Постанова

від 31.05.2024 по справі 758/17813/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2024 року місто Київ

справа № 758/17813/21

провадження №22-ц/824/6359/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕМБУД"

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБУД", подану адвокатом Польовим Станіславом Віталійовичем,

на заочне рішення Подільського районного суду м.Києва від 1 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Лещенко О.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБУД" про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до ТОВ «ЕМБУД» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позов обґрунтовано тим, що 23 серпня 2018 року ОСОБА_2 , який на момент ДТП був працівником ТОВ «ЕМБУД», керуючи транспортним засобом Ford Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ТОВ «ЕМБУД», рухаючись по вул. Центральній у м.Києві, порушив пункт 10.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого спровокував зіткнення з транспортним засобом Audi А4, реєстраційний номер НОМЕР_2 , керування яким здійснювала ОСОБА_3 , а власником якого є ОСОБА_1 .

Вина працівника відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а саме: зіткненні з автомобілем позивача, під керуванням ОСОБА_3 доведена та підтверджується постановою Дарницького районного суду м. Києва від 8 серпня 2019 року та постановою Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2019 року у справі №753/19757/18.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб (автомобіль), що належить позивачеві на праві власності, зазнав пошкодження. Відповідно до звіту про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, складеного 15 листопада 2019 року, вартість матеріального збитку, завданого їй, як власнику транспортного засобу складає 172 627,82 грн.

Відповідальність власника транспортного засобу Ford Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1 була застраховано в АСК «ОМЕГА» за полісом №АК/8845872 від 4 липня 2018 року. Листом АСК «ОМЕГА» від 28 січня 2020 року №123 їй відмовлено у виплаті страхового відшкодування на підставі ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Позивач, пославшись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, зазначив, що він має право вимагати відшкодування шкоди винною особою у зв`язку з тим, що у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування на підставі ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Просила стягнути з відповідача ТОВ «ЕМБУД» на свою користь майнову шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо - транспортної пригоди у розмірі 172 627,82 грн. та 1726,28 грн. витрат на сплату судового збору.

Заочним рішенням Подільського районного суду м.Києва від 1 лютого 2023 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "ЕМБУД" про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнуто з ТОВ "ЕМБУД" на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 172 627,82 грн..

Стягнуто з ТОВ "ЕМБУД" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1726,28 грн..

Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 13 червня 2023 року залишено без задоволення заяву представника відповідача ТОВ "ЕМБУД" - адвоката Соловей Д.Ю. про перегляд заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 лютого 2023 року у цивільній справі №758/17813/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "ЕМБУД" про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду, представник відповідача ТОВ " ЕМБУД" - адвокат Польовий С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вирішити питання судових витрат, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Позивачкою ОСОБА_1 , як правову підставу звернення до суду з позовом до ТОВ «ЕМБУД» застосовано положення пункту п.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц де суд виснував, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності срахувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Суд першої інстанції мав би застосувати ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17.

Зокрема у пункті 133 цієї постанови зазначено, що аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) Велика Палата верховного Суду дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи і доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача.

Крім того, вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги ст.ст. 8-12, 128-130 ЦПК України, що позбавило відповідача права на справедливий суд (надати заперечення проти доводів позивача), оскільки не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Єфремов В.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 9 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 2 листопада 2023 року у складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 23 серпня 2018 року приблизно о 14.20 годин ОСОБА_2 , який працює в ТОВ «ЕМБУД», керуючи автомобілем Ford Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ТОВ «ЕМБУД», на перехресті вул. Центральної та вул. Рибальської в м. Києві, в порушення п. 10.1 ПДР України, під час зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем Audi А4, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів та травмування водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Своїми діями ОСОБА_2 порушив п.10.1 ПДР України.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 8 серпня 2019 року провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 закрито у зв`язку з закінченням строків адміністративного правопорушення, встановлено наявність у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Постановою Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2019 року постанову Дарницького районного суду м. Києва від 8 серпня 2019 року у частині визнання ОСОБА_3 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП змінено, провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП. В іншій частині постанову Дарницького районного суду м. Києва від 8 серпня 2019 року залишено без змін.

Власником транспортного засобу Ford Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ТОВ «ЕМБУД», що підтверджується копією Свідоцтва про реєтрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Відповідальність власника транспортного засобу Ford Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1 була застраховано в АСК «ОМЕГА» за полісом №АК/8845872 від 4 липня 2018 року.

13 січня 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до АСК «Омега» з заявою про страхове відшкодування вх.№129.

АСК «ОМЕГА» листом від 28 січня 2020 року №123 відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з неподанням позивачем заяви про страхове відшкодування впродовж одного року після настання ДТП.

В АСК «Омега», якою було застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача, на заяву позивача ОСОБА_1 було відмовлено у здійсненні страхової виплати у зв`язку з неподанням позивачем заяви про страхове відшкодування впродовж одного року після настання ДТП.

Судом установлено, що предметом спору є обставини нездійснення відповідачем відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Факт понесення позивачем матеріальних збитків підтверджується звітом №0200-В про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Audi А4, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням зносу становить 172 627,82 грн.

Суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування у повному обсязі матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що оскільки АСК «Омега», страховик винної особи, відмовив у здійсненні страхової виплати у зв`язку з неподанням позивачем заяви про виплату страхового відшкодування впродовж одного року після настання дорожньо-транспортної пригоди, наявні підстави для покладення відповідальності за завдану позивачу шкоду безпосередньо на винну у дорожньо-транспортній пригоді особу, тобто ТОВ "ЕМБУД", з вини працівника якої сталася ДТП.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодись не можна, виходячи з наступного.

Так, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21.

Принцип «jura novit curia», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З другого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції й надання доказів в умовах нової кваліфікації судом правовідносин (рішення Європейського суду з прав людини від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України» (скарга № 25531/12)) (див. правові висновки, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 2 листопада 2022 року у справі № 685/1008/20 (провадження № 61-7861св22) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/107140664.

Однак при цьому нова аргументація може бути вирішена по суті лише у разі, якщо суд розглядає справу у належному складі сторін, оскільки в іншому разі суд не може належним чином встановити дійсні обставини справи, внаслідок чого порушується право кожного на справедливий суд, яке передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, згоду на обов`язковість якої надано Верховною Радою України. Право на справедливий суд є також елементом принципу верховенства права, ст. 10 ЦПК України.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч.1 ст.1172 ЦК України).

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто, особа, яка є відповідаю за завдану внаслідок ДТП матеріальну шкоду згідно вказаної норми ст. 1194 ЦК України є субсидіарним боржником у такому зобов`язанні.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який передбачений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).

Таким чином, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Зазначеної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 ст. 37 цього Закону), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону).

Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 910/7449/17).

Зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15).

Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (ч.1 ст. 259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена в ст. 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та не передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.

Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

Разом з тим, ані Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ані Цивільний кодекс України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілої особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено Цивільним кодексом України при пропуску позовної давності.

Водночас Цивільним кодексом України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (ст.ст. 263-264, ст. 267 ЦК України).

Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим ст. 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.

З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (ст. 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (ст. 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (ст. 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17).

Звертаючись до суду з позовом до ТОВ «ЕМБУД», з вини працівника якого позивачеві завдано шкоди, ОСОБА_1 зазначала про те, що оскільки у страховика винної особи не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, наявні підстави для покладення такого обов`язку на винну особу.

З такими доводами позивача погодився і суд першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки не отримання страхового відшкодування від страховика винної особи в позасудовому порядку через пропуск річного строку, не позбавляє потерпілого права на пред`явлення вимоги до страховика винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 , звернула увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування коди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність ( у визначених Законом № 1961-IV- МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим.

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс5, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

Отже, оскільки відповідальність власника транспортного засобу Ford Transit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1 ТОВ «ЕМБУД» була застраховано в АСК «ОМЕГА», завдану ОСОБА_1 шкоду в межах страхового відшкодування має нести страховик АСК «ОМЕГА», при чому пропуск річного строку не позбавляє права останньої на звернення до суду з такими вимогами, різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою має відшкодовувати страхувальник. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника ТОВ «ЕМБУД», який уклав договір страхування, суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, помилково врахував правові позиції Верховного Суду України ( постанова Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16), від яких Велика Палата Верховного Суду відступила, невірно застосував норми матеріального права і дійшов помилкового висновку про те, що відповідальність за завдану шкоду в повному обсязі має нести ТОВ «ЕМБУД».

Щодо межі відповідальності ТОВ «ЕМБУД» колегія суддів зазначає наступне.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст.1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, ТОВ «ЕМБУД» відповідає перед ОСОБА_1 в межах розміру франшизи та різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.1-3 ст.12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком особи, поданим відповідно до цього Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ( ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження ліміту відповідальності страховика винної особи, що позбавляє апеляційний суд можливості визначити межі відповідальності страхувальника ТОВ «ЕМБУД».

За таких обставин позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог до ТОВ «ЕМБУД» у зв`язку з їх недоведеністю. Вимог до АСК «ОМЕГА» про стягнення страхового відшкодування рахунок відшкодування завданої позивачеві шкоди, ОСОБА_1 у цій справі не заявляла.

Щодо розподілу судових витрат, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

23 квітня 2024 року представник відповідача ТОВ "ЕМБУД" подав клопотання про розподіл судових витрат, в якій просить стягнути з позивача судові витрати понесені з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування клопотання зазначає, що у провадженні Київського апеляційного суду перебуває справа №758/17813/21 за апеляційною скаргою ТОВ "ЕМБУД" на заочне рішення Подільського районного суду м.Києва від 1 лютого 2023 року, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "ЕМБУД" про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В апеляційній скарзі представник ТОВ "ЕМБУД" - адвокатом АО "ГРЕЙСЕРС", було зазначено попередній розрахунок судових витрат (як фактично понесених, так і тих, що підлягали б сплаті), а саме: витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 589,43 грн. та попередній орієнтовний розрахунок витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20 000 грн.

Правова допомога в межах цивільної справи №758/17813/21 надається відповідачу - ТОВ "ЕМБУД" - адвокатом АО "ГРЕЙСЕРС", в тому числі адвокатом Савинським С.М. на підставі договору про надання правової допомоги №31/2023 від 24 березня 2023 року та додаткової угоди №1 від 25 липня 2023 року, ордеру на надання правничої (правової) допомоги ТОВ "ЕМБУД", виданих АО "ГРЕЙСЕРС" адвокату.

Зазначає, що за умовами договору про надання правової допомоги №31/2023 від 24 березня 2023 року та додаткової угоди №1 від 25 липня 2023 року, визначено обсяг правової допомоги, яка буде та може надаватися ТОВ "ЕМБУД" та гонорар АО "ГРЕЙСЕРС" за надання адвокатом правової допомоги відповідачу.

Згідно п.п 2.1, 2.2. П.2 Додаткової угоди за надання правової допомоги при розгляді справи в суді апеляційної інстанції клієнт сплачуватиме на рахунок АО "ГРЕЙСЕРС" гонорар за погодинними ставками.

Відповідно до п. 3.1. додаткової угоди, факт належного та повного виконання зобов`язань адвоката Адвокатського Об`єднання "ГРЕЙСЕРС" з надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги №31/2023 від 24 березня 2023 року та додаткової угоди №1 від 25 липня 2023 року, підтверджується відповідним Актом приймання-передачі наданої правової допомоги від 1 березня 2024 року, який складається та підписується сторонами та скріплюється печаткою Адвокатського Об`єднання "ГРЕЙСЕРС".

Розмір понесених ТОВ "ЕМБУД" витрат па правову допомогу складає 35 000 грн. та підтверджується договором про надання правової допомоги №31/2023 від 24 березня 2023 року; додатковою угодою №1 від 25 липня 2023 року до Договору про надання правової допомоги №31/2023 від 24 березня 2023 року; Актом приймання-передачі наданої правової допомоги від 1 березня 2024 року до договору про надання правової допомоги №31/2023 від 24 березня 2023 року та додаткової угоди №1 від 25 липня 2023 року; платіжною інструкцією від 16 квітня 2024 року на суму 25 000 грн.

Зауважив, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, тому в цьому випадку, подавати опис робіт, виконаних адвокатом, не обов`язково.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ЕМБУД" понесені судові витрати у розмірі 37 589 грн. 43 коп., зокрема і ті, що підлягають сплаті: втрати зі сплати судового збору у розмірі 2 589,43 грн.; втрати на професійну правову допомогу у розмірі 25 000 грн.; «гонорар успіху» у розмірі 10 000 грн.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі №301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі №724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження №12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як убачається з матеріалів справи інтереси ТОВ "ЕМБУД" в суді апеляційної інстанції представляли адвокати Адвокатського об`єднання "ГРЕЙСЕРС" - Проловий С.В., Савинський С.М. на підставі договору про надання правової допомоги №31/2023 від 24 березня 2023 року та додаткової угоди №1 від 25 липня 2023 року, ордерів на надання правничої (правової) допомоги ТОВ "ЕМБУД", виданих АО "ГРЕЙСЕРС" адвокатам.

За умовами договору про надання правової допомоги №31/2023 від 24 березня 2023 року та додаткової угоди №1 від 25 липня 2023 року, визначено обсяг правової допомоги, яка буде та може надаватися ТОВ "ЕМБУД" та гонорар АО "ГРЕЙСЕРС" за надання адвокатом правової допомоги відповідачу.

Згідно п.п 2.1, 2.2. п.2 Додаткової угоди за надання правової допомоги при розгляді справи в суді апеляційної інстанції клієнт сплачуватиме на рахунок АО "ГРЕЙСЕРС" гонорар за погодинними ставками.

Відповідно до п. 3.1. додаткової угоди, факт належного та повного виконання зобов`язань адвоката Адвокатського Об`єднання "ГРЕЙСЕРС" з надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги №31/2023 від 24 березня 2023 року та додаткової угоди №1 від 25 липня 2023 року, підтверджується відповідним Актом приймання-передачі наданої правової допомоги від 1 березня 2024 року, який складається та підписується сторонами та скріплюється печаткою Адвокатського Об`єднання "ГРЕЙСЕРС".

Пунктом 2.4. додаткової угоди сторони визначили, що орієнтовний розмір (вартість) наданих Адвокатським об`єднанням клієнту послуг щодо представництва прав та інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції при оскарженні заочного рішення Подільського районного суду м Києва від 1 лютого 2023 року у справі №758/ 17813/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "ЕМБУД" про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП складає 35 000 грн., з яких 25 000 грн. - основна винагорода, 10 000 грн. - додаткова винагорода " гонорар успіху ".

Сторони домовились, що у будь-якому випадку фактичний розмір основної винагороди підлягає визначенню на підставі фактично наданої клієнту Адвокатським об`єднанням "ГРЕЙСЕРС" правової допомоги, про що сторонами буде складено та підписано акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) щодо надання правової допомоги.

Згідно Акту приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) №1 вбачається, що Адвокатське об`єднання "ГРЕЙСЕРС" надало ТОВ "ЕМБУД" наступні послуги професійної правничої допомоги з врахуванням 1 година роботи - вартість 2000 грн.: ознайомлення з матеріалами цивільної справи №758/17813/21, зокрема заочним рішенням Подільського районного суду м.Києва від 1 лютого 2023 року, витрачено 2 години робочого часу на загальну суму 4000 грн.; підготовка адвокатом апеляційної скарги на рішення суду (що включає: підготовку правової позиції, пошук та аналіз практики Верховного Суду; створення та формування та засвідчення додатків до апеляційної скарги; подача апеляційної скарги до суду та іншим учасникам) витрачено 10 годин робочого часу на загальну суму 20 000 грн.; здійснення моніторингу стану розгляду апеляційної скарги витрачено 0,5 годин робочого часу на суму 1000 грн., загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) щодо надання правничої (правової) допомоги клієнту становить 25 000 грн.

Матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ТОВ "ЕМБУД" послуг адвокатами АО "ГРЕСРЕЙС" з надання правової допомоги. Зокрема, адвокатом в інтересах товариства подано до суду апеляційну скаргу.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених ч. 3 ст. 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції встановив, що предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25000 грн. за ознайомлення з матеріалами справи, підготовку та подання апеляційної скарги не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи (відшкодування шкоди), обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва.

Крім цього, при розгляді клопотання в частині стягнення додаткової оплати ("гонорар успіху адвоката") Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), де вирішувалося питання обов`язковості для суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Водночас угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (пункт 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з урахуванням практики Європейського суду з прав людини не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Представник ТОВ "ЕМБУД" - адвокат Савинський С.М. заявив до стягнення з позивача 10 000 грн., визначивши цю суму як гонорар успіху.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, апеляційний суд вважає, що узгоджений відповідачем та адвокатом гонорар успіху не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не є співмірними з обсягом наданої правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати на користь відповідача, всі його витрати на професійну правничу допомогу, що заявлені до стягнення.

Враховуючи фактичні обставини справи, керуючись критеріями обґрунтованості та пропорційності до предмета спору (ч.3 ст. 141 ЦПК України), а також враховуючи критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат ТОВ "ЕМБУД" на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, до 2500 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п. «в» п.4 ч.1 ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог, тому судові витрати понесені відповідачем ТОВ "ЕМБУД" на сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2589,42 грн. підлягають стягненню з позивачки ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 133, 137, 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБУД", подану адвокатом Польовим Станіславом Віталійовичем, задовольнити.

Заочне рішення Подільського районного суду м.Києва від 1 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБУД" про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБУД" витрати на професійну правничу допомогу 2500 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБУД" судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2589,42 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус