Рішення

від 03.06.2024 по справі 120/15266/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 червня 2024 р. Справа № 120/15266/23

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області до Тростянецької селищної ради, Гордіївської гімназії Тростянецької селищної ради Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області звернувся до суду в інтересах держави з адміністративним позовом до Тростянецької селищної ради, Гордіївської гімназії Тростянецької селищної ради Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідачів щодо не приведення у відповідний належний технічний стан та готовність до використання за призначенням захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття.

Тростянецькою селищною радою подано відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, акцентує увагу на тому, що акт оцінки стану готовності встановлює недоліки споруди, а не порушення власником чи балансоутримувачем вимог закону.

Позивачем подано дві відповіді на відзив ідентичного змісту, у якому останній вказує на обов`язок власника та балансоутримувача споруди цивільного стану привести таку спороду до готовність використання за призначенням.

До суду під Тростянецької селищної ради надійшло заперечення, у якому зауважено, що у відповідному акті зазначено лише рекомендації.

Також, позивачем надано пояснення, у яких останній вказує на необхідність захисту інтересів держави та прямий обов`язок відповідачів здійснити дії задля приведення споруди цивільного захисту у готовність.

Окрім того, від Тростянецької селищної ради надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, з огляду на відсутність у прокурора підстав для звернення до суду із цим позовом.

Водночас, позивачем надано заперечення на вказане клопотання, у якому керівник прокуратури наголошує на необхідності здійснення захисту інтересів суспільства.

Також, представником Тростянецької ради подано заяву, у якій останній вказує на необґрунтованість доводів позивача щодо наявних підстав звернення до суду.

Визначаючись щодо вказаного клопотання, суд вказує, що таке не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурор у визначених Законом випадках має право на представництво інтересів держави, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване, проте не на представництво інтересів суспільства в цілому.

Тобто, підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацом 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З вищенаведених положень законодавства вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Аналогічні висновки викладено зокрема у постанові Верховного Суду від 19.08.2021 року у справі № 260/1831/20.

Крім того згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13.02.2019 року (справа №826/13768/16), за змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

При цьому, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Аналогічні висновки викладено зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Так, у справі відсутність відомості щодо вчинення ГУ ДСНС будь-яких дій після перевірки за участі представників останнього споруди цивільного захисту.

Повноваження щодо здійснення захисту інтересів держави у сфері пожежної та техногенної безпеки покладено на органи ДСНС, спосіб реалізації яких визначений законом КЦЗ України, приписами якого передбачено звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств.

Суд враховує, що органи Державної служби України з надзвичайних ситуацій законодавством не наділені повноваженнями на звернення з позовом про спонукання суб`єктів господарювання до приведення в належний стан і готовність до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту, а також приймає до уваги правову позицію з цього питання, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 820/4717/16, згідно з якою спірні правовідносини обумовлені реалізацією прокурором передбачених КАС України та Законом України "Про прокуратуру" повноважень щодо захисту інтересів держави і спрямовані на усунення порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі на забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я в разі військової агресії.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 29.11.2022 року по справі № 240/401/19 відступив від раніше викладених висновків щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з позовом в інтересах держави, зазначивши таке: "…виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому, Основним Законом України (ст. 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. Відтак, звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Однак, як вже було вище зазначено сховище є захисною спорудою цивільного захисту протирадіаційного укриття, цільове призначення якого є захист цивільного населення, а тому його неналежний стан є неможливістю його використання за призначенням, що у період воєнного стану є реальною загрозою життю та здоров`ю громадян, а невжиття таких заходів може привести до трагічних наслідків, тому звернення до суду з позовом про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення його роботи не є виправданим, оскільки зазначений об`єкт і так не може бути використаний за його призначенням.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).

Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

У справі v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі "Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії").

Таким чином, саме позов прокурора із зазначеними вимогами є єдиним способом спонукання відповідача до приведення захисної споруди цивільного захисту в належний технічний стан.

Ознайомившись з наявними матеріалами справи, суд встановив наступні обставини справи.

Гайсинською окружною прокуратурою Вінницькою області при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", за результатами вивчення стану дотримання вимог чинного законодавства щодо забезпечення цивільного захисту установлено порушення інтересів держави на території Тростянецької територіальної громади.

Так, на вказаній території наявна захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 02136, що згідно паспорту захисної споруди належить до комунальної власності, а саме власником зазначеної споруди є Тростянецька селищна рада.

Окрім того, вказана споруда перебуває на балансі Гордіївської гімназії Тростянецької селищної ради Вінницької області.

15.03.2023 року було проведено оцінку стану готовності захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 02136, розташованого за адресою: вул. Центральна, 65А, с. Гордіївка, Гайсинський р-н, Вінницька обл.

За результатами оцінки складено акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 15.03.2023 року, відповідно до якого вказане укриття визнано обмежено готовим.

З огляд на триваючу бездіяльність відповідачів щодо приведення стану готовності захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття, прокурор звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується наступним.

Згідно ч. 1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, до захисних споруд цивільного захисту належать:

1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;

2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості та дії звичайних засобів ураження.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, укриттю підлягають у протирадіаційних укриттях - населення, у тому числі працівники суб`єктів господарювання, хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров`я, евакуйоване населення, яке проживає або працює в зонах можливого небезпечного і значного радіоактивного забруднення, крім тих, хто підлягає укриттю у сховищах.

Частиною 4 статті 32 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що для вирішення питань щодо укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.

Отже, основним завданням сховища та/або протирадіаційного укриття є захист людей, а тому такі безумовно повинні перебувати у належному стані, придатному для їх використання за їх цільовим призначенням.

Відповідно до частини 5 статті 32 Кодексу цивільного захисту України порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно приписів ч.ч. 7 та 8 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.

Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 року № 138 затверджено Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, який визначає механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - захисні споруди), у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку (далі - Порядок №138).

Відповідно до пункту 3 Порядку №138, балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).

Утримання захисних споруд - комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.

Згідно пункту 9 Порядку № 138, утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами.

Пунктом 10 Порядку № 138 передбачено, що балансоутримувач забезпечує утримання захисних споруд та інших споруд, що повинні використовуватися для укриття населення, а також підтримання їх у стані, необхідному для приведення у готовність до використання за призначенням відповідно до вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд.

Конкретний строк приведення захисної споруди в готовність до використання за призначенням (крім споруд, що відповідно до законодавства повинні перебувати в постійній готовності) зазначається в паспорті захисної споруди, а саме:

не більше 12 годин - для захисних споруд, призначених для укриття працівників (персоналу, найбільшої працюючої зміни) суб`єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту;

не більше 24 годин - для інших захисних споруд, споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 138, вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд визначаються МВС.

Наказом МВС України від 09.07.2018 року № 579 затверджено Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, якими внормовано питання утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту.

Пунктом 1 розділу ІІ Вимог № 579 передбачено, що споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни.

Відповідно пункту 7 розділу ІІ Вимог № 579, споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані.

Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами.

Згідно пункту 1 глави 2 розділу VI Вимог № 579, для забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням їх балансоутримувачі здійснюють оцінку стану їх готовності, організовують періодичні огляди стану захисних споруд, перевірку працездатності їх основного обладнання, планують і проводять технічне обслуговування обладнання та систем життєзабезпечення захисних споруд.

Відповідно до пункту 2 глави 2 розділу VI Вимог № 579, оцінка стану готовності захисних споруд (далі - оцінка стану готовності) здійснюється щороку з метою виявлення недоліків у стані утримання та експлуатації захисних споруд, передбачення заходів щодо приведення захисної споруди в готовність до використання за призначенням.

Згідно пункту 3 глави 2 розділу VI Вимог № 579, за результатами оцінки стану готовності складається акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту за формою згідно з додатком 11 до цих Вимог. Результати оцінки стану готовності, отримані під час нагляду, ураховуються під час складення документів (актів, приписів) за його результатами.

Пунктом 9 глави 2 розділу VI Вимог № 579 передбачено, що за результатами оцінки стану готовності захисну споруду може бути визнано як готову, обмежено готову або неготову до використання за призначенням.

Захисна споруда вважається обмежено готовою або неготовою, якщо вона має хоча б один із недоліків, зазначених в основних недоліках в утриманні захисних споруд, що погіршують стан їх готовності, наведених у додатку 13 до цих Вимог.

У разі відсутності таких недоліків захисна споруда вважається готовою до використання за призначенням.

Із матеріалів справи слідує, зокрема акту оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційне укриття № 02136 від 15.03.2023 року, вказане укриття, як протирадіаційне, обмежено готове до використання за призначенням.

Судом враховано, що відповідно до акту оперативного огляду від 03.06.2023 року вказує споруду визнано придатною для укриття населення, однак вказаних акт стосується цієї споруди як іншого типу укриття, а саме, найпростішого.

Натомість, відповідно до матеріалів справи, це укриття перебуває на обліку як протирадіаційне.

Оскільки матеріалами справи доведено факт знаходження укриття № 02136 у непридатному до використання за призначенням стані, то суд вважає, що відповідач порушує приписи ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, що створює реальні ризики для життя і здоров`я жителів в умовах військової агресії проти України держави, яка володіє ядерною зброєю.

Відповідно до ст.7 Кодексу цивільного захисту України основні принципи здійснення цивільного захисту цивільний захист здійснюється за такими основними принципами: 1) гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров`я та власності, а також виконання у воєнний час норм міжнародного гуманітарного права; 2) комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту; 3) пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров`я громадян; 4) максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій; 5) централізації управління, єдиноначальності, підпорядкованості, статутної дисципліни Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, аварійно-рятувальних служб; 6) гласності, прозорості, вільного отримання та поширення публічної інформації про стан цивільного захисту, крім обмежень, встановлених законом; 7) добровільності - у разі залучення громадян до здійснення заходів цивільного захисту, пов`язаних з ризиком для їхнього життя і здоров`я; 8) відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту; 9) виправданого ризику та відповідальності керівників сил цивільного захисту за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Пунктом 2 ч.1 ст.21 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці (ст.43 Конституції України).

Отже, саме людина, її життя і здоров`я, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що держава зобов`язана забезпечувати громадян засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання, особливо під час ведення на території України бойових дій та загрози ракетних обстрілів.

Відтак, суд дійшов до висновку, що Тростянецьку селищну раду (як власником споруди) та Гордіївську гімназію Тростянецької селищної ради Вінницької області (як балансоутримувачем) допущено протиправну бездіяльність, у вигляді не забезпечення готовності до використання цієї захисної споруди за призначенням, що, в свою чергу, надає суду підстави для задоволення позову прокурора шляхом зобов`язання відповідачів вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту № 02136 з метою використання її за призначенням у відповідність до "Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту", затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 року.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність витрат суб`єкта владних повноважень пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстав для стягнення з відповідача судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов керівника Гайсинського окружної прокуратури Вінницької області (вул. Волонтерів, 15а, м. Гайсин, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 02909909) до Тростянецької селищної ради (вул. Соборна, буд. 77, смт Тростянець, Гайсинський р-н, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 04326224), Гордіївської гімназії Тростянецької селищної ради Вінницької області (вул. Центральна, 65, с. Гордіївка, Гайсинськоий р-н, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 26220503) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Тростянецької селищної ради, Гордіївської гімназії Тростянецької селищної ради Вінницької області щодо не приведення у готовність до використання захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 02136 розташованого по вул. Центральна, 65А, с. Гордіївка, Гайсинський р-н, Вінницька обл.

Зобов`язати Тростянецьку селищну раду, Гордіївську гімназію Тростянецької селищної ради Вінницької області привести у готовність до використання захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 02136, розташоване по вул. Центральна, 65А, с. Гордіївка, Гайсинський р-н, Вінницька обл., відповідно до Вимог щодо утримання та експлуатації захисної споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 року "Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту".

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович