Постанова

від 14.05.2024 по справі 911/2663/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2024 р. Справа№ 911/2663/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Коробенка Г.П.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від

14.05.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного

підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду

Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 (суддя Христенко О.О., повний

текст рішення складено та підписано 27.11.2023)

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Авіа Солюшнз"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській,

Черкаській та Чернігівській областях,

про стягнення 893 249,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» про стягнення 893 249,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по сплаті орендної плати за період січень-лютий 2022 року за Договором оренди індивідуального визначеного (нерухомого майна), що належить до державної власності від 31.01.2019 № 2216, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 475 210,48 грн, що стало підставою для додаткового нарахування до стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 158 403 грн 49 коп заборгованості, 106 545 грн 92 коп пені, 41 грн 21 коп інфляційних нарахувань, 7 442 грн 65 коп 3 % річних та 4 710 грн. 53 коп. судового збору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 611 у відповідача наявний обов`язок зі сплати орендної плати у розмірі 50 % від нарахованої позивачем суми у період січень-лютий 2022, який становить 316 806,99 грн, а оскільки відповідач свій обов`язок зі сплати орендної плати виконав частково, сплативши 158 403,50 грн, то належною до стягнення та такою, що підлягає задоволенню є сума заборгованості у розмірі 158 403,49 грн.

З урахуванням вказаного судом здійснено перерахунок заявлених позивачем сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат та частково задоволено вказані вимоги.

Вимоги та зміст апеляційної скарги.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 в частині відмови у задоволені стягнення 579 214,54 гривень, в тому числі: 316 806,99 гривень основного боргу, 177 418,16 гривень пені, 72 992,28 гривень інфляційних витрат та 11 997,11 гривень 3% річних. Ухвалити в цій частині нове рішення , яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» заборгованість у розмірі 579 214,54 гривень, в тому числі: 316 806,99 гривень основного боргу, 177 418,16 гривень пені, 72 992,28 гривень інфляційних витрат та 11 997,11 гривень 3% річних. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» судові витрати.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з висновками суду щодо наявності у даному випадку підстав для застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 611.

Клопотання та відзив учасників справи.

25.01.2024 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, зазначаючи, що вони не ґрунтуються на нормах права та не відповідають обставинам справи та посилаючись на судову практику в аналогічних правовідносинах. Відповідач зазначає, що він є суб`єктом малого підприємництва, та провадить діяльність із виробництва послуг безпосередньо на виробничих площах, що свідчить про його відповідність критеріям, встановленим додатком 2 до Постанови № 611, що вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем.

Відповідач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

07.02.2024 до канцелярії суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях надійшли пояснення у справі.

27.03.2024 до канцелярії суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції, щодо розгляду апеляційної скарги.

15.12.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №911/2663/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 19.12.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

27.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/2663/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.01.2024 у справі №911/2663/23 апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

11.01.2024 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 та призначено до розгляду на 20.02.2024.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. 20.02.2024 перебував у відпустці, тому судове засідання, яке призначене на 20.02.2024 не відбулось.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному з 21.02.2024 по 01.03.2024.

Суддя Яковлєв М.Л. перебував на лікарняному з 27.02.2024 по 01.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 розгляд апеляційної скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 призначено на 02.04.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1399/24 від 27.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі. Ухвалено розгляд справи здійснювати за раніше визначеною датою та часом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 відкладено розгляд справи в режимі відеоконференції на 14.05.2024.

Позиція учасників справи та явка в судове засідання.

14.05.2024 у судове засідання з`явився представник позивача, підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача, який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документа - ухвали суду до електронного кабінету ЕС третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 31.01.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (правонаступником якого є - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях) (за договором - орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» (за договором - орендар) укладено Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 2216 (далі - договір), згідно умов п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно приміщення № 54 на 4-му поверсі пасажирського терміналу D (інв.47578) загальною площею 776,0 кв.м., приміщення № 1-58 на 1-му поверсі та приміщення № 59-83 на 2-му поверсі будівлі терміналу С, загальною площею 1226,7 кв.м., (надалі орендоване майно), що розміщені за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт та перебувають на балансі державного підприємства Міжнародний аеропорт Бориспіль (далі - балансоутримувач).

Згідно з п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою розміщення: приміщення № 54 на 4-му поверсі пасажирського терміналу D (інв.47578) загальною площею 776,0 кв.м. розміщення зали очікування пасажирів бізнес-класу; приміщення № 1-58 на 1-му поверсі та приміщення № 59-83 на 2-му поверсі будівлі терміналу С, загальною площею 1226,7 кв.м. розміщення зали очікування підвищеної комфортності для пасажирів категорії VIP та бізнес-класу.

Відповідно до п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно п. 3.1 договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2018 року 1 584 957,74 грн.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України.

Згідно з п.п. 3.6, 3.7 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, за весь період невиконання зобов`язання включно.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює відповідач, вказується Призначення платежу за зразком, наведеним у розділі 11 договору).

У п. 10.1 договору сторони погодили, що цей договір укладено строком на 10 (десять) років, що діє з 31.01.2019 до 30.01.2029 включно.

Згідно з Актом приймання-передачі орендованого майна від 02.08.2019, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування орендоване майно: приміщення № 54 на 4-му поверсі пасажирського терміналу D (інв.47578) загальною площею 776,0 кв.м. розміщення зали очікування пасажирів бізнес-класу; приміщення № 1-58 на 1-му поверсі та приміщення № 59-83 на 2-му поверсі будівлі терміналу С, загальною площею 1226,7 кв.м. розміщення зали очікування підвищеної комфортності для пасажирів категорії VIP та бізнес-класу, що розміщені за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт та перебувають на балансі державного підприємства Міжнародний аеропорт Бориспіль.

Відповідно до акту повернення від 01.02.2021 внаслідок відмови орендаря від частини орендованого майна, орендар повернув з оренди на користь балансоутримувача приміщення № 1-58 на 1-му поверсі та приміщення № 59-83 на 2-му поверсі будівлі терміналу С, загальною площею 1226,7 кв.м., отже, від 01.02.2021 об`єктом оренди є державне нерухоме майно приміщення № 54 на 4-му поверсі пасажирського терміналу D (інв.47578) загальною площею 776,0 кв.м. надане у користування з метою розміщення зали очікування пасажирів бізнес-класу.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, ним за період з січень-лютий 2022 року виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 1 520 673,55 гривень, з яких до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 633 613,98 гривень (30 відсотків + ПДВ).

А саме позивачем виставлено такі рахунки-фактури та відповідні їм акти приймання-здачі виконаних послуг:

- від 31.01.2022 № 76/142 всього на суму 828 898,52 грн, з яких на користь позивача має бути сплачено 345 374,38 грн, строк оплати рахунку - 15.02.2022;

- від 28.02.2022 № 76/460 (за період з 01 по 23 лютого 2022) всього на суму 691 775,03 грн, з яких на користь позивача має бути сплачено 288 239,60 грн, строк оплати рахунку - 15.03.2022.

Відповідач вказані рахунки оплатив частково, сплативши лише 158 403,50 грн: 10.02.2022 на суму 86 343,60 грн та 03.06.2022 на суму 72 059,90 грн.

Позивач звернувся до суду із відповідним позовом та просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 475 210,48 грн, в обґрунтування чого посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди та безпідставним ухиленням від повної сплати нарахованої орендної плати.

У свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що протягом спірного періоду позивачем було виставлено рахунки на оплату орендної плати без врахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 »Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» (надалі - Постанова № 611), згідно якої відповідач може розраховувати, як на звільнення від сплати орендної плати, згідно додатку 1 до цієї постанови, як суб`єкт, що здійснює побутове обслуговування населення; або на сплату 50% від нарахованої орендної плати згідно додатку 2 до цієї постанови, як суб`єкт малого підприємництва, що здійснює виробничу діяльність в орендованих приміщеннях аеропорту; або на сплату 25% від нарахованої орендної плати, згідно додатку 3 до зазначеної постанови, як суб`єкт, що орендує приміщення з метою розміщення закладу громадського харчування.

Натомість позивач вважає, що відповідача не можна віднести до жодного з суб`єктів, перерахованих в додатках 1-3 до Постанови № 611, а тому пільги зі сплати орендної плати, запроваджені зазначеною постановою до зобов`язань відповідача застосовані бути не можуть.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 611 у відповідача наявний обов`язок зі сплати орендної плати у розмірі 50 % від нарахованої позивачем суми у період січень-лютий 2022, який становить 316 806,99 грн, а оскільки відповідач свій обов`язок зі сплати орендної плати виконав частково, сплативши 158 403,50 грн, то належною до стягнення та такою, що підлягає задоволенню є сума заборгованості у розмірі 158 403,49 грн.

Апелянт не погоджується з наведеними висновками суду щодо часткового задоволення позовних вимог та вважає, що у даному випадку відсутні підстави для застосування вимог постанови Кабінету Міністрів України № 611 до відповідача.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та врахувавши доводи учасників справи, погоджується з висновками суду щодо часткового задоволення позовних вимог та наявністю у даному випадку підстав для застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 611, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, яке необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частинами 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що для сплати орендної плати за період січень-лютий (23 дні) 2022, позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 1 520 673,55 гривень, з яких на користь позивача (балансоутримувача) підлягало сплаті 633 613,98 гривень.

Відповідачем сплачено орендну плату частково, а саме в розмірі 158 403,50 гривень.

Сплачуючи частково виставлені рахунки, відповідач посилався на те, що вони виставлені без урахування вимог Постанови № 611, а тому відповідач самостійно визначав розмір орендної плати, що підлягав сплаті у відповідному місяці та сплачував 25% від визначеного позивачем розміру орендної плати, як орендар, що використовує орендоване державне майно з метою розміщення закладу громадського харчування в аеропорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням подальших змін з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, який тривав протягом і спірного періоду (січень-лютий 2022 року).

Постановою № 611 врегульовані питання щодо звільнення (повного чи часткового) орендарів від орендної плати.

Так, пунктом 1 Постанови № 611 визначено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:

1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;

2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786, здійснюється у розмірі:

50% суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;

25% суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.

При цьому, визначено, орендодавцям державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину.

У додатку 1 до Постанови № 611 наведено перелік орендарів, які звільняються від орендної плати за користування нерухомим державним майном, зокрема до переліку орендарів, віднесено орендарів, які орендують приміщення з метою побутового обслуговування населення.

У додатку 2 до Постанови № 611 наведено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50%, зокрема, до переліку орендарів, віднесено вітчизняних юридичних і фізичних осіб, що є суб`єктами малого підприємництва, фізичні особи, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах).

У додатку 3 до Постанови № 611 наведено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків, зокрема, до переліку орендарів віднесено орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів ресторанів, ресторанів з нічним режимом.

Фактично, сутність спору полягає в тому, чи наявне у відповідача право на застосування пільг по сплаті орендної плати, запроваджених Постановою № 611. При цьому позивач вважає, що відповідач не відноситься до жодного з суб`єктів перерахованих в додатках 1-3 цієї постанови, тоді як відповідач вважає, що одночасно відноситься до суб`єктів, перерахованих у всіх трьох додатках та, відповідно, має право на застосування пільги у розмірі 100 %, 75 % та 50 % від розміру орендної плати.

При цьому, відповідач впродовж спірного періоду проводив оплату орендної плати у розмірі 25% від виставлених рахунків, стверджуючи, що його діяльність відноситься до діяльності ресторану в аеропортах, що відповідно надавало йому право на пільгу зі сплати орендної плати у розмірі 75%.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав в оренду приміщення, розташовані в будівлі аеропорту Бориспіль з метою розміщення зали очікування пасажирів бізнес-класу ATMOSFERA FLY.

Учасниками справи не заперечується того факту, що основною метою зали очікування пасажирів є надання можливості очікувати пасажирами рейсів, що підтверджується переліком послуг, які надає відповідач згідно правил та умов користування послугою бізнес зали ATMOSFERA FLY за фіксованими тарифами за час перебування.

До складу послуг бізнес-зали очікування віднесено послуги з організації харчування та забезпечення напоями, а також користування: зоною відпочинку із сучасними меблями, спеціальними кріслами Flat-bed та пледами; кімнатою для паління з витяжкою; душовою кімнатою та аксесуарами; кімнатою для людей з інвалідністю та сповивання немовлят; кімнатою для переговорів; українською та закордонної пресою; wi-fi; принтерами і копіювальним апаратом; широкоформатними телевізорами.

Як зазначалось вище, Додаток 3 Постанови № 611 містить перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків стосується орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення низки чітко визначених об`єктів виключно на території аеропортів. Тут, зокрема, йде мова про кафе, бари, кафе-бари, закусочні, буфеті, кафетерії, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; кафе, бари, кафе-бари, закусочні, кафетерії, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ресторани, ресторани з нічним режимом роботи; їдальні, буфеті, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; торговельні об`єкти.

Тобто оскільки такий перелік є цілком конкретний, та в якому чітко перелічено види діяльності орендарів, які підпадають під дію додатку 3 до Постанови № 611, то за правильними висновками суду першої інстанції, діяльність відповідача до зазначеного переліку не відноситься.

У додатку 2 до Постанови № 611 міститься перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків та у п. 2 зазначеного переліку зазначено, що він стосується вітчизняних юридичних і фізичних осіб, що є суб`єктами малого підприємництва, фізичних осіб, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах).

Зазначене уточнення - «зокрема в аеропортах» дає підстави дійти висновку, що не дивлячись на те, що орендарів, що здійснюють господарську діяльність на орендованих площах в аеропортах стосується спеціальний додаток 3 до Постанови № 611, суб`єкти малого підприємництва, що здійснюють виробничу діяльність на виробничих площах в аеропортах також мають право на пільгу у сплаті орендної плати, проте у розмірі меншому, ніж зазначено в додатку 3.

Для застосування положення додатку 2 Постанови № 611 необхідна наявна сукупність наступних обставин:

1) орендар має бути вітчизняним суб`єктом малого підприємництва;

2) орендар має здійснювати виробничу діяльність;

3) орендар має здійснювати таку діяльність на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, навіть із загального визначення господарської діяльності вбачається, що її сутність полягає у діяльності, яка відноситься до сфери виробництва, до складу якої входить як виготовлення продукції, так і надання послуг.

Наведене також узгоджується і підтверджується змістом норм ч. 3 ст. 286 та ч. 1 ст. 333 Господарського кодексу України, в яких загальна діяльність орендаря вважається виробничою (ст. 286), а фінанси суб`єктів господарювання віднесено до загальної фінансовою системи, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) (ст. 333).

За змістом ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»:

суб`єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими.

товар - будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов`язання та права (зокрема цінні папери).

Відповідно до п. 10 ч. 1 Закону України »Про ціни та ціноутворення» товар - продукція, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові та немайнові права, що підлягають продажу (реалізації).

З наведеного вбачається, що до господарської діяльності відноситься діяльність з виробництва товарів (робіт, послуг). Відповідно, виробничою діяльністю є діяльність з виробництва товарів та надання послуг, та що послуги охоплюються визначенням товар, продукція.

Відповідно до Національного класифікатора України Класифікація видів економічної діяльності, затвердженого Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457:

класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об`єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи.

Економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Засоби виробництва - це товари (крім сировини та палива), що їх використовують для виробництва інших товарів чи послуг. До засобів виробництва належать виробничі приміщення, машини й устаткування, транспортні засоби, трактори тощо.

Продукція - це результат економічної діяльності. Це загальний термін, який використовують як для позначення товарів, так і послуг.

Послуги - це результат економічної діяльності, відносно якого не можна встановити права власності. Послуги не підлягають продажу окремо від процесу їх виробництва. Момент завершення виробництва послуги збігається з моментом надання її споживачеві.

З наведених положень вбачається, що предметом виробництва можуть бути як товари, так і послуги, та для обох цих категорій застосовними є одні і ті ж самі процеси, зокрема виробничий. Під продукцією розуміється як товар, так і послуга та процес її надання є виробництвом послуги.

Відповідно, діяльність суб`єктів господарювання з надання послуг відноситься до виробничої діяльності.

З системного аналізу наведеного обґрунтованим є висновок, що діяльність відповідача щодо надання послуг з комфортного розміщення пасажирів у залі очікування є виробничою діяльністю.

Ще одним критерієм, якому має відповідати відповідач для того, щоб мати право на пільгу зі сплати орендної плати за додатком 2 Постанови № 611 є здійснення ним свої виробничої діяльності на орендованих виробничих площах в аеропорту.

До засобів виробництва як товарів, так і послуг відносяться, зокрема, виробничі приміщення, а відповідно до визначення, викладеного у постанові Головного державного санітарного лікаря України «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99» від 01.12.1999 № 42 виробниче приміщення - замкнутий простір в спеціально призначених будинках та спорудах, в яких постійно (по змінах) або періодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудова діяльність людей.

Таким чином, виробничі приміщення є ті приміщення, що власне використовуються суб`єктом господарювання для виробництва товарів чи послуг і орендовані відповідачем приміщення цілком відповідають зазначеним критеріям, адже метою оренди приміщень в аеропорту Бориспіль було розміщення зали відпочинку, а діяльність відповідача полягає саме у наданні послуг комфортної зали очікування із певним спектром послуг. Та такі послуги можуть бути надані виключно та безпосередньо в цьому орендованому приміщенні.

При цьому, у п. 2 додатку 2 Постанови № 611 використовує термін виробнича площа, однак оскільки чинне законодавство про оренду не передбачає такої, окремо визначеної категорії приміщень, як виробнича площа, то наявні підстави для висновку, що коли в зазначеному додатку згадуються орендовані виробничі площі, то суд виходить із того, що видавник Постанови № 611 під орендованими виробничим площами мав на увазі орендовані виробничі приміщення, тобто ті приміщення, які є необхідними для виробництва товарів (робіт, послуг).

Наведене також узгоджується з актами Фонду державного майна України, оскільки згідно Плану невідкладних заходів з переміщення у разі потреби виробничих потужностей суб`єктів господарювання з територій, де ведуться бойові дії та/або є загроза бойових дій, на безпечну територію, затвердженого розпорядженням КМУ від 25.03.2022 № 246-р, в тому числі Фонду державного майна України було доручено визначити перелік вільних виробничих площ, які можуть використовуватися переміщеними підприємствами, та створення з цією метою єдиної бази даних (цифрової карти). З огляду на дату прийняття, зазначений нормативний акт застосовується судом виключно в частині використаної термінології.

На виконання зазначеного доручення Фондом державного майна України на своєму офіційному сайті було розміщено Перелік вільних виробничих площ, які можуть використовуватися переміщеними підприємствами.

Із зазначеного переліку вбачається, що Фонд державного майна України відносить до складу виробничих площ не тільки приміщення, з метою розміщення саме виробництва продукції, у вузькому значенні, а будь-які приміщення, зокрема, склад, гараж, їдальня, готель, офіс, магазин, адміністративне приміщення, адміністративна будівля, будинок культури з пропозицією до використання з метою розміщення офісних приміщень, складських приміщень, проведення заходів та зборів та т.і.

З наведеного вбачається, що до виробничих площ, навіть у розумінні Фонду державного майна України відносяться будь-які приміщення, що можуть виступати об`єктами оренди з метою здійснення на таких площах виробничої діяльності з виробництва товарів (робіт, послуг).

Отже, орендоване відповідачем приміщення використовується ним у якості виробничої площі для здійснення виробничої діяльності з надання послуг з комфортного очікування пасажирами своїх рейсів в аеропорту Бориспіль.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач відповідає всім критеріям, визначених п. 2 додатку 2 до Постанови № 611, адже є суб`єктом малого підприємництва, який провадить виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах аеропорту Бориспіль.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів при вирішенні питання щодо того, чи належить ТОВ «Преміум Авіа Солюшнз» до суб`єктів, перерахованих у додатку 2 до Постанови № 611, та як наслідок щодо наявності підстав для застосування до такого орендаря пільг, визначених Постановою № 611 враховувала, крім іншого, сталу судову практику Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, що стосуються дослідження питання щодо того, чи підпадає відповідач під дію додатку 2 до Постанови № 611, що знайшло своє відображення у наступних постановах Верховного Суду: від 07.12.2022 у справі № 911/1064/21, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20 та від 22.11.2022 у справі № 911/654/21.

Крім іншого, суд також враховує внутрішні організаційні документи як аеропорту Бориспіль, так і Міністерства інфраструктури України, які під наданням послуг в аеропорті розуміють саме виробничу діяльність, що підтверджується листом аеропорту від 21.04.2022 № 01-22-263 (про повне зупинення виробничої діяльності аеропорту), стратегічним планом розвитку аеропорту на період 2015-2019 (про віднесення пасажирських терміналів до виробничих потужностей, а діяльність з обслуговування пасажирів та рейсів виробничою діяльністю аеропорту), стандартом якості обслуговування в аеропорті Бориспіль від 29.03.2019 (про те, що обслуговування пасажирів в аеропорту є виробничим процесом).

Також, листом голови Фонду державного майна України від 11.12.2020 № 10-16-25418 надано роз`яснення щодо застосування Постанови № 611 та зазначено, що вона була розроблена саме з метою надання підтримки орендарям державного майна.

Верховний Суд вже неодноразово висловлювався про те, що Постанова № 611 розроблена саме з метою надання державою підтримки орендарям державного майна під час дії карантину, а будь-яка державна підтримка, у тому числі і державна підтримка орендарів державного майна, має ґрунтуватися, зокрема, на принципах справедливості, розумності, передбачуваності, та, відповідно, суб`єкти, яким вона надається, повинні мати рівні можливості для її отримання та не піддаватися невиправданим обмеженням в отриманні такої державної підтримки. Безумовно, в умовах триваючого карантину та суттєвого зниження пасажиропотоку в аеропортах існуючі обмеження ставлять орендарів у складне фінансове становище, тож цілком виправданим є встановлення на час дії карантину знижки зі сплати орендної плати за державне майно, зокрема для орендарів, що орендують приміщення в аеропортах (постанови від 07.12.2022 у справі № 911/1064/21, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20 та від 22.11.2022 у справі № 911/654/21).

Відтак, судова колегія вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що положення додатку 2 Постанови № 611 на відповідача не розповсюджуються з урахування того, що оскільки предметом спірних орендних правовідносин є державне майно, та беручи до уваги те, що Постанова № 611 приймалася саме з метою надання підтримки суб`єктам, що є орендарями державного майна, сама по собі відсутність у переліку орендарів, яким надається знижка зі сплати орендної плати, які отримали в оренду державне майно з метою розміщення зали очікування в аеропорту, не може позбавляти таку особу права на державну підтримку, закріпленого у Постанові № 611.

Також вказані твердження позивача спростовуються встановленими вище обставинами та врахованою судовою практикою.

Підсумовуючи викладене, судова колегія констатує, що відповідач відповідає критеріям, зазначеним у п. 2 додатку 2, оскільки є суб`єктом малого підприємництва та здійснює виробничу діяльність на виробничих площах в аеропорту, а тому розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по суті, базовий розмір орендної плати у розглядуваний спірний період має становити 50% від нарахованого розміру орендної плати, визначеного відповідними первинними документами, наявними у матеріалах справи.

Відтак, з огляду на наведені вище висновки суду та з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 611, за правильним перерахунком суду, у відповідача наявний обов`язок зі сплати орендної плати у розмірі 50 % від нарахованої позивачем суми у період січень-лютий 2022, який становить:

- за січень 2022 року згідно рахунку № 76/142, на користь позивача підлягає сплаті сума у розмірі 172 687,19 грн (345 374,38 грн * 50%);

- за лютий 2022 року згідно рахунку № 76/460, на користь позивача підлягає сплаті сума у розмірі 144 119,80 грн (288 239,60 грн * 50%).

Отже, загальна сума орендної плати, що підлягає сплаті відповідачем на користь позивача у спірний період становить 316 806,99 гривень.

Оскільки судом встановлено, що відповідач свій обов`язок зі сплати орендної плати виконав частково, сплативши за кожним виставленим рахунком 25 % від нарахованої суми, а всього відповідачем сплачено 158 403,50 грн, то належною до стягнення та такою, що підлягає задоволенню є сума заборгованості у розмірі 158 403,49 гривень (316 806,99 грн - 158 403,50 грн), про що правильно зазначив суд першої інстанції та з чим погоджується судова колегія.

Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 283 964,08 гривень пені, 19 439,76 гривень 3% річних та 114 635,49 гривень інфляційних втрат розрахованих за період з 16.02.2022 по 17.08.2023 за рахунком № 76/142 та за період з 16.03.2022 по 17.08.2023 за рахунком № 76/460.

Як було встановлено судом, вимога про стягнення з відповідача боргу є обґрунтованою частково - у розмірі 158 403,49 гривень, а тому базою для нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат є саме сума встановлена судом.

Пунктом 3.7 договору обумовлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, за весь період невиконання зобов`язання включно.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що за умовами договору оренди орендна плата має бути сплачена відповідачем щомісяця не пізніше 15 числа місяця, однак відповідач своїх зобов`язань у строки встановлені договором оренди не виконав, чим допустив порушення зобов`язання.

Відповідач зазначає, що позивач направив рахунок-фактуру та акт приймання-передачі за лютий 2022 року лише 05.10.2022, що підтверджується електронним підписом в системі ПЗ Мe Doc, а санкції нараховуються з 16.03.2022.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, сторони у пункті 3.6 договору чітко визначили строк сплати орендних платежів - до 15 числа місяця, що настає за поточним місяцем оренди, а тому саме після настання конкретної календарної дати у відповідача виникає обов`язок сплати, а не після отримання рахунку-фактури.

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19.

За викладених обставин, судом першої інстанції здійснено власний розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням встановлених судом обставин, та визначено, що належним до стягнення є розрахований розмір до стягнення санкцій в сумі: 106 545,92 грн пені, 41 643,21 грн інфляційних нарахувань та 7 442,65 грн 3 % річних.

Відтак колегія суддів погоджується, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі, встановленому та правильно розрахованому судом першої інстанції.

Усі інші доводи та міркування учасників справи судовою колегією враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Висновки апеляційного інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі №911/2663/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №911/2663/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.05.2024.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Г.П. Коробенко

М.Л. Яковлєв