Рішення

від 30.05.2024 по справі 910/2676/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2024Справа № 910/2676/24

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/2676/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ БУДСЕРВІС"до проТовариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ІНВЕКС ТЕЛЕКОМ" стягнення 527 500,00 грн.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ БУДСЕРВІС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ІНВЕКС ТЕЛЕКОМ" про стягнення 527 500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором підряду № 21/06-ПР/23-10В11 від 21.06.2023, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 450 000,00 грн та штрафні санкції - 77 500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 року відкрито провадження у справі №910/2676/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.03.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Антоновича, 169, м. Київ, 03150, та отримана відповідачем 15.03.2024, що підтверджується долученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 07.03.2024, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

За приписами ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті у строки, визначені ст. 178, 252 ГПК України, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

12.04.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

21.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ БУДСЕРВІС" (за договором - Генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ІНВЕКС ТЕЛЕКОМ" (за договором - Підрядник) було укладено Договір підряду № 21/06-ПР/23-10В11, відповідно до умов якого Генпідрядник доручає та оплачує, а Підрядник зобов`язується за рахунок власних та/або залучених сил, засобів, ресурсів (будівельних матеріалів, обладнання, устаткування тощо) та будівельної машинної техніки, у відповідності до даного договору, проектної документації та законодавства виконати комплекс підрядних робіт з улаштування системи відеоспостереження та системи контролю доступу (СКД) в паркінгу № 10.11 (надалі - «Роботи») в складі «житлові будинки № 10.1; № 10.2; № 10.3; № 10.4; № 10.5; № 10.6; № 10.7; № 10.8; № 10.9; № 10.10; паркінги № 10.11; № 10.13 з прибудовами; офісний центр з вбудовано-прибудованим паркінгом № 10.12; нежитлові будівлі № 10.14; № 10.15; та будівлі ТП № 10.16; №10.17; №10.18; №10.19 у складі 1, 2, 3, 4, 5, 6 черг Х мікрорайону комплексної забудови мікрорайонів VI, VII, VIII, IX, X, XIII багатофункціонального житлового району (VI, VII, IX, X, XIII мікрорайони) на проспекті Правди навпроти перетину з проспектом Василя Порика у Подільському районі м. Києва (коригування VII мікрорайону 2,3,4 черги будівництва, X мікрорайону) 1 черга, паркінг №10.11.

Відповідно до п.3.1. Договору, Підрядник приступає до виконання Робіт за умови: передачі Генпідрядником Проектної та дозвільної документації згідно п. 2.1.1. Договору; передачі Генпідрядником фронту робіт по акту прийому-передачі; перерахування Генпідрядником першого траншу авансового платежу Підряднику згідно Договору, п. 4.7.1., та зобов`язується завершити їх повне виконання згідно графіка будівництва.

Відповідно до п. 4.1. Договору, ціна робіт, виходячи з обсягу виконуваних робіт згідно з Проектною документацією, з урахуванням ресурсів підрядника визначається сторонами у Додатку № 1 до даного Договору - «Договірна ціна з локальним кошторисом та підсумковою відомістю матеріальних ресурсів, який становитиме його невід`ємну частину.

У п. 4.7. Договору сторони визначили, що оплата за Договором здійснюється наступним чином:

- Аванси на закупівлю Підрядником Ресурсів та виконання Робіт, що є необхідними для виконання Робіт, сплачуватимуться Генпідрядником Підряднику на підставі листів-заявок останнього, поданих та погоджених Підрядником із Генпідрядником у відповідності до п. 2.3.19. Договору (пп. 4.7.1. Договору).

- Решту грошових коштів за виконані Роботи Генпідрядник сплачує на підставі Актів № КБ-2в та Довідки № КБ-3, які підписуються уповноваженими представниками Сторін щомісячно. Акт № КБ-2в та Довідку № КБ-3 Підрядник передає Генпідряднику не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа звітного місяця. Генпідрядник протягом 10 (десяти) днів після отримання акту перевіряє його реальність та підписує в частині фактично виконаних обсягів робіт. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання Акту приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3) (пп. 4.7.2. Договору).

На виконання умов Договору Позивачем було виконано умови цього Договору та сплачено Відповідачу авансований платіж в розмірі 450 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 10.07.2023 № 29958.

Відповідач не виконав свої договірні зобов`язання та роботи за договором взагалі не розпочав.

ТОВ «Моноліт Будсервіс» направило ТОВ «ВФ «Інвекс Телеком» лист-вимогу від 18.01.2024 за вих. №89 про негайне надолуження строків виконання (завершення) робіт по Договору підряду № 21/06-ПР/23-10В11 від 21.06.2023 та закінчення всіх робіт в повному обсязі до кінця січня 2024. У відповідь на зазначену вимогу ТОВ «ВФ «Інвекс Телеком» листом № 128/2-24 від 28.01.2024 визнало порушення строків виконання робіт та зобов`язалося виконати роботи за договором протягом лютий-березень 2024 року відповідно до запропонованого Плану-графіку виконання робіт.

Оскільки відповідач так і не приступив до виконання робіт за договором, 05.02.2024 позивач листом з описом вкладення надіслав на поштову адресу відповідача лист за вих. № 224 від 05.02.2024, відповідно до якого відповідача, на підставі п. 13.2.-13.3. договору та ч. ст. 852 ЦК України, повідомлено про дострокове розірвання (припинення) Договору та необхідність повернення авансу (боргу) в сумі 450 000,00 грн. протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання даної Вимоги.

Приписами п. 13.2. Договору передбачено, що договір може бути достроково розірвано за згодою обох сторін або в односторонньому порядку однією із сторін у випадках, встановлених цим договором та чинним законодавством.

Сторона, що здійснює дострокове розірвання договору, зобов`язана письмово повідомити про це другу сторону за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до дати розірвання (п. 13.3. Договору).

Згідно з положеннями п. 13.4.1. Договору, підрядник, зокрема, зобов`язаний повернути Генпідряднику у строк, що не перевищує 5 банківських днів з дня отримання письмової вимоги, суму сплаченого Генпідрядником авансу за вирахуванням вартості виконаних та прийнятих на момент розірвання договору робіт.

Отже, відповідач мав повернути суму отриманого від позивача авансу в розмірі 450 000,00 грн. до 12.02.2024 включно, проте кошти у встановлений строк не повернув.

Відтак, позивач звернувся до господарського суду за захистом порушених прав і просить суд стягнути сплачений відповідачу аванс у розмірі 450 000,00 грн та нараховані на підставі п. 8.5., 8.5.1. штрафні санкції у загальному розмірі 77500,00 грн.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ БУДСЕРВІС" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору підряду № 21/06-ПР/23-10В11 від 21.06.2023 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як установлено, судом спірні правовідносини сторін виникли на підставі правочину, який за своєю правовою природою є договором підряду.

При цьому, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ БУДСЕРВІС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ІНВЕКС ТЕЛЕКОМ" Договір підряду № 21/06-ПР/23-10В11 від 21.06.2023 відповідає приписам цивільного законодавства, оскільки сторони у встановленому порядку досягли згоди щодо всіх істотних умов даного виду договорів.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом установлено, що позивачем було здійснено попередню оплату на загальну суму 450 000,00 грн, що підтверджується доданою до справи платіжною інструкцією від 10.07.2023 № 29958.

Проте, відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань, отримавши аванс, роботи взагалі не розпочав.

Стаття 846 Цивільного кодексу України визначає, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Оскільки виконання зобов`язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 Цивільного кодексу України), то виконання боржником, у даному випадку ТОВ "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ІНВЕКС ТЕЛЕКОМ", як підрядником (зобов`язаною стороною за Договором в частині виконання робіт), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином, зокрема, актами виконаних робіт, оформленими у відповідності до розділу 5 договору підряду.

Проте, суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних та вірогідних доказів, у розумінні ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ІНВЕКС ТЕЛЕКОМ" робіт у визначені договором строки.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Як убачається з п. 13.2. Договору, договір може бути достроково розірвано за згодою обох сторін або в односторонньому порядку однією із сторін у випадках, встановлених цим договором та чинним законодавством.

Сторона, що здійснює дострокове розірвання договору, зобов`язана письмово повідомити про це другу сторону за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до дати розірвання (п. 13.3. Договору).

05.02.2024 позивач рекомендованим листом з описом вкладення надіслав на поштову адресу відповідача лист за вих. № 224 від 05.02.2024, відповідно до якого повідомив відповідача, що на підставі п. 13.2.-13.3. договору та ч. ст. 852 ЦК України, достроково розриває Договір підряду № 21/06-ПР/23-10В11 від 21.06.2023 та відповідач має повернути аванс у сумі 450 000,00 грн. протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання даної вимоги.

Відповідно до ст. 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Правовий аналіз частин 2 - 4 статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.

Частинами 2, 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, при цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.

Натомість частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.

Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів виконання зазначеного обов`язку (доказів початку виконання робіт) відповідачем не надано. Також, не надано доказів виконання робіт, зокрема, на суму попередньої оплати. Матеріали справи не містять жодних доказів, які свідчать про початок виконання робіт за Договором: фото та/або відео матеріали, чеки/накладні тощо на закупівлю необхідних матеріалів для виконання робіт, доказів залучення обладнання/устаткування для виконання робіт на відповідному об`єкті за Договором тощо). З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач порушив свій обов`язок вчасно приступити до виконання робіт за Договором.

Оскільки відповідач не розпочав роботи і Договір підряду розірваний замовником в односторонньому порядку, відтак, правова підстава, на якій були отримані грошові кошти у розмірі 450 000,00 грн, відпала.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 зазначила, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".

Також, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, у постановах від 24 липня 2020 року №922/2216/18, від 19 лютого 2020 року у справі №915/411/19, від 21 лютого 2020 року у справі №910/660/19, від 17 березня 2020 року у справі №922/2413/19, вказав на те, що положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору.

Крім того, аналогічна позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20.

Отже, суд дійшов висновку що обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав є ефективним та призводить до захисту його порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Встановлення судом факту невиконання робіт за Договором є підставою для повернення відповідачем суми попередньої оплати в розмірі 450 000, 00 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 450 000,00 грн. суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення строків виконання робіт за договором за період з 01.02.2024 по 04.03.2024 у загальній сумі 77500,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 8.5. Договору, у випадку порушення підрядником строків виконання Робіт, визначених Договором, останній зобов`язаний сплатити на користь генпідрядника штрафні санкції у розмірі 2000,00 (дві тисячі) грн. за кожен день такого прострочення та відшкодувати завдані таким порушенням обґрунтовані збитки.

Відповідно до п. 8.5.1. Договору, в разі, якщо порушення строків виконання Робіт за виною підрядника буде тривати понад 10 (десять) календарних днів, Підрядник додатково сплачує на користь Генпідрядника штрафну санкцію у розмірі 500,00 (п`ятсот гривень) грн. за кожен календарний день прострочення.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 213 ГК України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Однак, як убачається з матеріалів справи та наданих суду доказів, позивач 05.02.2024 повідомив відповідача про розірвання Договору підряду № 21/06-ПР/23-10В11 від 21.06.2023 на підставі п. 13.2.-13.3. договору та ч. ст. 852 ЦК України. Відтак, починаючи з 06.02.2024, зобов`язання сторін за вказаним договором є припиненими, що виключає застосування штрафних санкцій до відповідача після вказаної дати за порушення строків виконання робіт.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).

Таким чином, суд визнає обґрунтованим розрахунок позивача щодо нарахування штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт за договором за період з 01.02.2024 по 05.02.2024 на загальну суму 10 000,00 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 50 000,00 грн.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В якості доказів, що підтверджують надання правової допомоги, позивачем до матеріалів справи надано: Договір (угоду) про надання професійної правничої допомоги від 26.02.2024 б/н, укладений між Адвокатом Пановим Д.І. та ТОВ "Моноліт Будсервіс"; Додаткову угоду №2 від 26.02.2024 до договору (угоди) про надання правової допомоги; Акт від 12.04.2024 наданих послуг; ордер серії АІ №1487420 від 26.02.2024 про надання правничої допомоги та свідоцтво серії КС №7280/10 про право на заняття адвокатською діяльністю, видане Панову Д.І. на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 07.12.2018 №64.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Водночас, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, норми, якими встановлено, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Серед іншого, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Окрім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.

Перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи.

Суд вважає правомірним нарахування витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ІНВЕКС ТЕЛЕКОМ" (вул. Антоновича, 169, м. Київ, 03150, Ідентифікаційний код юридичної особи 18017573) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ БУДСЕРВІС" (04112, місто Київ, вул Парково-Сирецька, 4-В, офіс 295, код ЄДРПОУ 39778632) заборгованість у розмірі 450 000,00 грн, штрафні санкції у розмірі 10 000,00 грн, судовий збір - 5520,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

3. В іншій частині вимог - в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 30.05.2024.

Суддя А.І. Привалов