Рішення

від 30.05.2024 по справі 903/398/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 травня 2024 року Справа № 903/398/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/398/24 за позовом Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива 2018» про стягнення 26639,57 грн,

ВСТАНОВИВ:

17.04.2024 представник Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» надіслав до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива 2018» про стягнення 26639,57 грн, в т.ч.:22467,44 грн основний бог та 4172,13 грн відсотків.

Розгляд справи просить проводити за відсутності позивача.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору №202/В/2021 від 24.03.2021.

Ухвалою суду від 25.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 31.01.2024, яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (вул. Львівська, буд. 83, м. Луцьк, 43018) повернута з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива 2018»: вул. Львівська, буд. 83, м. Луцьк, 43018, отже суд направив ухвалу від 25.04.2024 за місцем державної реєстрації останнього.

Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).

Судом враховано, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина друга статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 25.04.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Разом з цим суд вважає, що дана обставина не є перешкодою для розгляду справи.

Строк для подання відзиву - до 27.05.2024 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з цим, ухвала суду про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами надіслана на електронну адресу, яка зазначена у позовній заяві: vf.alternatuva@gmail.com.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.03.2021 між АТ АКБ «Львів» (надалі Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬТЕРНАТИВА 2018» (надалі Позичальник) укладено Кредитний договір №202/В/2021, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати Позичальнику Кредит в розмірі 100000,00 гривень, із процентною ставкою 23,88% річних, з кінцевою датою повернення - 23.09.2023 (надалі Кредитний договір, а.с.4-7).

Прийняті на себе зобов`язання по Кредитному договору Банк виконав, перерахувавши на поточний рахунок Позичальника кошти в розмірі 100000,00грн., що підтверджується меморіальним ордером №777683 від 24.01.2021 (а.с.17).

Відповідно до п.2.1.6 Кредитного договору, повернення кредиту здійснюється згідно Графіку погашення кредиту оформленого додатком №1 до цього Договору, що є його невід`ємною частиною.

26.08.2022 за клопотанням позичальника (а.с.8), між АКБ «Львів» та Позичальником укладено Додатковий договір до Кредитного договору №202/В/2021 від 24.03.2021 (надалі - Додатковий договір 1, а.с.9), відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику відтермінування сплати відсотків за користування та/або відтермінування повернення отриманого Позичальником кредиту на термін з 31.08.2022 по 31.10.2022.

У зв`язку з відтермінуванням, Позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом у порядку та відповідно до Графіку повернення кредиту за Кредитним договором, викладеного в новій редакції, який погоджено Сторонами та який складає невід`ємну частину цього Додаткового Договору 1 (а.с.10).

В подальшому, за клопотанням Позичальника від 29.03.2023 (а.с.11), Сторонами 29.03.2023 укладено Додатковий договір до Кредитного договору №202/В/2021 від 24.03.2021, відповідно до якого Банк надав Позичальнику відтермінування сплати відсотків за користування кредитом та/або відтермінування повернення отриманого Позичальником Кредиту, на термін з 31.03.2023 по 30.04.2023 (надалі Додатковий договір 2, а.с.12).

У п.3 Додаткового договору 2 зазначено, що Позичальник зобов`язується сплатити відсотки, нараховані на час відтермінування в порядку та згідно Графіку (а.с.13).

22.09.2023 за клопотанням позичальника, між АКБ «Львів» та Позичальником укладено Додатковий договір до Кредитного договору №202/В/2021 від 24.03.2021 (надалі - Додатковий договір 3, а.с.15), відповідно до умов якого Сторони погодили змінити термін кредитування - дата повернення Кредиту 29.02.2024.

У зв`язку з зміною терміну кредитування, Позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом у порядку та відповідно до Графіку повернення кредиту за Кредитним договором, викладеного в новій редакції, який погоджено Сторонами та який складає невід`ємну частину цього Додаткового Договору 3 (а.с.16).

Згідно з умовами пунктів 2.3. - 2.5. Договору підставою здійснення банком переказу кредитних коштів з позичкового рахунку є заявка на видачу кредиту, платіжне доручення або будь-який інший адресований банку документ позичальника, який містить усі необхідні для здійснення переказу реквізити, підписаний уповноваженими особами. Сторони домовились, що підписання позичальником цього договору є одночасно ініціативою позичальника на отримання кредиту, а тому видача кредитних коштів банком може відбуватися без додаткових заяв, доручень чи інших документів.

Кредит видається на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання.

Датою видачі кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку (утворення строкової заборгованості по позичковому рахунку).

У відповідності до п.2.7. Кредитного договору - Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту у випадку невиконання/неналежного виконання Позичальником зобов`язань, передбачених цим Договором та/або договорами, якими забезпечується виконання зобов`язань за цим Додатковим договором, а також у випадку несвоєчасної сплати процентів та/або повернення Кредиту або його частини.

Згідно п.3.2. Кредитного договору - проценти за користування Кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по Кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно 360 днів у році), за ставкою, визначеною у п.2.1.3. цього додатково Договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному в п.2.1.4. цього договору.

Як вбачається з п.4.1., п.4.2. Кредитного договору - Позичальник зобов`язаний повернути Банку Кредит у повному обсязі в порядку та терміни, передбачені цим Договором та/або додатками до нього. Повернення Кредиту здійснюється шляхом безготівкових перерахунків або внесенням готівки в касу Банку.

Згідно з п.4.8 Договору банк, у випадках, передбачених п.2.7 Договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за Договором, про що письмово повідомляє позичальника.

Пунктом 4.9 Договору передбачено, що позичальник зобов`язаний протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги банку (п.4.8) достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за Кредитним договором.

У п.6.1 Договору, сторони погодили, що за невиконання/несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (повернення кредиту/кредитів, оплати процентів, комісій, інших платежів за Договором) банк вправі вимагати в позичальника сплату пені: - за зобов`язаннями у національній валюті - в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки.

Згідно з п.6.2 Договору при неповерненні або несвоєчасному поверненні суми кредиту (його частини), позичальник, на вимогу банку, повертає цю суму кредиту, збільшену на розмір індексу інфляції за весь час прострочення.

Термін кредитного договору закінчився 29.02.2024, по даний час кредитні зобов`язання Позичальником не виконані, відповідно Банк набув права вимагати погашення наявної кредитної заборгованості в судовому порядку.

З метою мирного врегулювання погашення кредитної заборгованості і з метою вирішення даного спору у позасудовому порядку, Банком надіслано лист-вимогу від 19.02.2024 за вих.№ 1472/0-05, дана вимога вручена Позичальнику 01.03.2024 (а.с.18-22), та залишилась без відповідного реагування зі сторони Позичальника.

Відповідно до частини 1, 2 статті 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пункт 1 статті 202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 627 Цивільного Кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 Цивільного Кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із приписами статті 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1,2 статті 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного Кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містяться в частині 1 статті 193 Господарського Кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з статті 1048 Цивільного кодексу України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено з умов Договору та підтверджено банком у позовній заяві - 29.02.2024 термін дії Кредитного договору закінчився.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за Договором, долученого банком, станом на 05.04.2024 основна заборгованість відповідача становила 22467,44 грн.

Позивачем зроблено розрахунок заборгованості за кредитним договором №202/В/2021 з 24.03.2021 по 04.04.2024, з якого вбачається, що у відповідача наявна заборгованість у розмірі 26639,57 грн (з яких 22467,44 грн - тіло кредиту, 4172,13 грн - заборгованість за відсотками, а.с.3).

Судом перевірено розрахунки долучені позивачем, встановлено їх арифметичну правильність, а тому вимога про стягнення з відповідача 26639,57 грн є законною та обґрунтованими.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 26639,57 грн, з яких 22467,44 грн - тіло кредиту та 4172,13 грн - заборгованість за відсотками.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива 2018» (вул. Львівська, буд. 83, м. Луцьк, 43018, код ЄДРПОУ 41922577) на користь Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» (вул. Сербська, 1, Львів, 79008, код ЄДРПОУ 09801546) 26639,57 грн (двадцять шість тисяч шістсот тридцять дев`ять гривень 57 коп) заборгованості, в т.ч.: 22467,44 грн - тіло кредиту, 4172,13 грн - заборгованість за відсотками, а також 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар