Рішення

від 30.05.2024 по справі 440/4312/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/4312/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козельщинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Козельщинської селищної ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення тридцять четвертої сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 11 жовтня 2023 року «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 »;

- зобов`язання Козельщинську селищну раду на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність в розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1796 для ведення фермерського господарства та передати таку земельну ділянку у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач будь якого документального підтвердження невідповідності площі земельній ділянці кадастровий номер 5322080400:00:001:1796 не надає.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

01.02.2016 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 16.06.2016р. №4124-СГ надано позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) в розмірі 3,26 умовних кадастрових гектарів у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Такий проект на замовлення позивача було виготовлено у 2016 році.

04.07.2017 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з повторною заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" у власність для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1796.

До заяви позивачем додано проект землеустрою, витяг Державного земельного кадастру, викопіювання з кадастрової карти.

За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області надано відповідь, оформлену листом від 18.07.2017 р. №10331/6-17.

10 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в якій просив: визнати протиправною та скасувати відмову від 18.07.2017 року № 10331/6-17 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1796; зобов`язати повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1796.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.09.2017 у справі №816/1333/17, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Водночас постановою Верховного Суду від 24.06.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.09.2017р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017р. скасовано; прийнято нове рішення у справі, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною та скасовано відмову відповідача від 18.07.2017 року № 10331/6-17 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1796; зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко", із земель фермерського господарства "Бочко" для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322080400:00:001:1796 з урахуванням висновків суду викладених у цій постанові.

06.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до Козельщинської селищної ради із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 в розмірі земельної частки (паю) із земель ФГ «Бочко» для ведення фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області та передати у власність позивачу як члену ФГ «Бочко, відведену земельну ділянку площею 4,8033 га, кадастровий номер: 5322080400:00:001:1796, для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Бреусівської с/р Козельщинського району Полтавської області. Зазначено, що проект було розроблено на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 16.06.2016 №4123-сг та подано на затвердження до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області. 04.07.2017 у затверджені якого було відмовлено. Крім того, зазначено, що дану відмову постановою Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №816/1333/17 було визнано протиправною та скасовано.

Рішенням дванадцятої позачергової сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 29.07.2021 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " відмовлено у затвердженні вказаного вище проекту у зв`язку з невідповідністю статтям 32, 121, 134 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України "Про фермерське господарство".

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі №440/11165/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Козельщинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі №440/11165/21 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 по справі № 440/11165/21 - скасовано. Прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення дванадцятої позачергової сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 29.07.2021 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ". Визнано протиправним та скасовано пункт 2 рішення одинадцятої сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 14.07.2021 "Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок", відповідно до якого вирішено розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності площами: 4,8033 га (рілля) з кадастровим номером: 5322080400:00:001:1796; 4,8033 га (рілля) з кадастровим номером: 5322080400:00:001:1797; 4,8034 га (рілля) з кадастровим номером: 5322080400:00:001:1798, що знаходяться за межами населених пунктів на території Козельщинської селищної ради Кременчуцького (Козельщинського) району Полтавської області з формуванням земельної ділянки загальної площею 14,4100 га (рілля) для ведення фермерського господарства. Зобов`язано Козельщинську селищну раду винести на чергову сесію міської ради та розглянути відповідно до чинного законодавства та висновків суду, зроблених у цій справі, питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства у розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко" із земель фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер: 5322080400:00:001:1796. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі №440/11165/21 та клопотання ОСОБА_1 від 04.10.2023 щодо виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023, відповідачем повторно розглянуто питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства у розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га.

Рішенням тридцять четвертої сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 11 жовтня 2023 року «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства у розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко" із земель фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер: 5322080400:00:001:1796, у зв`язку з невідповідністю ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" та ст. 32 Земельного кодексу України, а саме, розмір вказаної частки (паю) більший ніж розмір земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства КСП "Бреусівка", що складає 3,26 умовних кадастрових гектара, про що вказано у рішенні 16 сесії Бреусівської сільської ради 23 скликання від 27.03.2001.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтею 14 Конституції України гарантовано право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1-3 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 123 ЗК України передбачено, що рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Отже, рішенню про надання або відмову у наданні земельної ділянки у власність або користування передує отримання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки та їх надання відповідному органу.

Частина 9 ст. 118 ЗК України встановлює, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною 10 статті 118 Земельного кодексу України зазначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Пунктом 6 частини 3 статті 186 Земельного кодексу України, передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу;

Згідно ч. 8 ст. 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Водночас, з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише невідповідність положень документації із землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звертаючись до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою, додав погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу як члену ФГ «Бочко» площею 4,8033 га, кадастровий номер: 5322080400:00:001:1796, для ведення фермерського господарства.

Рішенням тридцять четвертої сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 11.10.2023 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " відмовлено у затвердженні вказаного вище проекту у зв`язку з невідповідністю статті 32 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України "Про фермерське господарство", а саме, розмір вказаної частки (паю) більший ніж розмір земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства КСП "Бреусівка", що складає 3,26 умовних кадастрових гектара, про що вказано у рішенні 16 сесії Бреусівської сільської ради 23 скликання від 27.03.2001.

Статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV (надалі- Закон №973-IV), в редакції чинній на час спірних відносин, визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до статті 13 Закону №973-IV, члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Земельний кодекс України у порівнянні із зазначеними положеннями Закону №973-IV встановлює аналогічні норми.

Так, стаття 31 Земельного кодексу України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.121 ЗК України, позивач має право на безоплатну приватизації земельної ділянки для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, статтею 32 Земельного кодексу України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки Земельний кодекс України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому Земельним кодексом України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 16.06.2016р. №4124-СГ, ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою площею 3,26 умовних кадастрових гектарів по колишньому КСП «Бреусів».

Вирішуючи зазначений спір, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до довідки Відділу Держгеокадастру у Козельщинському районі Полтавської області від 16.12.2016 №1464 філіалом інституту землеустрою, відповідно до проекту поділу земель на земельні частки на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району в межах розпайованих земель реформованої агрофірми "Бреусівка", затверджена уточнена вартість земельної ділянки (паю) по Бреусівській сільській раді Козельщинського району - 25271,00 грн. (з урахуванням коефіцієнту індексації 2000 року - 2,07) та її розміру - 3,26 умовних кадастрових гектари, а також грошова оцінка 1 га рільних земель (шифр агровиробничої групи - 122д) становить 4434,40 грн. (з урахуванням коефіцієнту індексації 2000 року - 2,07).

Таким чином, загальна частка (паю) 122д становить - 5,70 га (25271,00 / 4434,40 = 5,70 га).

Отже, земельна ділянка, що відводиться в розмірі земельної частки (паю) має становити 5,70 га.

Натомість, наданий позивачем на затвердження проект землеустрою, передбачає передачу у власність земельної ділянки площею 4,8033 га, що значно менше ніж 5,70 га.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем в оскаржуваному рішенні взагалі не обгрунтовано не врахування затвердженої уточненої вартості земельної ділянки (паю) по Бреусівській сільській раді Козельщинського району згідно довідки Відділу Держгеокадастру у Козельщинському районі Полтавської області від 16.12.2016 №1464.

При цьому, нормами Земельного кодексу України встановлено, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише невідповідність положень документації із землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

Верховний Суд у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18 та від 30 серпня 2018 року у справі № 817/586/17 зазначив, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Головне управління Держгеокадастру не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

З аналізу положень частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України випливає, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності), наведена норма статті 118 Земельного кодексу України не містить.

На підставі вказаного проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, присвоєно їй кадастровий номер та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що також свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою.

Таким чином, спірне рішення тридцять четвертої сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 11 жовтня 2023 року «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність у розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі що розглядається, позивач просить зобов`язати відповідача прийняти рішення про задоволення його заяви про затвердження проекту землеустрою. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача(рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40).Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах(абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

З огляду на необхідність обрання ефективного способу захисту порушеного права, суд відзначає наступне.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Суд зазначає, що фактичні обставини справи підтверджують, що на протязі декількох років відповідач фактично ухиляється від належного розгляду заяви позивача з прийняттям рішення по суті звернення, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для вирішення цього питання (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України). Разом з тим, суд вважає, що суд не може підміняти собою орган місцевого самоврядування та надавати оцінку тим обставинам, які не були досліджені цим суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, суд вважає, що для ефективності правового захисту позивача необхідно зобов`язати Козельщинську селищну раду на найближчій позачерговій/черговій сесії селищної ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко" із земель фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер: 5322080400:00:001:1796, вирішивши питання щодо якого звернувся ОСОБА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.

В частині стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 18000 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, акту виконаних робіт, а також документів про оплату гонорару адвокату (квитанція, платіжна інструкція із відмітками фінансової установи про проведення оплати, тощо).

З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (39150, Полтавська обл., Козельщинський р-н., с. Новоселівка, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Козельщинської селищної ради (39100, Полтавська обл., Козельщинський р-н., сел. Козельщина, вул. М. Остроградського, 75/15, код ЄДРПОУ 21063513) про визнання протиправнимта скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення рішення тридцять четвертої сесії восьмого скликання Козельщинської селищної ради від 11 жовтня 2023 року "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Козельщинську селищну раду на найближчій позачерговій/черговій сесії селищної ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі земельної частки (паю) 4,8033 га, як члену ФГ "Бочко" із земель фермерського господарства на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, кадастровий номер: 5322080400:00:001:1796, вирішивши питання щодо якого звернувся ОСОБА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Козельщинської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва