ОСОБА_1 у календарному обчисленні становить 33 роки 08 місяців 13 днів, у пільговому обчисленні 41 рік 01 місяць 08 днів. Предметом спірних правовідносин у даному випадку виступає невиплата позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за періоди 06.11.2014 - 10.03.2015; 03.03.2016 - 03.01.2018; 24.07.2018 по 30.09.2018; 20.12.2018 по 17.04.2019; 13.09.2019 по 17.02.2020; 21.12.2020 по 23.04.2021; 21.12.2022 по 19.05.2023 тобто за періоди, коли позивач за рішеннями судів був поновлений на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області та його звільненням із займаної посади. Статтею 6 Закону України «Про відпустки» встановлено, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Ще раз слід звернути увагу шановного суду, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік. Водночас, як встановлено та вбачається з матеріалів справи, протягом 2015-2023 років, позивач неодноразово рішеннями судів поновлювався на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області. Разом 3 тим, відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» територіальні органи МВС в процесі ліквідації як юридичні особи публічного права, з 07.11.2015 року міліція припинила своє існування без правонаступництва. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 було ліквідовано Біляївський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в якому проходив службу позивач і отримував грошове забезпечення. Безпосереднім роботодавцем позивача Біляївське РВ ГУ МВС України в Одеській області та за рахунок його бюджетних асигнувань позивачу виплачувалось грошове забезпечення. ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015 року знаходиться в стані припинення.

3 матеріалів справи вбачається та сторонами по справі не заперечується, що незважаючи на поновлення позивача на роботі шляхом внесення відповідних записів у трудову книжку та видання ГУ МВС України в Одеській області відповідних наказів на виконання рішень суду, позивач, з огляду на те, що підрозділи міліції припинили свою діяльність ще у 2015 році, фактично до виконання трудових обов`язків не приступав, посадових обов`язків працівника міліції не виконував. При поновленнях позивача на посаді конкретний розмір посадового окладу, надбавок, доплат позивачу не встановлювався, табель обліку робочого часу позивача відсутній. Доказів протилежного матеріали справи не містять. З огляду на викладене та враховуючи, що Голімбієвський жодного дня не пропрацював, а основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, виплата компенсації за невикористані відпустки останньому не передбачена. Варто також зазначити, що з огляду на ліквідацію територіальних органів МВС у жовтні 2015 року, бюджетні асигнування на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ фактично не здійснюю

Ухвалою суду від 26.02.2024 клопотання (вх..ЕС/4729/24 від 31.01.2024) задоволено частково. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів на підтвердження цього; доказів досудового врегулювання спору, якщо таке відбувалось за період 21.12.2022 - 19.05.2023.

Ухвалою суду від 05.03.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 21.12.2022 - 19.05.2023 залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 05.03.2024 вирішено продовжити розгляд справи №420/31729/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, з розгляду наступних позовних вимог:

1. Визнати неправомірними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, які полягають у не нарахуванні не виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 06.11.2014 - 10.03.2015, з 03.03.2016 - 03.01.2018, з 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021 та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди;

2. Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 06.11.2014 - 10.03.2015, з 03.03.2016 - 03.01.2018, в 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021 та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди;

3. Визнати неправомірними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу за період з 18.12.2020 по 08.09.2023;

4. Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області зарахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за період роботи з 18.12.2020 по 08.09.2023 рік включно до вислуги років.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.

З Послужного списку ОСОБА_1 №-11-106948 вбачається, що Наказом №18 від 20.01.2014 його було призначено Начальником Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар ГУ МВС України в області (а.с.28).

Наказом ГУ МВС від 14.07.2014 №2104 та Наказом ГУ МВС в Одеській області №504о/с від 24.07.2014 ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил за п.66 (за дискредитацію) з посади начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в області 01 серпня 2014 року, сплативши грошову компенсацію за 26 діб невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01 січня 2014 року по день звільнення (а.с.18).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/5069/14 від 05.11.2014 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено та ухвалено:

- визнати протиправним та скасувати п. 2 наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 2104 від 14 липня 2014 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ начальника Теплодарського ВМ Біляївського РВ ГУ МВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_1 ;

- визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 504 о/с від 24 липня 2014 року;

- зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Також судом зазначено про негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року постанова суду від 05.11.2014 була залишена без змін.

Тобто, за вказаним рішенням суду, на його виконання, відповідач повинен був вже 06.11.2014 вжити заходи щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, видати відповідний наказ, допустити до робочого місяця тощо.

Проте, лише 11.03.2015 відповідач видав Наказ №161 о/с на виконання рішення суду по справі №815/5069/14, що вбачається з його Послужного списку (а.с.29).

Отже, за таких обставин, період затримки виконання рішення суду склав з 06.11.2014 (наступний день після прийняття рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2014) до 10.03.2015 (день, який передував прийняттю наказу про поновлення позивача на посаді від 11.03.2015), що у розрахунку на робочі дні складає 86 днів.

У подальшому, Наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області №1336 о/с від 04.11.2015 ОСОБА_1 з 06.11.2015 звільнено з посади начальника Теплодарського відділення міліції згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) (а.с.16-17).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду № 815/6908/15 від 02.03.2016 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015 року №1336 о/с в частині звільнення позивача з 06.11.2015 року з посади начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області. Поновлено позивача в органах внутрішніх справ ГУ МВС України в Одеській області. Стягнуто з Біляївського РВ ГУ МВС України в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 17195,40 грн. В решті позову відмовлено.

Вказану постанову від 02.03.2016 ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 залишено без змін.

Наказом Голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області №1 о/с від 04.01.2018 «По особовому складу», поновлено майора міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ з обслуговування Біляївського району м.Теплодар ГУ МВС України в області з 06.11.2015.

Отже, період затримки виконання рішення суду №815/6908/15 відповідачем становить 460 робочих днів, з 03.03.2016 (наступний день після ухвалення рішення суду) по 03.01.2018 (останній день перед виданням Наказу №1 о/с) включно.

Варто зазначити, що того ж дня, 04.01.2018 Голова ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області видав Наказ «По особовому складу», згідно з яким ОСОБА_1 вважати звільненим з 06.11.2015 у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) (а.с.13).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/863/18 від 23 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Одеській області № 2 о/с від 04.01.2018 року в частині звільнення з 06.11.2015 року у запас Збройних сил за пунктом 64 г (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_1 (М-106948), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар ГУ МВС України в Одеській області);

- поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області з 06 листопада 2015 року;

- стягнуто з Біляївського районного відділу УМВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08674560) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.03.2016 року по 23.07.2018 року у розмірі 87 969,60 грн;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 до лав Національної поліції, як такого, що виявив бажання проходити службу в поліції у передбачений Законом України «Про Національну поліцію» строк (тобто до 07.11.2015 року);

- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області та в частині стягнення з Біляївського районного відділу УМВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08674560) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 4501,88 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 у справі № 815/863/18, а також постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.08.2018 ВП № 56930161, 24.09.2018 Голова ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області видав Наказ №12 о/с про скасування пункт наказу ГУ МВС України в Одеській області від 04.01.2018 № 2 о/с у частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 (МM-106948), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) PB ГУ МВС України в області; Поновити майора міліції ОСОБА_1 (М-106948) на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУ МВС України в області з 06 листопада 2015 року (а.с.12).

Отже, період затримки виконання рішення суду №815/863/18 відповідачем становить 43 робочих днів, з 24.07.2018 (наступний день після ухвалення рішення суду) по 23.09.2018 (останній день перед виданням Наказу №12 о/с).

Наказом Голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області від 28.09.2018 №13 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено з займаної посади.

19.12.2018 П`ятий апеляційний адміністративний суд своєю постановою по справі №815/863/18 скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року. Прийняту нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Одеській області №2 о/с від 04.01.2018 року в частині звільнення з 06.11.2015 року у запас Збройних сил за пунктом 64 г (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_1 (М-106948), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар ГУ МВС України в Одеській області). Поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області з 06 листопада 2015 року. Стягнуто з Біляївського районного відділу УМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.03.2016 року по 23.07.2018 року у розмірі 87 969,60 грн.

На підставі вказаної постанови від 19.12.2018 відповідачем 18.04.2019 було видано Наказ «По особовому складу» №3 о/с про скасування наказу від 04.01.2018 №2 о/с, від 24.09.2018 № 12 о/с, від 28.09.2018 № 13 о/с у частині звільнення з органів внутрішніх справ та поновлення майора міліції ОСОБА_1 (М-106948), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського PB (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУ МВС України в області; поновлено майора міліції ОСОБА_1 (М-106948) на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУМВС України в області з 06 листопада 2015 року (а.с.11).

Отже, період затримки виконання рішення суду №815/863/18 відповідачем становить 80 днів, з 20.12.2018 (наступний день після ухвалення постанови апеляційного суду) по 17.04.2019 (останній день перед виданням Наказу №3 о/с) включно.

17.05.2019 позивача знов було звільнено з 20.05.2019 з займаної посади Наказом №6 о/с «По особовому складу» (а.с.11).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі №420/3196/19 було частково задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Одеській області № 6 о/с від 17.05.2019 року в частині звільнення з 20.05.2019 у запас Збройних сил за пунктом 64 г (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_1 , начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар ГУ МВС України в Одеській області). Поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області з 20.05.2019. Стягнуто з Біляївського районного відділу УМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.05.2019 по 12.09.2019 у розмірі 16 974 грн. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 до лав Національної поліції, як такого, що виявив бажання проходити службу в поліції у передбачений Законом України «Про Національну поліцію» строк (тобто до 07.11.2015). Стягнуто солідарно з Головного управління МВС України в Одеській області та Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Вказане рішення суду було виконано Наказом відповідача від 18.02.2020 №5 о/с «По особовому складу» та поновлено позивача на посаду з 20.05.2019 (а.с.10).

Отже, період затримки виконання рішення суду №420/3196/19 відповідачем становить 108 робочих днів, з 13.09.2019 (наступний день після ухвалення рішення суду) по 17.04.2020 (останній день перед виданням Наказу №5 о/с) включно.

Наказом Голови ліквідаційної комісії №12 о/с від 18.05.2020 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) (а.с.10).

26.04.2021 відповідачем видано Наказ №2 о/с «По особовому складу»: На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 винесеного у справі № 420/5952/20, а також постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.02.2021 ВП № НОМЕР_2 скасувати наказ ГУ МВС України в Одеській області від 18.05.2020 № 12 о/с у частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 (М-106948). начальника Теплодарського відділення Біляївського міліції (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) PB ГУ МВС України в області; поновити майора ОСОБА_1 (М-106948) на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУ МВС України в області (а.с.9).

Отже, період затримки виконання рішення суду №420/5952/20 відповідачем становить 86 робочих днів, з 21.12.2020 (наступний робочий день - понеділок, після ухвалення рішення суду) по 23.04.2021 (останній робочий день - п`ятниця, перед виданням Наказу №2 о/с) включно.

Наказом №4 о/с від 25.06.2021 «По особовому складу» позивача звільнено з займаної посади з 29.06.2021 у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів). Вислуга років у календарному обчисленні становить 31 рік 06 місяців 01 день, у пільговому - 38 років 10 місяців 26 днів (а.с.9).

22.05.2023 Наказом №7 о/с позивача поновлено на посаді на підставі рішення суду у справі №420/12655/21 та в подальшому звільнено 08.09.2023 Наказом №10 о/с (а.с.8).

У зв`язку із невиконанням вказаних судових рішень, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди. Також, позивач наголошує на тому, що відповідачем протиправно на зараховано період роботи з 18.12.2020 по 08.09.2023 до вислуги років для призначення пенсії.

Суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Стаття 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон) також декларує обов`язковість судових рішень. Так, згідно з частиною другою цієї статті судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Абзацом 2 частини сьомої статті 13 указаного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Стаття 236 КЗпП України врегульовує здійснення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, відповідно до якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У постанові від 16.04.2019 у справі №820/3747/18 Верховний Суд звернув увагу, що за змістом статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення; таку ж правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.12.2018 у справі №817/1088/17, тощо.

Верховний Суд у постанові від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанції, зазначив, що наявність вини у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог; наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження; обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не обумовлюється залежністю від причин, в тому числі їх поважністю, внаслідок яких судове рішення виконане несвоєчасно, тощо.

З аналізу наведених вище норм права слідує, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток в цих правовідносинах за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16.

Також у постанові від 25.09.2019 у справі №813/4668/16 Верховний Суд додатково виснував, що згідно із статтею 236 КЗпП виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі; наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Подібна за змістом позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 30.04.2020 у справі №260/1424/18, від 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18

Таким чином, не зважаючи на вину роботодавця чи наявність обставин, які зумовили несвоєчасне виконання суб`єктом призначення рішення суду про поновлення на роботі працівника, яке звернуто до негайного виконання, юридичним фактом, що встановлює відповідальність, передбачену положеннями статті 236 КЗпП України, є лише факт невиконання рішення суду.

Указані висновки відповідає усталеній судові практиці і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такої правової позиції.

Стаття 236 КЗпП України, встановлює дві форми відповідальності за невиконання рішення про по поновлення на роботі, а саме відшкодування середнього заробітку або ж різниці в заробітку за час такої затримки (невиконання).

Перебування працівника у трудових відносинах із суб`єктом призначення на іншій посаді на час невиконання рішення суду про поновлення на попередній роботі, може слугувати підставою для стягнення на користь позивача як середнього заробітку, так і різниці в заробітку за час такої затримки. Натомість, указані відповідачем обставини не є підставою для звільнення суб`єкта призначення від відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, виходячи із казуального тлумачення цієї норми матеріального права у межах спірних правовідносинах.

Суд зазначає, що вищенаведені рішення суду переглядались судом апеляційної інстанції.

Указане не змінює обов`язковості рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд зауважує, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

За таких обставин суд уважає правильними та обґрунтованими доводи позивача про те, що невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на роботі зумовлює право останнього на отримання середнього заробітку за час затримки виконання в силу приписів статті 236 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, в постанові суду від 02.03.2016 по справі № 815/6908/15 та в подальших рішеннях суду у справах №815/863/18, 420/3196/19 та 3420/5952/20 визначено, що заробіток за попередні перед останніми два календарні місяці: вересень та жовтень 2015 року позивача склав відповідно 4501, 88 грн. в кожному місяці, згідно з якими середньоденна заробітна плата складає 147,60 грн.

Вказані показники середньоденної заробітної плати (147,60 грн) були застосовані судами під час встановлення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у справах №815/6908/15, №815/863/18, 420/3196/19 та №420/5952/20.

Вище судом було враховано, що виконання рішень суду у справах №№:

815/6908/15 було виконане через 460 робочих днів,

815/863/18 рішення суду першої інстанції було виконане через 43 робочих днів, рішення суду апеляційної інстанції через 80 робочих днів;

420/3196/19 було виконане через 108 робочих днів;

420/5952/20 виконане через 86 робочих днів.

Отже час затримки виконання рішень суду з поновлення ОСОБА_1 на роботі у сумі становить 777 робочих днів, а саме: 460 + 43 + 80 + 108 + 86.

При цьому, суд не може задовольнити вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду по справі №815/5069/14 де період затримки становив 86 днів, з 06.11.2014 по 10.03.2015, оскільки сторонами суду не надані відомості про заробіток ОСОБА_1 за попередні два місяця перед місяцем звільнення та в самій справі №815/5069/14 вимоги про середній заробіток за час вимушеного прогулу не заявлялись позивачем.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 114 685,20 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення (147,60 грн х 777 робочих днів).

Щодо вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди (06.11.2014 - 10.03.2015, з 03.03.2016 - 03.01.2018, з 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021), суд зазначає наступне.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Тобто, законодавством встановлюються певні умови для отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, це факт звільнення особи та наявність невикористаних днів відпустки.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство) (ч.1 ст.2 Закону № 504/96-ВР).

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч.1 ст. 6 Закону № 504/96-ВР).

Таким чином, відпустка є наслідком трудових відносин, винагородою за відпрацьований час, а щорічна відпустка надається виходячи з тривалості відпрацьованого часу.

При цьому, за обставинами даної справи, у спірні періоди, за які ОСОБА_1 просить суд нарахувати йому грошову компенсацію, останній не працював, у трудових відносин не перебував саме з вини відповідача та імперативність обов`язку статей 235 та 236 КЗпП є своєрідним покаранням за не поновлення трудових відносин з відповідачем.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Поряд із цим, варто зауважити, що суть такого виду соціальної гарантії як стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі полягає у компенсації такому працівникові грошових коштів, які він міг бути отримати, якби роботодавець не зволікав з його поновленням на роботі.

Підсумовуючи, суд приходить до висновку про помилковість доводів ОСОБА_1 про наявність в нього права на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за періоди 06.11.2014 - 10.03.2015, з 03.03.2016 - 03.01.2018, з 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо неправомірності дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу за період з 18.12.2020 по 08.09.2023, суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Наказом №5о/с від 18.02.2020 ОСОБА_1 було поновлено на службі в органах внутрішніх справ (а.с.10).

Наказом №12о/с від 18.05.2020 позивача було звільнено з посади (а.с.10).

Наказом №2о/с від 26.04.2021 позивача було поновлено на посаді (а.с.9).

Наказом №4о/с від 25.06.2021 позивача було звільнено з посади (а.с.9).

Наказом №7о/с від 22.05.2023 позивача було поновлено на посаді (а.с.8).

Наказом №10о/с від 08.09.2023 позивача було звільнено з посади (а.с.8).

Тобто, за період з 18.12.2020 по 08.09.2023 ОСОБА_1 неодноразово було звільнено та поновлено на посаді.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 у справі №420/5952/20 було частково задоволено позов ОСОБА_1 та серед іншого, зобов`язано Головне Управління МВС України в Одеській області зарахувати час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 17.12.2020 включно в стаж служби в органах внутрішніх справ України.

Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (зі змінами та доповненнями), вбачається, що відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» і постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону Кабінет Міністрів України постановляє: установити, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

При цьому, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

З урахування встановленої рішенням суду протиправності наказу про звільнення позивача №2о/с від 18.05.2020 зі служби, та як наслідок його скасування, позивач вважається таким, що знаходився у вимушеному прогулі, що фактично прирівнюється до проходження служби в органах внутрішніх справ.

Таким чином, спірний період часу трудового стажу позивача з 18.12.2020 - день ухвалення рішення про скасування наказу та поновлення на посаді, по 08.09.2023 - дата останнього наказу про звільнення, включно, підлягає зарахуванню відповідачем до вислуги років ОСОБА_1 .

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає про наявність підстав для визнання протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу за період з 18.12.2020 по 08.09.2023 роки, і, як наслідок, зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області зарахувати трудовий стаж позивача за період роботи з 18.12.2020 по 08.09.2023 включно до вислуги років.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом:

- визнання протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, які полягають у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 03.03.2016 - 03.01.2018, з 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021;

- зобов`язання Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за періоди з 03.03.2016 - 03.01.2018, з 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021 у сумі 114 685,20 грн;

- визнання протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу за період з 18.12.2020 по 08.09.2023 роки;

- зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області зарахувати трудовий стаж позивача за період роботи з 18.12.2020 по 08.09.2023 включно до вислуги років.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1073,60 гривень, що підтверджується квитанцією №8015-4262-0916-6965 від 25.11.2023 (а.с.75).

Отже, керуючись ст.139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 90, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, які полягають у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 03.03.2016 - 03.01.2018, з 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за періоди з 03.03.2016 - 03.01.2018, з 24.07.2018 - 25.09.2018, з 20.12.2018 - 17.04.2019, з 13.09.2019 - 17.02.2020, з 21.12.2020 - 23.04.2021 у сумі 114685,20 грн.

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу за період з 18.12.2020 по 08.09.2023 роки.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області зарахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за період роботи з 18.12.2020 по 08.09.2023 включно до вислуги років.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12, код ЄДРПОУ 08592268).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА