Рішення

від 29.05.2024 по справі 460/27491/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 травня 2024 року м. Рівне№460/27491/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій.

Позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати з 21.09.2023 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату з 21.09.2023 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 у справі №6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015. У зв`язку з цим, позивач має право на нарахування та виплату доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Однак, нарахування та виплату позивачу вказаної доплати відповідачем здійснено не було. Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача порушує його право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України.

Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що позивач із заявою про перерахунок пенсії відповідної форми до органу Пенсійного фонду не звертався, а тому вимога про визнання протиправною бездіяльності є безпідставною.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремі положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII, зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу 1 такого Закону. При цьому, Конституційним Судом України не аналізувалася редакція Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" станом на дату ухвалення рішення №6-р/2018. Тобто, судом визнано неконституційним виключення ст.39 Закону №796-ХІІ.

Закон України "Про внесення змін до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 №987-VІІІ є чинним, в установленому законом порядку його не було визнано неконституційним, а тому саме він підлягає застосуванню. При цьому, діючою з 01.01.2016 нормою передбачено право на доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Позивач до такої категорії громадян не належить.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210. При цьому, Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 не містить положень про відновлення чинності редакції, що діяла до внесення змін, які були визнанні неконституційними, та не містить способу й порядку його виконання, а Верховна Рада України не приймала нових законів з даного питання. Фактично Конституційний Суд України цим рішенням визнав неконституційним підпункт 7 пункту 4 Розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VІІІ, який діяв у період з 01.01.2015 (момент набрання чинності цим Законом) до 01.01.2016 (момент набрання чинності Законом України №987-VІІІ).

Таким чином, відсутні підстави для проведення нарахування позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши позовну заяву та відзив, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду Рівненської області та отримує пенсію за віком, є непрацюючим пенсіонером та особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4), проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.

Доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач не отримує.

Ці обставини підтверджуються доказами, що містяться в матеріалах справи, та визнаються сторонами.

Вважаючи ненарахування та невиплату вказаної доплати до пенсії протиправною бездіяльністю органу Пенсійного фонду, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18), а саме: позивачами у них є пенсіонери, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (територіальний орган Пенсійного фонду України), на пенсійному обліку якого перебувають позивачі; спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з невиплатою територіальним органом Пенсійного фонду України підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого частиною другою ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, вирішуючи спір у даній справі, суд враховує правові висновки, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у цій справі (провадження №11-150заі19).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).

Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:

"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 39 №796-XII.

04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).

Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом України від 28.12.2014 №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон України від 28.12.2014 №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання доплатидо пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення.

Однак, нарахування та виплату позивачу із вказаної дати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, відповідачем здійснено не було.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що не нарахування та невиплата позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, є протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Така бездіяльність порушує гарантоване Конституцією України право позивача як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, на соціальний захист, визначене Законом №796-XII. Порушене право підлягає судовому захисту з урахуванням правових висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.

Щодо розміру вищевказаної доплати до пенсії, суд зазначає таке.

06.12.2016 був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017 (далі - Закон №1774-VIII).

Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці", Закон України "Про Державний земельний кадастр", Закон України "Про судовий збір", Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Закон України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до наведених вище положень Закону №1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

Законом №1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону №1774-VIII було виключено Законом №76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].

За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях "нового" нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності "новим" актом (переживаюча/ультраактивна дія) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №9901/315/20 (пункт 40), від 03.11.2021 у справі №9901/378/20 (пункт 30)).

Згідно із ч.1 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4/зп у справі №18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

Відтак з набранням чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон №1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону №796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Такий висновок не суперечить положенням ст.71 Закону №796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 №5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Суб`єктивне право на нарахування та виплату доплати до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.

Підсумовуючи, суд зазначає, що норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Таким чином, позивач має право на щомісячну доплату до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Позиція суду у цій справі відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постановах від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, а також від 04.04.2024 у справі №240/19227/21.

Суд звертає увагу на те, що позивач просить зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату доплати до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, починаючи з 21.09.2023.

Суд зазначає, що для отримання доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.39 Закону Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 №796-XII є наявність у сукупності таких умов: особа повинна мати статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, бути непрацюючим пенсіонером та проживати на території радіоактивного забруднення

Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.09.2023 №956180122394, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено пенсію з 01.10.2023.

За таких обставин, позовні вимоги за період з 21.09.2023 до 30.09.2023 задоволенню не підлягають.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов підлягає до часткового задоволення.

Згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС України).

Судом встановлено, що у позовній заяві ОСОБА_1 фактично було заявлено одну вимогу немайнового характеру. При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1073,60грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 04.12.2023 №4.

Оскільки позов містив одну вимогу немайнового характеру, яка хоча і частково, але підлягає задоволенню, то розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01жовтня 2023 року доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01 жовтня 2023 року доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Борисенка Олександра, буд.7, м.Рівне, 33028; ідентифікаційний код юридичної особи 21084076).

Рішення складено 29 травня 2024 року.

Суддя О.М. Дудар