Рішення

від 30.05.2024 по справі 922/442/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/442/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м. Харків до Державного біотехнологічного університету, м. Харків про стягнення 36 169,69 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 14 лютого 2024 року із позовною заявою про стягнення з Державного біотехнологічного університету (надалі - Відповідач) заборгованість в загальній сумі 36 169,69 грн (де: - заборгованість по пені за період з 01 лютого 2023 по 22 червня 2023 у сумі 21 786,03 грн; - 3% річних за період з 01 лютого 2023 по 22 червня 2023 у сумі 3 440,06грн; - інфляційних втрат за період з лютого 2023 по липень 2023 у сумі 10943,60 грн.), а також суму судового збору у сумі 2422,40 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням умов Договору про постачання електричної енергії споживачу № 2-0065C від 01.01.2021 року, у зв`язку з чим утворилась вищезазначена заборгованість.

Ухвалою від 16.02.2024 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/442/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення Відповідача про розгляд справи. Так, в розумінні ст. 6 та ст. 242 ГПК України був повідомлений про відкриття провадження у справі. Оскільки отримання учасниками справи процесуальних документів відбувалось в електронному вигляді, наявність зареєстрованих в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу підтверджується відповідними даними щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

Отже враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Учасником справи відомі процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто) суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, як того вимагають приписи ст. ст.120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання відзиву на позов та участь у судовому засіданні.

Крім того, господарський суд зазначає, що учасники процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідачем було подано до суду відзив (вх. №7080), у якому зазначає, що проти наявності та розміру заявленої Позивачем суми боргу заперечує та вважає її безпідставною. Так, у позові вимоги обґрунтовуються за стягнення заборгованості за період з лютого 2023 року по липень 2023 року станом на 01.11.2023 року щодо поставленої електричної енергії згідно Договору про постачання електричної енергії споживачу № 2-0065С від 01.01.2021 року, де Харківський державний університет харчування та торгівлі (ЄДРПОУ 01566330) на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.05.2021 р. № 431-р реорганізовано та приєднано до ДБТУ та є споживачем електричної енергії, яку постачає ПрАТ «Харківенергозбут». Позивач вказує, що нарахування ним вказаних пені, 3% річних та інфляційних було здійснено за порушення Відповідачем зобов`язань за вказаним Договором про постачання у період з грудня 2021 року по серпень 2023 року (аркуші 5 та 6 позовної заяви).

Так, Відповідач зазначає, що порушення договірного зобов`язання щодо оплати послуг з постачання електричної енергії за період з грудня 2021 року по серпень 2023 року Харківським державним університетом харчування та торгівлі, правонаступником якого є Відповідач (ДБТУ), вже було предметом судового розгляду між тими ж сторонами з тієї ж самої підстави у господарській справі № 922/1810/23. Предметом позову ПрАТ "Харківенергозбут" до Державного біотехнологічного університету у справі № 922/1801/23 було саме стягнення з Державного біотехнологічного університету на користь ПрАТ "Харківенергозбут" заборгованості за спожиту електроенергію за період з грудня 2021 року по серпень 2022 року та стягнення за невиконання ДБТУ зобов`язання до Договором за період з лютого 2022 року по січень 2023 року пені, 3% річних та інфляційних втрат.

ПрАТ "Харківенергозбут" та ДБТУ, що були сторонами у судовій справі №922/1801/23, яка розглядалася Господарським судом Харківської області за позовом ПрАТ "Харківенергозбут" до ДБТУ про стягнення заборгованості за Договором 2-0065С про постачання електричної енергії споживачу, керуючись статтею 192 ГПК України, домовились врегулювати спір на підставі взаємних поступок шляхом укладення мирової угоди в судовій справі (далі - Мирова угода).

Метою укладення Мирової угоди (згідно пункту 1) є врегулювання на підставі взаємних поступок спору у господарській справі № 922/1801/23, який виник між Сторонами в результаті неналежного виконання Харківським державним університетом харчування та торгівлі, правонаступником якого є Відповідач, зобов`язань з оплати спожитої електричної енергії саме у період з грудня 2021 року по серпень 2022 року.

Згідно пункту 2 Мирової угоди Відповідач визнав позовні вимоги, заявлені Позивачем у справі № 922/1801/23 у загальному розмірі 409 928(чотириста дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять вісім) гривень 58 копійок, з яких: - 339 663,39 грн. - за спожиту електричну енергію; - 34 879,75 грн. - пеня; - 4 529,46 грн. - 3% річних; - 30 855,98 грн. - інфляційні нарахування.

Згідно умовам Мирової угоди за невиконання договірних зобов`язань з оплати спожитої електричної енергії саме у період з грудня 2021 року по серпень 2022 року до Відповідача за Мировою угодою, яка припинила існування спору вже було застосовано міри відповідальності у вигляді сплати пені, 3% річних, та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання за Договором про постачання.

Відповідач зазначає, що у пункті 12 Мирової угоди Сторони зазначили: "Укладаючи Мирову угоду, Сторони підтверджують, що вона укладена в добровільному порядку, її умови є зрозумілими, відповідають волевиявленню Сторін та породжують правові наслідки, які відповідають інтересам Сторін, а також не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Ну думку Відповідача, підписавши Мирову угоду Позивач фактично визнав спір щодо невиконання договірних зобов`язань з оплати спожитої електричної енергії у період з грудня 2021 року по серпень 2022 врегульованим на умовах сплати суми основного боргу та сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірах визначених в Мировій угоді.

Крім того, в ухвалі Господарського суду Харківської області по справі №922/1801/23 від 06.07.2023, якою було затверджено Мирову угоду, зазначено, що 26.06.2023 до суду надійшла спільна заява сторін (вх. № 16422) про затвердження мирової угоди та закриття провадження та у судове засідання 06.07.2023 представники сторін не прибули. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Будь-яких змін предмету позову, розміру позовних вимог чи про зміну умов Мирової угоди до її затвердження у справі № 922/1801/23 Позивач не заявляв.

Позивач подав до суду відповідь на відзив (вх. №7196), у якому зазначає, що правомірно було нарахована Відповідачу 3% річних, інфляційні, а також пеню відповідно до умов Договору та норм діючого законодавства. Так, предметом розгляду справи 922/1801/23 було стягнення заборгованості за електричну енергію за період з грудня 2021 по серпень 2022 у сумі 339663,39 грн., пені за період з 01.02.2022 по 31.01.2023 у сумі 34879,75 грн., 3 % річних за період з 27.01.2022 по 31.01.2023 у сумі 4529,46 грн., інфляційних втрат за період з березня 2022 по січень 2023 у сумі 30855,98 грн.

Позивач не заперечує, що 23.06.2023 була складена Мирова угода по справі 922/1801/23, а Ухвалою від 06.07.2023 Господарським судом Харківської області була затверджена.

Як вказує Позивач, предметом розгляду справи 922/442/24 є заборгованість по пені за період з 01.02.2023 по 22.06.2023 у сумі 21786,03 грн., 3 % річних за період з 01.02.2023 по 22.06.2023 у сумі 3440,06 грн., та інфляційні втрати за період з лютого 2023 по липень 2023 у сумі 10943,60 грн. Враховуючи, що періоди стягнення між справами 922/1801/23 та 922/442/24 не перетинаються, та пеня, 3% річних та інфляційні втрати по справі 922/442/24 нараховані до 23.06.23, тобто до дати укладення Мирової угоди по справі 922/1801/23, Позивач наголошує на тому, що нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат було здійснено правомірно, а отже підстави для закриття провадження відсутні.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, Державний біотехнологічний університет приєднався до умов Договору № 2-0065С з 01.01.2021 шляхом підписання Заяви-приєднання на умовах Комерційної пропозиції.

Згідно п. 2.1 Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Відповідно до п. 5.5 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Пунктом 5.6 та п. 5.10 Договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника.

Згідно з п. 5.7 Договору оплата рахунка постачальника має бути здійснена споживачем у строк, визначений в комерційній пропозиції. За умовами п. 4 Комерційної пропозиції № 1Ф-П для споживачів з заплановим обсягом споживання до 50 000 кВт*год на місяць, розрахунковим періодом є календарний місяць; оплата електричної енергії та послуги з розподілу електричної енергії здійснюється Споживачем один раз за фактичний обсяг спожитої електричної енергії, визначений за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунку Споживачу, в якому зазначаються суми до сплати за спожиту електричну енергію.

Позивач зазначає, що пунктом 5 Комерційної пропозиції № 1 Ф-П, встановлено, що Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка Споживачем.

У відповідності до п. 5.8 Договору якщо Споживач не здійснив оплату за цим Договором в строки, передбачені комерційною пропозицією, Постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії Споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ. У разі порушення Споживачем строків оплати Постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати. Споживач сплачує за вимогою Постачальника пеню у розмірі, що зазначається у комерційній пропозиції.

Пунктом п. 8 Комерційної пропозиції № 1 Ф-П передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати електричної енергії, передбачених п. 4 та п. 5 комерційної пропозиції, Постачальник проводить нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочки; 3% річних з простроченої суми. При цьому сума грошового зобов`язання за договором повинна бути оплачена Споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції. Суми пені, 3% річних та індексу інфляції повинні бути сплачені протягом 5 робочих днів від дня його отримання Споживачем.

У якості доказової бази Позивачем надано до суду сформовані рахунки за електричну енергію з грудня 2021 по серпень 2022 та докази направлення цих рахунків через засоби поштового зв`язку.

Як сам Позивач звертає увагу суду на те, що зазначений період за спожиту електричну енергію не є предметом розгяду справи, а зазначений для нарахування пені, 3 % річних, інфляційних втрат. При цьому рахунки з доказами їх отримання представником Відповідача (розпорядження про відповідальну особу додається) або направлення засобами поштового зв`язку містяться у додатках до позовної заяви. Акти приймання-передачі електричної енергії, відповідно до яких виставлено рахунки, додані до позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно приписів ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вимоги п. 5.7, п. 6.2. Договору щодо своєчасної та повної оплати послуг по рахункам Постачальника згідно визначеним у комерційній пропозиції строки.

Як зазначив сам Позивач та не оспорюється Відповідачем, у пункті 5 Комерційної пропозиції № 1 Ф-П, встановлено, що Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка Споживачем. А пунктом п. 8 Комерційної пропозиції № 1 Ф-П передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати електричної енергії, передбачених п. 4 та п. 5 комерційної пропозиції Постачальник проводить нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати.

Надаючи оцінку зазначеному, судом встановлено, що для нарахування за Постачальником (Позивачем) (1) пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочки; (2) 3% річних з простроченої суми, за весь час прострочення, у тому числі за день оплати, з урахуванням того, що така сума грошового зобов`язання за договором повинна бути оплачена Споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції, що повинні бути сплачені протягом 5 робочих днів від дня його отримання Споживачем. Тобто для здійснення нарахування певних санкцій з урахування інфляції потрібно мати такі складові:

1) Рахунок за спожиту електричну енергію;

2) Докази отримання такого рахунку;

3) Докази оплати.

Отже, для повного та вірного нарахування певних санкцій за невиконання вимог Договору та умов Комерційної пропозиції з боку Споживача, кредитор (Позивач) повинен посилатися на всі складові, які чітко визначають дату початку та закінчення певного періоду, порушення оплат, що надає змогу вірно вирахувати період прострочки.

Досліджуючи наявні в матеріалах справи докази на які посилається Позивач надаючи їх разом з позовом, судом було встановлено, що рахунки за спожиту електричну енергію направлялись засобами поштового зв`язку на адресу Відповідача (Споживача), що не оспорюється з боку останнього.

Проте, Позивачем не надано до суду доказів отримання цих рахунків, а отже неможливо встановити початок перебігу строку з котрого починається десятиденний строк та його закінчення (п. 5 Комерційної пропозиції №1Ф-П щодо якого посилається Позивач). Тобто, якщо не можливо встановити строк отримання рахунків Споживачем, вбачається, що неможливо відрахувати проміжок часу за який Відповідач повинен був сплатити (оплачений протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка Споживачем). З цього випливає, що невідомо, тобто Позивачем не надано доказів, з якого періоду почалося прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи наведене суд дійшов до висновку, що з боку Позивача не доведено вірність періоду нарахування за весь час прострочення, оскільки відсутні докази належного отримання Відповідачем (Споживачем) рахунків за спожиту електричну енергію.

З боку Позивача лише надано доказ у вигляді викопіювання з книги реєстрації видачі рахунків за січень 2022, де наявний підпис уповноваженої особи за наказом № 22 від 05.02.2021.

Стосовно посилання Позивача на Акти приймання-передачі електричної енергії, відповідно до яких виставлено рахунки та які були додані до позовної заяви, суд зазначає, що на них відсутні підписи Споживача (а.с. 74-82), а також відсутній підпис споживача на Акті звіряння розрахунків за електроенергію за договором (а.с. 83-85). Таким чином, суд зазначає, що з боку Позивача це не є достеменно підтверджуючими доказами отримання Споживачем з зазначенням певної дати цих рахунків, чи актів.

Отже враховуючи вищенаведене позовні вимоги не підлягають задоволенню

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "30" травня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою.

СуддяІ.П. Жигалкін