Рішення

від 22.05.2024 по справі 947/5684/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/5684/24

Провадження № 2-о/947/178/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2024 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

- заявника - ОСОБА_1 ,

- представника заявника - ОСОБА_2 ,

- представника заінтересованої особи Міністерства оборони України - Єрмакова Андрія Володимировича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою

ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи:

Міністерство оборони України,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2024 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Боднар Максим Олександрович, про встановлення факту що має юридичне значення, в якій остання просить суд:

- встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , у період з серпня 2020 року по дату його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як непрацездатної особи, студентки вищого навчального закладу, на повному утриманні батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В обґрунтування заявниця посилається на те, що вона єдонькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 виконуючи обов`язок по захисту Батьківщини як військовослужбовець. У 2012 році її батько розлучився з її матір`ю ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу, її покійний батько переїхав жити на постійній основі до міста Одеса де проживав до початку військової агресії, а в подальшому був відправлений на Харківський напрямок де і загинув під час ракетного обстрілу. Так як її матір вдруге одружилася і народила дитину та повністю переключила свою увагу на нового чоловіка та маленьку дитину, з 2014 року заявниця почала приїздити до батька та залишатися у нього. Заявниця вказує, що її життям, вихованням, утриманням, та здоров`ям повністю займався батько, враховуючи, що матір переклала цей обов`язок з себе на її батька.

Також заявниця вказує, що з серпня 2020 року вона повністю переїхала жити до покійного батька за адресою: АДРЕСА_1 . У вересні 2020 року вона вступила до Одеського національного економічного університету на очну форму навчання за спеціальністю «Готельно-ресторанна справа», на оплатній основі, що підтверджується Договором про надання освітніх послуг №151/20-ФМЕ-б. Навчання повністю оплачував її покійний батько. Будучи студенткою, вона повністю залежала від батьківського утримання, батько оплачував усі її потреби, у тому числі: харчування, одяг, навчання, заняття спортом, відпочинок, та інші речі. За наслідком чого заявниця вказує, що вона знаходилася на повному утриманні свого покійного батька.

У заяві заявницею вказано, що її покійний батько мав можливість її утримувати матеріально, так як працював на високооплачуваних посадах та був кваліфікованим спеціалістом. Також, за життя батько забороняв заявниці йти десь підробляти щоб вона не відволікалася від навчання, він створив усі умови щоб заявниця ні в чому не мала потреби.

Заявниця вказує, що під час вчинення обов`язку з захисту Батьківщини від російського агресора, 06 березня 2022 року її батько загинув, після чого вона звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька.

Однак, у відповідь на заяву вона отримала лист від 05.07.2023р. за вих. №5584 за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_5 , яким повідомлено, що за поданими документами неможливо встановити чи є повнолітня дочка загиблого непрацездатною (особою з інвалідністю) і перебувала на дату загибелі батька на утриманні ОСОБА_3 , та що неможливо встановити що вона проживала разом із батьком, вела з ним спільне господарство і мала взаємні права та обов`язки. Без надання документів, які відповідно до Сімейного Кодексу України, судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків або перебування на його утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», неможливо встановити право заявниці на отримання частки одноразової грошової допомоги відповідно до п.2 Постанови КМУ від 28.02.2022 №168.

Вказані обставини, як стверджує заявниця, стали підставою для звернення до суду з даною заявою.

В якості доказів підтверджуючих заявлені вимоги, заявниця надала до суду: копію свідоцтва про народження; копію свідоцтва про смерть; копію свідоцтва про розірвання шлюбу; копію довідки від 17 вересня 2023 року видану ОСББ «Авіатор 10/4» про те що ОСОБА_1 проживає з серпня 2020 року з батьком ОСОБА_3 на постійній основі за адресою АДРЕСА_1 ; копію довідки від 17 вересня 2023 року видану ОСББ «Авіатор 10/4» про те що в період з 2014 року, а саме з моменту проживання батька ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , донька ОСОБА_1 всі шкільні канікули проживала за фактичним місцем проживання батька; копію довідки від 17 вересня 2023 року виданої ОСББ «Авіатор 10/4» про те що ОСОБА_3 з жовтня 2014 року проживав у квартирі вітчима ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1 ; копію довідки №151/20-ФМЕ-б про надання освітніх послуг між Одеським національним економічним університетом та фізичною особою від 10.09.2020р.; копію Акту про фактичне місце не проживання ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2) за адресою: АДРЕСА_2 з серпня 2020 року; копію паспорту ОСОБА_1 ; копію довідки про місце реєстрації ОСОБА_1 ; копію паспорту ОСОБА_3 ; копію контракту про проходження військової служби від 27.01.2021р.; копію трудової книжки ОСОБА_3 ; копію квитанції про оплату за навчання батьком; копію квитанції про перевод коштів з карткового рахунку батька на рахунок доньки.

Разом з заявою, заявницею було подано заяву про допит свідків.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 14.02.2024 року вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку окремого провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.

28.02.2024 року від представника заінтересованої особи - Міністерства оборони України в електронній формі надійшли письмові пояснення, в яких останній просить суд залишити заяву без задоволення, з посиланням на недоведеність заявником заявленого факту, не підтвердження його належними доказами, а також відсутність факту для чого заявниця звернулась до суду з даною заявою.

Тієї ж дати, до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява в електронній формі від представника заінтересованої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій останній просить суд розгляд справи провести за його відсутності, проти задоволення заяви не заперечує.

У судове засідання призначене на 22 травня 2024 року з`явилися:

- заявник ОСОБА_1 та її представник - адвокат Боднар М.О., який підтримали заяву та просили її задовольнити;

- представник заінтересованої особи - Міністерства оборони України, який заперечував проти задоволення заяви.

Також, судом в судовому засіданні 22.05.2024 року за клопотанням заявника було здійснено допит в якості свідків громадян: ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 .

Заслухавши сторін по справі та їх представників, допитавши свідків, вивчивши та проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, надавши оцінку усім доказам по справі та кожному доказу окремо, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд вважає заяву підлягаючою задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Суми Сумської області народилась ОСОБА_1 , про що 13 лютого 2003 року Ковпаківським районним у місті Суми відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області складено актовий запис №129, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Відповідно до вказаного свідоцтва про народження, батьками ОСОБА_1 є: матір - ОСОБА_4 та батько - ОСОБА_3 .

У відповідності до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , 15 серпня 2006 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції у Сумській області складено актовий запис №793 за наслідком державної реєстрації розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

27 січня 2021 року батько заявниці - ОСОБА_3 уклав з Міністерством оборони України в особі ТВО командира військової частини НОМЕР_3 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського (старшинського) складу, строком на три роки.

Під час дії контракту з перебування на військовій службі за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу, ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 42 років ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року за №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в редакції яка діяла станом на час смерті ОСОБА_3 , установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у вказаній редакції передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Заявниця вважаючи, що має право на вищевказану одноразову грошову допомогу, звернулась з відповідною заявою.

За наслідком розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 , 05.07.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 надано відповідь за вих. №5584, в якій викладено, що у відповідності до витягу з протоколу №9/д від 02 червня 2023 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, комісія дійшла до висновку про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги враховуючи, що з поданих документів не вбачається можливим встановити, що станом на момент виникнення права на одержання одноразової грошової допомоги, якою є дата смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , як повнолітня дочка загиблого є непрацездатною (особою з інвалідністю) та перебувала на дату загибелі батька на утриманні ОСОБА_3 . Також зазначено, що з поданих документів не можливо встановити, що за поданими документами про місце реєстрації дочки неможливо встановити, що вона проживала разом зі своїм батьком, вела з ним спільне господарство і мала взаємні права та обов`язки.

Вказані обставини зумовили звернення заявниці до суду з даною заявою.

З викладеного вбачається, що звернення заявниці до суду обумовлено її метою довести заявлені факти та оформити відповідні документи для отримання одноразової грошової допомоги після смерті батька.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст. 315 ЦПК України).

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 р. передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до положень Сімейного Кодексу України, встановлено що сім`ю складають особи які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено що членами сім`ї померлого вважаються такими що перебували на його утриманні якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Непрацездатними членами сім`ї вважаються вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови що такий період не перевищує чотирьох місяців) але не більше як до досягнення ними 23 років.

Згідно роз`яснень, які містяться у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів для існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Згідно ст.31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», члени сім`ї, які вважаються утриманцями це члени сім`ї померлого, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Конституційний Суд України в рішенні від 03 червня 1999 року у справі №1-8/99 (№ 5-рп/99) роз`яснив, під членом сім`ї військовослужбовця треба розуміти особу, пов`язану кровними (родинними) зв`язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства. До кола членів сім`ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.

Членом сім`ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця (пункт 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать, зокрема непрацездатні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Приймаючи вищевикладене та розглядаючи заяву в межах заявлених вимог, суд зазначає наступне.

Досліджуючи надані заявником докази, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, батьком якої є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України.

Як вже встановлено, батько заявниці проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 з 27 січня 2021 року, а 06.03.2022 року останній помер.

У відповідності до паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 25 листопада 1995 року Центральним ВВССМУ УМВС України в Сумській області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 13.12.2018 року був знятий з реєстраційного обліку виконавчим комітетом Сумської міської ради, а починаючи з 10.01.2022 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Доказів на підтвердження зміни ОСОБА_3 місця зареєстрованого проживання станом на день смерті, матеріали справи не містять. Крім того, як вбачається, ОСОБА_3 починаючи з грудня 2018 року по січень 2022 року не мав зареєстрованого місця проживання.

Також судом встановлено, що саме за вказаною адресою подальшого зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_6 була зареєстрована його дочка ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою №Ш-1-180601-ф/л від 11.09.2023 року про реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, виданої Департаментом надання адміністративних послуг.

Разом з тим, у відповідності до наданих до суду довідок Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авіатор 10/4», код ЄДРПОУ 40498283, виданих 17 вересня 2023 року головою правління ОСОБА_10 засвідчено, що:

- у період з жовтня 2014 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично мешкав у квартирі вітчима ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- у цей же період з жовтня 2014 року, тобто з моменту проживання ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_4 , з ним також у шкільні канікули спільно проживала дочка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- також засвідчено, що ОСОБА_1 , починаючи з серпня 2020 року почала спільно проживати разом з батьком ОСОБА_3 , за фактичним його місцем проживання: АДРЕСА_1 , де проживає по теперішній час (час надання довідки).

Крім того, у відповідності до наданого до суду Акту про фактичне не проживання, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_5 , а саме: мешканкою квартири АДРЕСА_6 - ОСОБА_11 ; мешканкою квартири АДРЕСА_7 - ОСОБА_12 ; мешканкою квартири АДРЕСА_8 - ОСОБА_13 ; підписи яких засвідчені директором ТОВ «КОМСЕРВІС СУМИ» Н.М. Супрун, засвідчено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з серпня 2020 року не проживає за адресою: АДРЕСА_9 .

Надаючи оцінку вказаним довідкам, враховуючи заперечення заінтересованої особи щодо їх належності, судом приймається, що місце проживання ОСОБА_3 за вищевказаною адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується саме зазначення ним цієї адреси, як адреси фактичного місця проживання, у контракті про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового, сержантського (старшинського) складу, який було укладено 27 січня 2021 року.

Також судом встановлено, що 10 вересня 2020 року ОСОБА_3 в місті Одесі було укладено з Одеським національним економічним університетом договір №151/20-ФМЕ-б про надання освітніх послуг між Одеським національним економічним університетом та фізичною особою, за умовами якого виконавець надає освітні послуги ОСОБА_1 з отримання навчання на очній формі, за спеціальністю «готельно-ресторанна справа», за ступенем «бакалавр», терміном на три роки і десять місяців.

У відповідності до даного договору, укладеного 10.09.2020 року ОСОБА_3 , як замовником послуг, було зазначено фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, вказані обставини в цілому підтверджують факт того, що починаючи з вересня 2020 року ОСОБА_3 та його дочка - ОСОБА_1 вже проживали в місті Одесі, зазначаючи власне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи факт початку з вказаного терміну навчання ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі на очній формі навчання в місті Одесі та подальший початок проходження військової служби її батьком ОСОБА_3 , за наслідком укладення контракту саме у місті Одесі.

З наданих до суду заявником багато численних копій квитанцій вбачається, що ОСОБА_3 здійснювалась сплата коштів за навчання його дочкою ОСОБА_1 у Одеському національному економічному університеті, за наслідком укладеного договору №151/20-ФМЕ-б від 10.09.2020 року, а саме: 11.09.2020 року в сумі 2540,00 грн.; 07.10.2020 року в сумі 2540,00 грн.; 06.11.2020 року в сумі 2540,00 грн.; 09.12.2020 року в сумі 2540,00 грн.; 28.01.2022 року в сумі 400,00 грн.; 08.02.2022 року в сумі 1000,00 грн.

Також з поданих до суду копій квитанцій АТ «Раййфайзен Банк» вбачається, що ОСОБА_3 регулярно здійснювалось перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок дочки ОСОБА_1 , а саме: 31.01.2018 року в сумі 500,00 грн.; 15.02.2018 року - 300,00 грн.; 21.02.2018 - 500,00 грн.; 20.03.2018 року - 200,00 грн.; 24.03.2018 - 120,00 грн.; 28.03.2018 - 120,00 грн.; 01.04.2018 - 200,00 грн.; 10.04.2018 - 1600,00 грн.; 14.04.2018 - 600,00 грн.; 01.06.2018 - 300,00 грн.; 07.06.2018 - 100,00 грн.; 08.06.2018 - 100,00 грн.; 30.06.2018 - 300,00 грн.; 21.09.2018 - 150,00 грн.; 17.04.2019 - 500,00 грн.; 27.04.2019 - 500,00 грн.; 06.05.2019 - 200,00 грн.; 29.05.2019 - 200,00 грн.; 10.11.2021 - 703,52 грн.; 08.11.2021 - 1005,03 грн.; 28.09.2021 - 502,51 грн.; 10.10.2021 - 2010,05 грн.; 02.09.2021- 703,52 грн.; 29.09.2021- 502,51 грн.; 21.09.2021 - 301,51 грн.; 21.09.2021 - 1708,54 грн.; 15.09.2021 - 1206,03 грн.; 02.07.2021 - 301,51 грн.; 30.06.2021 - 301,51 грн.; 25.06.2021 - 100,50 грн.; 17.06.2021 - 1005,03 грн.; 03.02.2022 - 1909,55 грн.

Також, у судовому засіданні 22.05.2024 року судом за клопотанням заявника було здійснено допит в якості свідків громадян: ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_7 надала покази, що з ОСОБА_3 вони знайомі з 2018 року, почали зустрічатися в серпні 2019 року, на перше побачення ОСОБА_14 прийшов з дочкою ОСОБА_15 , яка на той час перебувала на канікулах. ОСОБА_16 під час допиту зазначила, що під час її перебування з ОСОБА_14 у відносинах у 2019 році, останній систематично надсилав кошти дочці - ОСОБА_15 та забезпечував її одягом та усім необхідним. Свідок зазначила, що у 2020 році ОСОБА_15 переїхала до міста Одеси і фактично проживала з батьком. 27 січня 2021 року ОСОБА_14 пішов на службу за контрактом. ОСОБА_16 зазначила, що на той момент у неї і ОСОБА_15 були дублікати зарплатної картки ОСОБА_14 , якою в них була змога користуватися в будь який момент. ОСОБА_14 весь час працював і отримував гарну заробітну плату, цей факт підтверджує наявність трудової книжки і витяги з інформацію про доходи. Коли ОСОБА_14 хворів на ковід і зарплата затримувалася, та прийшов час сплачувати навчання в університеті ОСОБА_15 , ОСОБА_16 запропонувала йому свою допомогу, на що ОСОБА_14 відповів що це його дитина та лише його відповідальність, і він сам може її забезпечити. Також свідок зазначила, що нажаль не вдалося дістати чеки з різних покупок, у тому числі з покупки телефону та інших речей, але цим усім батько забезпечував доньку. Свідок підтвердила, що вона і ОСОБА_14 не встигли зареєструвати шлюб будучи у цивільному шлюбі, однак проживали спільно у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відчиму ОСОБА_14 , тобто чоловікові його рідної матері. З 2019 року у квартирі за цією адресою проживала ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , мати та вітчим ОСОБА_14 , а з 2020 року переїхала і ОСОБА_15 з міста Суми, у зв`язку з тим що вона закінчила навчання в школі і треба було вступати у навчальний заклад. Свідок засвідчила, що до вибору навчального закладу ОСОБА_14 також ставився дуже відповідально. На момент спільного проживання ОСОБА_16 і ОСОБА_14 вони виплачували паї за квартири, тобто у них були обов`язкові платежі та необов`язкові, до прикладу на проведення часу разом, розваги та інші покупки. На момент загибелі ОСОБА_14 , ОСОБА_15 навчалася. Свідок підтвердила, що ОСОБА_14 не був військовим, але важке рішення підписати контракт було здійснене за покликом серця. Свідок під час допиту підтвердила, що після загибелі батька, його дочка - ОСОБА_15 жила на розрахункові кошти батька та за допомогою бабусі та дідуся. До загибелі ОСОБА_14 , ОСОБА_15 проживала лише за рахунок батька. Свідок підтвердила, що за життя, ОСОБА_14 був працевлаштований, мав великий стаж роботи, з перервами всього у декілька місяців. З мамою ОСОБА_15 , ОСОБА_14 розлучився коли дочка була ще дитиною. Реєстрація ОСОБА_14 за адресою: АДРЕСА_3 , з`явилася 10 січня 2022 року, у квартирі, яка була куплена і виплачувалася ОСОБА_14 .

Свідок - ОСОБА_6 під час допиту надав свідчення, що він проживає спільно з матір`ю померлого ОСОБА_14 , тобто бабусею ОСОБА_15 , починаючи з 2017 року у належному йому (свідку) на праві власності квартирі. Свідок зазначив, що починаючи з 2014 року ОСОБА_14 переїхав з міста Суми до міста Одеси, та почав проживати у його квартирі. Свідок вказав, що дочка ОСОБА_14 - ОСОБА_15 переїхала до міста Одеси після закінчення школи. Питання про переїзд з початку не стояло. На сімейних зборах було вирішено, що ОСОБА_15 приїде вступати у навчальний заклад у місті Одесі, після чого ОСОБА_15 вже цілком переїхала. Свідок стверджував що вони з дружиною, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 проживали спільно, як одна родина. Свідок зазначив, що вважав ОСОБА_14 за сина, як і ОСОБА_14 стверджував, що ОСОБА_17 не біологічний, але духовно його батько. У ОСОБА_14 була співмешканка, ОСОБА_16 , яка й досі підтримує близькі відносини з батьками ОСОБА_14 , фактично проживала у його квартирі (свідка). Свідок зазначив, що, сімейний бюджет між ним та ОСОБА_14 розподілявся частково. Велику увагу ОСОБА_14 приділяв доньці. На думку ОСОБА_18 , ОСОБА_14 був ідеальним батьком, ОСОБА_15 з батьком були як одне ціле, ОСОБА_14 був достатньо суворим та справедливим у вихованні та контролював розвиток доньки. Свідок зазначив, що батько завжди давав порядні, батьківські наставлення. Фактично ОСОБА_15 була на утриманні ОСОБА_14 , він надсилав їй кошти ще змалку. Свідок зазначив про відповідальне відношення ОСОБА_15 до навчання. Після смерті ОСОБА_14 , його дочка - ОСОБА_15 залишилась і далі проживати разом з ним (свідком) та бабусею у належній йому квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 . Також свідок пояснив, що ОСОБА_15 допомагає по домашнім справам, дуже працьовита, полюбляє готувати, готує смачні млинці.

Свідок - ОСОБА_8 надав покази, що проживає на одному поверсі з сім`єю та знайомий із ОСОБА_6 з 1993 року. У квартирі ОСОБА_19 проживала його дружина, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 (пасинок). Свідок підтвердив, що до ОСОБА_20 навідувалась у гості донька та товариш по службі ОСОБА_21 . З 2020 року у квартирі ОСОБА_20 почала проживати ОСОБА_15 , яка є донькою загиблого ОСОБА_14 . Зазначив, що ОСОБА_22 ділився з ним про службу ОСОБА_14 в армії ще до повномасштабного вторгнення, про те що ОСОБА_14 продовжив службу та загинув у перший місяць війни. Свідку відомо де похований ОСОБА_14 на ОСОБА_23 кладовищі. На думку свідка, ОСОБА_22 , дружина ОСОБА_19 та загиблий ОСОБА_14 з ОСОБА_15 проживали, як одна дружна сім`я. Також зазначив, що знає ОСОБА_16 , як мати ОСОБА_15 і як невістку ОСОБА_20 .

Свідок - ОСОБА_9 під час допиту надав показання, що загиблого ОСОБА_14 та його доньку ОСОБА_15 знає з 2014 року. Вони познайомились коли ОСОБА_14 переїхав до міста Одеси. Вони проводили практично усі вихідні разом, проживали по сусідству. Пояснив, що ОСОБА_14 постійно працював та навантажував себе роботою. Свідок пояснив, що вони були більше друзями ніж товаришами. Усі канікули його донька ОСОБА_15 проводила разом з ОСОБА_14 та їх постійно бачили разом. Зазначив, що у 2020 році ОСОБА_15 переїхала до батька в міста Одесу на постійне проживання. Загиблий ОСОБА_14 був дуже відповідальною особою, людиною з вищою освітою, вмів керувати колективом, був хорошим менеджером. Також пояснив, що ОСОБА_14 утримував доньку ОСОБА_15 , завжди був поруч і допомагав. До ОСОБА_14 у ОСОБА_24 були хороші відносини як до батька і відповідальної особи. Проживав ОСОБА_14 з донькою, матір`ю, вітчимом та ОСОБА_16 в місті Одесі, район Шкільного аеродрому. Свідок зазначив, що багато разів бачив ОСОБА_14 з ОСОБА_16 . Зазначив, що йому відомо про відвідування і приїзди ОСОБА_16 до ОСОБА_14 на передову, що відбувалось не раз. Свідок зазначив, що матір ОСОБА_15 має іншу сім`ю, вона живе в місті Суми. ОСОБА_15 була на повному утриманні загиблого батька ОСОБА_14 . Свідок свідчив, що ОСОБА_14 завжди шукав нові способи заробітку та мав велике бажання покращувати фінансовий стан. З 2014 року, стільки скільки свідок знайомий з родиною, завжди бачив ОСОБА_15 разом з батьком. Свідок пояснив, що йому відомо про навчання ОСОБА_15 у економічному університеті на факультеті готельного бізнесу та відомо, що за навчання дочки у вищому навчальному закладі завжди сплачував померлий ОСОБА_14 .

Статтею 90 ЦПК України передбачено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Досліджуючи отримані свідчення свідків за наслідком їх допиту, суд вважає відсутніми підстави для ставлення їх під сумнів, а також відсутність сумнівів у їх достовірності, правдивості фактів повідомлених свідками, приймаючи, що дані свідчення узгоджуються між собою та об`єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи вищевикладене в цілому, надаючи оцінку показанням свідків у поєднанні з письмовими доказами наявними в матеріалах справи, суд вважає, що факт спільного проживання заявниці ОСОБА_1 разом з батькомОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , у період з серпня 2020 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_4 , я к і факт перебування заявниці, як непрацездатної особи, студентки вищого навчального закладу, на повному утриманні батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_4 , підтверджується належними доказами та є встановленим.

У зв`язку з чим, викладені заявником в обґрунтування своїх вимог доводи є достовірними, підтверджені письмовими доказами та показаннями свідків, сумніву у суду не викликають і вважаються судом доведеними, за наслідком чого заява підлягає задоволенню.

Одночасно суд зазначає, що в рамках розгляду даної справи, судом не встановлено наявність спору про право і як наслідок відсутності підстав для розгляду справи в порядку позовного провадження.

Верховний Суд у викладеній сталій практиці зазначає, що процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість (див. постанову Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 758/7094/19 (провадження № 61-21398св19).

У постанові від 21 лютого 2024 року по справі № 369/8687/22 (провадження № 61-9805св23) Верховний Суд підкреслив, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Верховним Судом було наголошено на тому, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: визнання її членом сім`ї загиблого військовослужбовця не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, для даних правовідносин характерна відсутність спору про право, що прослідковується із позиції заінтересованих осіб, однією із яких було наголошено лише на недоведеності відповідного факту, що може бути вирішено під час судового розгляду в порядку окремого провадження.

Саме право заявниці на отримання допомоги в даному випадку не оспорювалось та не було предметом розгляду даної справи, а надані заявником докази на підтвердження відповідних фактів для доведення права на отримання допомоги, з точки зору заінтересованої особи були повернуті на доопрацювання, що підтверджує, що чинне законодавство не передбачає іншого порядку підтвердження відповідного факту ніж в порядку окремого провадження.

Отже, заявниця не має іншої можливості документально підтвердити заявлені факти, але їх встановлення породжує юридичні наслідки, спір про право відсутній).

Ухвалюючи рішення суду за наслідком розгляду даної заяви, судом враховується, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 293, 294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), заінтересовані особи: Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6), ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_12 )про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , у період з серпня 2020 року по дату його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як непрацездатної особи, студентки вищого навчального закладу, на повному утриманні батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 30.05.2024 року.

Головуючий Калініченко Л. В.