Ухвала

від 29.05.2024 по справі 917/2252/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

29.05.2024 Справа № 917/2252/23

Суддя Господарського суду Львівської області З.П. Гоменюк, за участю секретаря судового засідання Б.І. Мельник, розглянувши матеріали справи

за позовом Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СКМ Монтаж», м. Львів

про стягнення штрафу та пені у розмірі 272000,00 грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СКМ Монтаж» про стягнення штрафу та пені у розмірі 272000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Полтави від 04.01.2024 справу №917/2252/23 передано за підсудністю до Господарського суду Львівської області.

Після надходження матеріалів справи №917/2252/23 до Господарського суду Львівської області відповідно до проведеного 03.04.2023 автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано для розгляду судді Гоменюк З.П.

Ухвалою від 07.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27.03.2024.

Ухвалою від 27.03.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 27.03.2024, суд відклав підготовче засідання на 24.04.2024.

16.04.2024 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, що призначено на 27.03.2024 о 14:30 год у режимі відеоконференції (вх.№10407/24).

Ухвалою від 18.04.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання (вх.№10407/24 від 16.04.2024) Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про участь у судовому засіданні 27.03.2024 о 14:30 год. у режимі відеоконференції з використанням системи EasyCon.

Ухвалою від 24.04.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 24.04.2024, суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 29.05.2024.

У підготовче засідання 29.05.2024 позивача не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Заяви, клопотання від позивача до суду не надходили.

Відповідач у підготовче засідання 29.05.2024 не з`явився, явку повноваженого представника до суду не забезпечив. Відзив на позовну заяву, заяви, клопотання від відповідача до суду не надходили.

У призначений для розгляду справи час представники сторін у підготовче засідання не з`явилися; про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог статей 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, позивач та його представник - шляхом надсилання ухвали суду від 07.03.2024 на поштову адресу позивача (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, будинок 45). Зазначене поштове відправлення з індивідуальним трек-номером №0600097222417 було вручене позивачу за довіреністю 15.03.2024, що підтверджується поштовим відстеженням з офіційного сайту АТ «Укрпошта». Безпосередньо, ухвала від 27.03.2024 також скеровувалась Господарським судом Львівської області на поштову адресу позивача, згідно поштового відстеження за трек-номером №0600903957082. Згадане поштове відправлення було вручене позивачу за довіреністю 01.04.2024.

За змістом п.п. 1-3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Слід зазначити, що ухвала від 17.04.2024, від 24.04.2024 надсилалась позивача на електронну адресу, зазначену у позовній заяві, що свідчить про належне та завчасне повідомлення сторін про дату, час і місце розгляду справи.

Таким чином, суд виходить з того, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, у свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на наведене, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Одночасно, суд звертає увагу позивача на те, що 18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».

Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов`язковому порядку зобов`язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, позивач, як юридична особа, згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами та комунікувати із судом, проявляти інтерес та зацікавленість щодо розгляду справи у суді.

Відповідно до частин 5, 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов`язки учасників судового процесу, а саме: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом (ст. 169 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Таким чином, суд зазначає, що позивач належним чином повідомлений про розгляд справи у суді та мав можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов`язків.

З матеріалів справи судом вбачається, що 01.02.2024 представник позивача через систему «Електронний суд» (документ сформовано 01.02.2024) скерував до Господарського суду Полтавської області клопотанням про розгляд справи без участі представника позивача (вх.№1394/24 від. 01.02.2024). Проте, після надходження матеріалів справи до Господарського суду Львівської області, від позивача відповідних заяв чи клопотань про розгляд справи без його участі не надходило.

Також варто зазначити, що позивач був належним чином обізнаний про існування зазначеного позову на розгляді Господарського суду Львівської області, так як 16.04.2024 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції від 27.03.2024 о 14:30 год (тобто у судовому засіданні, що вже відбулось).

Ухвалою від 17.04.2024 суд відмовив позивачу у відповідному клопотанні, надавши детальний та обґрунтований перелік підстав для відмови. Зазначене не позбавляло права позивачу звернутися до суду з повторним клопотання про участь у режимі відеоконференції на актуальну дату судового засідання та/або подати клопотання про розгляд справи №917/2252/23 без його участі. Однак, позивач не скористувався таким процесуальним правом, про причини неявки у жодне судове засідання позивач не повідомив.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на визначені приписи процесуального законодавства, неявка учасника у судове засідання без поважних причини не залежить від того, чи визнавалась явка представників обов`язковою.

Судом надавалось достатньо часу для забезпечення участі позивача для розгляду справи, або повідомлення про неможливість участь у таких засіданнях. Враховуючи, що від позивача суд не отримував заяв, клопотань, а надав можливість позивачу належним чином відреагувати на наявність справи №917/2252/23 у провадженні Господарського суду Львівської області, суд дійшов висновку про те, що зазначений позов слід залишити без розгляду у зв`язку із повторною неявкою позивача у судове засідання.

Таким чином, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов`язаний з`ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об`єктивно оцінити їх поважність. При цьому поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об`єктивних, тобто незалежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов`язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.

Отже, зазначена бездіяльність позивача перешкоджає вирішенню спору та подальшому розгляду справи та свідчить про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, про що позивач попереджався ухвалами суду.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №922/1200/18, від 04.06.2020 у справі №914/6968/16.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

У даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі «Каракуця проти України»).

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 року у справі «Тойшлер проти Німеччини»).

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 26.04.2007 у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14.10.2007 у справі «Трух проти України»).

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Богонос проти Росії» від 05.02.2004, постанова Верховного Суду від 19.08.2019 у справі №922/3016/17).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.89 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (постанова Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №910/15330/19, від 31.03.2020 у справі №910/11383/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.09.2019 у справі №916/3616/15 дійшла висновку про те, що положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України не пов`язують залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з`явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Наведене, однак, не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06,2020 у справі №910/16978/19 виклала висновок щодо застосування норми пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, вказавши, зокрема, що правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи, навіть, у тих випадках, коли його явка визнана судом необов`язковою і наслідки неявки не роз`яснювалися.

У цій же постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.

Крім того, суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в справі Perez deRada Cavanilles проти Іспанії (заява №2809095, рішення від 28.10.98) зазначає, що право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права в законі доступу не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками, як існування процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду, визначеного ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні мати легітимну мету, а слід дотримуватися розумного ступеня пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010).

Проаналізувавши положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова «може», «має право», «за власної ініціативи» та інші подібні у своєму у значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. Формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у частині четвертій статті 202 Господарського процесуального кодексу України та формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права, відносяться до імперативних.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2022 у справі №905/458/21.

У частині четвертій статті 236 Господарського процесуального кодексу України, що встановлює вимоги щодо законності та обґрунтованості судового рішення, передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи до уваги неявку представника позивача, обізнаність позивача та його представника про дату, час і місце проведення засідання суду, а також зважаючи на відсутність з їхнього боку заяв чи клопотань щодо можливості проведення судового засідання без участі представника позивача, позов має бути залишений без розгляду.

Залишення позову без розгляду за наявністю визначених обставин не призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд справи.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету (ч. 2 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, сплачена сума судового збору не повертається.

Відтак, оскільки позов залишено судом без розгляду саме на підставі повторної неявки позивача, а також неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 202, 226, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКМ Монтаж» про стягнення штрафу та пені у розмірі 272000,00 грн.,- залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст.254-257 ГПК України.

У судовому засіданні 29.05.2024 підписано вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текс складено 29.05.2024.

Суддя Гоменюк З.П.