Постанова

від 27.05.2024 по справі 910/8871/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2024 р. Справа№ 910/8871/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Хрипуна О.О.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Польчен А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 27.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 (повний текст рішення підписано 01.12.2023)

у справі №910/8871/23 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк "Індустріалбанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес"

про зобов`язання вчинити дії,-

В судовому засіданні 27.05.2024 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Публічне акціонерне товариство Акціонерний Комерційний банк "Індустріалбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" про зобов`язання вчинити дії.

Позивач вказує, що він є власником нерухомого майна загальною площею 8 125,1 м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 14, право власності на яке ним було набуто 25.02.2023, як іпотекодержателем, відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку", внаслідок звернення стягнення на підставі укладеного з відповідачем-2, як іпотекодавцем договору застави. Як вказує банк, у травні 2023 ним був отриманий лист від відповідача-1, у якому останній стверджував, що він є орендарем вказаного нерухомого майна за укладеним із відповідачем-2 договором оренди № 250123 від 25.01.2023. Проте, оскільки банк, як іпотекодержатель згоди на передачу відповідачу-2 вказаного нежитлового приміщення не надавав, то цей договір є нікчемним, а у відповідача-1 відсутнє право оренди зазначеного нежитлового приміщення.

У позові позивач просить суд:

- встановити нікчемність договору оренди нежитлових приміщень від 25.01.2023 № 250123, укладеного між ТОВ "ЮКА" та ТОВ "Ліга-Прогрес";

- визнати відсутність у ТОВ "ЮКА" прав орендаря нерухомим майном, а саме: нежитловими приміщеннями, загальною площею 8 125,1 м2, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. №14;

- вжити попереджувальних заходів захисту права власності ПАТ АКБ "Індустріалбанк" та заборонити ТОВ "ЮКА" вчиняти будь-які дії, спрямовані на користування нерухомим майном, а саме: нежитловими приміщеннями, загальною площею 8 125,1 м2, розташованими за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. №14, а також будь-яким рухомим майном, яке розміщене в нежитлових приміщеннях, загальною площею 8 125,1 м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. № 14.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 по справі №910/8871/23 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк "Індустріалбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" про зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Встановлено нікчемність договору оренди нежитлових приміщень від 25.01.2023 № 250123, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮКА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес".

Визнано відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" прав орендаря нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень, загальною площею 8 125,1 м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. № 14.

У задоволенні вимог про вжиття попереджувальних заходів захисту права власності та заборони вчиняти будь-які дії, спрямовані на користування нерухомим майном - відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 132, приміщення 1-А, ідентифікаційний код 32911203) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк "Індустріалбанк" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/7, ідентифікаційний код 13857564) судовий збір у сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" (08681, Київська обл., село Рославичі, вул. Юліанська, буд. 53, ідентифікаційний код 36285229) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк "Індустріалбанк" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/7, ідентифікаційний код 13857564) судовий збір у сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що:

- договір оренди № 250123 від 25.01.2023, вчинений у письмовій формі, є договором оренди (найму) нежитлового приміщення, норми закону якого вимагають нотаріального посвідчення, якщо він укладений строком на три роки і більше, відповідно до п. 11.4 договору № 250123 від 25.01.2023 права та обов`язки за цим договором виникають після дії договору оренди № 010319 від 12.02.2019, договір оренди № 010319 від 12.02.2019 спочатку був укладений з 01.03.2019 по 31.01.2022, а потім продовжений згідно з додатковими угодами № 3 від 24.12.2021 та № 5 від 01.12.2022 - до 31.01.2024, тобто, більше, ніж на 3 роки, таким чином, договір № 010319 від 12.02.2019 мав бути нотаріально посвідчений згідно з вимогами ст. 793 ЦК України, оскільки договір № 010319 від 12.02.2019 (з урахуванням укладених до нього додаткових угод) фактично є нікчемним в силу закону, то і договір оренди № 250123 від 25.01.2023, права та обов`язки за яким виникають після дії цього договору оренди № 010319 від 12.02.2019, також є нікчемним;

- оскільки судом встановлені обставини нікчемності договору № 010319 від 12.02.2019, на підставі якого відповідач-1 здійснює користування нерухомим майном - приміщенням загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14, то у відповідача-1 відсутнє право орендаря зазначеного нерухомого майна, у цій частині позов ПАТ АКБ "Індустріалбанк" задоволено;

- позивачем не доведено факту можливого порушення відповідачем-1 права власності ПАТ АКБ "Індустріалбанк" на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 8 125,1 м2, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. №14, у зв`язку з чим відмовлено у задоволенні вимоги про "вжиття попереджувальних заходів" захисту права власності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-2 19.12.2023 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач-2 не погоджується з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 по справі №910/8871/23, вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та усталеній судовій практиці, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню із відмовою у задоволенні позову, з огляду на наступне:

- висновок суду щодо нікчемності договору оренди №010319 від 12.02.2019 зроблено судом першої інстанції поза межами позовних вимог, з підстав, які взагалі не висвітлені в позові, за самостійного дослідження обставин, які не входять в предмет дослідження та доказування у справі;

- позивач, укладаючи договори суборенди з ТОВ «ЮКА» фактично погоджував укладення договорів оренди між ТОВ «ЮКА» та ТОВ "Ліга-Прогрес", а подальше їх оспорювання суперечить поведінці Банка та не може бути підставою для задоволення позовних вимог;

- вимога про встановлення нікчемності договору оренди від 25.01.2023 є неправильним способом захисту, за відсутності спору щодо дійсності цього договору, а також, заявлена за відсутності порушеного права банку;

- вимога про визнання відсутності у ТОВ «ЮКА» прав орендаря не є ефективним способом захисту права, не призводить до відновлення порушеного права та не може бути предметом окремого позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-1 20.12.2023 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині встановлення нікчемності договору оренди нежитлових приміщень від 25.01.2023 № 250123, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮКА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" та провадження в цій частині закрити, а також скасувати рішення в частині визнання відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" прав орендаря нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень, загальною площею 8 125,1 м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. № 14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи відповідача-1, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

- суд першої інстанції вийшов за межі пердмету та підстав позову, встановивши нікчемність договору оренди нежитлових приміщень №010319 від 12.02.2019, укладеного між ТОВ «ЮКА» та ТОВ "Ліга-Прогрес", та застосувавши наслідки його нікчемності, а також встановивши обставини, які не стосуються предмета спору;

- на час звернення Банку до суду із позовом у ТОВ «ЮКА» не виникло право орендаря за договором оренди нежитлових приміщень і майна №250123 від 25.01.2023, щоб визнати його відсутнім, ТОВ "Ліга-Прогрес" також не заперечувало щодо нікчемності договору оренди нежитлових приміщень і майна №250123 від 25.01.2023, у зв`язку з чим, за відсутності спору між сторонами щодо нікчемності договору оренди нежитлових приміщень і майна №250123 від 25.01.2023 в цій частині справа підлягала закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України;

- у випадку неодноразової пролонгації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди на підставі ст.764 ЦК України чи ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного чи комунального майна» (строк дії якого менше трьох років) немає підстав для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, з огляду на що, оскільки кожен з трьох правочинів - договір оренди, додаткова угода №3 від 24.12.2021 та додаткова угода №5 від 01.12.2022 мають строк дії менше, ніж три роки, тому нотаріальне посвідчення таких правочинів не є обов`язковим відповідно до вимог закону;

- суд першої інстанції не застосував ч.1 ст.770 ЦК України та п.6.1.5 договору оренди нежитлових приміщень та майна №010319 від 12.02.2019 до спірних правовідносин, з 25.02.2023 у ТОВ "Ліга-Прогрес" припинились права та обов`язки орендодавця за договором оренди нежитлових приміщень та майна №010319 від 12.02.2019, але з 25.02.2023 у АКБ "Індустріалбанк" виникли права та обов`язки орендодавця за цим договором, в силу ч.1 ст.770 ЦК України ТОВ «ЮКА» має право продовжувати орендувати нерухоме майно до 31.01.2024 на підставі договору оренди нежитлових приміщень та майна №010319 від 12.02.2019, який не припинився з підстав, передбачених його умовами або законом.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти доводів відповідача-1, викладених в апеляційній скарзі, зазначає, що суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог, а встановив відсутність у ТОВ «ЮКА» права, зокрема, прав орендаря, на підставі обставин, які свідчать про невідповідність закону підстав, які, на думку ТОВ «ЮКА», надають право користування зазначеним нерухомим майном; під час розгляду справи у суді першої інстанції ТОВ «ЮКА» заявило про нікчемність договору оренди нежитлових приміщень № 250123 від 25.01.2023, укладеного між ТОВ «ЮКА» та ТОВ «Ліга-Прогрес», що свідчить про визнання цієї вимоги ТОВ «ЮКА»; додаткова угода № 3 та додаткова угода № 5, якими було встановлено строк оренди на термін понад три роки, потребували нотаріального посвідчення та державної реєстрації, проте ТОВ «ЮКА» не надано доказів нотаріального посвідчення та державної реєстрації додаткових угод № 3 та № 5, тому, з огляду на ч. 1 ст. 210, ч. 1 ст.220, ч. 2 ст. 793 та ст. 794 ЦК України, зазначені угоди є нікчемними, а договір № 01032019 припинив свою дію 31 січня 2022 року (п. 7.1. договору); на думку позивача, не може бути врахований у цій справі висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2019 у справі № 923/759/18, на який посилається апелянт, тому що у справі № 923/759/18 спір стосувався порушення переважного права на укладення договору позички комунального майна на новий термін, яке передбачене ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»; у зв`язку із припиненням 31.01.2022 строку дії договору № 01032019, укладеного між ТОВ «ЮКА» та ТОВ «Ліга-Прогрес», у відповідача ТОВ «Ліга-Прогрес», як попереднього власника, припинились права та обов`язки орендодавця, таким чином, у позивача станом на 25.02.2023 (дата набуття позивачем права власності на нерухоме майно загальною площею 8 125,1 м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 14) не виникло прав та обов`язків орендодавця за договором № 01032019, відповідно, твердження ТОВ «ЮКА про наявність в нього права оренди до 31.01.2024 на підставі ч. 1 ст. 770 ЦК України є безпідставним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти доводів відповідача-2, викладених в апеляційній скарзі, зазначає, що ні перед укладанням договору № 010319 оренди нежитлових приміщень та майна від 12.02.2019, ні після його укладання, апелянт не звертався до іпотекодержателя (позивача) з питання отримання письмової згоди на передачу в оренду ТОВ «ЮКА» нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. № 14; позивач в суді першої інстанції не заперечував, що йому відомо про існування договору № 010319 оренди нежитлових приміщень та майна від 12.02.2019, тобто, позивачу було відомо, що апелянт (іпотекодавець) не виконав вимоги п. 3.2.2. договору застави, передав предмет іпотеки в оренду, тобто скоїв цивільне правопорушення; «мовчання» позивача не може бути кваліфіковано, як суперечлива поведінка та породжувати будь-яких юридичних наслідків для позивача, тому що апелянт не припинив правопорушення шляхом отримання письмової згоди на орендні відносини, згідно договору оренди № 010319, в будь-якому випадку, підмінити письмову згоду позивача, передбачену п.3.2.2. договору застави, як то намагається апелянт, не можуть будь-які інші дії/бездіяльність, тому що такі дії/бездіяльність не передбачені договором застави; з огляду на п. 3.2.2. договору застави, договір оренди № 010319 від 12.02.2019, укладений між ТОВ «ЮКА» та ТОВ «Ліга-Прогрес», мав би припинитись 25.02.2023, якщо станом на 25.02.2023 цей договір був би діючим. додаткова угода № 3 та додаткова угода № 5, якими було встановлено строк оренди на термін понад три роки, потребували нотаріального посвідчення та державної реєстрації; ТОВ «ЮКА» не надано доказів нотаріального посвідчення та державної реєстрації додаткових угод № 3 та № 5, тому, з огляду на ч. 1 ст. 210, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 793 та ст. 794 ЦК України, зазначені угоди є нікчемними, а договір № 01032019 припинив свою дію 31 січня 2022 року (п. 7.1. договору); посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8871/23.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/8871/23.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 20.12.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8871/23.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/8871/23.

Матеріали справи №910/8871/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому у справі.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/8871/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/8871/23; об`єднано в одне провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/8871/23 з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/8871/23; призначено до розгляду справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/8871/23 на 15.02.2024.

Розпорядженням Керівника апарату від 15.02.2024 №09.1-08/735/24 у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, справу №910/8871/23 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2024 справу №910/8871/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Хрипуна О.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 прийнято до свого провадження справу №910/8871/23 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" на рішення Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2023; призначено до розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/8871/23 на 18.03.2024.

У зв`язку з виходом судді Мальченко А.О., яка входить до складу колегії суддів, у заплановану відпустку з 11.03.2024 по 24.03.2024, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 розгляд справи №910/8871/23 призначено на 22.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 оголошено перерву у справі №910/8871/23 на 27.05.2024.

24.05.2024 позивачем через підсистему «Електронний суд» подано додаткові пояснення у справі.

Явка представників сторін

В судовому засіданні апеляційної інстанції 27.05.2024 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційних скарг з підстав, викладених у відзивах на апеляційні скарги, прийняте у справі рішення просив залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 27.05.2024 представники відповідача-1 та відповідача-2 підтримали доводи апеляційних скарг з підстав, викладених у них, просили оскаржуване рішення скасувати.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

11.12.2006 між ПАТ АКБ "Індустріалбанк" (кредитор) та ТОВ "Меркурій" (позичальник) був укладений кредитний договір № КЛ/0100/25/06 (далі - договір), відповідно до якого позичальник зобов`язаний повернути кредитору кредитні кошти, а також сплатити відсотки за його користування на умовах, передбачених кредитним договором.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором, 11.12.2006 між ПАТ АКБ "Індустріалбанк" (іпотекодержатель) та ТОВ "Ліга-Прогрес" (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки нерухомого майна № КЛЗ/0100/25/06 (з урахуванням внесених до нього змін) (далі - договір іпотеки), відповідно до умов якого в іпотеку передане наступне нерухоме майно: нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав щодо об`єкта нерухомого майна 25.02.2023 ПАТ АКБ "Індустріалбанк" в порядку ст. 37 Закону України "Про іпотеку" було звернуто стягнення на нерухоме майно: нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14, та зареєстроване на нього право власності.

23.05.2023 банком був отриманий лист від ТОВ "ЮКА" № 77 від 12.05.2023, у якому останній повідомив позивача про укладення з ТОВ "Ліга-Прогрес" договору оренди № 250123 від 25.01.2023, предметом якого є нерухоме майно: нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14. Як зазначив відповідач-1, вказаний договір оренди є діючим, недійсним або нікчемним не визнаний. У цьому ж листі відповідач-1 просив позивача припинити перешкоджання працівниками банку у користуванні орендованим майном.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує про нікчемність зазначеного договору оренди № 250123 від 25.01.2023, оскільки банк, як іпотекодержатель зазначеного нерухомого майна згоди на оренду не надавав, тому у відповідача-1 відсутнє право орендаря на нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів 1, 2, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У силу положень статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Тлумачення ст.ст. 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Як роз`яснено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з квітня 2013 по лютий 2019 між ТОВ "ЮКА" та ТОВ "Ліга-Прогрес" були укладені наступні договори оренди нерухомого майна, а саме - нежилих приміщень (в літ. А) загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14, зокрема:

- договір оренди нежилих приміщень та майна № 080413 від 08.04.2013, зі строком дії до 31.12.2015 (п. 7.1).

- договір оренди нежилих приміщень та майна № 010415 від 01.04.2015, зі строком дії до 01.03.2019, відповідно до п. 2 додаткової угоди № 3 від 08.02.2018;

- договір оренди нежилих приміщень та майна № 010319 від 12.02.2019, зі строком дії до 31.12.2024, відповідно до додаткової угоди № 5 від 01.12.2022.

Відповідно до п. 1.6 указаних договорів оренди на дату укладення цих договорів нежилі приміщення, які є предметом договору, обтяжені іпотекою відповідно до договору застави нерухомого майна (іпотеки), укладеного між ТОВ "ЮКА" та АКБ "Індустріалбанк".

Згідно п. 2.1 зазначених договорів вступ орендаря у користування приміщенням відбувається з моменту підписання сторонами акта № 1 приймання-передачі приміщень в оренду та обладнання, та припиняється з моменту підписання сторонами акта № 2 приймання-передачі з оренди та обладнання, які є додатками до цих договорів.

25.01.2023 між ТОВ "ЮКА" та ТОВ "Ліга-Прогрес" був укладений договір оренди нежилих приміщень та майна № 250123, предметом якого є оренда відповідачем-1 нежилих приміщень (в літ. А) загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14, що на дату укладення цього договору обтяжені іпотекою відповідно до договору іпотеки (розділ 1 договору).

Відповідно до п. 11.4 договору оренди № 250123 від 25.01.2023 права та обов`язки за цим договором виникають після закінчення строку дії договору оренди № 010319 від 12.02.2019 або його дострокового розірвання та підписання сторонами відповідного акту повернення майна орендодавцю.

Згідно ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

На виконання зазначених договорів ТОВ "Ліга-Прогрес" неодноразово передавало в оренду ТОВ "ЮКА" приміщення загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14, які останній повертав у зв`язку з закінченням договорів оренди (зокрема, договорів № 080413 від 08.04.2013 та № 010415 від 01.04.2015). Востаннє, на виконання договору № 010319 від 12.02.2019, відповідач-2 передав відповідачу-1 зазначене нежитлове приміщення на підставі акту приймання-передачі від 01.03.2019.

Водночас, нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14, що були предметом договорів оренди нежилих приміщень та майна № 080413 від 08.04.2013, № 010415 від 01.04.2015, № 010319 від 12.02.2019, були обтяжені іпотекою відповідно до договору іпотеки № КЛЗ/0100/25/06 від 11.12.2006.

Пунктом 3.2.2 договору іпотеки сторони передбачили, що іпотекодавець має право здавати предмет іпотеки в найм (оренду, лізинг) на строк не більше строку дії кредитного договору, без письмової згоди іпотекодержателя.

У матеріалах справи наявний лист ПАТ АКБ "Індустріалбанк" № 2 від 25.01.2023, адресований ТОВ "Меркурій" (боржнику) та відповідачу-2 (іпотекодавцю), у якому банк вказував про порушення позичальником умов кредитного договору № КЛ/0100/25/06 від 11.12.2006 в частині несплати процентів за користування кредитом у період з 01.10.2022 по 31.10.2022 у сумі 115 822,20 дол. США. У цьому ж листі вимагав від боржника та іпотекодавця сплатити зазначену суму відсотків протягом 30 днів та вказував, що у разі несплати вказаних процентів протягом визначеного строку, кредитний договір є припиненим з наступного календарного дня. Цим же листом було попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України "Про іпотеку". Вказаний лист ТОВ "Меркурій" та відповідач-2 отримали 25.01.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та листом ТОВ "Меркурій" № 5 від 01.02.2023.

Зобов`язання, визначене у листі банку від 25.01.2023 позичальник та/або іпотекодавець не виконали, тому кредитний договір № КЛ/0100/25/06 від 11.12.2006 припинив свою дію з 25.02.2023.

За вірними висновками суду першої інстанції, саме з 25.02.2023 у відповідача-2 відсутнє право здавати приміщення загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14 в оренду третім особам без згоди іпотекодержателя (банку).

12.09.2019 між відповідачами був укладений договір оренди нежилих приміщень та майна № 010319, зі строком дії до 31.01.2022 (п. 7.1 договору).

У подальшому строк дії вказаного договору оренди був неодноразово продовжений. Зокрема, додатковою угодою № 3 від 24.12.2021 - з 01.02.2022 по 31.01.2023, а додатковою угодою № 5 від 01.12.2022 - з 01.02.2023 по 31.01.2024.

У договорі оренди № 250123 від 25.01.2023 сторонами було погоджено, що права та обов`язки за цим договором виникають після дії договору оренди № 010319 від 12.02.2019 або його дострокового розірвання та підписання сторонами відповідного акту повернення майна орендодавцю.

Відповідно до ч. 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Оскільки з 25.02.2023 передача в оренду нежитлового приміщення має відбуватись за згодою позивача, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що договір оренди № 250123 від 25.01.2023 є нікчемним на підставі ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", враховуючи, що права та обов`язки за цим договором виникають після дії договору № 010319 від 12.02.2019, строк дії якого встановлений до 31.01.2024.

Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Чинним законодавством України чітко визначено, які правочини підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше згідно з вимогами статті 793 ЦК України.

За домовленістю сторін нотаріуси посвідчують інші правочини, укладені у письмовій формі, нотаріальне посвідчення яких законом не передбачено.

Договір оренди № 250123 від 25.01.2023, вчинений у письмовій формі, є договором оренди (найму) нежитлового приміщення, норми закону вимагають нотаріального посвідчення, якщо він укладений строком на три роки і більше.

Відповідно до п. 11.4 договору № 250123 від 25.01.2023 права та обов`язки за цим договором виникають після дії договору оренди № 010319 від 12.02.2019, останній спочатку був укладений з 01.03.2019 по 31.01.2022, а потім продовжений згідно з додатковими угодами № 3 від 24.12.2021 та № 5 від 01.12.2022 - до 31.01.2024, тобто, більше, ніж на 3 роки.

Таким чином, договір № 010319 від 12.02.2019 мав бути нотаріально посвідчений згідно з вимогами ст. 793 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що оскільки договір № 010319 від 12.02.2019 (з урахуванням укладених до нього додаткових угод) фактично є нікчемним в силу закону, то і договір оренди № 250123 від 25.01.2023, права та обов`язки за яким виникають після дії цього договору оренди № 010319 від 12.02.2019, також є нікчемним.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.

У разі невизнання іншою стороною недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв`язку з оспоренням та невизнанням іншими особами.

Отже, з метою захисту прав власника (банку), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про встановлення нікчемності договору оренди нерухомого майна № 250123 від 25.01.2023, укладеного між ТОВ "ЮКА" та ТОВ "Ліга-Прогрес", та задоволення позову в цій частині.

Твердження апелянтів про те, що висновок суду щодо нікчемності договору оренди №010319 від 12.02.2019 зроблено судом першої інстанції поза межами позовних вимог, з підстав, які взагалі не висвітлені в позові, за самостійного дослідження обставин, які не входять в предмет дослідження та доказування у справі, відхиляються колегією суддів, оскільки права та обов`язки за договором № 250123 від 25.01.2023 виникали після дії договору оренди № 010319 від 12.02.2019, тому є пов`язаними між собою.

Щодо вимоги банку визнати відсутність у ТОВ "ЮКА" прав орендаря нерухомим майном, а саме: нежитловими приміщеннями, загальною площею 8 125,1 м2, розташованими за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. №14, колегія суддів зазначає наступне.

За твердженням Позивача, дії Відповідача, а саме зловживання ним правом та свідоме використання ним нікчемного Договору оренди, дають Банку підстави передбачати можливість порушення права власності Банку в майбутньому, що дає Позивачу право просити суд про превентивний захист такого права Банку та про визнання у Відповідача -1 відсутнім прав орендаря.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

У статті 285 ГК України передбачені основні права та обов`язки орендаря. Зокрема, орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди; орендар може бути зобов`язаний використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду; орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату; орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

Оскільки судом встановлені обставини нікчемності договору № 010319 від 12.02.2019, на підставі якого відповідач-1 здійснює користування нерухомим майном - приміщенням загальною площею 8 125,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 14, то у відповідача-1 відсутнє право орендаря зазначеного нерухомого майна. Отже, у цій частині позов ПАТ АКБ "Індустріалбанк" правомірно задоволено судом першої інстанції.

Щодо вимоги про вжиття попереджувальних заходів захисту права власності ПАТ АКБ "Індустріалбанк" та заборони ТОВ "ЮКА" вчиняти будь-які дії, спрямовані на користування нерухомим майном, а саме: нежитловими приміщеннями, загальною площею 8 125,1 м2, розташованими за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. №14, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Тобто, частиною 2 ст. 386 ЦК України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів передбачає захист права власності у випадку, коли порушення права ще не відбулося, але є підстави вважати, що воно має статися. Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках з метою попередження порушення права власності застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності.

Таким чином, виходячи зі змісту частини 2 статті 386 ЦК України, позов про превентивний захист права власності може бути пред`явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою. Вказана позиція викладене Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі № 910/5630/17.

Також Верховний Суд України в листі від 01.07.2013 «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» зазначив, що превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності спрямований на попередження можливого порушення, якого на момент подання позову немає, але при цьому у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призведуть до порушення його права.

Водночас у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що відповідач-1 у майбутньому буде вчиняти активні дії щодо порушення права власності позивача на нерухоме майно: нежитлові приміщення, загальною площею 8 125,1 м2, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. №14. Навпаки, як вбачається з листа відповідача-1 від 12.05.2023, "співробітниками банку готель (у якому знаходиться спірне нежитлове приміщення) був закритий з підстав його аварійності, було заблоковано роботу адміністраторів, тощо". У цьому ж листі відповідач-1 просив банк надати доступ до вказаного приміщення.

Судом першої інстанції вірно оцінено посилання позивача на лист відповідача-1 від 25.05.2023 стосовно відключення приміщень банку від електричної енергії, оскільки станом на час вирішення даного спору у суді першої та апеляційної інстанцій, доказів таким обставинам (вчинення відповідачем-1 відповідних дій) банком надано не було.

Крім того, банк не називає конкретних дій, утримання від вчинення яких він вимагає від відповідача-1.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, і тому потребують захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Вказана позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, Верховним Судом у постанові від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20, від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19.

За вірними висновками місцевого господарського суду, з чим погоджується апеляційний суд, позивачем не доведено факту можливого порушення відповідачем-1 права власності ПАТ АКБ "Індустріалбанк" на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 8 125,1 м2, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. №14, у зв`язку з чим вимоги про "вжиття попереджувальних заходів" захисту права власності задоволенню не підлягають.

Посилання апелянтів на те, що позивач, укладаючи договори суборенди з ТОВ «ЮКА» фактично погоджував укладення договорів оренди між ТОВ «ЮКА» та ТОВ "Ліга-Прогрес", а подальше їх оспорювання суперечить поведінці Банка та не може бути підставою для задоволення позовних вимог, відхиляються колегією суддів, оскільки «мовчання» позивача не може бути кваліфіковано, як суперечлива поведінка та породжувати будь-які юридичні наслідки для позивача, оскільки апелянт не припинив правопорушення шляхом отримання письмової згоди на орендні відносини.

Посилання відповідача-1 на відсутність спору про нікчемність договору оренди нежитлових приміщень № 250123 від 25.01.2023, укладеного між ТОВ «ЮКА» та ТОВ «Ліга-Прогрес», відхиляється апеляційним судом, оскільки саме під час розгляду справи у суді першої інстанції ТОВ «ЮКА» заявило про нікчемність цього договору, що свідчить не про відсутність спору, а про визнання цієї вимоги ТОВ «ЮКА».

Доводи відповідача-1 про те, що суд першої інстанції не застосував ч.1 ст.770 ЦК України та п.6.1.5 договору оренди нежитлових приміщень та майна №010319 від 12.02.2019 до спірних правовідносин, не приймаються судовою колегією, оскільки у зв`язку із припиненням 31.01.2022 строку дії договору № 01032019, укладеного між ТОВ «ЮКА» та ТОВ «Ліга-Прогрес», у відповідача ТОВ «Ліга-Прогрес», як попереднього власника, припинились права та обов`язки орендодавця, тому у позивача станом на 25.02.2023 не виникло прав та обов`язків орендодавця за договором № 01032019.

Щодо тверджень апелянтів на те, що вимоги позивача про встановлення нікчемності договору оренди від 25.01.2023 та визнання відсутності у ТОВ «ЮКА» прав орендаря є не ефективним способом захисту права, не призводить до відновлення порушеного права та не може бути предметом окремого позову, колегія суддів зазначає наступне.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою. Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права (п. 56, 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц).

Отже, згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду такий спосіб захисту права позивача як визнання у відповідача якогось права відсутнім є ефективним саме в тому разі, якщо ніяких конкретних дій і порушень права позивача відповідач у минулому насправді не вчинив, а спір полягає лише і виключно в тому, що позивач і відповідач мають діаметральну позицію щодо наявності у них тих чи інших прав і обов`язків у межах певних правовідносин.

З огляду на викладене, твердження апелянтів про обрання позивачем не ефективного способу захисту права відхиляються колегією суддів.

Доводи відповідачів 1, 2, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідачів 1, 2 з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційних скаргах не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідачів 1, 2, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Твердження позивача, викладені у відзивах на апеляційні скарги, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідачів 1, 2 (апелянтів) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв`язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКА" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/8871/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/8871/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліга-Прогрес" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮКА".

4. Матеріали справи №910/8871/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 30.05.2024.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді О.О. Хрипун

А.О. Мальченко