Рішення

від 06.03.2024 по справі 757/36781/22-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/36781/22-ц

пр. 2-2949/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Головко Ю. Г.,

за участю секретаря судових засідань Солонухи Д. Л.,

представника позивача Яковлєва С. Г. ,

представника відповідачів ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення недоотриманої (упущеної) вигоди (збитків) за користування квартирою,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» звернулось до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення недоотриманої (упущеної) вигоди (збитків) за користування квартирою.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачі, користуючись чужим нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» створюють перешкоди законному власнику - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» у користуванні вищевказаною квартирою, у зв`язку із чим позивач несе збитки, що в свою чергу є підставою для стягнення недоотриманої (упущеної) вигоди (збитків) у розмірі 5047497,18 грн. за користування квартирою з відповідачів в судовому порядку.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.01.2023 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.11.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав, просив задовольнити в повному обсязі з викладених у позовній заяві обставин.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на підстави та обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.

04 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1KL-M/2007 (із наступними змінами та доповненнями), відповідно до умов якого ОСОБА_3 було надано кредитні ресурси на загальну суму 5 050 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,5% процентів річних та кінцевим строком повернення кредитних коштів до 04 жовтня 2022 року.

04 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та банком було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі № 2-1170/12 у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі № 2-1170/12 було скасовано та ухвалено нове судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час таких дій. Надано банку всі необхідні повноваження для здійснення продажу квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3

13 серпня 2014 року між продавцем - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та покупцем - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» продало, а ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» придбало квартиру АДРЕСА_1 , за ціною 3 986 000,00 грн, яка була встановлена на підставі висновку незалежного оцінювача - суб`єкта оціночної діяльності про вартість майна від 11 серпня 2014 року.

Умовами договору купівлі-продажу від 13 серпня 2014 року передбачено, що спірний об`єкт нерухомості було відчужено ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» як іпотекодержателем за іпотечним договором, укладеним між банком та ОСОБА_3 , а також у відповідності до статті 38 Закону України «Про іпотеку», пункту 11.1. іпотечного договору, рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі № 2-1170/12, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року у справі № 2-1170/12.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року у справі № 2-1170/12 рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року було скасовано, а справу № 2/1170/12 передано на новий апеляційний розгляд.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі № 2-1170/12 позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про відкриття кредитної лінії від 04 жовтня 2007 року № 1KL-М/2007 у розмірі 23 658 660,58 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки (квартиру) із застосуванням визначеної статті 38 Закону України «Про іпотеки» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн з наданням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири.

У подальшому рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі № 2-1170/12 було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року, а справу № 2/1170/12 передано на новий апеляційний розгляд.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року у справі № 2-1170/12 апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про відкриття кредитної лінії від 04 жовтня 2007 року № 1KL-М/2007 у розмірі 7 753 997,96 грн, яка складається із суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4 544 999,92 грн, заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 708 998,04 грн, пені за простроченими нарахованими доходами за кредитом у розмірі 500 000 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 193 кв. м, житловою площею 130,40 кв. м, що належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12 січня 2005 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 29 грудня 2004 року № 2474-С/КІ, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

14 січня 2005 року в реєстровій книзі під реєстровим номером № 44241, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу, шляхом надання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн, з наданням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу зазначеної квартири.

В резолютивній частині вказаної постанови від 06 лютого 2018 року суд зазначив, що у зв`язку із виконанням рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року та зверненням стягнення на предмет іпотеки, постанова в цій частині зверненню до виконання не підлягає.

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 13 серпня 2014 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року в справі № 757/48837/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Згідно з рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2022 року у справі №757/56842/21-ц було також відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», третя особа - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про витребування квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року та додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2023 року у справі № 757/16836/16-ц, які залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання осіб такими, що позбавлені права власності та звільнення приміщення, усунуто перешкоди у користуванні майном ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_2 , із одночасним наданням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 іншого постійного жилого приміщення, а саме трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Позивач зазначає, що на дату подання позовної заяви законний власник квартири - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» не може в повній мірі використовувати своє законне право власності на вищевказану квартиру, оскільки відповідачі продовжують користуватись даною квартирою, а саме проживати в ній, відмовляючись добровільно її звільнити, у зв`язку із чим ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» недоотримує вигоду та несе збитки.

Висновком експерта №60/23 за результатом проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 18.07.2023 року та Висновком експерта №64/23 за результатом проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі №757/36781/22-ц від 10.08.2023 року, а саме: вартість недоотриманої/упущеної вигоди ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» за користування чотирьох кімнатною квартирою АДРЕСА_4 . за період з 01.09.2014 по 30.11.2022, включно, з урахуванням розрахованої вартості суми орендної плати згідно висновку експерта № 60 23 від 18.07.2023 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, а також витрат за користування квартирою - сума нарахування за житлово-комунальні послуги відповідачам за цей період, складає 5047497,18 грн.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

При класифікації правових норм до окремих, самостійних видів відносять диспозитивні та імперативні норми. Диспозитивною нормою зазвичай вважають засновану на нормах права правову свободу суб`єктів цивільного права у виборі варіанта поведінки, тобто можливість правомірно, у встановлених межах набувати суб`єктивних цивільних прав і юридичних обов`язків, визначати (формувати) структуру суб`єктивних цивільних прав, здійснювати суб`єктивні цивільні права, використовувати форми (порядок) і способи захисту порушених прав, а також вибирати розмір та форми притягнення до цивільно-правової відповідальності. Диспозитивним нормам протиставляються імперативні норми, під якими традиційно розуміють норми, які сторони не можуть виключити або змінити шляхом узгодження іншого в договорі. Імперативні норми за самою своєю сутністю спрямовані на обмеження автономії волі сторін. Тобто імперативні норми забезпечують зовнішнє (державне) регулювання цивільних відносин, а диспозитивні норми забезпечують можливість їх автономного регулювання. Регулятором відносин у приватному праві визнається саме договір, який відтворює переважно диспозитивні норми з урахуванням імперативних засад.

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20.

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 зазначено, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19 та від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Тлумачення статей 22, 614, 623 ЦК України свідчить, що презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за цієї умови відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок (частина друга статті 623 ЦК України); б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (частина друга статті 614 ЦК України).

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

В обґрунтування позовних вимог про відшкодування неотриманих доходів з орендних платежів (упущеної вигоди) позивач зазначає, що внаслідок відмови відповідачів добровільно звільнити помешкання існує перешкода власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд. Зокрема, власник не має можливості надати спірне житлове приміщення в оренду іншим особам, внаслідок чого наявні збитки у вигляді упущеної вигоди у зв`язку із неотриманням можливих орендних платежів за період з 01.09.2014 по 30.11.2022.

Як встановлено, 13 серпня 2014 року між продавцем - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та покупцем - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» продало, а ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» придбало квартиру АДРЕСА_1 . В той же час, судові справи відносно даної квартири між позивачем і відповідачами тривають дотепер (рішення стосовно позбавлені права власності та звільнення приміщення, усунення перешкоди у користуванні майном ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 набрало законної сили 17 січня 2024 року), а відтак відсутній безпосередній прямий причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідачів і вказаними позивачем негативними для нього наслідками у вигляді неотримання орендної плати від інших осіб за договором, який міг би бути укладений, якби спірна квартира здавалася в оренду.

В постанові Верховного Суду в справі № 908/2261/17 від 30 березня 2021 року зазначено, що пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Суд вважає, що приведені в позові обґрунтування упущеної вигоди та наданий Висновок експерта за результатом проведення судової оціночно-будівельної експертизи є саме такими теоретичними можливостями отримання доходу, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Щодо доводів представника відповідачів про пропущення позивачем строків позовної давності, суд зазначає, що виходячи з вимог ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Отже відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову за відсутності передбачених законом підстав для його задоволення.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові покладається на позивача.

Таким чином, оскільки судом в позові відмовлено, сплачений судовий збір позивачу не повертається, а витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення недоотриманої (упущеної) вигоди (збитків) за користування квартирою - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Суддя Ю. Г. Головко