Рішення

від 25.04.2024 по справі 522/7623/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/7623/23

Провадження № 2/522/2699/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

25 квітня 2024 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючої судді Шенцевої О.П.,

за участю секретаря судового засідання - Міщенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Отрада» про визнання противоправним та незаконним протоколу та стягнення збитків, -

В С Т А Н О В И В

18 квітня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928), в якому просили визнати противоправним та незаконним протокол та стягнути із відповідача збитки у розмірі 2 094 811,00 (два мільйони дев`яносто чотири тисячі вісімсот одинадцять) грн 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що їй, на підставі договору оренди, було передано в довготривале користування буну, За умовами договору, на орендаря покладено обов`язок усувати несправності, здійснювати капітальний ремонт та передбачено право встановлювати будь-які запорні механізми та пристрої. Позивачем було здійснено укріплення буни та встановлені металеві конструкції. Проте, прийнятим 22.02.2020 р. протоколом Правлінням Громадської організації «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928) зобов`язано інших осіб розібрати металоконструкції, які були встановлені за рахунок позивача на буні, які належать їй на праві приватної власності. Внаслідок такого рішення Громадської організації «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928) позивачу завдано збитки в розмірі 2 094 811,00 (два мільйони дев`яносто чотири тисячі вісімсот одинадцять) грн 00 коп., що підтверджується відповідною експертизою. Позивач також наголошує, що буна взагалі не відноситься до відання Громадської організації «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928). При цьому, правління не мало повноважень на прийняття протоколу про демонтування конструкцій.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2023 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених у вказаній ухвалі, протягом п`яти днів з дня її отримання.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15.05.2023 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання; надано відповідачу термін на подання відзиву.

15 вересня 2023 року до Приморського районного суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.10.2023 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

16 жовтня 2023 року представником позивача до суду подано клопотання про долучення доказів.

Представник позивача надала заяву про проведення судового засідання згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України в якій також проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся у встановленому порядку, поважних причин неявки суду не представив, чим позбавив суд можливості вислухати його пояснення та думку по суті. Заяви про розгляд справи за його відсутністю суду не надано.

При цьому, у встановлений судом строк відповідачем відзив на позов не надано, про поважність причин ненадання не повідомлено, з огляду на що суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Згідно з ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є членом Громадської організації «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928), зареєстрованої виконавчим комітетом Одеської міської ради 09.02.1998 р., що підтверджується членським квитком.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були встановлені металоконструкції на берегоукріплювальній споруді (буні), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , на виконання умов Договору оренди від 27.12.2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «АРТ НІКА», згідно якого метою договору визначено оренда та здійснення ремонту і благоустрою об`єкту оренди; на орендаря покладено обов`язок за власний рахунок усувати несправності, пошкодження та наслідки аварій буни, які відбулись не з вини орендаря, самостійно і за власний рахунок здійснювати у разі необхідності капітальний ремонт буни (пункту 7 Договору оренди від 27.12.2012 р.); орендарю надано право установлювати на буні будь-які запорні механізми та пристрої (п. 7.1 Договору оренди від 27.12.2012 р.).

Отже, на виконання цих обов`язків позивачем було здійснено укріплення буни, для цього позивачем були придбані необхідні матеріали та проведені роботи, в тому числі щодо встановлення металевих конструкцій на буні, що підтверджується накладними, договорами та актами виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.

22 лютого 2020 року правлінням Громадської організації «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928), на підставі колективного звернення членів Громадської організації «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928) прийнято протокол, згідно якого ОСОБА_2 зобов`язано розібрати металоконструкції як аварійно-небезпечні для усунення аварійного стану. Якщо вона цього не зробить у визначений термін, дозволити вчинити такі дії заявникам власними силами.

В подальшому, на виконання вказаного, було розпочато демонтування металевих конструкцій.

Позивач не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 1 ЗУ «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Згідно зст.3ЗУ «Прогромадські об`єднання»передбачено,що громадськіоб`єднанняутворюються ідіють напринципах: 1)добровільності; 2)самоврядності; 3)вільного виборутериторії діяльності; 4)рівності передзаконом; 5)відсутності майновогоінтересу їхчленів (учасників); 6)прозорості,відкритості тапублічності. Самоврядністьпередбачає правочленів (учасників)громадського об`єднаннясамостійно здійснюватиуправління діяльністюгромадського об`єднаннявідповідно дойого мети(цілей),визначати напрямидіяльності,а такожневтручання органівдержавної влади,інших державнихорганів,органів владиАвтономної РеспублікиКрим,органів місцевогосамоврядування вдіяльність громадськогооб`єднання,крім випадків,визначених законом. Рівність перед законом передбачає, що громадські об`єднання є рівними у своїх правах та обов`язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, виду та/або статусу такого об`єднання.

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 Статуту Громадської організації «Отрада», Громадська організація «Отрада» є добровільним об`єднанням фізичних осіб для здійснення та захисту прав, задоволення суспільних, зокрема економічних та інших інтересів. Організація є неприбутковою організацією, що будує свою діяльність на підставі Конституції України, Закону України «Про громадські об`єднання» та іншого діючого законодавства і цього Статуту.

Членами організації на засадах рівноправності можуть бути громадяни України віком від 14 років, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, визнають Статут, завдання та напрями діяльності Організації (пункт 3.1. Статуту).

Розділом 6 Статуту Громадської організації «Отрада» до органів управління Громадської організації «Отрада відносяться: вищий статутний орган організації Загальні збори; постійно діючий виконавчий орган Правління, у складі Голови правління організації та членів правління організації.

До повноважень Правління віднесено: визначення стратегічних напрямків та перспектив діяльності Організації; виконання рішень Загальних зборів та здійснення окремих повноважень у період між засіданнями; управління поточною діяльністю; затвердження символіки; затвердження звітів Голови правління, заступника голови правління; ухвалення рішення про прийняття до членів Організації; прийняття рішення про створення та ліквідацію відокремлених підрозділів Організації (пункт 6.5. Статуту).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною 1 статті 316 ЦК України також передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. (ч.1,2 ст.319 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1,2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 2 статті 386 ЦК України закріплено положення про те, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює положення про право мирно володіти своїм майном. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), заява №6833/74 від 13.07.1979 р., в якому суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 08.04.2021 р. позивач набула право приватної власності на буну, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом з`ясовано, що 22.02.2020 р. правлінням Громадської організації «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928) прийнято рішення у формі протоколу, згідно з яким інших осіб зобов`язано і дозволено розібрати металоконструкції, які належать позивачу на праві власності та встановлювались за кошт позивача.

Про існування цього протоколу позивачу стало відомо, коли фактично відбувалась його реалізація, шляхом демонтування металоконструкцій, що також зафіксовано на відеозаписі спостереження.

Будь-яких доказів того, що протокол правління Громадської організації «Отрада» від 22.02.2020 р. доводився до відома позивача або ж її було запрошено на це засідання до суду не надано.

Надаючи оцінку змісту протоколу правління Громадської організації «Отрада» від 22.02.2020 р., суд виходить з того, що Громадська організація «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928) та/або органи її правління згідно статуту та/або чинного законодавства не наділені повноваження щодо прийняття рішення про надання іншим членам громадської організації прав на демонтування майна інших осіб, в тому числі тих що є членами Громадської організації «Отрада». Протокол має форму рішення органу правління громадської організації, які вводяться в дію та породжують настання правових наслідків для інших осіб. В даному випадку для позивача прийнятим рішенням Правління Громадської організації «Отрада» від 22.02.2020 р. та його реалізацією породжено негативні наслідки, які проявились у руйнуванні металоконструкцій, що призвело до заподіяння позивачу збитків. Таким чином, суд вважає, що оскаржуваний протокол є протиправним.

Водночас, розмір завданих збитків підтверджений висновком експерта №12/23 від 07.03.2023 р. судової будівельно-технічної експертизи, згідно якої вартість розміру ремонтно-відновлювальних робіт та розміру матеріального збитку берегоукріплювальної споруди буни, складає 2094811,00 (два мільйони дев`яносто чотири тисячі вісімсот одинадцять) гривень 00 копійок.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором, або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Положеннями ч. 4 ст. 263 ЦК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. З наведеного вбачається, що обов`язок доказування розподіляється згідно з перерахованими нормами таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач - відсутність його вини в заподіянні шкоди.

Згідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні даного спору про відшкодування матеріальної шкоди підлягає з`ясуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Диспозиція наведених норм покладає на позивача обов`язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України № 6-183цс14 від 03 грудня 2014 року.

Згідно Постанови Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц: відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Щодо доведеності вини відповідача у завданні збитків, суд вважає за не обхідне звернутись до правових висновків, викладених Верховним Судом України у рішеннях від 02 березня 2008 року у справі № 3-924к08, від 26 березня 2008 року у справі № 6-13953св07, від 16 квітня 2008 року у справі № 6-4969св08; у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, від 12 лютого 2014 року у справі № 6-168цс14, від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, від 18 березня 2015 року у справі № 3-18гс15, від 03 червня 2015 року у справі № 6-305цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16; у постановах Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі № 910/13769/17, від 20 червня 2018 року у справі № 639/4336/15-ц, від 25 червня 2018 року у справі № 641/24766/17, від 27 червня 2018 року у справі № 343/1819/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 322/452/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, в яких вказано, що особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди має доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтується позов.

Відтак, позивачем доведено факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а відповідачем не спростовано під час розгляду справи відсутність його вини у завданні шкоди, що є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У справі Bellet v. France Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 11.09.2018 року по справі № 905/1926/16.

Задовольняючи позов, суд виходить з того, що позивачем надано належні докази того, що його права порушені з боку відповідача.

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо необхідності задоволення позовних вимог, вважає їх обґрунтованими і доведеними, а також такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до змісту ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Судом встановлено, позивач поніс витрати по сплаті судового збору в розмірі 13420 гривень, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням, на зазначену суму.

Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору.

За таких обставин, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, наданих доказів, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд дійшов висновку про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 321, 386, 1166 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 13, 43, 44, 81, 86, 133, 141, 178, 247, 263, 280-289 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Громадської організації «Отрада» про визнання противоправним та незаконним протоколу та стягнення збитків задовольнити.

Визнати протокол Громадської організації «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928) від 22.02.2020 року протиправним та незаконним.

Стягнути з Громадської організації «Отрада» (код ЄДРПОУ 13901928) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) збитки в розмірі 2094 811,00 (два мільйони дев`яносто чотири тисячі вісімсот одинадцять) гривень 00 копійок та судові витрати у розмірі 13420, 00 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя: