Постанова

від 16.05.2024 по справі 904/2584/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2584/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2023 (суддя Бєлік В.Г.)

у справі № 904/2584/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО- ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛГ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просило стягнути (з урахуванням уточнення-збільшення позовних вимог) з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" за порушення умов договору сервісного обслуговування № 9/08 від 09.08.2022 у загальному розмірі 1 183 284,22 грн, яка складається з наступних сум: 527 174,70 грн - сума боргу без урахування ПДВ, 105434,95 грн - суми ПДВ; 88 564,84 грн - пені, що нарахована без урахуванням сум ПДВ, 8223,92 грн. - пеня в частині суми ПДВ; 7 279,30 грн - 3% річних, що нараховані на суму боргу без ПДВ, 675,93 грн - 3% річних суми ПДВ; 445 403,41 грн - інфляційне збільшення, що нараховане на суму боргу без ПДВ, 527,17 грн - інфляційне збільшення суми ПДВ.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 у справі №904/2584/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГ" 527 174,70 грн - сума боргу без урахування ПДВ, 105 434,95 грн - суми ПДВ; 88 564,84 грн - пені, що нарахована без урахуванням сум ПДВ, 8 223,92 грн. - пеня в частині суми ПДВ; 7 279,30 грн - 3% річних, що нараховані на суму боргу без ПДВ, 675,93 грн - 3% річних суми ПДВ; 197 711,97 грн - інфляційне збільшення, що нараховане на суму боргу без ПДВ, 527,17 грн - інфляційне збільшення суми ПДВ, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 033,89 грн. В решті позову відмовлено.

21.11.2023 до суду від позивача надійшла заява щодо розподілу судових витрат, в якій просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у справі №904/2584/23.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2023 у справі № 904/2584/23 Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГ" про розподіл судових витрат - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГ" 11 860,12 грн витрати на професійну правничу допомогу. В решті заяви відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2023 у справі № 904/2584/23 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято за нез`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апелянт вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 11 860,12 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, так як розглядалась в одноособовому порядку, а не колегіальному у складі трьох суддів, у мережі Інтернет міститься велика кількість практики з аналогічних спорів; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Зазначає, що ТОВ «ОЛГ» не надано належних та допустимих доказів в підтвердження здійснення оплати адвокату Захарчук К.О., зокрема, не надано відповідної квитанції, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, тобто, надані послуги ТОВ «ОЛГ» адвокату Зачарчук К.О. на даний час не оплачені та є такими, що Позивачем (за первісним позовом) фактично не понесені.

Скаржник наголошує, що при винесенні додаткового рішення суд не взяв до уваги фінансовий стан Відповідача, а саме те, що підприємство Відповідача перебуває в стадії будівництва гірничо-збагачувального комплексу та не здійснює виробництво та реалізацію продукції, відповідно не має доходу.

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 у справі №904/2584/23 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції, за результатами оцінки аргументів, що не відносяться до предмету спору, а саме: - «типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань»....; - «матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач належним чином виконав зобов`язання за договором №PSR246/17 від 03.11.2017р.», в той час, як предметом позову є стягнення заборгованості за договором сервісного обслуговування №9/08 від 09.08.2022р.;

- підставою для оплати за сервісне обслуговування є рахунок, який оформляється «Виконавцем» на підставі акту виконаних робіт та податкова накладна оформлена «Виконавцем» та зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних. При оформлені податкових накладних, позивачем порушено вимоги п.п. «е» п. 201.1 ПКУ - допущена помилка в графі 2 податкової накладної «опис (номенклатура) товарів/послуг продавця»: номенклатура в податковій накладній не відповідає формулюванням в первинних документах. Зазначена помилка в номенклатурі товарів/послуг є суттєвою та критичною, оскільки така інформація однозначно слугує ідентифікації операції, в зв`язку з чим, Відповідач не має права віднести суму ПДВ у податковий кредит. Зазначені помилки допущені Позивачем при оформлені податкових накладних: № 7 від 02.11.2022р., № 11 від 02.11.2022р., № 16 від 03.11.2022р., № 19 від 04.11.2022р. № 25 від 08.11.2022р, № 27 від 09.11.2022 р., № 28 від 09.11.2022р., № 29 від 09.11.2022р., № зо від 09.11.2022 р., № 31 від 09.11.2022 р., № 32 від 10.11.2022р., № 34 від 10.11.2022р., №35 від 10.11.2022р., №36 від 10.11.2022 р., №39 від 11.11.2022р., №40 від 11.11.2022р., №41 від 14.11.2022р.,№42 від 14.11.2022р., №43 від 14.11.2022р., №44 від 14.11.2022р., №45 від 14.11.2022р., №46 від 14.11.2022р., №47 від 15.11.2022р., № 48 від 15.11.2022р., №51 від 15.11.2022р., №52 від 15.11.2022р., № 53 від 15.11.2022р. Загальний обсяг операцій по вказаним податковим накладним складає: 459 842, 07 грн. в тому числі ПДВ 76640,35 грн. Належним чином оформлення зазначених податкових накладних здійснено лише 22.06.2023р, на підтвердження чого Відповідачем було надано роздруківку з Єдиного реєстру податкових накладних додається, але судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не прийнято до уваги та не надано оцінку аргументам та доказам Відповідача, в обґрунтування його заперечень.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 у справі № 904/2584/23 та об`єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 у справі № 904/2584/23 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2023 у справі №904/2584/23.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги відповідача не скористався.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 16.05.2024 з`явився представник позивача (апелянта). Відповідач (апелянт) явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини відсутності суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданих ТОВ "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" апеляційних скарг, в межах їх доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційних скарг протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Колегія суддів зауважує, що відповідач як учасник судового процесу, не був позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 16.05.2024 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача (апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача в судовому засіданні 16.05.2024 заперечив проти задоволення апеляційних скарг, наполягав на необхідності залишення рішень суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 9 серпня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю ОЛГ (надалі - Виконавець, Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ (надалі - Замовник, Відповідач) уклали Договір № 9/08 про сервісне обслуговування техніки.

Відповідно до п. 1.1. Договору Замовник доручає і оплачує, а Виконавець приймає на себе зобов`язання з технічного обслуговування (надалі сервісне обслуговування) техніки Замовника, згідно доданого списку та згідно умов договору, з використанням для цього запасних частин, ПММ, охолоджуючих рідин (надалі - Товар) за цінами вказаними у погодженому регламенті робіт, які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору загальна вартість Договору складає 10 000 000,00 грн. з ПДВ.

Умовами п. 3.1 Договору та Додатку № 1 до нього передбачені наступні тарифи на сервісне обслуговування:

- вартість однієї години роботи сервісного механіка Виконавця становить 620,00 грн без ПДВ. При виклику механіка Виконавця для робіт у вихідний день або офіційний святковий день, а також у нічний час з 22.00 до 07.00 Замовник оплачує роботу механіка з 50% збільшення зазначених тарифів;

- виклик спеціаліста, тобто оплата пробігу сервісного автомобіля від бази Виконавця до місця експлуатації техніки та назад і перебування сервісного механіка Виконавця в шляху при його виїзді для проведення робіт) налічується з розрахунку 12,00 грн. за 1 км, без ПДВ;

- прокачка задньої пневмогідравлічної підвіски азотом самоскида САТ773Е налічується з розрахунку 6 250,00 грн., без ПДВ за одну маніпуляцію з даним агрегатом;

- прокачка задньої пневмогідравлічної підвіски азотом самоскида САТ773Е налічується з розрахунку 6 250,00 грн., без ПДВ за одну маніпуляцію з даним агрегатом;

- заправка кондиціонера однієї одиниці техніки налічується з розрахунку 2 250,00 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 3.3 Договору після закінчення робіт Виконавець надає Замовнику подекадно акти виконаних робіт, що підтверджують фактично виконані в поточному місяці по кожному виду техніки. В акті виконаних робіт вказується найменування послуги ті її вартість в гривнях. До актів виконаних робіт надається додаток, в якому розшифровується найменування робіт згідно регламенту робіт, вказаних в Додатках до Договору, перелік та вартість використаних матеріалів.

Згідно п. 4.1 Договору підставою для оплати за сервісне обслуговування є рахунок, який оформлюється Виконавцем на підставі акту виконаних робіт, та податкова накладна, оформлена Виконавцем на зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що термін оплати рахунку - 10 банківських днів з моменту виставлення, термін оплати може бути змінений за взаємною згодою сторін. Термін оплати рахунку в частині сум ПДВ по неоформленим Виконавцем та/або незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних - 15 банківських днів з дати їх реєстрації.

Відповідно до п. 4.4 Договору неоплачений Замовником у встановлений термін рахунок, оформлений Виконавцем на підставі акту виконаних робіт, за виключенням суми ПДВ по неоформлених Виконавцем та/або незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових

накладних, розглядається Виконавцем як порушення умов Договору і дає право стягнути з Замовника пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, що виникла за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.

Протягом 01.11.2022 по 22.11.2022 року Позивачем були виконані роботи по технічному обслуговуванню самоскида САТ773Е на загальну суму 682 609,65 грн. Зазначене підтверджується Актами наданих послуг, складених за листопад 2022 року, які підписані Позивачем та Відповідачем, а також листами обліку робочого часу, витраченого механіком на сервісне обслуговування й перелік та вид виконаних робіт.

На підставі першої події, а саме виконання робіт, Позивачем було складено та протягом 01.12.2022 року - 27.03.2023 року було зареєстровано відповідні податкові накладні, що підтверджуються квитанціями про реєстрацію таких накладних.

Позивач стверджує, що зі свого боку виконано свої зобов`язання за Договором у повному обсязі, а Відповідачем вартість виконаних Позивачем робіт сплачено частково у розмірі 50 000,00 грн.

Таким чином, на момент звернення з цією позовною заявою, заборгованість Відповідача перед Позивачем щодо оплати поставленого товару складає 632 609,65 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягнувши з відповідача на користь позивача основну заборгованість у сумі 527174,70 грн без урахування ПДВ та 105 434,95 грн - суми ПДВ, пеню у сумі 88 564,84 грн, що нарахована без урахуванням сум ПДВ, 8 223,92 грн. - пеню в частині суми ПДВ; 7 279,30 грн - 3% річних, що нараховані на суму боргу без ПДВ, 675,93 грн - 3% річних суми ПДВ; інфляційні втрати що нараховані на суму боргу без ПДВ - 197 711,97 грн. Натомість відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 247 691,44 грн

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛГ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить стягнути (з урахування уточнення - збільшення позовних вимог (т. 2 а.с. 227-235)) з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" за порушення умов договору сервісного обслуговування № 9/08 від 09.08.2022 у загальному розмірі 1 183 284,22 грн, яка складається з наступних сум: 527 174,70 грн - сума боргу без урахування ПДВ, 105 434,95 грн - суми ПДВ; 88 564,84 грн - пені, що нарахована без урахуванням сум ПДВ, 8 223,92 грн. - пеня в частині суми ПДВ; 7 279,30 грн - 3% річних, що нараховані на суму боргу без ПДВ, 675,93 грн - 3% річних суми ПДВ; 445 403,41 грн - інфляційне збільшення, що нараховане на суму боргу без ПДВ, 527,17 грн - інфляційне збільшення суми ПДВ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 632 609,65 грн. перед Позивачем, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором № 9/08 від 09.08.2022, щодо повної та своєчасної оплати виконаного сервісного обслуговування техніки.

Так, відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору - є господарськими, тому, згідно ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції, за результатами оцінки аргументів, що не відносяться до предмету спору, а саме: - «типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань»....; - «матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач належним чином виконав зобов`язання за договором №PSR246/17 від 03.11.2017р.», в той час, як предметом позову є стягнення заборгованості за договором сервісного обслуговування №9/08 від 09.08.2022р..

Щодо цього слід зауважити, що відповідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Між сторонами склалися правовідносини за договором № 9/08 від 09.08.2022 про сервісне обслуговування техніки, що за своїм характером відноситься до договору про надання послуг.

Згідно ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що позивач належним чином виконав зобов`язання за договором № 9/08 від 09.08.2022 щодо надання послуг з технічного обслуговування та ремонту обладнання Замовника.

Натомість відповідач розрахунки в повному обсязі за отримані послуги не провів.

При цьому зазначення господарським судом неправильного найменування договору, а саме: «типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», а також його реквізитів: «№PSR246/17 від 03.11.2017р.» - є технічною опискою, яка не вплинула на правильність встановлення обставин спірних правовідносин саме за договором № 9/08 від 09.08.2022, ступінь його виконання сторонами.

Наведене жодним чином не вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції, за результатами оцінки аргументів, що не відносяться до предмету спору, як помилкового вважає скаржник.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що умовами договору передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться в два етапи. Так, підставою для оплати за сервісне обслуговування є рахунок, який оформлюється Виконавцем на підставі акту виконаних робіт, та податкова накладна, оформлена Виконавцем на зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних

Термін оплати рахунку - 10 банківських днів з моменту виставлення, термін оплати може бути змінений за взаємною згодою сторін. Термін оплати рахунку в частині сум ПДВ по неоформленим Виконавцем та/або незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних - 15 банківських днів з дати їх реєстрації.

Наявні у справі акти виконаних робіт підписані сторонами без заперечень та зауважень.

Отже, строк оплати послуг наданих у період 01.11.2022 по 22.11.2022 без ПДВ є таким, що настав в період з 11.11.2022 по 02.12.2022.

Судом встановлено, що податкові накладні були зареєстровані у встановленому законом порядку в період з 01.12.2022 по 27.03.2023, тобто строк оплати робіт в частині розміру ПДВ настав в тому числі за останнім актом виконаних робіт 11.04.2023.

Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором надані позивачем послуги оплатив не в повному обсязі.

Доказів оплати послуг в сумі 527 174,70 грн без урахування ПДВ та 105 434,95 грн - суми ПДВ відповідач не надав.

Натомість апелянт повідомляє про те, що при оформлені податкових накладних, позивачем порушено вимоги п.п. «е» п. 201.1 ПКУ - допущена помилка в графі 2 податкової накладної «опис (номенклатура) товарів/послуг продавця»: номенклатура в податковій накладній не відповідає формулюванням в первинних документах. Зазначена помилка в номенклатурі товарів/послуг є суттєвою та критичною , оскільки така інформація однозначно слугує ідентифікації операції, в зв`язку з чим, Відповідач не має права віднести суму ПДВ у податковий кредит. Зазначені помилки допущені Позивачем при оформлені податкових накладних: № 7 від 02.11.2022р., № 11 від 02.11.2022р., № 16 від 03.11.2022р., № 19 від 04.11.2022р. № 25 від 08.11.2022р, № 27 від 09.11.2022 р., № 28 від 09.11.2022р., № 29 від 09.11.2022р., № зо від 09.11.2022 р., № 31 від 09.11.2022 р., № 32 від 10.11.2022р., № 34 від 10.11.2022р., №35 від 10.11.2022р., №36 від 10.11.2022 р., №39 від 11.11.2022р., №40 від 11.11.2022р., №41 від 14.11.2022р.,№42 від 14.11.2022р., №43 від 14.11.2022р., №44 від 14.11.2022р., №45 від 14.11.2022р., №46 від 14.11.2022р., №47 від 15.11.2022р., № 48 від 15.11.2022р., №51 від 15.11.2022р., №52 від 15.11.2022р., № 53 від 15.11.2022р. Загальний обсяг операцій по вказаним податковим накладним складає: 459 842,07 грн. в тому числі ПДВ 76640,35 грн. Належним чином оформлення зазначених податкових накладних здійснено лише 22.06.2023р, на підтвердження чого Відповідачем було надано роздруківку з Єдиного реєстру податкових накладних додається, але судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не прийнято до уваги та не надано оцінку аргументам та доказам Відповідача, в обґрунтування його заперечень.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання відповідача на невиникнення обов`язку щодо оплати отриманих послуг через ненастання події, з якою пов`язується момент оплати та відхиляє їх з огляду на таке.

Умовами договору визначено та визнається сторонами, що підставою для оплати за сервісне обслуговування є рахунок, який оформляється «Виконавцем» на підставі акту виконаних робіт та податкова накладна оформлена «Виконавцем» та зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Наявними у справі доказами, а саме: роздрукованим реєстром з Єдиного реєстру податкових накладних (т. 1 а.с. 15-20, т. 2 а.с. 18-22), витягами з ЄРПН по кожній накладній з квитанціями № 1 та № 2 про їх прийняття та реєстрацію (т. 2 а.с. 55-108), а також рішеннями контролюючого органу про реєстрацію податкових накладних (т. 2 а.с. 109-190) підтверджується факт реєстрації накладних, складених на виконання операції за договором №9/08 від 09.08.2022 на загальну суму 682 609,65 грн з ПДВ.

Відповідачем оплачено прийняті послуги лише частково на суму 50 000,00 грн, що засвідчено платіжною інструкцією № 66731 від 21.03.2023 (т. 1 а.с. 249).

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що докази на підтвердження факту реєстрації податкових накладних відповідними датами в період з 01.12.2022 по 27.03.2023 видається більш переконливим, оскільки засвідчується роздрукованим реєстром з Єдиного реєстру податкових, витягами з ЄРПН по кожній накладній з квитанціями № 1 та № 2 про їх прийняття та реєстрацію, а також рішеннями контролюючого органу про реєстрацію податкових накладних на відміну від тверджень апелянта про протилежне, на що вказує лише звідна таблиця щодо реєстрації податкових накладних, надана відповідачем.

При цьому ним не поставлено під сумнів долучені позивачем вищезгадані докази, не спростовано їх мотивованими аргументами та іншими належними доказами.

В свою чергу, доводи скаржника не узгоджуються з його поведінкою, адже він наголошує на тому, що загальний обсяг операцій по складеним з помилками податковим накладним складає: 459 842,07 грн. в тому числі ПДВ 76 640,35 грн, в той час, як загальна сума заборгованості становить: 527 174,70 грн без урахування ПДВ та 105 434,95 грн - сума ПДВ і ним жодним чином не пояснено факт несплати суми, що складає різницю між загальною сумою боргу та оспорюваною, тобто тієї, що визнається сторонами.

Більше того, виходячи з умов Договору, строк оплати послуг наданих у період 01.11.2022 по 22.11.2022 на суму без ПДВ є таким, що настав ще в період з 11.11.2022 по 02.12.2022, а спірні моменти стосуються лише настання строку оплати в частині сум ПДВ за підписаними сторонами Актами виконаних робіт й то лише на суму ПДВ в розмірі 76 640,35 грн.

Отже, більш вірогідними є докази позивача у їх сукупності та логічному взаємозв`язку, аніж надані на спростування цих обставин докази відповідача, вичерпну оцінку яким надано судом у тексті цієї постанови.

Слід зауважити, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, можливо погодитися з висновком господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у сумі 527174,70 грн без урахування ПДВ та 105 434,95 грн - суми ПДВ - є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, крім суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у сумі 88 564,84 грн, що нарахована без урахуванням сум ПДВ, 8 223,92 грн. - пеню в частині суми ПДВ; 7 279,30 грн - 3% річних, що нараховані на суму боргу без ПДВ, 675,93 грн - 3% річних суми ПДВ; 445 403,41 грн - інфляційне збільшення, що нараховане на суму боргу без ПДВ, 527,17 грн - інфляційне збільшення суми ПДВ.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.4 Договору неоплачений Замовником у встановлений термін рахунок, оформлений Виконавцем на підставі акту виконаних робіт, за виключенням суми ПДВ по неоформлених Виконавцем та/або незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, розглядається Виконавцем як порушення умов Договору і дає право стягнути з Замовника пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, що виникла за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

ТОВ "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" наявність своєї вини в порушенні зобов`язання, передбаченого п. 4.2. Договору, щодо оплати послуг, як це вимагається ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, не спростовано, що є підставою для притягнення його до відповідальності у вигляді сплати неустойки.

Господарським судом було здійснено перевірку розрахунку пені, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були правильно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок в межах визначеного позивачем періоду здійснено правильно.

Відповідач контррозрахунку не надав.

Апеляційний суд, перевіривши строк нарахування та розмір заявленої до стягнення пені, визнає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, а відтак вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції, що не спростовано скаржником.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Таким чином, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Отже, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, кредитор (постраждала сторона) також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав, на відміну від доведення розміру збитків. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Варто зауважити, на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду в постанові від 02.07.2019р. у справі 925/1641/17).

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

В свою чергу, стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов`язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов`язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Оскільки прострочення виконання зобов`язання має місце, то нарахування трьох відсотків річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період відповідає вимогам чинного законодавства щодо порядку їх обчислення.

Перевіркою розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивачем такий виконаний арифметично та методологічно правильно, а тому стягнено 7 279,30 грн - 3% річних, що нараховані на суму боргу без ПДВ, 675,93 грн - 3% річних суми ПДВ.

Щодо розрахунку позивача інфляційних втрат, то такий проведено за правильних вихідних даних (суми заборгованості та періоду прострочення), однак з неточним кінцевим результатом, то ж обґрунтованими є вимоги про стягнення інфляційних втрат, що нараховані на суму боргу без ПДВ в розмірі 197 711,97 грн, натомість решта вимог на суму 247 691,44 грн не підлягає задоволенню, з чим погоджується апеляційний суд.

Рішення суду в зазначеній частині позивачем не оскаржувалось, а відповідач не навів своїх мотивів незгоди з відмовою в задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

Необхідно зауважити, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами права, які їх регулюють, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 у справі № 904/2584/23.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2023 у справі № 904/2584/23, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Згідно ч.ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

До того ж суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи засвідчується наступне.

Позивач у позовній заяві вказав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи у розмірі 60 000,00 грн.

21.11.2023 до суду від позивача надійшла заява щодо розподілу судових витрат, в якій просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у справі №904/2584/23.

З заяви та додатків до неї слідує, що у зв`язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвоката Захарчук Ксенії Олегівни з метою надання йому юридичних послуг з приводу захисту інтересів клієнта, про що було укладено договір про надання правових (юридичних) послуг №120523/1 від 12.05.2023.

Пунктом 1.1. договору передбачено, що виконавець приймає зобов`язання надати правові (юридичні) послуги замовнику, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані правові (юридичні) послуги виконавцю на умовах та в строки, що передбачено умовами цього договору.

Згідно з пунктом 1.2. договору конкретний перелік, вид, строки надання, ціна і загальна вартість послуг узгоджується сторонами в спільно підписаних замовленнях до договору, які є його невід`ємними частинами.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що здача-приймання наданих правових (юридичних) послуг за договором оформлюється Актом здачі-прийняття наданих послуг.

Відповідно до пункту 4.1. договору вартість правових послуг, що надаються на умовах договору, визначаються сторонами в замовленні відповідно до підпункту 1.2. договору.

Оплата правових послуг здійснюється замовником на розрахунковий рахунок виконавця в національній валюті - гривня, у відповідності з порядком, визначеним у спільно підписаних сторонами замовленнях, та відповідно до виставленого виконавцем рахунку (п. 4.2. договору).

Умовами пункту 8.1. договору визначено, що договір набирає законної сили з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2023 включно.

В обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн. позивачем подано до суду засвідчені копії документів: 1) договір про надання правових (юридичних) послуг №120523/1 від 12.05.2023 разом з замовленням №1 про надання правових (юридичних) послуг від 12.05.2023 в якості додатку до договору; 2) ордер серія АР №1106292 від 13.05.2023; 3) свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 002117 від 09.04.2019; 4) акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №310523/2/Акт від 31.05.2023; 5) рахунок на оплату №12/05/2023 від 12.05.2023.

Відповідно до Замовлення №1 про надання правових (юридичних) послуг від 12.05.2023, що є додатком до договору, замовнику надаються наступні правові послуги: 1) врегулювання в судовому порядку спору між замовником та ТОВ "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (код ЄДРПОУ 39376858) щодо стягнення суми заборгованості за усним договором № 9/08 від 09.08.2022 року; 2) правовий аналіз документів, підготовка позовної заяви, супроводження розгляду справи позовної заяви у суді першої інстанції. Крім того, визначено, що вартість правових послуг, що надаються замовнику є фіксованою та складає 70 000,00 грн. Передбачено, що вартість послуг включає: правовий аналіз документів, підготовка позовної заяви та її подання. Супроводження розгляду позовної заяви в суді першої інстанції із складанням будь-яких необхідних процесуальних документів, передбачених нормами ГПКУ. Погоджено, що загальна вартість послуг, вказаних у п. 1.1.-1.2. замовлення №1 сплачується замовником виконавцю шляхом 100% оплати у безготівковій формі на рахунок виконавця протягом 30 днів з дня прийняття рішення судом першої інстанції.

З Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №310523/2/Акт від 31.05.2023 вбачається, що виконавцем були виконані наступні роботи (надані послуги): надання правової допомоги згідно п. 1.1.-1.2 замовлення №1 від 12.05.2023 до договору №120523/1 від 12.05.2023 вартістю 70 000,00 грн. У зазначеному Акті вказано, що замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт не має.

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №310523/2/Акт від 31.05.2023 містить підписи замовника та виконавця, які скріплено печатками сторін.

Окрім того, адвокатом було оформлено рахунок на оплату №12/05/2023 від 12.05.2023 вартості виконаних робіт (наданих послуг) на суму 70 000,00 грн.

Частково задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, господарський суд, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони; враховуючи обставини справи, обсяг доказів та те, що ця справа не є складною для адвокатів, які за своїм правовим статусом мають достатню правову кваліфікацію, дійшов висновку за можливе не розподіляти всю заявлену до стягнення суму правничої допомоги та стягнути з відповідача-1 на користь позивача 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Мотиви, з яких виходив суд приймаючи оскаржуване рішення, зводяться до наступного.

Відповідно до Замовлення №1 про надання правових (юридичних) послуг від 01.06.2023 замовнику надаються наступні правові послуги: 1) врегулювання в судовому порядку спору між замовником та ТОВ "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (код ЄДРПОУ 39376858) щодо стягнення суми заборгованості за усним договором № 9/08 від 09.08.2022 року; 2) правовий аналіз документів, підготовка позовної заяви, супроводження розгляду справи позовної заяви у суді першої інстанції.

Натомість у даному разі матеріали справи свідчать, що позовна заява та додані до неї документи не є значними за обсягом. Додані до позовної заяви копії документів у переважній своїй більшості є однотипними документами, які складаються з одного чи декількох аркушів та не потребують значної за обсягом роботи із їх вивчення, аналізу та засвідчення. Тобто, матеріали позовної заяви не містять великої кількості документів на дослідження яких була б об`єктивна необхідність витрачати значний час.

Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексу України, а тому цитування великої кількості норм права, законів та іншої нормативно-правової бази, яка підлягає дослідженню і застосуванню, спірні правовідносини також не передбачають.

Поряд з цим, матеріали справи свідчать, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2023 позовну заяву залишено без руху з огляду на вимоги пункту 2, 3, 5 частини 3 статті 162, частини 2 статті 164 ГПК України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

ТОВ "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" зазначає, що при винесенні додаткового рішення суд не взяв до уваги його фінансовий стан, а саме те, що підприємство перебуває в стадії будівництва гірничо-збагачувального комплексу та не здійснює виробництво та реалізацію продукції, відповідно не має доходу, в той же час, судом першої інстанції враховано, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату правничої допомоги становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат, а тому обґрунтованою та розумною є сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, яка і підлягає розподілу.

За викладеного, стягненню на користь позивача підлягає 11 860,12 грн пропорційно розміру задоволених вимог, чим спростовуються доводи апелянта про неспівмірність таких витрат та неврахування судом реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Щодо аргументів про те, що ТОВ «ОЛГ» не надано належних та допустимих доказів в підтвердження здійснення оплати адвокату Захарчук К.О., зокрема, не надано відповідної квитанції, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, тобто, надані послуги ТОВ «ОЛГ» адвокату Зачарчук К.О. на даний час не оплачені та є такими, що Позивачем (за первісним позовом) фактично не понесені.

Дійсно, позивачем на час вирішення його заяви про розподіл судових витрат не було надано доказів понесення витрат на правову допомогу.

Втім, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

При цьому самі лише посилання на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу та незгода з їх розміром не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

В даному випадку судом було враховано, що хоча обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу відповідає досягнутим домовленостям між позивачем та адвокатом у договорі про надання правової (правничої) допомоги та складеному на його виконання акті приймання-передачі виконаних робіт, відповідає їх потребам та інтересам, однак заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не узгоджується з критеріями справедливості та розумної необхідності таких витрат, за результатом чого господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 11 860,12 грн витрат на правничу допомогу, відмовивши у решті вимог.

Апелянтом не наведено змістовних аргументів щодо неправильного вирішення судом питання розподілу судових витрат.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

Відтак, відсутні підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2023 у справі № 904/2584/23, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2023 у справі № 904/2584/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2023 у справі № 904/2584/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "МОТРОНІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 30.05.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко