Рішення

від 31.05.2024 по справі 910/3813/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2024Справа № 910/3813/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова фірма 2023» (вул.Ярославів Вал, буд.28, оф.1-2, м.Київ, 01054; ідентифікаційний код 45058307)

до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва (вул.Пирогова, буд.4/26, м.Київ, 01030; ідентифікаційний номер 31753249)

про стягнення 87 600,00 грн

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова фірма 2023» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва про стягнення 87 600,00 грн, з яких 82 600,00 грн матеріальної та 5 000,00 грн моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач повинен відшкодувати позивачу вартість неправомірно демонтованого майна позивача, а також відшкодувати моральну шкоду, спричинену керівнику позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

На виконання частини п`ятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу, вказану ухвалу було надіслано судом до електронних кабінетів учасників справи, та отримано ними, про що в матеріалах справи містяться повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

15.04.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 було витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію Статуту Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва, що затверджений рішенням Шевченківської районної у м.Києві ради від 04.10.2001 № 18 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

24.05.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказу на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2024.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова фірма 2023» є юридичною особою, основним видом економічної діяльності якої є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

Як зазначає позивач, у березні 2023 року він вжив заходи для підвищення привабливості прилеглої до ресторану території, шляхом установки світлодіодного освітлення на деревах.

Такі заходи були вжиті на деревах уздовж проїжджої частини парної сторони вулиці Ярославів Вал у Шевченківському районі міста Києва навпроти багатоквартирного будинку № 28, а саме:

каштан кінський - віком приблизно 20 років, діаметр стовбура на висоті 1,3 м - 16 см, висота дерева - приблизно 7 м;

липа дрібнолиста - віком приблизно 20 років, діаметр стовбура на висоті 1,3 м - 16 см, висота дерева - приблизно 7 м,

які перебувають на балансі Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва.

22.08.2023 співробітником Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва було видано позивачу припис № 1-200, яким запропоновано у термін до 31.08.2023 прибрати кабель для освітлення з дерев та відновити благоустрій.

У зв`язку з невиконанням позивачем вимог вказаного припису, співробітниками відповідача 28.08.2023 з дерев каштана і ліпи було демонтовано самовільно встановлене освітлювальне обладнання:

- дріт чорний у гофрі - 9,6 м;

- дріт чорний без гофри - 20,7 м;

- гірлянда світлодіодна - 38,9 м;

- розпайочні коробки - 5 шт.

Після демонтажу зазначене обладнання було складене в поліетиленовий пакет та доставлене для зберігання у побутове приміщення підприємства у сквері на розі вулиць Олеся Гончара та Михайла Коцюбинського, про що зазначено у відповідному акті від 28.08.2023.

Листом від 11.11.2023 позивач, через адвоката Кійка О.В., просив відповідача повернути демонтоване 28.08.2023 обладнання.

У відповідь, листом від 16.11.2023 № 077/236-1910 відповідач вказав місцезнаходження демонтованого майна та повідомив про порядок його повернення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідачем було демонтовано майно позивача протиправно, без урахування відсутності шкідливого впливу світлодіодних ламп на здоров`я рослин або їхній розвиток, а також усупереч власному припису, до закінчення строку на його виконання. Відтак, зважаючи на відмову відповідача повернути демонтоване майно, позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому збитки у вигляді витрат, які позивачу необхідно здійснити для відновлення своїх порушених прав, в розмірі повної вартості аналогічних ламп освітлення, що відповідно до накладної № 7.001 від 12.03.2023 становить 82 600,00 грн, а також відшкодувати моральну шкоду, спричинену керівнику позивача, яку він оцінює у 5 000,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що він як балансоутримувач дерев, які закріплені за ним на праві господарського віданні і на яких позивач самовільно, усупереч Правилам благоустрою міста Києва та Правилам утримання зелених насаджень у населених пунктах України, розмістив гірлянди, вжив заходи щодо захисту своїх прав. При цьому такі дії були вчинені через те, що позивач у період з 22.08.20.23 по 28.08.2023 навіть не розпочав вжиття хоч якихось заходів, що свідчили б про ознаки намірів добровільного припинення порушення прав територіальної громади міста Києва. Також відповідач вказує на те, що демонтоване майно не знищено, як помилково вважає позивач, та звертає увагу на необґрунтованість розміру матеріального збитку, який вочевидь не відповідає кількості демонтованого майна.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (п. 2 ч. 2 ст. 22).

У частині другій статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними і допустимими доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Відповідно до підп. 3.1.1 п. 3.1 Статуту Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва, що затверджений рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 04.10.2001 № 18 (далі - Статут), предметом і метою діяльності відповідача є утримання в належному стані парків, скверів, зелених насаджень вздовж бульварів, вулиць та інших зелених насаджень загального користування, здійснення всього комплексу робіт по озелененню, догляду за зеленими насадженнями та їх охорони і захисту на закріпленій за ним території.

Майно відповідача є комунальною власністю територіальної громади Шевченківського району м.Києва і закріплено за ним на праві повного господарського відання (п. 5.2 Статуту).

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що демонтаж майна позивача було здійснено в цілях захисту прав територіальної громади міста Києва, оскільки обставини справи свідчать про те, що такі дії було вчинено з метою відновлення благоустрою, у зв`язку з невиконання позивачем вимог припису № 1-200 від 22.08.2023.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів».

Статтею 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» елементами (частинами) об`єктів благоустрою є зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях.

За приписами частин першої, другої статті 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв. Охорона, утримання та відновлення зелених насаджень на об`єктах благоустрою, а також видалення дерев, які виросли самосівом, здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів залежно від підпорядкування об`єкта благоустрою, а на земельних ділянках, переданих у власність, наданих у постійне користування або в оренду, - за рахунок коштів їх власників або користувачів відповідно до нормативів, затверджених у встановленому порядку.

На виконання статті 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 № 105, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.07.2006 за № 880/12754, було затверджено Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України, які визначають правові та організаційні засади озеленення населених пунктів, спрямовані на забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини і є обов`язковими для виконання всіма установами, підприємствами, організаціями та громадянами, які займаються проектуванням, створенням, ремонтом і утриманням зелених насаджень, розташованих на територіях населених пунктів України (пункти 1.1, 1.3).

За визначенням, наведеним у п. 2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, балансоутримувач - спеціально вповноважені на конкурсних засадах державними чи місцевими органами влади підприємства, організації, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень на підпорядкованих територіях зеленого господарства.

Балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об`єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних засадах залучати інші підприємства, установи, організації, використовуючи для цього кошти, передбачені власником об`єкта (п. 5.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України).

Пунктом 6.1 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України передбачено, що балансоутримувач об`єкта благоустрою зеленого господарства має право: брати участь у розробленні планів соціально-економічного розвитку населених пунктів; брати участь в обговоренні проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань озеленення населених пунктів; залучати на договірних засадах підприємства і організації незалежно від форм власності до виконання окремих робіт на об`єктах зеленого господарства, у тому числі проведення інвентаризації; звертатись з позовом до суду на відшкодування збитків, заподіяних унаслідок пошкодження об`єктів зеленого господарства.

До обов`язків балансоутримувачів об`єктів благоустрою зеленого господарства державної чи комунальної форми власності, відповідно до п. 6.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, віднесено, серед іншого, утримання в належному санітарно-технічному стані об`єктів благоустрою (виконання заходів, затверджених місцевими органами самоврядування).

Статтею 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено порядок розроблення та затвердження, а також вимоги до змісту правил благоустрою території населеного пункту.

За приписами частин 1, 2 цієї статті правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила благоустрою території населеного пункту розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою (п. 1 ч. 2); вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій (п. 2 ч. 2); вимоги до утримання зелених насаджень на об`єктах благоустрою - територіях загального користування (п. 3 ч. 2); порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів (п. 8 ч. 2).

Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 було затверджено Правила благоустрою міста Києва, які визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

У розділі IX Правил благоустрою міста Києва викладено вимоги до утримання зелених насаджень на об`єктах благоустрою загального користування (міських лісів, парків, скверів, бульварів, рекреаційних зон тощо).

Підпунктом 9.1.1 пункту 9.1 Правил благоустрою міста Києва визначено, що утримання зелених насаджень регламентується Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житловокомунального господарства України від 10.04.2006 № 105, а міських лісів - відповідно до Лісового кодексу України.

Відповідно до підп. 9.2.1 п. 9.2 Правил благоустрою міста Києва відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними в межах м.Києва є: на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об`єктів.

Згідно з підп. 9.6.7 п. 9.6 Правил благоустрою міста Києва на території об`єктів благоустрою зеленого господарства забороняється підвішувати на деревах гамаки, гойдалки, мотузки для сушіння білизни, забивати в стовбури цвяхи, прикріплювати засоби зовнішньої реклами, електропровідники, колючий дріт та інші огородження, що можуть пошкодити дерева.

Аналогічна заборона міститься також і п. 4.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України.

Усупереч наведеній забороні позивач влаштував гірлянду світлодіодного освітлення на деревах уздовж проїжджої частини парної сторони вулиці Ярославів Вал у Шевченківському районі міста Києва навпроти багатоквартирного будинку № 28, а саме: на каштані кінському та липі дрібнолистій, які перебувають на балансі Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що ці лампи працюють на низькій напрузі, значно знижуючи ризик пошкодження деревини або кореневої системи дерев через електричний струм, адже заборона є імперативною і не ставиться в залежність від технічних особливостей цих електропровідників.

Відповідно до підп. 19.1.1 п. 19.1 Правил благоустрою міста Києва контроль за станом благоустрою міста, а також контроль за дотриманням та здійсненням заходів, спрямованих на виконання вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів», цих Правил здійснюється Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке виконує функції інспекції з питань благоустрою в м. Києві, та управліннями (відділами) контролю за благоустроєм виконавчих органів районних у м. Києві рад (районних у м. Києві державних адміністрацій), а також Головним управлінням МВС України в м. Києві, іншими структурними підрозділами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в межах наданих повноважень, комунальними підприємствами, установами та організаціями, які несуть відповідальність за належне утримання об`єктів благоустрою.

Підпунктом 19.2.1 пункту 19.2 Правил благоустрою міста Києва визначено, що уповноважені працівники Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) мають право залучати спеціалістів структурних підрозділів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), комунальних підприємств, установ та організацій, об`єднань громадян (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань у сфері благоустрою території міста, вносити приписи з вимогою усунення порушень Закону України «Про благоустрій населених пунктів» і цих Правил, складати протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Уповноважені працівники районних управлінь (відділів) контролю за благоустроєм виконавчих органів районних у м.Києві рад (районних у м. Києві державних адміністрацій) мають право вносити приписи з вимогою усунення порушень Закону України «Про благоустрій населених пунктів» і цих Правил, складати протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Наведене дає підстави для висновку, що комунальні підприємства по утриманню зелених насаджень не віднесені до переліку контролюючих органів, що уповноважені вносити приписи з вимогою усунення порушень Закону України «Про благоустрій населених пунктів» і Правил благоустрою міста Києва.

В аспекті викладеного суд враховує, що у підп. 3.1.2 п. 3.1 Статуту до предмета діяльності відповідача віднесено контроль за станом утримання і відтворення зелених насаджень на усій території району незалежно від їх відомчої належності та форм власності, видачу їх власникам приписів по усуненню виявлених недоліків в утриманні зелених насаджень.

Водночас таке право відповідача суперечить Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правилам благоустрою міста Києва, які визначають інший захід реагування на вчинене позивачем порушення у сфері благоустрою населеного пункту.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів притягаються особи, винні у знищенні або пошкодженні зелених насаджень чи інших об`єктів озеленення населених пунктів, крім випадків, передбачених статтею 28 цього Закону.

Відшкодування збитків, завданих об`єкту благоустрою врегульовано статтею 19 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», частинами 1 - 4 якої визначено, що збитки, завдані об`єкту благоустрою в результаті порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягають відшкодуванню в установленому порядку. Оцінка завданих збитків проводиться балансоутримувачем у разі: 1) протиправного пошкодження чи знищення елементів благоустрою; 2) пошкодження чи знищення елементів благоустрою при: а) ліквідації аварій на інженерних мережах та інших елементах благоустрою; б) здійсненні ремонту інженерних мереж; в) видаленні аварійних сухостійних дерев та чагарників; г) прокладанні нових інженерних мереж; ґ) виконанні інших суспільно необхідних робіт. У випадках пошкодження чи знищення елементів благоустрою, визначених пунктом 2 частини другої цієї статті, винна юридична чи фізична особа усуває пошкодження (відновлює елементи благоустрою) власними силами або за домовленістю з балансоутримувачем перераховує на його рахунок суму відновної вартості. Порядок визначення відновної вартості об`єктів благоустрою затверджується Кабінетом Міністрів України. Розмір відшкодування збитків, завданих об`єкту благоустрою, визначається балансоутримувачем за методикою визначення відновної вартості об`єктів благоустрою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до підп. 21.1.1 п. 21.1 Правил благоустрою міста Києва у разі заподіяння фізичною чи юридичною особою майнової шкоди об`єкту благоустрою під час вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, посадова особа, яка виявила порушення, складає протокол про вчинення особою адміністративного правопорушення, а також повідомляє балансоутримувача про матеріальну шкоду, заподіяну об`єкту благоустрою, та відомості про особу, яка вчинила адміністративне правопорушення.

За приписами підпунктів 21.2.1 - 21.2.4 пункту 21.2 Правил благоустрою міста Києва посадова особа балансоутримувача терміново вживає заходів до створення комісії щодо визначення відновної вартості порушеного об`єкта благоустрою (далі - комісія). До складу комісії включаються представники балансоутримувача (комунальних підприємств районних у м. Києві рад, які здійснюють управління житловим господарством, КП ШЕУ або КП УЗН), спеціалісти Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) або районного управління (відділу) контролю за благоустроєм. Головою комісії призначається представник балансоутримувача об`єкта благоустрою. Якщо у балансоутримувача створена постійно діюча комісія, то повідомляється голова комісії про факт заподіяння майнової шкоди об`єкту благоустрою (вручається копія протоколу про адміністративне правопорушення). Юридична чи фізична особа, винна в пошкодженні чи знищенні об`єкта благоустрою, бере участь в роботі комісії та підписує акт обстеження об`єкта. У випадку відмови підписати акт, в ньому робиться відповідний запис. Комісія проводить обстеження об`єкта благоустрою, встановлює ступінь його пошкодження чи знищення, визначає відновну вартість робіт з його відновлення (відбудови) і складає відповідний акт. Відновна вартість об`єктів благоустрою визначається порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 826 «Про затвердження Порядку визначення відновної вартості об`єктів благоустрою». Балансоутримувач зобов`язаний в термін до 10 календарних днів з дня вчинення правопорушення акт разом із копією протоколу про адміністративне правопорушення направити на розгляд відповідних органів згідно з чинним законодавством. У відповідності до вимог статті 40 Кодексу України про адміністративні правопорушення міська, районна адміністративна комісія вирішує питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо розмір майнової шкоди перевищує рівень двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то питання вирішується у судовому порядку. Позовна заява подається до суду власником або балансоутримувачем об`єкта благоустрою.

Таким чином вжитий відповідачем захід реагування не відповідає змісту вчиненого позивачем порушення у сфері благоустрою населеного пункту, що вказує на неправомірність поведінки відповідача при демонтажі майна позивача.

Встановлюючи факт завдання позивачу майнової шкоди, внаслідок неправомірного демонтажу відповідачем майна позивача, та визначаючи її розмір, суд враховує, що відповідно до акта від 28.08.2023 з дерев каштана і ліпи було демонтовано самовільно встановлене освітлювальне обладнання:

- дріт чорний у гофрі - 9,6 м;

- дріт чорний без гофри - 20,7 м;

- гірлянда світлодіодна - 38,9 м;

- розпайочні коробки - 5 шт.

Після демонтажу зазначене обладнання було складене в поліетиленовий пакет та доставлене для зберігання у побутове приміщення підприємства у сквері на розі вулиць Олеся Гончара та Михайла Коцюбинського.

З матеріалів справи вбачається, що на вимогу позивача повернути демонтоване майно, відповідач у листі від 16.11.2023 № 077/236-1910 вказав його місцезнаходження у побутовому приміщенні відповідача у сквері на розі вулиць Олеся Гончара та Михайла Коцюбинського, та роз`яснив порядок його отримання, вказавши контактну особу та перелік документів, необхідних для ідентифікації отримувача та встановлення належності майна позивачу.

Докази вчинення позивачем дій щодо повернення демонтованого майна в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням викладеного суд вважає передчасними доводи позивача про те, що спосіб демонтажу несумісний із збереженням роботоспособності світлодіодного обладнання і демонтоване майно знищено.

Судом встановлено, що відповідно до накладної № 7.001 від 12.03.2023 фізичною особою-підприємцем було поставлено, а позивачем отримано товар загальною вартістю 82 600,00 грн, а саме:

- «гірлянда крапельна IP68 700LED 35м» у кількості 40 шт. на суму 67 400,00 грн;

- «гірлянда крапельна IP68 300LED штора 3х3м» у кількості 20 шт. на суму 15 200,00 грн.

Суд знаходить слушними доводи відповідача, про те, що загальна довжина цих гірлянд становить майже півтора кілометра, натомість зі змісту долучених до позовної заяви світлин, вбачається демонтаж невеличкого мотку дроту.

Також суд зауважує, що відповідно до акта від 28.08.2023 було демонтовано освітлювальне обладнання:

- дріт чорний у гофрі - 9,6 м;

- дріт чорний без гофри - 20,7 м;

- гірлянда світлодіодна - 38,9 м;

- розпайочні коробки - 5 шт,

що не можливо ототожнити з жодною із гірлянд, що були придбані позивачем відповідно до накладної № 7.001 від 12.03.2023.

Таким чином позивачем не доведено наявність і розмір шкоди, завданої неправомірними діями відповідача, що є елементами складу цивільного правопорушення, за відсутності яких цивільна відповідальність не настає.

Щодо стягнення моральної шкоди, завданої керівнику позивача внаслідок знищення майна позивача, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Суд зауважує, що здатність відчувати моральні страждання за своєю правовою природою може належати тільки людині, а не суб`єкту господарювання.

Враховуючи те, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, то у випадку наявності моральних страждань у керівника позивача, саме останній має право на відповідний позов. Натомість даний позов подано від імені та в інтересах Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова фірма 2023», доказів заподіяння немайнової шкоди останньому, позивачем не надано.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем не доведено складу правопорушення, необхідного для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування матеріальної шкоди, та у нього відсутнє порушене право та законні інтереси у зв`язку із завданням моральних страждань керівнику позивача, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 3 028,00 грн покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31.05.2024.

Суддя Т.П. Капцова