Рішення

від 31.05.2024 по справі 911/648/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2024 р.,

м. Київ

Справа № 911/648/24

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (43026, місто Луцьк, вулиця Яремчука Назарія, будинок 11а, код ЄДРПОУ 42159289)

до Національного наукового центру «Інститут Землеробства Національної академії аграрних наук України» (08162, Київська область, Фастівський район, селище міського типу Чабани, вулиця Машинобудівників, будинок 2б, код ЄДРПОУ 00496834)

про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії споживачу №23-23/413 від 20.02.2023,

в с т а н о в и в :

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» до Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України» про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії споживачу №23-23/413 від 20.02.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.03.2024 вказану позовну заяву залишено без руху. Позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано клопотання від 20.03.2024 про усунення недоліків. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Господарський суд ухвалою від 21.03.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судом встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

До суду 16.04.2024 надійшов відзив на позовну заяву, який прийнятий судом та долучений до матеріалів справи. Позивачем через систему Електронний суд подано відповідь на відзив. Суд прийняв вказану заяву по суті спору до матеріалів справи.

Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надходило, тож суд вважає за можливе здійснити вирішення спору за наявними документами.

Зміст та підстави позовних вимог

Звертаючись до господарського суду позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором про постачання електричної енергії споживачу №23-23/413 від 20.02.2023 р. у розмірі 278169,23 грн, з яких: 258917,42 грн з ПДВ основної заборгованості; 16560,13 грн пені; 1656,01 грн трьох відсотків річних; 1035,67 грн інфляційних нарахувань.

Позивач вказував, що ним, як постачальником, за договором у листопаді 2023 року поставлено відповідачу, як споживачу, 44021 кВТ/год на загальну суму 258917,42 грн, на підтвердження чого до справи долучено копію акту № 530-0083000/11/1 від 30.11.2023 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за листопад 2023 р та копію рахунку № 530-0083000/11/1. Позивач зазначав, що наведені документи були направлені відповідачу засобами поштової кореспонденції та отримані ним 18.12.2023.

За словами позивача відповідач не оплатив наведений рахунок, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість за використану у листопаді 2023 року електроенергію у сумі 2589174,42 грн.

Позивач нараховує відповідачу пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати за період з 21.12.2023 по 07.03.2024.

Заперечення відповідача

Подаючи відзив на позовну заяву відповідач стверджував, що наданий позивачем акт приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за листопад 2023 року та рахунок № 530-0083000/11/1 є неналежним доказом.

Відповідач звертав увагу на те, що з пп. 4.8, 4.10 договору вбачається, що нарахування мають здійснюватися помісячно і послуга оплачується протягом 15 банківських днів після підписання акту приймання-передавання електроенергії. Втім, акту приймання-передавання електроенергії позивачем надано не було, а природа акту приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії №/530-0083000/11/1 відповідачу не відома. Таким чином, з огляду на те, що такий акт не передбачений договором і не може підтверджувати заборгованість відповідача за договором, акт, наданий позивачем, не може бути належним доказом.

Також відповідач зауважував, що акт не відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", при цього на ньому відсутній підпис відповідача - що є істотним недоліком такого документу, а постачання має відбуватися відповідно до договору на підставі заявок споживача.

Разом з тим, відповідач зазначав, що якщо припустити, що акт є належним доказом, то оскільки він не підписаний зі сторони відповідача, перебіг п`ятнадцятиденного строку передбаченого пунктом 4.10 договору не розпочався, а відтак, позивач не має право вимоги за даним актом.

При цьому відповідач заперечив факт належного направлення акту відповідачу. На його думку список згрупованих відправлень від АТ "Укрпошта" також є неналежним доказом, оскільки з нього неможливо встановити які саме документи були направлені.

Відповідач вважав неправомірним нарахування позивачем пені на заявлену заборгованість у зв`язку з порушенням порядку її встановлення. Посилаючись на пункти 3.2.8 та 5.11 Правил роздрібного ринку електричної енергії відповідач зауважив, що пеня може встановлюватися виключно у комерційній пропозиції, яка позивачем та відповідачем взагалі підписана не була.

Щодо строку порушення відповідач зауважив, що визначення банківського дня в законодавстві відсутнє, проте розтлумаючуючи таке поняття можна дійти висновку, що це ті дні, протягом яких банки здійснюють свою діяльність щодо надання платіжних послуг, тобто робочі дні. Отже, якщо навіть почати розрахунок строку оплати з дня, коли за твердженнями позивача, відповідач отримав акт рекомендованим листом 18.12.2023, то граничний строк здійснення оплати припадатиме на 08.01.2024, тобто саме з цієї дати мають обраховуватися пеня та 3% річних.

Висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до пункту 3.1.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, що затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами.

Судом встановлено, що між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено договір № 23-23/413 про закупівлю електричної енергії, що датований 20.02.2023. За цим договором постачальник постачає споживачу електричну енергію, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Відповідно до пункту 2.1 договору строк (термін поставки) до 31.12.2023.

У преамбулі договору зазначено, що він укладений сторонами керуючись вимогами ЦК України, ГК України, Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ), а також Закону України «Про публічні закупівлі» з урахуванням особливостей, зазначених у Постанові КМУ № 1178 від 12.10.2022.

В силу пункту 4.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються згідно формул, які зазначені у додатку 1 до договору. Відповідно до пункту 4.6 ціна електричної енергії, ціна передачі має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії та актах прийняття передавання електроенергії.

Розділом 5 договору визначені права та обов`язки споживача. До прав споживача договором віднесено отримання електричної енергії безперервно, із забезпеченням рівня якості відповідно до вимог діючих стандартів. В той же час на споживача покладено обов`язок забезпечувати своєчасну і повну оплату спожитої електричної енергії. Водночас до прав постачальника, відповідно до розділу 6 віднесено отримання від споживача плати за поставлену електричну енергію.

В силу статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами.

Судом досліджено акт приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за листопад 2023 року. З поданої копії вбачається, що споживачу за договором №23-23/413 від 20.02.2023 у листопаді 2023 року було поставлено 44021 кВт*год. Враховуючи тариф у 4,901400 грн/кВт*год вартість поставленої електричної енергії склала 215764,52 грн без ПДВ і 258917,42 грн з ПДВ.

Тож на підставі означеного акту постачальник виставив рахунок на оплату з зазначеним терміном сплати рахунку до 28.12.2023.

За твердженнями позивача акт та рахунок були направлені відповідачу 11.12.2023 відправленням № 0600068055234 рекомендованим листом. На підтвердження цього до справи подано список № 11.12.2023 Укрпошти на замовлення ТОВ «Волиньелектрозбут», серед яких зазначено і адресата ННЦ "Інститут Землеробства НААН України". З роздруківки статусу відправлення № 0600068055234 вбачається, що воно було вручено 18.12.2023 за довіреністю.

Відтак, досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження поставки електричної енергії, суд бере до уваги те, що у справі міститься лист ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" у якому товариство повідомило позивача що фактичний обсяг розподіленої електроенергії по ННЦ "Інститут Землеробства НААН України" за період з 01.11.2023 по 31.11.2023 по його ЕІС точками обліку складає всього 44021 кВТ*год.

Тож суд констатує, що об`єм поставленої електричної енергії за листопад становить 44021 кВт*год, що крім акту складеного за договором, підтверджено оператором системи розподілу електроенергії. Відповідачем в свою чергу не спростовано факту отримання послуг з розподілу електроенергії за цим договором у спірний період. Суд відхиляє твердження про те, що акт є неналежним доказом, враховуючи те, що інше найменування акту ("приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії" замість "прийняття передавання електроенергії") не впливає на суть зазначеного документу, який складений за договором, містить необхідні відомості для проведення розрахунків за поставлену електроенергію, об`єм, ціну поставки, посилання на сам договір, зазначення сторін постачальника та споживача.

Оскільки такий акт не суперечить договору, зафіксовані в ньому відомості щодо поставленого об`єму електроенергії відповідають інформації, що надана оператором системи розподілу суд приймає вказаний акт, як належний доказ, враховуючи те, що саме з нього суд може встановити обставини, що необхідні для визначення обсягу виконаних позивачем обов`язків за договором.

Вирішуючи питання щодо моменту настання у відповідача обов`язку здійснити оплату за договором, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що відповідно до пункту 4.12 ПРРЕЕ плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Водночас, в пункті 4.10 договору визначено, що оплата акту має бути здійснена споживачем протягом 15 банківських днів з моменту його підписання сторонами.

В конетексті розуміння поняття "банківський день" суд вважає за необхідне зазначити, що з 01.04.2023 в Україні більше не існує поняття "банківський день". Система переказів функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022, що означає здійснювати міжбанківські платіжні операції можна в будь-який час, не чекаючи ранку чи закінчення вихідних. Раніше версія системи електронних платежів дозволяла надсилати банківські платежі виключно в межах банківського дня. Водночас за повідомленням Національного Банку України тепер система працює в режимі 24/7, що передбачає цілодобове виконання міжбанківських платіжних операцій без призупинення роботи системи та миттєвий перехід від поточного до наступного календарного дня (https://bank.gov.ua/ua/news/all/zapratsyuvalo-nove-pokolinnya-sep--na-bazi-standartu-iso-20022-v-tsilodobovomu-rejimi). Відтак, суд зазначає, що обрахунок банківського дня здійснюється судом аналогічно до обрахунку календарних днів.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Оскільки позивачем надано підтвердження надсилання рекомендованого листа на адресу відповідача з відправленням № 0600068055234, яке було отримано представником відповідача (що не спростовано належними доказами) 18.12.2023, то платіж щодо поставленої за актом електричної енергії мав бути здійснений у крайній термін до 02.01.2024. Відтак, прострочення виконання зобов`язання наступило 03.01.2024.

З огляду на це, суд вважає за можливе стягнути з відповідача 258917,42 грн основної заборгованості за договором №23-23/413 від 20.02.2023 за поставлену у листопаді 2023 електричну енергію, задовольняючи позов у цій частині.

Переходячи до розгляду вимог про стягнення пені, інфляційних та відсотків річних, суд в першу чергу опирається на сформовані вище висновки щодо того, що прострочення наступило з 03.01.2024, і нарахування можуть бути здійснені починаючи з цієї дати, а не з 21.12.2023, як вказано у розрахунках позивача.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Здійснивши перерахунок інфляційних та відсотків річних у відкоригований період з 03.01.2024 по 07.03.2024 на суму боргу 258917,42, суд встановив, що розмір відсотків річних за цей період становить 1379,48 грн, в той час, як позивач заявив до стягнення 1656,01 грн. Тож вказана вимога підлягає частковому задоволенню. Що стосується інфляційних нарахувань, то незважаючи на похибку позивача у визначенні періоду початку прострочення за розрахунками суду, у місяці прострочення (січень та лютий 2024 року) розмір підставних інфляційних становив більше, аніж наведено у розрахунках позивача. Відтак, вказана вимога про стягнення 1035,67 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню у повному обсязі.

Переходячи до розгляду вимоги про стягнення пені, суд в першу чергу, оцінюючи аргументи відповідача, що пеня має нараховуватися у розмірі, що визначений у комерційній пропозиції, як вказано у ПРРЕЕ, з`ясував, що жодних комерційних пропозицій між сторонами не укладалось. Однак, не зважаючи на те, що наведеними правилами передбачено, що розмір пені може бути зазначений у комерційній пропозиції, законодавством, яким керувалися сторони при укладанні договору не заборонялося узгодження умов відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано

Пунктом 4.11 договору позивач та відповідач прямо погодили між собою, що у разі порушення строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплату пені. Розмір пені в силу цього пункту розраховується, як подвійна облікова ставка НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Вказаний пункт є дійсним та підлягає до застосування до спірних правовідносин, а аргументи відповідача щодо відсутності підстав для стягнення пені, з огляду на викладене вище, відхиляються судом.

За розрахунками суду розмір пені у період з 03.01.2024 по 07.03.2024 становить 13794,78 грн, а відтак, вказана вимога підлягає частковому задоволенню, адже позивач заявляв до стягнення суму, що дорівнює 16560,13 грн.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача частину судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 3919,98 грн.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Національного наукового центру «Інститут Землеробства Національної академії аграрних наук України» (08162, Київська область, Фастівський район, селище міського типу Чабани, вулиця Машинобудівників, будинок 2б, код ЄДРПОУ 00496834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (43026, місто Луцьк, вулиця Яремчука Назарія, будинок 11а, код ЄДРПОУ 42159289) 258917,42 грн основного боргу за поставлену у листопаді 2023 року електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу №23-23/413 від 20.02.2023, а також 1379,48 грн трьох відсотків річних, 1035,67 грн інфляційних втрат, 13794,78 пені та 3919,98 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 31.05.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз