Рішення

від 31.05.2024 по справі 333/923/24

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа №333/923/24

Провадження №2/333/2149/24

рішення

Іменем України

31 травня 2024 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу 333/923/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору міни дійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ділова Україна» ЛТД, -

в с т а н о в и в:

До Комунарського районного суду м.Запоріжжя звернулась з позовною завою адвокат Скрима Валерія Анатоліївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору міни дійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивачів послалась на те, що між позивачами та відповідачами в грудні 1996 року укладений договір міни квартири АДРЕСА_1 (загальною площею42,9кв.м.,жилою площею39,1кв.м,,)яканалежала направі власностіїй таїї неповнолітнійдоньці натри кімнатну квартиру АДРЕСА_2 (загальною площею 68,1 кв.м., жилою площею 40,8 кв.м,), яка належалана правівласності відповідачам.Між сторонамиза допомогоюброкерів Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Виробничо-комерційноїфірми «ДіловаУкраїна» ЛТД (далі-ТОВВКФ "ДІЛОВАУКРАЇНИ"ЛТД,або Третяособа)12грудня 1996року бувукладений Договірміни нерухомості№1775,який вподальшому,був зареєстрованийв Запорізькомуміжміському БТІ. При укладанні договору міни нерухомості Позивачу, працівниками ТОВ ВКФ "ДІЛОВА УКРАЇНИ" ЛТД було роз`яснено, що з моменту реєстрації договору в БТІ, настає право власності на квартиру, яку вона придбала, шляхом міни. Про обов`язковість проведення будь-яких додаткових дій, щодо реєстрації права власності на нерухомість, в тому й числі нотаріального посвідчення, а ні уповноваженими особами третьої особи, а ні працівниками Запорізьким міжміським БТІ сторонам угоди роз`яснено не було. Таким чином, сторони, з впевненістю про оформлення належним чином документів, обмінялись нерухомістю. На теперішній час, маючи бажання продати нерухоме майно, позивачем встановлено неможливість здійснити угоди купівлі-продажу, у зв`язку з відсутністю нотаріального посвідчення договору міни. Тому, 07.12.2023 на адресу відповідачів адвокатом В.А.Скримою, направлений лист пропозицію прибути до нотаріуса для нотаріального посвідчення укладеного сторонами договору міни. Відповідачами лист отримано, однак, на вищевказаний лист відповіді не надходило і на день звернення з позовною заявою до суду має місце ухилення від нотаріального посвідчення договору, що, в свою чергу, унеможливлює оформлення права власності позивача на зазначену нерухомість у встановленому законом порядку. Тому, при відсутності іншого шляху узаконення права власності на квартиру АДРЕСА_2 , позивачі змушені звернутись до суду з позовом про поновлення їх порушеного права, а саме: визнання договору міни нерухомості № 1775 від 12.12.1996 року дійсним, що дасть можливість провести належну реєстрацію права власності на нерухомість і в подальшому нею розпорядитись на свій розсуд.

Ухвалою суду від 14.02.2024 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 13.03.2024 року підготовче провадження по справі закрите та справу призначено до судового розгляду.

Позивачі та їх представник, будучи своєчасно і належним чином повідомленими судом про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Від представника позивача надійшла заява щодо слухання справи за відсутності сторони позивачів, на задоволенні позовних вимог наполягав, надав на огляд суду оригінали документів, доданих до позовної заяви.

Представник відповідачів, будучи своєчасно і належним чином повідомленим судом про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, у поданій до суду заяві просив слухати справу за його відсутності.

Представник третьої особи, будучи своєчасно і належним чином повідомленим судом про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, письмових пояснень до суду не надав.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір`ю ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 11.04.1986 виданого Комунарським відділом РАЦС м. Запоріжжя, та свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_2 від 01.08.2007 виданого Запорізьким міським відділом РАЦС ГУЮ в Запорізькій області, які містяться в матеріалах цивільної справи (а.с.16, 18)

ОСОБА_8 29.04.2011 року уклала шлюб з ОСОБА_9 , змінивши своє прізвище « ОСОБА_10 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_11 », що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_3 від 29.04.2011 року, актовий запис № 141, копія якого містяться в матеріалах цивільної справи (а.с.17)

ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та змінила своє прізвище « ОСОБА_10 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_13 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_4 актовий запис № 644, копія якого містяться в матеріалах цивільної справи (а.с.18)

12.12.1996року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,за допомогоюброкерів Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Виробничо-комерційноїфірми «ДіловаУкраїна» ЛТД був укладений Договір міни нерухомості №1775, який в подальшому був зареєстрований в Запорізькому міжміському БТІ, що підтверджується, копією договору міни нерухомості №1775 від 12.12.1996 та копією листа ЗМБТІ №2282 від 14.03.2023, копію технічного паспорту, які містяться матеріалах справи (а.с.19-20, 31-33)

При здійсненні продажу позивачем квартири АДРЕСА_2 , нотаріусом їй було роз`яснено, що право власності не оформлене належним чином, так як договір міни нерухомості не був нотаріально посвідчений, тому для його оформлення, їй необхідно звернутись до суду з позовом.

07.12.2023 на адресу відповідачів адвокатом В.А.Скримою, направлений лист пропозицію прибути до нотаріуса для нотаріального посвідчення укладеного сторонами договору міни. Відповідачі лист отримали, однак відповіді на лист позивачі не отримали, що підтверджується копією листа від 07.12.2023 року та копіями поштових квитанцій разом з витягами з сайту «Укрпошта» на підтвердження отримання листів від 07.12.2023 року, які додані до матеріалів цивільної справи (а.с.34-38).

З таких підстав позивачі змушені звернутись до суду з позовом про поновлення їм порушеного права, а саме: визнання договору міни нерухомості № 1775 від 12.12.1996р дійсним, що дасть можливість провести належну реєстрацію права власності на нерухомість і в подальшому нею розпорядитись на свій розсуд.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.

Зокрема, статтею 8 Конституції Українив Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція Українимає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.

НормиКонституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами. Тому, вивчивши матеріали справи і дослідивши письмові докази, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст.4ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст.76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76-79ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.55Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. регламентовано, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст.58Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 р., що набрав чинності з 01 січня 2004 року, встановлено, що цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

За змістом ст.ст. 128, 153 ЦК України 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними умовами є ті умови договору, які визнані такими за Законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін було досягнуто згоди.

Відповідно до ст.241 ЦК України 1963 року за договоромміни між сторонами провадиться обмін одного майнана інше. Кожнийз тих,хто береучасть у міні,вважається продавцем тогомайна,яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Договір міни, в якому однією або обома сторонами є державні організації, може бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно ст.242 ЦК України 1963 року до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

Право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено ст.15 ЗУ «Про товарну біржу» №1956-ХІІ від 10.12.1991, згідно ч.2 якої угоди, зареєстровані на біржі не підлягають нотаріальному посвідченню.

Положеннями ст.47 ЦК України 1963 року передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених в законі.

Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч.2 ст.48 цього Кодексу.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Право власності за договором у набувача виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (ст.334 ЦК України)

Для реєстрації права власності до реєстраційної служб згідно з п.37. Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно таїх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868, повинні надаватися правовстановлюючі документи, якими зокрема є договори купівлі-продажу, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності.

Стаття 657ЦК України передбачена обов`язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна. При цьому, відповідно до ст.334ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору дійсним.

У випадках недотримання закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ст.220 ЦК України), якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. В цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не потребується.

В роз`ясненняхнаданих в постанові ПленумуВСУ №9від 06.11.2009«Про судовупрактику розглядуцивільнихсправ провизнання правочинівнедійсними» зазначено, що судам відповідно до статті 215ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів:нікчемні правочини -якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219,частина першастатті220,частинаперша статті 224 тощо),таоспорюванні - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, алеодна ізсторінабоіншазаінтересованаособазаперечуєїхдійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті222, частина друга статті 223, частина перша статті 225ЦК тощо). Також, в цій же постанові Пленуму ВСУ № 9, передбачено, що при розгляді такої категорії справ, й зокрема для визнання правочинів дійсними,-суди повинні з`ясовувати:чи підлягаєправочин обов`язковому нотаріальному посвідченню,чому він не бувнотаріальнопосвідчений, чидійсносторонаухилилася від йогопосвідчення, чи втрачена така можливість,а також чи немає іншихпідстав нікчемності правочину.

Відповідно до пп 1 п. 1 ст.4Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, а саме право власності на нерухоме майно. Підставами для державної реєстрації права власності, з урахуванням ст. 19 п. 1 Закону про державну реєстрацію речових прав, проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом, рішення судів, що набрали законної сили, інших документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно із ст.45ЦК України1963року (яка діяла на момент укладення угоди), недодержання форми угоди, яку вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Згідно із ч.2 ст.47 ЦК України 1963 року, якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно доч.1 ст.128ЦК України1963року право власності (право оперативного керування) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Також,ст.638ЦК України передбачено, щодоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За договором купівлі-продажу, з урахуванням ст. 655 ЦК України,одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи вище викладені норми законодавства, які діяли на момент укладання договору міни сторонами, позицію позивачів, укладений договір міни нерухомості не є ані фіктивним, а ні уявним; внаслідок його виконання кожна із сторін досягла тієї мети, яку вона пов`язувала з укладанням договору, тобто ця угода була реально виконана, а тому суд приходить до висновку, щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст.42 ЦК України 1963 року, угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Водночас, згідно зі ст.47 згаданого Кодексу, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

Як зазначено у статті 227 ЦК України 1963 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Також слід звернути увагу на те, що угоди, зареєстровані на біржі, не прирівнюються до нотаріально посвідчених, а лише не підлягають подальшому нотаріальному посвідченню. До нотаріально посвідчених документів прирівнюються лише документи, складені згідно з вимогами ст.40 Закону України "Про нотаріат".

Ураховуючи вище викладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.

Крім того, Пленум ВСУ у своїй постанові "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.07.78 р. № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами ПленумуВСУ від25.12.92р.№ 13 ( v0013700-92 ) та від 25.05.98 р. N 15 ( v0015700-98 ) роз`яснив, з яких підстав угода може бути визнана недійсною судом.

Відповідно до п.4 цієї постанови, з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах, об`єктів нерухомого майна вимагають оформлення в простій письмовій, а в разі потреби - в нотаріальній формі.

Ст.16ЦК України передбачено, що визнання права є одним з способів захисту цивільних прав. Цей же спосіб захисту цивільних прав і інтересів регламентує ст.392 ЦК України, згідно з якою власник майна має право заявити позов про визнання його права власності, якщо це право сперечається або не визнається іншою особою.

Позивачі вимушено звернулись із позовом до суду, так як право власності на нерухоме майно не зареєстровано належним чином, так як відсутня нотаріальне посвідчення даного договору. Повною мірою реалізувати своє право власності, в тому числі права розпорядження квартирою,позивачі не зможуть, так як враховуючи вимоги «Порядоквчинення нотаріальних дій нотаріусами Україні» затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5, зареєстрованого в МЮУ 22.02.2012 р. за №282/20595 - п.1. глави 2, якої передбачено, що «при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно та, у передбачених законодавством випадках, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують».

Суд, з урахуванням ч.2 ст.219 ЦК України, може визнати правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню перешкоджала обставина, яка не залежить від її волі. При цьому, відповідно доч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, івідбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася відйого нотаріального посвідчення, суд має право визнати такий договірдійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Правомірність зверненняпозивачів до суду з цим позовом ґрунтується також на нормах ст.219 ЦК України, згідно з якою суд може визнати вчинену з порушенням вимог про нотаріальне посвідчення угоду дійсною, якщо буде встановлено, що вона відповідала дійсній волі особи, яка її вчинила, а нотаріальному посвідченню угоди перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі. Сторонами під час укладення угоди виконані усі вимоги ст.655 ЦК України, волевиявлення учасників угоди було вільне, відповідало внутрішній волі сторін; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Право власності, з урахуванням ст.328 ЦК України, набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору міни та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням на ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", є підстави для визнання дійсним договору міни нерухомості № 1775 від 12.12.1996 року, укладений брокером ТОВ ВКФ "ДІЛОВА УКРАЇНИ" ЛТД Московським Артуром Олександровичем, який діяв на підставі договору-поруки №3 від 12.12.1996р. від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та за довіреністю від ОСОБА_5 з однієї сторони, з брокером ОСОБА_14 брокерської контори № НОМЕР_5 ТОВ ВКФ "ДІЛОВА УКРАЇНИ" ЛТД, який діяв на підставі договору-поруки №4 від 12.12.1996р, від імені ОСОБА_8 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_15 з другої сторони.

Керуючись ст.ст.10, 76, 141, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору міни дійсним, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ділова Україна» ЛТД, - задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір міни нерухомості № 1775 від 12.12.1996 року, укладений брокером ТОВ ВКФ "ДІЛОВА УКРАЇНИ" ЛТД Московським Артуром Олександровичем, який діяв на підставі договору-поруки №3 від 12.12.1996 року від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та за довіреністю від ОСОБА_5 з однієї сторони, з брокером ОСОБА_14 брокерської контори № НОМЕР_5 ТОВ ВКФ "ДІЛОВА УКРАЇНИ" ЛТД, який діяв на підставі договору-поруки №4 від 12.12.1996 року, від імені ОСОБА_8 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_15 з другої сторони

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 31.05.2024 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя С.С. Тучков