Постанова

від 03.06.2024 по справі 753/6972/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«03» червня 2024 року

м. Харків

справа № 753/6972/23

провадження № 22ц/818/1957/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Мальованого Ю.М. Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Брент+»

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2024 року в складі судді Ульяніч І.В.

в с т а н о в и в:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брент+» про захист прав споживачів шляхом стягнення збитків та неустойки за прострочення поставки товару, який в подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Брент+» сформувало рахунок на оплату № 245588г для придбання палива (ДТ) в кількості 85 літрів за попередньої оплати суми 2126,25 грн без укладення письмового договору з ним, як зі споживачем, фізичною особою ОСОБА_1 та надало рахунок на оплату.

21 січня 2021 року на виконання досягнутих домовленостей ним, як споживачем, відповідно до рахунка на оплату №245588г від 21 січня 2021 року з метою придбання палива (ДТ)перераховано попередню оплату на банківські реквізити «Товариство з обмеженою відповідальністю «Брент+» у формі авансу в сумі 2126,25 грн.

Зазначив, що після здійснення попередньої оплати Товариство з обмеженою відповідальністю «Брент+» постійно відмовляв йому у відвантаженні палива під різноманітними обставинами, зокрема збій програми, а тому необхідно дочекатися приїзду програмістів та налагодження бухгалтерської програми; звільнення менеджера, який відповідав за супроводження роздрібних клієнтів; посилання на відрядження та хворобу керівництва, які нібито тільки одноосібно приймають рішення про повернення коштів, а потім взагалі не відповідали на телефоні дзвінки та інше.

Вказав, що станом на дату пред`явлення позову до суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Брент+» товар - паливо (ДТ) в кількості 85літрів йому, як споживачу не передало та грошові кошти в сумі 2126,25грн не повернуло, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Посилався на те, що,зважаючи на те, що за паливо ним сплачено грошові кошти у розмірі 2126,25 грн, враховуючи частину статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання виконавцем послуги, він сплачує споживачу неустойку у розмірі 3% загальної вартості замовлення за кожен день прострочення. За період з 21 лютого 2021 року по 07 серпня 2023 року сума становить 57281,18 грн.

Зазначив, що 22 листопада 2022 року з метою збору доказів по справі він офіційно звернувся до відповідача з письмовою претензією про повернення грошових коштів, яку надіслав 03 листопада 2022 року рекомендованим листом за штрих кодом-номером Акціонерного товариства «Укрпошта» № 0408033159969, але досудова претензія повернулась у зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання у Акціонерному товаристві«Укрпошта».

Просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брент+» на його користь суму збитків в розмірі 2126,25 грн, неустойку в розмірі 57281,18 грн та суму судових витрат.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми в позовній заяві він повідомляв суд про те, що здійснення попередньої оплати у формі авансу в сумі 2126,25 грн відбувалось без укладення між сторонами договору купівлі-продажу пально-мастильних матеріалів.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду залишити без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 січня 2021 року ОСОБА_1 сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брент+» 2126,25 грн, що підтверджується квитанцією №507С-2В5Т-ВА50-9НМВ від 21 січня 2021 року, призначення платежу рахунок-фактура № 245588г (а.с.4,87,99).

03 листопада 2022 року ОСОБА_1 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брент+» надіслав досудовою претензією від 02 листопада 2022 року, відповідно до якої повідомив останнього, що відповідно до закону України «Про захист прав споживачів» він розриває договір купівлі-продажу палива (ДТ) в кількості 85,00 літрів та просив повернути кошти на його банківські реквізити, яка повернулась адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.6-10).

Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «Брент+» зареєстровано в даному реєстрі з 29 червня 2017 року з основним видом діяльності: роздрібна торгівля пальним (а.с.16).

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 надав копію рахунку-фактури № 245588г від 21 січня 2021 року на дизельне паливо в кількості 85 літрів, сума 2126,25 грн, виконавець Товариство з обмеженою відповідальністю «Брент+», замовник та платник ОСОБА_1 (а.с.86,98).

Відповідно до частини першої-четвертої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За частиною 1 статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 11ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 509ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 626-629ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статей 525, 526, 530ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 610ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частинами 1, 2 статті 712ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 655ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 693ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга стаття 693 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Як вбачається з матеріалів справи 21 січня 2021 року ОСОБА_1 сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брент+» 2 126,25 грн, що підтверджується квитанцією №507С-2В5Т-ВА50-9НМВ від 21 січня 2021 року, призначення платежу рахунок-фактура № 245588г.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Брент+» товар - паливо (ДТ) в кількості 85 літрів йому, як споживачу не передало та грошові кошти в сумі 2 126,25 грн не повернуло, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з квитанції №507С-2В5Т-ВА50-9НМВ від 21 січня 2021 року про сплату позивачем 2 126,25 грн на рахунок Товариство з обмеженою відповідальністю «Брент+» не вбачається, що між сторонами виникли договірні відносини, а саме виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Брент+» зобов`язання з поставки ОСОБА_1 85 літрів бензину.

Таким чином, ОСОБА_1 не доведений факт укладання договору з Товариством з обмеженою відповідальністю «Брент+» на поставку палива, а сплата відповідачу суми в розмірі 2 126,25 грн є авансом саме за поставку позивачу палива (ДТ) в майбутньому до 21 лютого 2022 року, а не є одночасною оплатою за придбаний товар, який позивач вже отримав.

Щодо наданої ОСОБА_1 до апеляційної скарги копії рахунку-фактури № 245588г від 21 січня 2021 року на дизельне паливо в кількості 85 літрів, сума 2 126,25 грн, виконавець Товариство з обмеженою відповідальністю «Брент+», замовник та платник ОСОБА_1 , то такий доказ апеляційним судом не приймається до уваги, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (статті 367 ЦПК України). ОСОБА_1 таких доказів суду апеляційної інстанції надано не було.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки позивач довів наявність перешкод, які впливали на своєчасність подання заяви до нотаріуса щодо прийняття спадщини за заповітом.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368,п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 03 червня 2024 року.