Рішення

від 30.05.2024 по справі 922/1020/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/1020/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛІМАТ ДОМ", м. Харків про стягнення 269596,74 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА", м. Київ звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛІМАТ ДОМ", м. Харків , в якій просить суд стягнути з відповідача 269596,74 грн, з яких: 170999,28 грн - залишок суми основного боргу, 34199,85 грн - загальна сума нарахованої неустойки (штрафу), 49251,35 грн - загальна сума нарахованої неустойки (пені), 12669,33 грн - загальна сума нарахованих процентів річних та 2476,93 грн - загальна сума нарахованих втрат від інфляції за договором оренди обладнання № 5-131021 від 13 жовтня 2021 року. Просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. Також просить розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1020/24 та ухвалено розгляд справи № 922/1020/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримано 01 квітня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Від відповідача повернулась ухвала про відкриття провадження у справі від 01 квітня 2024 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

13 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" (позивачем, орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛІМАТ ДОМ" (відповідачем, орендарем) було укладено договір оренди обладнання № 5-131021.

Відповідно до пункту 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування обладнання, перелік якого визначається орендарем у договорі або відповідних додатках до нього. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.

Згідно підпункту 3.1.1. пункту 3.1. договору орендар зобов`язаний належним чином виконувати зобов`язання (в тому числі грошові зобов`язання), що виникають на підставі цього договору.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1. договору орендар зобов`язаний у строк до 5 календарних днів з моменту отримання, але у будь-якому випадку не пізніше 20-го числа наступного за звітним місяця, укладати та повертати орендодавцеві відповідні акти надання послуг.

Згідно пункту 4.1. договору орендодавець передає обладнання в оренду за адресою, вказаною в акті передачі обладнання в оренду. Акт передачі обладнання в оренду містить інформацію про перелік обладнання, що передається в оренду, його відновна вартість, вартість послуг з оренди обладнання щодо кожної одиниці обладнання яке передається орендарю без врахування ПДВ, а також адресу безпосередньої експлуатації обладнання орендарем.

Відповідно до пункту 4.10 договору орендар повинен повернути обладнання в день закінчення строку оренди.

Згідно пункту 5.1 договору орендна плата нараховується в розмірі, встановленому орендодавцем за відповідний орендний період, попередньо узгоджений сторонами.

Відповідно до підпункту 5.1.1. пункту 5.1. договору у будь-якому випадку орендар зобов`язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п`ятого) числа наступного за звітнім місяця, за звітній місяць, незалежно від наявності у орендаря відповідного рахунка на оплату.

Згідно пункту 5.7. договору за фактом закінчення строку оренди сторони укладають акт надання послуг.

Матеріали справи свідчать про те, що згідно договору були укладені акти надання послуг: №647 від 31 березня 2023 року на загальну суму 47 999,81 грн в тому числі ПДВ; №981 від 30 квітня 2023 року на загальну суму 39 999,84 грн в тому числі ГІДВ; №1289 від 31 травня 2023 року на загальну суму 45 999,82 грн в тому числі ПДВ; №1586 від 30 червня 2023 року на загальну суму 24 999,90 грн в тому числі ПДВ; №2003 від 31 липня 2023 року на загальну суму 31 999,91 грн в тому числі ПДВ. Також були виставлені рахунки на оплату №893 від 31 березня 2023 року, на загальну суму 47 999.81 грн; №1285 від 30 квітня 2023 року, на загальну суму 39 999.84 грн; №1710 від 31 травня 2023 року, на загальну суму 45 999.82 грн; №2175 від 30 червня 2023 року, на загальну суму 24 999.90 грн; №2649 від 31 липня 2023 року, на загальну суму 31 999.91 грн.

Враховуючи вищевикладене, граничний строк виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛІМАТ ДОМ" грошового зобов`язання за актом надання послуг: №647 від 31 березня 2023 року на загальну суму 47999.81 грн встановлений до 05 квітня 2024 року включно; №981 від 30 квітня 2023 року на загальну суму 39 999.84 грн встановлений до 05 травня 2023 року включно; №1289 від 31 травня 2023 року на загальну суму 45999.82 грн встановлений до 05 червня 2023 року включно; №1586 від 30 червня 2023 року на загальну суму 24 999.90 грн встановлений до 05 липня 2023 року включно; №2003 від 31 липня 2023 року на загальну суму 31 999.91 грн встановлений до 05 серпня 2023 року включно.

В рамках вищенаведених взятих на себе грошових зобов`язань відповідач здійснив їх часткове виконання, сплативши на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" грошові кошти на загальну суму 20100,00 грн, на підставі платіжної інструкції №902 від 27 червня 2023 року.

Таким чином відповідач частково виконав грошове зобов`язання згідно акту надання послуг №1289 від 31 травня 2023 року (залишок грошового зобов`язання становить 25 999.82 грн).

Отже, загальна сума залишку невиконаних грошових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛІМАТ ДОМ" перед позивачем, з урахуванням часткового виконання, складає 170999.28 грн.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійсненні господарської діяльності; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням передбачених цим Кодексом особливостей.

Згідно частини 1 статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Однією з підстав виникнення зобов`язань, згідно статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін ) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу, України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно статтей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 170999,28 грн основного боргу слід задовольнити.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми штрафу у розмірі 34199,85 грн та пені у розмірі 49251,35 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.1. договору у випадку невиконання або неналежного виконання орендарем грошових зобов`язань, що виникають на підставі цього договору, орендар зобов`язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 10 (десять) процентів річних, пеню від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення, а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного орендарем грошового зобов`язання.

Згідно пункту 6.2. договору нарахування пені за порушення орендарем грошового зобов`язання згідно пункту 6.2. цього договору не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, пеня та штраф є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 34199,85 грн штрафу та 49251,35 грн пені задовольнити.

Щодо стягнення з відповідачах втрат від інфляції у розмірі 2476,93 грн та 3% річних у розмірі 12669,33 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2476,93 грн втрат від інфляції та 12669,33 грн 3% річних задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 126 Кодексу, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу). У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи 01 січня 2020 року між адвокатом Філоренко Ярославом Андрійовичем (адвокатом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" (клієнтом) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №1-010120.

Відповідно до пункту 1.1. договору адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу (правову) допомогу клієнту щодо представництва його інтересів у судових справах у господарському, адміністративному процесах, як на стороні позивача, так і на стороні відповідача, а також у виконавчому провадженні.

Згідно пункту 4.1. договору гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені пунктом 1.1 цього договору.

Відповідно до пункту 4.2. договору гонорар складається з суми вартості наданих послуг правничої (правової) допомоги, вартість яких узгоджена сторонами у рахунку на оплату.

Згідно пункту 4.3. договору розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату; якого бажає клієнт.

Відповідно до пункту 4.4. договору сума гонорару подвоюється у разі надання адвокатом послуг клієнту у неробочий час, вихідні та святкові дні.

Згідно пункту 4.5. договору до гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 4.6. договору факт наданої правової допомоги підтверджується актом надання послуг, який є відповідним додатком до цього договору.

Згідно пункту 4.7. договору клієнт сплачує гонорар в день винесення судом або іншим компетентним органом відповідного кінцевого позитивного процесуального рішення (часткове або повне задоволення позовних вимог, укладення мирової угоди на стадії судового провадження по справі, тощо).

Відповідно до пункту 4.8. договору гонорар сплачується у безготівковому вигляді на банківський рахунок адвоката.

Згідно пункту 4.9. договору у випадку дострокового розірвання даного договору з ініціативи клієнта, адвокат не повертає раніше отриманий від клієнта гонорар та відшкодовані фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На виконання договору про надання правничої (правової) допомоги №1-010120, 22 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" та адвокатом Філоненко Ярославом Андрійовичем складено Акт надання послуг № 200-1-010120, відповідно до якого адвокат належним чином надав, а клієнт прийняв послуги з надання правової (правничої) допомоги щодо представництва інтересів клієнта у справі до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛІМАТ ДОМ" про стягнення заборгованості. загальна вартість наданих адвокатом послуг правничої (правової) допомоги клієнту за цим Актом, відповідно до обсягів та вартості попередньо узгоджених сторонами послуг, становить 10000,00 грн. Акт підписано обома сторонами.

22 лютого 2024 року був складений рахунок - фактура № 200.

Відповідно до платіжного доручення № 3879 від 22 лютого 2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" на підставі рахунку № 200 від 22 лютого 2024 року було перераховано адвокату 10000,00 грн.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатами професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені позивачем в даній справі на правову (правничу) допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Кодексу).

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Згідно частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.

Згідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 4043,95 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛІМАТ ДОМ" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, буд. 3, код ЄДРПОУ 38264750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" (04209, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 11, код ЄДРПОУ 35411500) 170999,28 грн основного боргу, 34199,85 грн штрафу, 49251,35 грн пені, 12669,33 грн 3% річних, 2476,93 грн втрат від інфляції, 4043,95 грн судового збору та 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "30" травня 2024 р.

СуддяП.В. Хотенець