Постанова

від 30.05.2024 по справі 910/15052/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2024 р. Справа№ 910/15052/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"</a>

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024

у справі № 910/15052/23 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг"

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"</a>,

за участю третіх осіб, які не заявляються самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агродинаміка" (третя особа-1),

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віді Автострада" (третя особа-2),

про стягнення 86 845,01 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"</a> (далі - Компанія) 86 845,01 грн, з яких 69 112,59 грн - сума страхового відшкодування, 1 041,26 грн - інфляційні втрати, 982,72 грн - 3% річних, 15 708,44 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Компанія, як страховик винної особи, зобов`язана відшкодувати Товариству шкоду, заподіяну майну останнього внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки відповідач не виплатив страхове відшкодування, останній також повинен сплатити компенсаційні виплати та штрафну санкцію у вищезазначених розмірах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15052/23 позов задоволено повністю, стягнуто з Компанії на користь Товариства 69 112,59 грн страхового відшкодування, 1 041,26 грн інфляційних втрат, 982,72 грн 3% річних, 15 708,44 грн пені, а також 2 684,00 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що винним у завданні шкоди майну позивача є страхувальник Компанії, а тому остання зобов`язана відшкодувати Товариству витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу шляхом виплати страхового відшкодування у розмірі 69 112,59 грн;

- належним доказом розміру вартості відновлювального ремонту слугують первинні документи із станції технічного обслуговування, на якій проведено ремонт пошкодженого транспортного засобу;

- сам по собі звіт про визначення вартості матеріального збитку №ЦВ/22/5902 від 28.02.2023 не свідчить про можливість виконання відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля за 47 074,84 грн, а відтак заперечення відповідача щодо розміру страхового відшкодування є необґрунтованими;

- оскільки Компанією не було здійснено виплати страхового відшкодування, позовні вимоги Товариства в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Компанія звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що розмір страхового відшкодування складає 47 074,84 грн, оскільки визначається на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку №ЦВ/22/5902 від 28.02.2023;

- рахунки зі станції технічного обслуговування та акти виконаних робіт не є достатніми доказами, що підтверджують вартість відновлювального ремонту та не спростовують суму, визначену у вказаному звіті;

- звіт про визначення вартості матеріального збитку №ЦВ/22/5902 від 28.02.2023, виконаний на підставі протоколу огляду транспортного засобу від 05.01.2023, який був підписаний уповноваженим представником позивача;

- позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, визначених статтею 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон 1961-IV), необхідних для самостійного визначення розміру завданої шкоди внаслідок ДТП;

- відповідач виконав свій обов`язок, передбачений статтею 34 зазначеного Закону, а тому в останнього відсутнє зобов`язання перед позивачем по сплаті страхового відшкодування на підставі документів зі станції технічного обслуговування;

- строк для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату не настав, з огляду на ненадання позивачем всіх необхідних документів, зокрема належним чином засвідчених копій установчих документів Товариства, а відтак позов є передчасним;

- у зв`язку з ненаданням вищезазначених документів відповідач був позбавлений можливості здійснити страхове відшкодування;

- виходячи з того, що основна позовна вимога є необґрунтованою, а сам позов подано передчасно, похідні позовні вимоги про стягнення штрафної санкції та компенсаційних виплат також не підлягають задоволенню.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2024 апеляційну скаргу Компанії передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15052/23 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15052/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

15.02.2024 матеріали справи №910/15052/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 апеляційну скаргу Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15052/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

27.02.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

У зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному з 04.03.2024, питання щодо подальшого руху вищевказаної апеляційної скарги вирішується після виходу судді Козир Т.П. з лікарняного.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15052/23; розгляд скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 29.03.2024.

Товариство скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та подало відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач зазначив, що:

- підписання уповноваженими представниками сторін протоколу огляду пошкодженого транспортного засобу свідчить лише про їх присутність під час огляду, але аж ніяк не про згоду у визначенні розміру страхового відшкодування;

- посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №924/675/17, позивач зазначив, що звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу;

- розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

- доводи відповідача щодо ненадання необхідних документів для здійснення виплати, зокрема належним чином засвідчених копій установчих документів Товариства, є безпідставними та спрямовані на ухилення від виплати страхового відшкодування.

Треті особи 1, 2 не скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з нижчезазначеного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 24.12.2020 між позивачем (лізингодавцем) і третьою особою-1 (лізингоодержувачем) було укладено договір фінансового лізингу №201224-1/ФЛ-Ю-А, предметом якого був автомобіль "Toyota Land Cruiser 150 Prado", д.н.з. НОМЕР_1 .

04.09.2022 о 16:55 год в місті Києві по вулиці Терещенківській, 9 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів "DAF", д.н.з. НОМЕР_2 , та "Toyota Land Cruiser 150 Prado", д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №761/20530/22 за фактом вказаної ДТП водія автомобіля "DAF", д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На підставі договору на технічне обслуговування, ремонт транспортних засобів та продаж запасних частин №980 від 17.03.2016, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віді Автострада" (далі - ТОВ "Віді Автострада"), рахунку станції технічного обслуговування, на якій здійснювався ремонт пошкодженого автомобіля, (ТОВ "Віді Автострада") №ВДиС-0049405 від 01.12.2022 на суму 69 112,59 грн (разом із ПДВ), 15.12.2022 позивачем було сплачено вартість ремонту, шляхом перерахування вищезазначеної суми коштів на рахунок третьої особи-2, що підтверджується платіжним дорученням №10071 від 15.12.2022.

Факт проведення відновлювального ремонту у розмірі 69 112,59 грн підтверджується актом виконаних робіт №ВДиС-000414 від 19.01.2023.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "DAF", д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована у Компанії згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №210435890, діючим станом на момент ДТП.

Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну, у розмірі 160 000, 00 грн.

Повідомленням від 20.12.2022 позивач проінформував відповідача про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 04.09.2022, за участі страхувальника останнього. Вказане повідомлення було отримане представником страховика 27.12.2022, що підтверджується вхідним штампом вхідної кореспонденції, та була зареєстрована за вх. №12/11075.

23.12.2022 Товариство звернулося до Компанії, як страховика особи, якій належить автомобіль "DAF", д.н.з. НОМЕР_2 , із заявою про виплату страхового відшкодування вих. №3276, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком за №0303800877280 від 23.12.2022.

Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.

Посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону №1961-IV, не відшкодував позивачеві шкоду, завдану страхувальником Компанії внаслідок ДТП, Товариство звернулося з даним позовом до суду про стягнення страхового відшкодування у розмірі 69 112,59 грн, а також 1 041,26 грн інфляційних втрат, 982,72 грн 3% річних та 15 708,44 грн пені.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з такого.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 зазначеної статті).

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (пункт 69 частини 1 статті 1 Закону України "Про страхування".

Страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України (абзац 3 частини 1 статті 89 вказаного Закону).

За статтею 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути, зокрема відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961-IV).

Законом №1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.4. статті 1 Закону №1961-IV страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (пункт 1.6. статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи №910/15052/23 відсутні докази, які б свідчили про неправомірне використання 04.09.2022 ОСОБА_1 транспортного засобу "DAF", д.н.з. НОМЕР_2 , а тому презюмується, що вказана фізична особа правомірно володіла зазначеним автомобілем.

Як було зазначено вище, вина водія ОСОБА_1 , який правомірно керував транспортним засобом "DAF", д.н.з. НОМЕР_2 , у вчиненні ДТП, внаслідок якого було пошкоджено автомобіль "Toyota Land Cruiser 150 Prado", д.н.з. НОМЕР_1 , була встановлена постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №761/20530/22.

Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Нормами статті 5 Закону України №1961-IV встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

За приписами пунктів 1.7., 1.8. статті 1 Закону №1961-IV забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Згідно з пунктами 1.2., 3.4 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою створення єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням. Страховики-члени МТСБУ надають до бази даних МТСБУ інформацію, зокрема про укладені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлені на бланках полісів та відомості про зміни в укладених договорах обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "DAF", д.н.з. НОМЕР_2 , у вчиненні ДТП, на момент настання страхової події була застрахована відповідачем на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №210435890, (франшиза - 0,00 грн , ліміт за шкоду по майну - 160 000,00 грн), що підтверджується інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією відповідного полісу.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час перегляду рішення суду судом апеляційної інстанції, відповідач заперечував проти розміру страхового відшкодування, оскільки згідно зі звітом про визначення вартості матеріального збитку №ЦВ/22/5902 від 28.02.2023 вартість відновлювального ремонту автомобіля "Toyota Land Cruiser 150 Prado", д.н.з. НОМЕР_1 , складає 47 074,84 грн (разом із ПДВ).

Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За приписами частини 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону №1961-IV).

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1- Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16 і №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17.

Відповідно до пункту 7.38. Методики значення Ез (коефіцієнта фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ, 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД, 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів, 5 років - для мототехніки.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , "Toyota Land Cruiser 150 Prado", д.н.з. НОМЕР_1 , це легковий-загальний універсал-В.

Також колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів наявності винятків стосовно використання зазначених вимог, передбачені пунктом 7.39 Методики.

Оскільки вказаний автомобіль не був вироблений в СНД і строк його експлуатації становить менше 7 років, у відповідності до пункту 7.38. Методики, значення Ез (коефіцієнта фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Приписами частини 1 статті 22 Закону №1961-IV, яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлено імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.

Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

При цьому, колегія суддів в силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку №ЦВ/22/5902 від 28.02.2023, вартість відновлювального ремонту автомобіля "Toyota Land Cruiser 150 Prado", д.н.з. НОМЕР_1 , - 47 074,84 грн (разом із ПДВ).

Разом із цим, 17.03.2016 між Товариством та ТОВ "Віді Автострада" було укладено договір на технічне обслуговування, ремонт транспортних засобів та продаж запасних частин №980.

01.12.2022 станцією технічного обслуговування, на якій здійснювався ремонт пошкодженого автомобіля, (ТОВ "Віді Автострада") було виставлено рахунок №ВДиС-0049405 на суму 69 112,59 грн (разом із ПДВ).

15.12.2022 позивачем було сплачено вартість ремонту, шляхом перерахування вищезазначеної суми коштів на рахунок третьої особи-2, що підтверджується платіжним дорученням №10071 від 15.12.2022.

Факт проведення відновлювального ремонту у розмірі 69 112,59 грн підтверджується актом виконаних робіт №ВДиС-000414 від 19.01.2023.

Водночас вирішуючи питання про суму стягнення страхового відшкодування, колегією суддів враховано положення пункту 6 статті 36 Закону №1961-IV, згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно з абзацом 2 пункту 12.1. статті 12 Закону №1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Однак Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №210435890 встановлено франшизу у розмірі 0,00 грн.

Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт пошкодження автомобіля "Toyota Land Cruiser 150 Prado", д.н.з. НОМЕР_1 , особою, цивільно-правова відповідальність якої на час ДТП була застрахована у відповідача; значення коефіцієнта фізичного зносу в даному випадку приймається судом таким, що дорівнює 0; розмір відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля у сумі 69 112,59 грн; здійснення позивачем оплати вартості проведеного ремонту.

При цьому, колегією суддів відхиляються доводи відповідача, що єдиним належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту є звіт про визначення вартості матеріального збитку №ЦВ/22/5902 від 28.02.2023, оскільки, як було зазначено раніше, вказаний документ є лише попереднім оціночним документом.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази виплати страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства про стягнення з Компанії страхового відшкодування у розмірі 69 112,59 грн.

Також колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що вчинення страховиком дій після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, визначених статтею 34 Законом №1961-IV, не звільняє відповідача від зобов`язання по виплаті страхового відшкодування.

В апеляційній скарзі відповідач вказував про ненастання строку для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату не настав, з огляду на ненадання позивачем всіх необхідних документів, необхідних для здійснення страхового відшкодування - належним чином засвідчених копій установчих документів Товариства, а відтак позов є передчасним.

Так, відповідно до абзацу 5 пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV у разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

Відповідно до пункту 35.1. статті 35 Закону №1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; підпис заявника та дата подання заяви.

Згідно з пунктом 35.2. статті 35 Закону №1961-IV до заяви додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

Отже, вищезазначеними положеннями Закону №1961-IV не передбачено обов`язку потерпілому (заявнику) надавати його установчі документи.

Разом із тим, колегією суддів встановлено, що разом із вищезазначеною заявою Товариством надано, зокрема копію статуту.

У той же час, матеріали справи не містять доказів неналежного засвідчення вищезазначеного статуту позивача.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо прострочення позивача з надання всіх необхідних документів, необхідних для здійснення страхового відшкодування, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем страхового відшкодування, позивачем нараховано до стягнення 982,72 грн 3% річних, нарахованих за період прострочення з 01.04.2023 по 20.09.2023, та 1 041,26 грн інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з квітня 2023 року по червень 2023 року, на суму невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 69 112,59 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статті 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування, перевіривши наданий позивачем розрахунок компенсаційних виплат, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 982,72 грн 3% річних та 1 041,26 грн інфляційних втрат, а відтак, вказані позовні вимога підлягають задоволенню.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем страхового відшкодування, позивачем нараховано до стягнення 15 708,44 грн пені, нарахованої за період прострочення з 01.04.2023 по 20.09.2023, на суму невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 69 112,59 грн.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 ГК України).

Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Закону №1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафної санкції, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 15 708,44 грн пені, а відтак, вказана позовна вимога також підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із тим, саме відповідач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень та які підтверджують факт відсутності його вини у порушенні зобов`язань за договором.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову у повному обсязі.

Доводи апелянта про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15052/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Компанії має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15052/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15052/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15052/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир